ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 114,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 1),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (- 2),

Оскільки:

(1) Внутрішній ринок є простором без внутрішніх кордонів, де забезпечено вільний рух товарів відповідно до Договорів. Кількісні обмеження імпорту та всі заходи з еквівалентним результатом між державами-членами заборонені. Така заборона охоплює будь-які національні заходи, які можуть прямо чи опосередковано, фактично чи потенційно перешкоджати торгівлі товарами в межах Союзу. Вільний рух товарів забезпечено на внутрішньому ринку шляхом гармонізації на рівні Союзу правил, які встановлюють спільні вимоги до реалізації певних товарів або, для товарів чи аспектів товарів, які не охоплені вичерпно гармонізаційними правилами Союзу, шляхом застосування принципу взаємного визнання, як визначено Судом Європейського Союзу.

(2) Налагоджений принцип взаємного визнання є важливим доповненням до гармонізації правил на рівні Союзу, особливо з огляду на те, що багато товарів мають як гармонізовані, так і не гармонізовані аспекти.

(3) Перешкоди для вільного руху товарів між державами-членами можуть бути створені незаконно, та, у разі відсутності гармонізаційних правил Союзу, які охоплюють товари або певні аспекти товарів, компетентний орган держави-члена застосовує до товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, національні правила, які вимагають від товарів відповідності певним технічним вимогам, наприклад, вимогам стосовно призначення, форми, розміру, ваги, складу, представлення, марковання або паковання. Застосування таких правил до товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, може суперечити статтям 34 і 36 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), навіть якщо правила застосовуються до всіх товарів без будь-яких відмінностей.

(4) Принцип взаємного визнання походить із прецедентного права Суду Європейського Союзу. Згідно з цим принципом, держави-члени не можуть забороняти продаж на їхній території товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, навіть якщо такі товари були вироблені відповідно до різних технічних правил, у тому числі товарів, що не є результатом виробничого процесу. Проте принцип взаємного визнання не є абсолютним. Держави-члени можуть обмежити реалізацію товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, якщо такі обмеження виправдані з огляду на підстави, визначені у статті 36 ДФЄС, або з інших виняткових міркувань суспільного інтересу, визнаних прецедентним правом Суду Європейського Союзу стосовно вільного руху товарів, та якщо такі обмеження є пропорційними поставленій цілі. Цей Регламент передбачає зобов’язання чітко обґрунтувати причини обмеження доступу до ринку або відмови в такому доступі.

(5) Поняття виняткових причин суспільного інтересу є поняттям, що розвивається, розробленим Судом Європейського Союзу у рамках його прецедентного права стосовно статей 34 і 36 ДФЄС. За наявності правомірних відмінностей у різних державах-членах такі виняткові причини можуть виправдовувати застосування компетентними органами національних технічних правил. Проте адміністративні рішення завжди повинні бути належним чином обґрунтованими, правомірними і належними та відповідати принципу пропорційності, та компетентний орган повинен ухвалювати якомога менш обмежувальні рішення. Для покращення функціонування внутрішнього ринку товарів національні технічні правила повинні відповідати призначенню та не створювати непропорційних нетарифних бар’єрів. Більше того, адміністративні рішення, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі для товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, не повинні ґрунтуватися на самому факті того, що оцінювані товари досягають законної суспільної цілі, поставленої державою-членом, у інший спосіб, ніж товари у такій державі-члені. Щоб допомогти державам-членам, Комісія повинна надати необов’язкові настанови стосовно прецедентного права Суду Європейського Союзу щодо поняття виняткових причин суспільного інтересу та способу застосування принципу взаємного визнання. Компетентні органи повинні мати змогу вносити свої пропозиції щодо змісту настанов та надавати коментарі щодо них.

(6) У своїх Висновках щодо політики єдиного ринку від грудня 2013 року Рада з питань конкурентоспроможності зазначила, що для поліпшення рамкових умов для суб’єктів підприємницької діяльності і споживачів на єдиному ринку всі відповідні інструменти, у тому числі взаємне визнання, потрібно застосовувати належним чином. Рада запропонувала Комісії повідомляти про випадки, у яких функціонування принципу взаємного визнання залишається неналежним або проблемним. У своїх Висновках щодо політики єдиного ринку від лютого 2015 року Рада з питань конкурентоспроможності закликала Комісію здійснити кроки для забезпечення ефективного функціонування принципу взаємного визнання та висувати пропозиції для досягнення такої цілі.

