1. Ця Директива сприяє поліпшенню енергетичних характеристик будівель у межах Союзу з урахуванням зовнішніх кліматичних і місцевих умов, а також вимог щодо мікроклімату в приміщеннях та результативності за витратами.

2. Ця Директива встановлює вимоги щодо:

(a) спільних загальних рамок для методології розрахунку інтегрованих енергетичних характеристик будівель та частин будівель;

(b) застосування мінімальних вимог до енергетичних характеристик нових будівель та нових частин будівель;

(c) застосування мінімальних вимог до енергетичних характеристик:

(i) наявних будівель, частин будівель і елементів будівель, які підлягають значній реконструкції;

(ii) елементів будівель, що складають частину каркасу будівлі та чинять значний вплив на енергетичні характеристики каркасу будівлі, якщо їх модифікувати чи замінити; та

(iii) технічних систем будівель при їх встановленні, заміні чи модернізації;

(d) національних планів для підвищення кількості будівель з майже нульовим споживанням енергії;

(e) енергетичної сертифікації будівель або частин будівель;

(f) регулярного інспектування систем опалення та кондиціонування повітря в будівлях; та

(g) незалежних систем контролю енергетичних сертифікатів та звітів про інспектування.

3. Вимоги, встановлені у цій Директиві, є мінімальними вимогами і не перешкоджають будь-якій державі-члену зберігати чинними або впроваджувати жорсткіші інструменти. Такі інструменти повинні відповідати Договору про функціонування Європейського Союзу. Про них необхідно повідомляти Комісію.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

1. "будівля" означає покриту дахом споруду, що має стіни, в якій для керування мікрокліматом у приміщеннях використовують енергію;

2. "будівля з майже нульовим споживанням енергії" означає будівлю, що має дуже високі енергетичні характеристики, як визначено відповідно до додатка I. Майже нульовий або дуже малий обсяг необхідної енергії повинен значною мірою покриватися енергією з відновлюваних джерел, у тому числі енергією з відновлюваних джерел, що виробляється на місці або неподалік;

3. "технічна система будівлі" означає технічне обладнання будівлі або частини будівлі, призначене для опалення приміщень, охолодження приміщень, вентилювання, побутового гарячого водопостачання, вбудованого освітлення, автоматизації та керування будівлею, виробництва електроенергії на місці, або комбінацію таких систем, включно з системами, що використовують енергію з відновлюваних джерел;

3a. "система автоматизації та керування будівлею" означає систему, що включає всі продукти, програмне забезпечення та технічні послуги, які можуть підтримувати енергоефективне, економне та безпечне функціонування технічних систем будівлі за допомогою автоматичного керування та полегшення ручного управління такими технічними системами будівлі;

4. "енергетичні характеристики будівлі" означає розрахований або виміряний обсяг енергії, потрібний для задоволення потреб в енергії, пов’язаних із звичайним використанням будівлі, що включає, між іншим, енергію для опалення, охолодження, вентилювання, постачання гарячої води та освітлення;

5. "первинна енергія" означає енергію з відновлюваних і невідновлюваних джерел, яка не пройшла процес перетворення чи трансформації;

6. "енергія з відновлюваних джерел" означає енергію з відновлюваних невикопних джерел, а саме вітрову, сонячну, аеротермальну, геотермальну, гідротермальну енергію та енергію океану, гідроенергію, енергію біомаси, звалищного газу, газу з установок очищення стічних вод та біогазів;

7. "каркас будівлі" означає інтегровані елементи будівлі, які відділяють її внутрішню частину від зовнішнього середовища;

8. "частина будівлі" означає секцію, поверх або квартиру всередині будівлі, призначені чи змінені для незалежного використання;

9. "елемент будівлі" означає технічну систему будівлі чи елемент каркасу будівлі;

10. "значна реконструкція" означає реконструкцію будівлі, при якій:

(a) загальна вартість реконструкції, що стосується каркасу будівлі чи технічних систем будівлі, перевищує 25 % вартості будівлі, за виключення вартості землі, на якій розташована будівля; або

(b) реконструкції підлягає більше 25 % поверхні каркасу будівлі;

Держави-члени можуть обирати який із варіантів застосовувати - (a) або (b).

