Ця Директива визначає мінімальні умови імплементації регламентів (ЄЕС) № 3820/85 та (ЄЕС) № 3821/85.

1. Держави-члени повинні організувати системи належної та регулярної перевірки коректності та послідовності імплементації, згаданої в статті 1, як на дорозі, так і на підприємствах усіх категорій перевезень.

Така перевірка повинна щороку охоплювати широкий та репрезентативний поперечний переріз мобільних працівників, водіїв, підприємств та транспортних засобів усіх категорій перевезень, на які поширюється сфера застосування регламентів (ЄЕС) № 3820/85 та (ЄЕС) № 3821/85.

Держави-члени повинні забезпечити застосування на їхніх територіях узгодженої національної стратегії правозастосування. З цією метою держави-члени можуть призначити орган для координування заходів, вжитих відповідно до статей 4 та 6; про таке призначення необхідно поінформувати Комісію та інші держави-члени.

2. Не пізніше ніж 01 травня 2007 року держави-члени повинні передати посадовим особам, уповноваженим проводити інспектування, відповідні правові повноваження для коректного надання їм можливості виконувати обов’язки з інспектування відповідно до вимог, встановлених цією Директивою, якщо такі повноваження ще не були передані.

3. Кожна держава-член повинна організовувати перевірку таким чином, щоб від 01 травня 2006 року перевірка охоплювала 1% робочих днів водіїв транспортних засобів, на які поширюється сфера застосування регламентів (ЄЕС) № 3820/85 та (ЄЕС) № 3821/85. Цю частку буде збільшено щонайменше до 2% від 01 січня 2008 року та щонайменше до 3% від 01 січня 2010 року.

Від 01 січня 2012 року Комісія може збільшити таку мінімальну частку до 4% відповідно до процедури, зазначеної в статті 12(2), за умови, якщо статистичні дані, зібрані відповідно до статті 3, продемонструють, що в середньому понад 90% усіх перевірених транспортних засобів обладнані цифровими тахографами. Під час ухвалення зазначеного рішення Комісія повинна також брати до уваги ефективність наявних інструментів правозастосування, зокрема наявність даних цифрових тахографів на підприємствах.

Перевірка на дорозі повинна охоплювати не менше ніж 15% від загальної кількості робочих днів, а перевірка на підприємствах - не менше ніж 30%. Від 01 січня 2008 року перевірка на дорозі повинна охоплювати не менше ніж 30% від загальної кількості робочих днів, а перевірка на підприємствах - не менше ніж 50%.

4. Інформація, яку надають Комісії відповідно до статті 16(2) Регламенту (ЄЕС) № 3820/85, повинна охоплювати кількість водіїв, перевірених на дорозі, кількість перевірок, проведених на підприємствах, кількість перевірених робочих днів та кількість і тип задокументованих порушень, а також записи щодо перевезення пасажирів або вантажів.

Держави-члени повинні забезпечувати розподіл статистичних даних, зібраних у ході перевірки, організованої відповідно до статті 2(1) та (3), на такі категорії:

(a) для перевірки на дорозі:

(i) тип дороги (автомагістраль, автомобільна дорога державного або місцевого значення) та країна реєстрації проінспектованого транспортного засобу, задля уникнення дискримінації;

(ii) тип тахографа: аналоговий чи цифровий;

(b) для перевірки на підприємствах:

(i) тип транспортної діяльності: міжнародні або внутрішні перевезення, пасажирські чи вантажні, власним коштом чи за наймом або на комерційній основі;

(ii) розмір автопарку компанії;

(iii) тип тахографа: аналоговий чи цифровий.

Кожні два роки такі статистичні дані необхідно подавати Комісії та публікувати у вигляді звіту.

Компетентні органи в державах-членах повинні вести облік даних, зібраних за попередній рік.

Підприємства, відповідальні за водіїв, повинні зберігати упродовж одного року документи, записи результатів та інші відповідні дані, передані їм правозастосовчими органами стосовно перевірки самих підприємств, проведених на їхній території, та водіїв підприємств, проведених на дорозі.