(7) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 764/2008 (- 3) був ухвалений для сприяння застосуванню принципу взаємного визнання шляхом встановлення процедур мінімізації можливості створення незаконних перешкод вільному руху товарів, що їх уже законно реалізовують в іншій державі-члені. Незважаючи на ухвалення зазначеного Регламенту, багато проблем, які стосуються застосування принципу взаємного визнання, все ще існують. Оцінювання, проведене між 2014 і 2016 роками, продемонструвало, що принцип взаємного визнання не функціонує належним чином, та що Регламент (ЄС) № 764/2008 має обмежений вплив у сприянні застосуванню такого принципу. Інструменти та процесуальні гарантії, запроваджені зазначеним Регламентом, не призвели до досягнення поставленої цілі, тобто поліпшення застосування принципу взаємного визнання. Наприклад, мережа контактних пунктів для продуктів, запроваджена для надання інформації про застосовні національні правила та застосування принципу взаємного визнання суб’єктам господарювання, майже не відома суб’єктам господарювання та вони її практично не використовують. Національні органи у межах такої мережі співпрацюють недостатньою мірою. Вимог щодо повідомлення про адміністративні рішення, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі, дотримуються рідко. Як результат, перешкоди для вільного руху товарів на внутрішньому ринку продовжують існувати.

(8) Регламент (ЄС) № 764/2008 має декілька недоліків, тому його необхідно переглянути та посилити. Заради ясності Регламент (ЄС) № 764/2008 необхідно замінити цим Регламентом. Цей Регламент повинен встановити чіткі процедури для забезпечення вільного руху товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, та для забезпечення того, щоб вільний рух міг бути обмежений тільки у разі, якщо держави-члени мають для цього законні підстави суспільного інтересу, та якщо обмеження є виправданим і пропорційним. Цей Регламент також повинен забезпечити дотримання існуючих прав та обов’язків, які походять із принципу взаємного визнання, як суб’єктами господарювання, так і національними органами.

(9) Цей Регламент не повинен обмежувати подальшу гармонізацію умов реалізації товарів з метою покращення функціонування внутрішнього ринку у відповідних випадках.

(10) Бар’єри в торгівлі також можуть бути результатом інших типів заходів, на які поширюється сфера застосування статей 34 і 36 ДФЄС. Такі заходи можуть включати, наприклад, технічні специфікації, складені для процедур публічних закупівель, або вимоги щодо використання офіційних мов у державах-членах. Проте такі заходи не можуть становити національні технічні правила у розумінні цього Регламенту та не повинні підпадати під сферу його застосування.

(11) Іноді національні технічні правила реалізовують у державі-члені за допомогою процедури надання попереднього дозволу, згідно з якою перед введенням в обіг товарів у такій державі-члені потрібно отримати офіційне схвалення компетентного органу. Існування процедури надання попереднього дозволу саме по собі обмежує вільний рух товарів. Тому для обґрунтування такої процедури стосовно фундаментального принципу вільного руху товарів у межах внутрішнього ринку вона повинна слугувати досягненню цілі суспільного інтересу, визнаної правом Союзу, та бути пропорційною і недискримінаційною. Відповідність такої процедури праву Союзу потрібно оцінювати з урахуванням аспектів, визначених у прецедентному праві Суду Європейського Союзу. Таким чином, адміністративні рішення, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі виключно на підставах того, що товари не мають дійсного попереднього дозволу, необхідно виключити зі сфери дії цього Регламенту. Проте у разі подання заявки на отримання обов’язкового попереднього дозволу щодо товарів будь-яке адміністративне рішення про відхилення заявки на підставі національного технічного правила, чинного у такій державі-члені, повинне бути ухвалене відповідно до цього Регламенту, щоб заявник міг скористатися процесуальним захистом, забезпеченим цим Регламентом. Те саме стосується необов’язкового попереднього дозволу, за наявності.

(12) Важливо уточнити, що до типів товарів, охоплених цим Регламентом, належать сільськогосподарські продукти. Термін "сільськогосподарські продукти" включає продукти рибальства, як передбачено у статті 38(1) ДФЄС. Щоб визначити, які типи товарів підпадають під дію положень цього Регламенту, Комісія повинна оцінити здійсненність та переваги подальшого розроблення орієнтовного переліку продуктів для взаємного визнання.