11. "європейський стандарт" означає стандарт, ухвалений Європейським комітетом зі стандартизації, Європейським комітетом стандартизації в електротехніці або Європейським інститутом стандартів електрозв’язку та оприлюднений для загального користування;

12. "енергетичний сертифікат" означає сертифікат, визнаний державою-членом або юридичною особою, призначеною нею, в якому вказані енергетичні характеристики будівлі або частини будівлі, розраховані відповідно до методології, ухваленої згідно зі статтею 3;

13. "когенерація" означає одночасне виробництво теплової та електричної та/або механічної енергії в одному процесі;

14. "оптимальний за витратами рівень" означає рівень енергетичних характеристик, що передбачає найнижчі витрати протягом передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу, при чому:

(a) найнижчі витрати визначаються із урахуванням інвестиційних витрат, пов’язаних з енергоспоживанням, витрат на технічне обслуговування та операційних витрат (включно з витратами на енергію та заощадженням енергії, категорією відповідної будівлі, доходами від виробленої енергії), якщо застосовно, і витрат на утилізацію, якщо застосовно; та

(b) передбачуваний економічно обґрунтований життєвий цикл визначається кожною державою-членом. Він стосується залишкового передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу будівлі у разі встановлення енергетичних характеристик для будівлі в цілому, або передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу елемента будівлі у разі встановлення вимог до енергетичних характеристик для елементів будівлі.

Оптимальний за витратами рівень повинен бути в рамках рівнів характеристик, при яких аналіз витрат і вигід, розрахований для передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу, має позитивне значення;

15. "система кондиціонування повітря" означає поєднання компонентів, необхідних для такого типу оброблення повітря у приміщенні, при якому температура контролюється або може бути знижена;

15a. "система опалення" означає поєднання компонентів, необхідних для такого типу оброблення повітря у приміщенні, при якому температура підвищується;

15b. "тепловий генератор" означає частину системи опалення, що генерує корисне тепло за допомогою одного або декількох таких процесів:

(a) згоряння палива, наприклад, у котлі;

(b) ефекту Джоуля, що відбувається у нагрівальних елементах системи опалення за допомогою електричного опору;

(c) вловлювання тепла з навколишнього повітря, вентилювання витяжного повітря, або від джерела тепла з води чи ґрунту за допомогою теплового насоса;

15c. "договір на підвищення енергоефективності" означає договір на підвищення енергоефективності, як визначено в пункті (27) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС (- 1);

16. "котел" означає комбіновану установку, що складається з корпуса і пальника, спроектована для передачі рідині тепла, яке виділяється внаслідок горіння;

17. "номінальна корисна потужність" означає максимальну теплотворну здатність, виражену в кВт, визначену та гарантовану виробником, що надається при тривалій експлуатації, та при цьому відповідає корисній дії, зазначеній виробником;

18. "тепловий насос" означає машину, пристрій або установку, яку передає тепло з природного середовища, такого як повітря, вода чи ґрунт, до будівель або для промислового застосування шляхом зміни напрямку природного потоку тепла таким чином, щоб воно перетікало від нижчої температури до вищої. Щодо зворотних теплових насосів, вони також можуть переміщувати тепло від будівлі до природного середовища;

19. "централізоване опалення" або "централізоване охолодження" означає розподіл теплової енергії у формі пари, гарячої води чи охолоджених рідин із центрального джерела виробництва до багатьох будівель або місць через мережу для здійснення нагрівання чи охолодження приміщень або процесів.

20. "надмала ізольована система" означає надмалу ізольовану систему, як визначено у пункті 27 статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/72/ЄС (- 2).

1. Кожна держава-член повинна запровадити довгострокову стратегію реконструкції для підтримки перетворення національного фонду житлових і нежитлових будівель державної і приватної власності у високоенергоефективний та низьковуглеводневий фонд будівель до 2050 року, сприяючи результативній за витратами трансформації наявних будівель у будівлі з майже нульовим споживанням енергії. Кожна довгострокова стратегія реконструкції повинна охоплювати:

(a) огляд національного фонду будівель, що ґрунтується, у відповідних випадках, на статистичній вибірці та прогнозованій на 2020 рік частці реконструйованих будівель;

(b) визначення результативних за витратами підходів до реконструкції, що відповідають типу будівлі та кліматичній зоні, з урахуванням потенційних критичних точок, якщо застосовно, у життєвому циклі будівлі;

(c) політики та дії для стимулювання результативної за витратами поглибленої реконструкції будівель, у тому числі поетапної поглибленої реконструкції, і підтримки цільових результативних за витратами заходів і реконструкції, наприклад, шляхом впровадження необов’язкової схеми паспортів реконструкції будівлі;

(d) огляд політик і дій щодо найменш ефективних сегментів національного фонду будівель, конфліктів інтересів і неспроможностей ринку, а також опис відповідних національних заходів, що сприяють зменшенню енергетичної бідності;

(e) політики та дії щодо усіх громадських будівель;

(f) огляд національних ініціатив, що просувають розумні технології та добре пов’язані будівлі та громади, а також навичок і освіти в секторах будівництва та енергоефективності; та

(g) прогноз на основі фактичних даних очікуваного заощадження енергії та вигід у ширшому розумінні, таких як пов’язані зі здоров’ям, безпекою та якістю повітря.

