1. Метою цієї Директиви є наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо несправедливих умов договорів, укладених між продавцями або надавачами та споживачами.

2. Положення цієї Директиви не застосовують до договірних умов, що відображають обов’язкові правові чи регуляторні положення та положення чи принципи міжнародних конвенцій, сторонами яких є держави-члени чи Співтовариство, особливо у транспортній сфері.

Для цілей цієї Директиви:

(a) "несправедливі умови" означає договірні умови, визначені у в статті 3;

(b) "споживач" означає будь-яку фізичну особу, яка за договорами, які охоплює ця Директива, діє для цілей, що виходять за межі її комерційної, підприємницької або професійної діяльності;

(c) "продавець або надавач" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка за договорами, які охоплює ця Директива, діє для цілей, пов’язаних із її комерційною, підприємницькою або професійною діяльністю, незалежно від того, чи вона перебуває у публічній чи у приватній власності.

1. Договірну умову, яку не було обговорено в індивідуальному порядку, вважають несправедливою, якщо вона всупереч вимозі щодо добросовісності істотно порушує баланс між правами та обов’язками сторін, що виникають із договору, на шкоду споживачу.

2. Умову завжди вважають такою, що не була обговорена в індивідуальному порядку, якщо її сформували заздалегідь і споживач, таким чином, не міг вплинути на зміст умови, особливо в контексті попередньо сформульованого стандартного договору.

Однак факт обговорення в індивідуальному порядку певних аспектів умови або однієї умови не виключає застосування цієї статті до решти положень договору, якщо загальне оцінювання договору все одно вказує на те, що це попередньо сформульований стандартний договір.

Якщо будь-який продавець або надавач стверджує, що певна стандартна умова була обговорена в індивідуальному порядку, на ньому лежить тягар доведення цього факту.

3. Додаток до цієї Директиви містить невичерпний орієнтовний перелік умов, які можуть вважати несправедливими.

1. Без обмеження статті 7, несправедливість договірної умови оцінюють із урахуванням характеру товарів чи послуг, стосовно яких було укладено договір, та з посиланням, на час укладення договору, на всі обставини, що супроводжували укладання договору, та на всі інші умови договору чи іншого договору, від якого він залежить.

2. Оцінювання несправедливого характеру умов не повинне стосуватися ані визначення основного предмету договору, ані належності ціни й винагороди, з одного боку, та послуг чи товарів, які надають чи постачають в обмін на таку ціну чи винагороду, з іншого боку, якщо такі умови викладені простою зрозумілою мовою.

Якщо в договорі всі чи деякі умови, запропоновані споживачеві, викладені в письмовій формі, такі умови завжди повинні бути сформульовані простою й зрозумілою мовою. У разі виникнення сумніву щодо тлумачення певної умови, переважну силу має таке тлумачення, що є найбільш вигідним для споживача. Таке правило щодо тлумачення умов не застосовують у контексті процедур, встановлених у статті 7(2).

1. Держави-члени повинні встановити, що несправедливі умови, що їх використовують у договорі, який продавець або надавач уклав зі споживачем, відповідно до положень, передбачених у їхньому національному праві, не є зобов’язальними для такого споживача, а такий договір повинен далі покладати зообов’язання на сторони за рештою умов, якщо він може продовжувати існувати без таких несправедливих умов.

2. Держави-члени повинні вживати заходів, необхідних для забезпечення того, щоб споживача не було позбавлено захисту, наданого цією Директивою, через вибір права країни, що не є державною-членом, як права, застосовного до договору, якщо такий договір має тісний зв’язок з територією держав-членів.

1. Держави-члени повинні забезпечити існування належних і дієвих засобів в інтересах споживачів для запобігання подальшому використанню несправедливих умов у договорах, які продавці або надавачі укладають зі споживачами.

2. Засоби, зазначені в параграфі 1, включають положення, відповідно до яких особи чи організації, що згідно з національним правом мають законний інтерес щодо захисту споживачів, можуть згідно з відповідним національним правом звертатися до судів чи компетентних адміністративних органів стосовно ухвалення рішення щодо несправедливості договірних умов, сформульованих для загального використання, та щодо застосування належних і дієвих засобів з метою запобігання подальшому використанню таких умов.

3. З належним урахуванням національного права засоби правового захисту, зазначені в параграфі 2, можуть окремо чи спільно бути спрямовані проти низки продавців або надавачів, що здійснюють діяльність у тому самому секторі економіки, або проти їхніх асоціацій, які використовують чи рекомендують використовувати однакові загальні договірні умови або подібні умови.

Держави-члени можуть ухвалювати або зберігати найбільш суворі положення, що є сумісними з Договором, у рамках сфери застосування цієї Директиви, щоб забезпечити максимальний рівень захисту для споживачів.

1. Якщо держава-член ухвалює положення відповідно до статті 8, вона повинна поінформувати про це Комісію, а також про будь-які подальші зміни, особливо якщо такі положення:

- поширюють оцінювання щодо несправедливості на договірні умови, які обговорюють в індивідуальному порядку, або на адекватність ціни чи винагороди; або

- містять перелік договірних умов, які вважають несправедливими.

2. Комісія повинна забезпечити для споживачів та продавців легкий доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1, зокрема шляхом її розміщення на спеціалізованому вебсайті.

3. Комісія передає інформацію, зазначену в параграфі 1, іншим державам-членам та Європейському Парламенту. Комісія повинна проводити консультації зі стейкхолдерами щодо такої інформації.

1. Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій, що застосовуються до порушень національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та вживати усіх заходів, необхідних для забезпечення виконання таких правил. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

2. Держави-члени можуть обмежити такі санкції до ситуацій, у яких договірні умови чітко визнані несправедливими за всіх обставин відповідно до національного права, або ситуацій, коли продавець чи надавач продовжує використовувати договірні умови, що були визнані несправедливими рішенням, ухваленим відповідно до статті 7(2), що набуло статусу остаточного.

3. Держави-члени повинні забезпечувати урахування такого невичерпного переліку орієнтовних критеріїв під час накладання санкцій у відповідних випадках:

(a) характер, ступінь тяжкості, масштаб та тривалість порушення;

(b) будь-які дії, вжиті продавцем або надавачем для зниження рівня шкоди, заподіяної споживачам, або для усунення такої шкоди;