(13) Також важливо уточнити, що термін "виробник" включає не тільки виробників товарів, а й осіб, які виробляють товари, що не є результатом виробничого процесу, у тому числі сільськогосподарські продукти, а також осіб, які заявляють про себе як про виробників товарів.

(14) Рішення національних судів або трибуналів щодо оцінювання законності випадків, у яких, з огляду на застосування національних технічних правил, товарам, що їх законно реалізовують в одній державі-члені, не надано доступ до ринку в іншій державі-члені, та рішень національних судів або трибуналів про застосування санкцій необхідно виключити зі сфери дії цього Регламенту.

(15) Для використання принципу взаємного визнання потрібно, щоб товари законно реалізовували в іншій державі-члені. Необхідно уточнити, що для того, щоб товари можна було вважати такими, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, товари повинні відповідати релевантним правилам, що їх застосовують у такій державі-члені, та бути наданими кінцевим користувачам у такій державі-члені.

(16) Щоб підвищити обізнаність національних органів і суб’єктів господарювання про принцип взаємного визнання, держави-члени повинні розглянути доцільність встановлення чітких і недвозначних "положень щодо єдиного ринку" у їхніх національних технічних правилах для сприяння застосуванню зазначеного принципу.

(17) Докази, необхідні для підтвердження того, що товари законно реалізовують в іншій державі-члені, значно відрізняються у різних державах-членах. Це спричиняє зайві тягарі, затримки та додаткові витрати для суб’єктів господарювання та перешкоджає національним органам своєчасно отримати необхідну інформацію для оцінювання товарів. Це перешкоджає застосуванню принципу взаємного визнання. Тому важливо полегшити підтвердження суб’єктами господарювання того, що їхні товари законно реалізовують в іншій державі-члені. Суб’єкти господарювання повинні користуватися перевагами самодекларацій, що допомагає забезпечити компетентні органи всією необхідною інформацією про товари та про їх відповідність правилам, що їх застосовують у такій іншій державі-члені. Використання необов’язкових декларацій не повинне перешкоджати національним органам ухвалювати адміністративні рішення, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі, за умови, що такі рішення є пропорційними і обґрунтованими та відповідають принципу взаємного визнання і вимогам цього Регламенту.

(18) Необхідно забезпечити можливість для виробника, імпортера або розповсюджувача складати декларацію про законну реалізацію товарів з метою взаємного визнання ("декларація взаємного визнання"). Виробник має найкращу позицію для надання інформації у декларації взаємного визнання, оскільки виробник найкраще знає товари та має у розпорядженні докази, необхідні для перевірки інформації у декларації взаємного визнання. Виробник повинен мати змогу надавати уповноваженому представнику повноваження складати такі декларації від імені виробника та під відповідальність виробника. Проте, якщо суб’єкт господарювання має можливість надати у декларації тільки інформацію про законність реалізації товарів, необхідно забезпечити іншому суб’єкту господарювання можливість надати інформацію про надання товарів кінцевим користувачам у відповідній державі-члені, за умови, що такий суб’єкт господарювання бере на себе відповідальність за інформацію, яку він надав у декларації взаємного визнання, та може надати необхідні докази для підтвердження такої інформації.

(19) Декларація взаємного визнання завжди повинна містити точну і повну інформацію про товари. Тому декларацію потрібно оновлювати для відображення у ній змін, наприклад, у разі змін у релевантних національних технічних правилах.

(20) Для забезпечення вичерпності інформації, наданої в декларації взаємного визнання, необхідно встановити гармонізовану структуру для таких декларацій для використання суб’єктами господарювання, які бажають подати такі декларації.

(21) Важливо забезпечити правдиве та точне заповнення декларації взаємного визнання. Тому необхідно вимагати від суб’єктів господарювання, щоб вони брали на себе відповідальність за інформацію, надану ними в декларації взаємного визнання.

(22) Для підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб’єктів підприємницької діяльності, які діють у сфері товарів, які не охоплені гармонізаційним законодавством Союзу, необхідно забезпечити можливість використання нових інформаційних технологій з метою сприяння поданню декларацій взаємного визнання. Таким чином, суб’єкти господарювання повинні мати змогу забезпечити онлайновий доступ до їхніх декларацій взаємного визнання за умови, що декларація взаємного визнання є легкодоступною та в надійному форматі.