Будь-яку подальшу обов’язкову класифікацію означень категорій, згаданих у пунктах (a) та (b), встановлює Комісія відповідно до процедури, зазначеної в статті 12(2).

1. Перевірку на дорозі необхідно організовувати у будь-який час у різних місцях; така перевірка повинна охоплювати достатньо велику частину дорожньої мережі задля ускладнення уникнення пунктів перевірки.

2. Держави-члени повинні забезпечувати:

(a) достатню кількість пунктів перевірки на наявних та запланованих дорогах або поблизу них та можливість, у разі необхідності, використовувати як пункти перевірки об’єкти дорожнього сервісу та інші безпечні місця поряд із автомагістралями;

(b) проведення перевірки за системою випадкової ротації із дотриманням належного географічного балансу.

3. Перелік пунктів, за якими проводиться перевірка на дорозі, визначено в частині А додатка І. Перевірка може зосереджуватися на окремому пункті, якщо цього вимагає ситуація.

4. Без обмеження статті 9(2), перевірку на дорозі необхідно проводити у недискримінаційний спосіб. Зокрема, посадові особи правозастосовчих органів не повинні припускатися дискримінації на жодній із наведених нижче підстав:

(a) країна реєстрації транспортного засобу;

(b) країна проживання водія;

(c) країна осідку підприємства;

(d) пункт відправлення та пункт призначення;

(e) тип тахографа: аналоговий або цифровий.

5. Посадовим особам правозастосовчих органів необхідно надати:

(a) перелік ключових пунктів, за якими проводиться перевірка, визначений у частині А додатка І;

(b) стандартне обладнання для проведення перевірки, визначене у додатку II.

6. Якщо результати проведеної у державі-члені перевірки на дорозі транспортного засобу, зареєстрованого в іншій державі-члені, дають підстави вважати, що було вчинено порушення, які неможливо виявити в ході такої перевірки через відсутність необхідних даних, компетентні органи відповідних держав-членів повинні надавати одне одному допомогу для з’ясування ситуації.

Держави-члени повинні щонайменше шість разів на рік проводити узгоджену перевірку на дорозі водіїв та транспортних засобів, на які поширюється сфера застосування регламентів (ЄЕС) № 3820/85 та (ЄЕС) № 3821/85. Таку перевірку одночасно проводять правозастосовчі органи двох або більше держав-членів, кожна з яких діє на власній території.

1. Перевірку на підприємстві необхідно планувати з урахуванням набутого досвіду стосовно різних типів перевезень та підприємств. Також її необхідно проводити у разі фіксації серйозних порушень регламентів (ЄЕС) № 3820/85 або (ЄЕС) № 3821/85 під час перевірки на дорозі.

2. Перевірка на підприємстві повинна охоплювати пункти, перелік яких подано в частинах А і В додатка І.

3. Посадовим особам правозастосовчих органів необхідно надати:

(a) перелік основних пунктів, за якими проводиться перевірка, визначений у частинах А і В додатка І;

(b) стандартне обладнання для проведення перевірки, визначене у додатку II.

4. Посадові особи правозастосовчих органів у державі-члені повинні в ході перевірки враховувати будь-яку інформацію, надану призначеним органом зв’язку іншої держави-члена, як зазначено в статті 7(1), стосовно діяльності відповідного підприємства в зазначеній іншій державі-члені.

5. Для цілей параграфів 1-4, перевірка, проведена в компетентних органах на основі відповідних документів або даних, переданих підприємствами на вимогу зазначених органів, має такий самий статус, як і перевірка, проведена на підприємстві.

1. Держави-члени повинні призначити орган для виконання таких завдань:

(a) забезпечувати координацію з еквівалентними органами в інших державах-членах стосовно заходів, яких вживають відповідно до статті 5;

(b) кожні два роки передавати Комісії статистичну звітність відповідно до статті 16(2) Регламенту (ЄЕС) № 3820/85;

(c) нести первинну відповідальність за надання допомоги компетентним органам інших держав-членів відповідно до статті 4(6).

Такий орган повинен бути представлений у Комітеті, згаданому в статті 12(1).

2. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про призначення такого органа, а Комісія повинна поінформувати про це інші держави-члени відповідно.