(23) Комісія повинна забезпечити доступ до шаблону декларації взаємного визнання та настанов щодо її заповнення всіма офіційними мовами Союзу через Єдиний цифровий шлюз.

(24) Цей Регламент також має застосовуватися до товарів, тільки деякі аспекти яких охоплені гармонізаційним законодавством Союзу. Якщо згідно з гармонізаційним законодавством Союзу суб’єкт господарювання зобов’язаний скласти декларацію про відповідність вимогам ЄС для підтвердження дотримання такого законодавства, такому суб’єкту господарювання повинно бути дозволено додати декларацію взаємного визнання, передбачену цим Регламентом, до декларації про відповідність вимогам ЄС.

(25) Якщо суб’єкти господарювання вирішують не використовувати декларацію взаємного визнання, компетентні органи держави-члена призначення повинні подати чітко визначені запити на надання інформації, яку вони вважають необхідною для оцінювання товарів, з урахуванням принципу пропорційності.

(26) Суб’єкту господарювання необхідно надати належний проміжок часу, протягом якого він повинен подати документи чи будь-яку іншу інформацію, запитану компетентним органом держави-члена призначення, або подати будь-які аргументи чи коментарі стосовно оцінювання відповідних товарів.

(27) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/1535 (- 4) зобов’язує держави-члени надавати Комісії та іншим державам-членам будь-які проекти національних технічних нормативно-правових актів стосовно будь-яких продуктів, у тому числі будь-яких сільськогосподарських продуктів або продуктів рибальства, та заяву про підстави необхідності набуття чинності такими нормативно-правовими актами. Проте необхідно забезпечити, щоб після ухвалення такого національного технічного нормативно-правового акта принцип взаємного визнання належним чином застосовувався до певних товарів у окремих випадках. У цьому Регламенті необхідно встановити процедури застосування принципу взаємного визнання в окремих випадках, наприклад, за допомогою вимоги до держав-членів щодо зазначення національних технічних правил, на яких ґрунтується адміністративне рішення, та законних підстав суспільного інтересу, які виправдовують застосування такого національного технічного правила до товару, що його законно реалізовують в іншій державі-члені. Пропорційність національного технічного правила є основою для підтвердження пропорційності адміністративного рішення, яке ґрунтується на такому правилі. Проте засоби підтвердження пропорційності адміністративного рішення мають бути визначені у кожному окремому випадку.

(28) Оскільки адміністративні рішення, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі для товарів, що їх уже законно реалізовують в іншій державі-члені, повинні бути винятками з фундаментального принципу вільного руху товарів, необхідно забезпечити, щоб такі рішення відповідали наявним зобов’язанням, які походять із принципу взаємного визнання. Таким чином, доцільно встановити чітку процедуру визначення того, чи реалізовують товари законно в іншій державі-члені, та, якщо так, чи належним чином захищені законні суспільні інтереси, на які поширюється дія застосовних національних технічних правил держави-члена призначення, відповідно до статті 36 ДФЄС та прецедентного права Суду Європейського Союзу. Така процедура повинна забезпечити, щоб будь-які ухвалені адміністративні рішення були пропорційними та відповідали принципу взаємного визнання і вимогам цього Регламенту.

(29) Якщо компетентний орган проводить оцінювання товарів перед ухваленням рішення щодо того, чи обмежувати доступ до ринку або відмовляти в такому доступі, такий орган не повинен мати змоги ухвалювати рішення про призупинення доступу до ринку, окрім ситуацій, які вимагають швидкого втручання для запобігання шкоді для безпеки або здоров’я осіб, запобігання заподіянню шкоди довкіллю або попередження надання товарів у випадках, коли надання таких товарів загалом заборонене з міркувань суспільної моралі або громадської безпеки, у тому числі, наприклад, з міркувань запобігання злочинам.

(30) У Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 765/2008 (- 5) встановлено систему акредитації, яка забезпечує взаємне прийняття рівня компетентності органів з оцінювання відповідності. Таким чином, компетентні органи держав-членів не повинні відмовляти у прийнятті звітів про тести та сертифікатів, виданих акредитованим органом з оцінювання відповідності, з причин, пов’язаних із компетентністю такого органу. Більше того, для уникнення, наскільки це можливо, дублювання тестів і процедур, які вже були проведені в іншій державі-члені, держави-члени не повинні відмовляти у прийнятті звітів про тести та сертифікатів, виданих іншими органами з оцінювання відповідності згідно з правом Союзу. Компетентні органи повинні належним чином враховувати зміст поданих звітів про тести або сертифікатів.

(31) Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/95/ЄС (- 6) визначає, що тільки безпечні продукти можуть бути введені в обіг, та встановлює зобов’язання виробників і розповсюджувачів стосовно безпечності продуктів. Вона надає право компетентним органам забороняти будь-який небезпечний продукт із негайним набуттям чинності такою забороною або тимчасово забороняти продукти, які можуть бути небезпечними, на період, необхідний для проведення різних випробувань, перевірок і контролю безпечності. У зазначеній Директиві також описана процедура для застосування компетентними органами належних заходів, таких як заходи, згадані в пунктах (b)-(f) статті 8 (1) зазначеної Директиви, у разі, якщо продукти становлять ризик, а також встановлені зобов’язання держав-членів стосовно повідомлення про такі заходи Комісії та іншим державам-членам. Таким чином, компетентні органи повинні мати змогу продовжувати застосовувати зазначену Директиву, зокрема, пункти (b)-(f) статті 8 (1) та статтю 8 (3) такої Директиви.

(32) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 178/2002 (- 7) встановлює, між іншим, систему швидкого сповіщення для повідомлення про безпосередні або опосередковані ризики для здоров’я людей, пов’язані з харчовими продуктами чи кормами. Він вимагає від держав-членів негайно повідомляти Комісію за допомогою системи швидкого сповіщення про будь-які заходи, спрямовані на обмеження введення в обіг харчових продуктів чи кормів або вилучення з обігу чи відкликання харчових продуктів чи кормів з метою захисту здоров’я людини, які вони ухвалюють та які вимагають швидких дій. Компетентні органи повинні мати змогу продовжувати застосовувати зазначений Регламент, зокрема, статті 50(3) і 54 такого Регламенту.

(33) У Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/625 (- 8) встановлено гармонізовані рамки Союзу щодо організації офіційного контролю та організації офіційної діяльності, іншої ніж офіційний контроль, по всьому харчовому ланцюгу сільськогосподарських продуктів з урахуванням правил стосовно офіційного контролю, встановлених у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 882/2004 (- 9) та у відповідному секторальному законодавстві Союзу. Регламент (ЄС) № 2017/625 встановлює спеціальну процедуру для забезпечення того, щоб суб’єкти господарювання запобігали ситуаціям невідповідності вимогам харчового і кормового права, правилам щодо здоров’я тварин або правилам щодо благополуччя тварин. Компетентні органи повинні мати змогу продовжувати застосовувати Регламент (ЄС) № 2017/625, зокрема його статтю 138.

(34) У Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1306/2013 (- 10) встановлено гармонізовані рамки Союзу щодо проведення перевірок виконання зобов’язань, встановлених у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 (- 11), згідно з критеріями, встановленими у Регламенті (ЄС) № 882/2004, та визначено, що держави-члени забезпечують, щоб будь-який суб’єкт, який виконує такі зобов’язання, був охоплений системою перевірок. Компетентні органи повинні мати змогу продовжувати застосовувати Регламент (ЄС) № 1306/2013, зокрема його статтю 90.

(35) У будь-якому адміністративному рішенні, ухваленому компетентними органами держав-членів відповідно до цього Регламенту, необхідно визначати засоби правового захисту, доступні суб’єкту господарювання, за допомогою яких суб’єкт господарювання, відповідно до національного права, може оскаржити рішення або відкрити провадження у компетентному національному суді або трибуналі. В адміністративному рішенні також потрібно зазначати можливість використання суб’єктом господарювання мережі вирішення проблем внутрішнього ринку (SOLVIT) та процедури вирішення проблем, передбаченої цим Регламентом.

(36) Ефективні рішення для суб’єктів господарювання, які бажають сприятливої для суб’єктів підприємницької діяльності альтернативи, оскаржуючи адміністративні рішення, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі, є необхідними для забезпечення правильного й узгодженого застосування принципу взаємного визнання. Для гарантування таких рішень та для уникнення юридичних витрат, особливо для малих та середніх підприємств (МСП), у розпорядженні суб’єктів господарювання повинна бути несудова процедура вирішення проблем.

(37) SOLVIT - це сервіс, що його надає національна адміністрація кожної держави-члена, націлений на пошук рішень для фізичних осіб та суб’єктів підприємницької діяльності у разі, якщо їхні права були порушені органами публічної влади іншої держави-члена. Принципи, що регулюють функціонування SOLVIT, визначені в Рекомендації Комісії 2013/461/ЄС (- 12), та згідно з ними кожна держава-член повинна забезпечити функціонування центру SOLVIT з належними людськими та фінансовими ресурсами для участі центру SOLVIT у мережі SOLVIT. Комісія повинна підвищувати поінформованість про існування і переваги SOLVIT, особливо серед суб’єктів підприємницької діяльності.

(38) SOLVIT - це дієвий несудовий механізм вирішення проблем, що надається безкоштовно. Він забезпечує розв’язання проблемних питань в короткі терміни та надає фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, які зазнають труднощів у визнанні їхніх прав Союзу органами публічної влади, практичні рішення. Якщо суб’єкт господарювання, відповідний центр SOLVIT та залучені держави-члени доходять згоди щодо належного результату, подальші дії не вимагаються.

(39) Проте якщо неофіційний механізм SOLVIT не дає належного результату, та залишаються сумніви стосовно сумісності адміністративного рішення з принципом взаємного визнання, Комісія має бути уповноважена розглянути питання за запитом будь-якого із залучених центрів SOLVIT. Після проведення свого оцінювання Комісія повинна надати висновок, який повинен бути повідомлений через відповідний центр SOLVIT відповідному суб’єкту господарювання та компетентним органам та врахований під час процедури SOLVIT. Строк для втручання Комісії повинен становити 45 робочих днів та не повинен включати час, необхідний Комісії для отримання будь-якої додаткової інформації і документів, які вона вважає необхідними. Якщо справу вирішують за такий період, Комісія не зобов’язана надавати висновок. До таких справ SOLVIT повинен застосовуватися окремий робочий процес у окремій базі даних SOLVIT, та вони не повинні включатися до звичайної статистики SOLVIT.

(40) Висновок Комісії стосовно адміністративного рішення, яке передбачає обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі, повинен стосуватися тільки того, чи є таке адміністративне рішення сумісним із принципом взаємного визнання та вимогами цього Регламенту. Це не обмежує повноважень Комісії відповідно до статті 258 ДФЄС та зобов’язань держав-членів щодо відповідності вимогам права Союзу при вирішенні виявлених системних проблем, які стосуються застосування принципу взаємного визнання.

(41) Для внутрішнього ринку товарів важливо, щоб суб’єкти підприємницької діяльності, зокрема МСП, мали змогу отримати надійну і конкретну інформацію щодо чинного законодавства відповідної держави-члена. Контактні пункти для продуктів повинні відігравати важливу роль у сприянні комунікації між національними органами та суб’єктами господарювання шляхом поширення інформації про спеціальні правила щодо продуктів та про застосування принципу взаємного визнання на території їхньої держави-члена. Тому необхідно посилювати роль контактних пунктів для продуктів як основних надавачів інформації щодо всіх правил, пов’язаних із продуктами, у тому числі національних технічних правил, охоплених взаємним визнанням.

(42) Для сприяння вільному руху товарів контактні пункти для продуктів повинні безкоштовно надавати розумний обсяг інформації щодо їхніх національних технічних правил та застосування принципу взаємного визнання. Контактні пункти для продуктів повинні мати належне обладнання та ресурси. Відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1724 (- 13), вони повинні надавати таку інформацію через вебсайт та відповідати критеріям якості, визначеним у зазначеному Регламенті. Завдання контрольних пунктів для продуктів, пов’язані з наданням будь-якої такої інформації, у тому числі електронних копій або онлайнового доступу до національних технічних правил, повинні виконуватися без обмеження національних правил, що регулюють розповсюдження національних технічних правил. Більше того, контрольні пункти для продуктів не зобов’язані надавати копії або онлайновий доступ до стандартів, які підпадають під дію прав інтелектуальної власності органів або організацій стандартизації.

(43) Співпраця між компетентними органами необхідна для належного функціонування принципу взаємного визнання та створення культури взаємного визнання. Таким чином, контрольні пункти для продуктів та національні компетентні органи повинні співпрацювати та обмінюватися інформацією і експертними знаннями для забезпечення правильного і узгодженого застосування принципу взаємного визнання і цього Регламенту.

(44) Для цілей повідомлення адміністративних рішень, які передбачають обмеження доступу до ринку або відмову в такому доступі, організації комунікації між контактними пунктами для продуктів та забезпечення адміністративної співпраці необхідно забезпечити державам-членам доступ до інформаційно-комунікаційної системи.

(45) Щоб забезпечити однакові умови імплементації цього Регламенту, необхідно надати Комісії виконавчі повноваження. Такі повноваження повинні здійснюватися відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 14).

(46) Якщо для цілей цього Регламенту необхідно опрацьовувати персональні дані, таке опрацювання необхідно виконувати відповідно до права Союзу про захист персональних даних. Будь-яке опрацювання персональних даних згідно з цим Регламентом повинне відповідати Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (- 15) та Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1725 (- 16).

(47) Потрібно встановити надійні та ефективні механізми моніторингу для надання інформації про застосування цього Регламенту та його впливу на вільний рух товарів. Такі механізми не повинні виходити за межі необхідного для досягнення таких цілей.

(48) Для цілей підвищення обізнаності про принцип взаємного визнання та забезпечення правильного і узгодженого застосування цього Регламенту потрібно передбачити положення, яке дозволяє Союзу фінансувати інформаційні кампанії, тренінги, обмін службовцями та іншу пов’язану з цим діяльність, спрямовану на зміцнення та підтримання довіри і співпраці між компетентними органами, контрольними пунктами для продуктів та суб’єктами господарювання.

(49) Щоб усунути брак точних даних стосовно функціонування принципу взаємного визнання та його впливу на єдиний ринок товарів, Союз має фінансувати збір таких даних.

(50) Необхідно забезпечити захист фінансових інтересів Союзу через пропорційні заходи по всьому витратному циклу, включно із запобіганням, виявленням та розслідуванням порушень, поверненням втрачених, помилково сплачених чи неправильно використаних коштів та, у відповідних випадках, застосуванням адміністративних та фінансових санкцій.

(51) Доцільно відкласти застосування цього Регламенту, щоб надати компетентним органам та суб’єктам господарювання достатньо часу для адаптації до встановлених у ньому вимог.

(52) Комісія повинна провести оцінювання цього Регламенту з огляду на цілі, які він переслідує. Для оцінювання цього Регламенту Комісія повинна використовувати зібрані дані щодо функціонування принципу взаємного визнання та його впливу на єдиний ринок товарів та інформацію, доступну в інформаційно-комунікаційній системі. У Комісії повинна бути змога запитувати у держав-членів додаткову інформацію, необхідну для проведення її оцінювання. На виконання пункту 22 Міжінституційної угоди від 13 квітня 2016 року про краще законотворення (- 17), таке оцінювання цього Регламенту, виконане з огляду на дієвість, ефективність, актуальність, узгодженість та додану вартість, має слугувати як основа для оцінювання впливу для варіантів подальших дій.

(53) Оскільки ціль цієї Директиви, а саме забезпечення належного, узгодженого і правильного застосування принципу взаємного визнання, не може достатньою мірою бути досягнута державами-членами, але її можна, з огляду на її масштаб і наслідки, краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалити інструменти згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у зазначеній статті, цей Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі,

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

1. Метою цього Регламенту є покращення функціонування внутрішнього ринку шляхом вдосконалення застосування принципу взаємного визнання та усунення невиправданих перешкод для торгівлі.

2. Цей Регламент встановлює правила та процедури стосовно застосування державами-членами принципу взаємного визнання в окремих випадках щодо товарів, які не підпадають під дію статті 34 ДФЄС, що їх законно реалізовують у іншій державі-члені, з огляду на статтю 36 ДФЄС і прецедентне право Суду Європейського Союзу.

3. Цей Регламент також передбачає створення й обслуговування контактних пунктів для продуктів у державах-членах та співпрацю й обмін інформацією в контексті принципу взаємного визнання.

1. Цей Регламент застосовується до товарів будь-якого типу, у тому числі до сільськогосподарських продуктів у розумінні другого підпараграфа статті 38(1) ДФЄС , та до адміністративних рішень, які були або будуть ухвалені компетентним органом держави-члена призначення стосовно будь-яких таких товарів, що їх законно реалізовують в іншій державі-члені, якщо адміністративне рішення відповідає таким критеріям:

(a) адміністративне рішення ґрунтується на національному технічному правилі, що його застосовують у державі-члені призначення; та

(b) безпосереднім або опосередкованим наслідком адміністративного рішення є обмеження доступу до ринку або відмова в такому доступі в державі-члені призначення.

Адміністративне рішення охоплює будь-які адміністративні заходи, що ґрунтуються на національному технічному правилі та мають такий самий або фактично такий самий юридичний наслідок, як і згаданий у пункті (b).

2. Для цілей цього Регламенту "національне технічне правило" означає будь-яке положення закону, нормативно-правового акта або інше адміністративне положення держави-члена, яке має такі характеристики:

(a) воно охоплює товари або аспекти товарів, які не підпадають під гармонізацію на рівні Союзу;

(b) воно забороняє надання товарів або товарів певного типу на ринку такої держави-члена або встановлює, що дотримання положення є обов’язковим де-факто чи де-юре, коли товари або товари певного типу надаються на такому ринку; та

(c) принаймні одне з такого:

(i) воно встановлює характеристики, яких вимагають від товарів певного типу, такі як рівні якості, експлуатаційних характеристик або безпечності товарів або розміри товарів, у тому числі вимоги, застосовні до таких товарів, стосовно назв, під якими їх продають, термінології, символів, тестування і методів тестування, паковання, марковання або етикетування та процедур оцінювання відповідності;

(ii) з метою захисту споживачів або довкілля воно встановлює інші вимоги до товарів або товарів певного типу, які впливають на життєвий цикл товарів після їх надання на ринку такої держави-члена, такі як умови використання, рециклінгу, повторного використання або утилізації, які можуть значно вплинути на склад чи характер таких товарів або їх надання на ринку такої держави-члена.

3. Пункт (c)(i) параграфа 2 цієї статті також охоплює методи і процеси виробництва, що їх використовують стосовно сільськогосподарських продуктів, як зазначено у другому підпараграфі статті 38(1) ДФЄС , та стосовно продуктів, призначених для споживання людиною або тваринами, а також методи і процеси виробництва, що стосуються інших продуктів, якщо вони впливають на їхні характеристики.

4. Процедура надання попереднього дозволу сама по собі не є національним технічним правилом для цілей цього Регламенту, проте рішення про відмову в наданні попереднього дозволу на підставі національного технічного правила вважається адміністративним рішенням, до якого застосовується цей Регламент, якщо таке рішення відповідає іншим вимогам першого підпараграфа параграфа 1.

5. Цей Регламент не застосовується до:

(a) рішень судового характеру, ухвалених національними судами або трибуналами;

(b) рішень судового характеру, ухвалених правоохоронними органами в ході розслідування або переслідування кримінального злочину стосовно термінології, символів або будь-якого матеріального покликання на неконституційні чи кримінальні організації або злочини расистського, дискримінаційного чи ксенофобного характеру.

6. Статті 5 і 6 не впливають на застосування таких положень:

(a) пунктів (b)-(f) статті 8 (1) і статті 8 (3) Директиви 2001/95/ЄС;

(b) пункту (a) статті 50 (3) і статті 54 Регламенту (ЄС) № 178/2002;

(c) статті 90 Регламенту (ЄС) № 1306/2013; та

(d) статті 138 Регламенту (ЄС) 2017/625.

7. Цей Регламент не впливає на зобов’язання відповідно до Директиви (ЄС) 2015/1535 щодо повідомлення про проекти національних технічних нормативно-правових актів Комісії та державам-членам перед їх ухваленням.

Для цілей цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) "що їх законно реалізовують в іншій державі-члені" означає, що товари або товари такого типу відповідають релевантним правилам, застосовним у такій державі-члені, або не підпадають під дію таких правил у такій державі-члені та надаються кінцевим користувачам у такій державі-члені;

(2) "надання на ринку" означає будь-яке платне або безоплатне постачання товарів для розповсюдження, споживання або використання на ринку на території держави-члена у процесі здійснення комерційної діяльності;

(3) "обмеження доступу до ринку" означає накладання умов, які повинні бути виконані, перш ніж товари можуть надаватися на ринку в державі-члені призначення, або умов утримання товарів на такому ринку, які, в обох випадках, вимагають змін однієї або більше характеристик таких товарів, як зазначено в пункті (c)(i) статті 2 (2), або проведення додаткового тестування;