2. У своїй довгостроковій стратегії реконструкції кожна держава-член повинна визначити дорожню карту із заходами та встановленими на внутрішньому рівні вимірюваними показниками прогресу для досягнення довгострокової цілі до 2050 року - скоротити викиди парникових газів у Союзі на 80-95 % порівняно з 1990 роком, щоб забезпечити формування високоенергоефективного та низьковуглеводневого фонду будівель і досягнення результативного за витратами перетворення наявних будівель на будівлі з майже нульовим споживанням енергії. Дорожня карта повинна включати орієнтовні віхи на 2030, 2040 і 2050 роки, та визначати, як вони сприятимуть досягненню цільових показників енергоефективності Союзу відповідно до Директиви 2012/27/ЄС.

3. Для підтримки залучення інвестицій у реконструкції, необхідні для досягнення цілей, зазначених у параграфі 1, держави-члени повинні сприяти доступу до належних механізмів для:

(a) агрегування проектів, у тому числі за допомогою інвестиційних платформ або груп, і консорціумами малих і середніх підприємств, щоб забезпечити доступ для інвесторів, а також пакетні рішення для потенційних клієнтів;

(b) зменшення передбачуваних ризиків для операцій, пов’язаних з енергоефективністю, для інвесторів і приватного сектора;

(c) використання державного фінансування для залучення додаткових інвестицій з приватного сектора або для вирішення конкретних неспроможностей ринку;

(d) направлення інвестицій на фонд енергоефективних громадських будівель, відповідно до настанов Євростату; та

(e) забезпечення доступних і прозорих дорадчих інструментів, таких як "єдине вікно" для споживачів та консультаційні послуги енергетичного спрямування, щодо відповідних реконструкцій для підвищення енергоефективності та щодо інструментів фінансування.

4. Комісія збирає та розповсюджує, принаймні серед органів публічної влади, найкращі практики щодо успішних схем державного та приватного фінансування реконструкцій для підвищення енергоефективності, а також інформацію про схеми для агрегування малих проектів реконструкції для підвищення енергоефективності. Комісія визначає та розповсюджує найкращі практики щодо фінансових стимулів до реконструкції з точки зору споживачів, беручи до уваги відмінності у результативності за витратами в різних державах-членах.

5. Для підтримки розроблення власної довгострокової стратегії реконструкції кожна держава-член проводить консультації з громадськістю щодо своєї довгострокової стратегії реконструкції до її подання Комісії. Кожна держава-член додає стислий виклад результатів консультації з громадськістю щодо своєї довгострокової стратегії реконструкції.

Кожна держава-член встановлює конкретні умови для проведення консультацій в інклюзивний спосіб під час реалізації своєї довгострокової стратегії реконструкції.

6. Кожна держава-член додає детальні відомості про реалізацію своєї останньої довгострокової стратегії реконструкції до своєї довгострокової стратегії реконструкції, включно із запланованими політиками та діями.

7. Кожна держава-член може використовувати свою довгострокову стратегію реконструкції для розгляду питань пожежної безпеки та ризиків, пов’язаних з інтенсивною сейсмічною активністю, що впливає на реконструкцію для підвищення енергоефективності та на період експлуатації будівель.

8. Довгострокова стратегія реконструкції кожної держави-члена подається Комісії у рамках її інтегрованого національного енергетичного і кліматичного плану, зазначеного у статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1999 (- 3). Як відступ від статті 3(1) зазначеного Регламенту, перша довгострокова стратегія реконструкції на підставі параграфа 1 цієї статті повинна бути подана Комісії до 10 березня 2020 року.

Держави-члени застосовують методологію розрахунку енергетичних характеристик будівель відповідно до спільних загальних рамок, визначених у додатку I.

Така методологія повинна бути ухвалена на національному чи регіональному рівні.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити встановлення мінімальних вимог до енергетичних характеристик будівель або частин будівель для досягнення оптимальних за витратами рівнів. Енергетичні характеристики розраховують відповідно до методології, зазначеної в статті 3. Оптимальні за витратами рівні розраховують відповідно до порівняльних методологічних рамок, зазначених у статті 5, після запровадження рамок.

Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити встановлення мінімальних вимог до енергетичних характеристик елементів будівель, що складають частину каркасу будівлі та чинять значний вплив на енергетичні характеристики каркасу будівлі при їх заміні чи модифікуванні, для досягнення оптимальних за витратами рівнів.

При встановленні вимог держави-члени можуть розрізняти нові будівлі та наявні будівлі, а також різні категорії будівель.

Такі вимоги повинні враховувати загальні умови мікроклімату в приміщеннях, щоб уникнути можливих негативних наслідків, таких як неналежне вентилювання, а також місцеві умови, призначення будівлі та її вік.

Держави-члени не повинні бути зобов’язаними встановлювати мінімальні вимоги до енергетичних характеристик, які не є результативними за витратами протягом передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу.

Мінімальні вимоги до енергетичних характеристик повинні регулярно переглядатися, не рідше кожних п’яти років, і, за необхідності, оновлюватися для їх адаптування до технічного прогресу в секторі будівництва.

2. Держави-члени можуть вирішити не встановлювати чи не застосовувати вимоги, зазначені в параграфі 1, щодо таких категорій будівель:

(a) будівель, що офіційно охороняються як частина визначеного середовища або через їхню особливу архітектурну чи історичну цінність, якщо дотримання деяких мінімальних вимог щодо енергетичних характеристик неприпустимим чином змінить їхній характер або зовнішній вигляд;

(b) будівель, які використовують як культові споруди та для релігійної діяльності;

(c) тимчасових будівель із строком використання не більше двох років, промислових об’єктів, майстерень, нежитлових сільськогосподарських будівель із низькою потребою в енергії та нежитлових сільськогосподарських будівель, які використовуються у секторі, що охоплюється національною секторальною угодою щодо енергетичних характеристик;

(d) житлових будівель, які використовуються або призначені для використання протягом менш як чотирьох місяців на рік, або протягом іншого обмеженого щорічного строку використання з передбаченим споживанням енергії менш як 25 % від обсягу споживання, який був би результатом використання протягом цілого року;

(e) окремих будівель із загальною корисною площею меншою за 50 м-2.

1. До 30 червня 2011 року Комісія повинна встановити за допомогою делегованих актів відповідно до статей 23, 24 і 25 порівняльні методологічні рамки для розрахунку оптимальних за витратами рівнів мінімальних вимог до енергетичних характеристик будівель або одиниць будівель.

Порівняльні методологічні рамки необхідно встановлювати відповідно до додатка III, та вони повинні розрізняти нові будівлі та наявні будівлі, а також різні категорії будівель.

2. Держави-члени розраховують оптимальні за витратами рівні для мінімальних вимог до енергетичних характеристик з використанням порівняльних методологічних рамок, встановлених відповідно до параграфа 1, і відповідних параметрів, таких як кліматичні умови та практична доступність енергетичної інфраструктури, а також порівнюють результати таких розрахунків із чинними мінімальними вимогами до енергетичних характеристик.

Держави-члени повідомляють Комісії у звіті всі вхідні дані та припущення, які вони використовували для зазначених розрахунків, і результати таких розрахунків. Звіт може бути включений до планів дій з енергоефективності, зазначених у статті 14(2) Директиви 2006/З2/ЄС. Держави-члени повинні подавати такі звіти Комісії регулярно, не рідше кожних п’яти років. Перший такий звіт повинен бути поданий до 30 червня 2012 року.

3. Якщо результати порівняння, здійсненого відповідно до параграфа 2, демонструють, що чинні мінімальні вимоги до енергетичних характеристик є суттєво менш енергоефективними за оптимальний за витратами рівень мінімальних вимог до енергетичних характеристик, то відповідна держава-член повинна в письмовій формі обґрунтувати Комісії таку відмінність у звіті, зазначеному в параграфі 2, що супроводжується, тією мірою, якою різниця не може бути обґрунтована, планом, що описує належні заходи для суттєвого зменшення різниці до часу здійснення наступного перегляду вимог до енергетичних характеристик, як зазначено у статті 4(1).

4. Комісія повинна опублікувати звіт щодо прогресу держав-членів у досягненні оптимальних за витратами рівнів мінімальних вимог до енергетичних характеристик.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити відповідність нових будівель мінімальним вимогам до енергетичних характеристик, встановленим відповідно до статті 4.

2. Держави-члени повинні забезпечувати, до початку будівництва нових будівель, врахування технічної, екологічної та економічної здійсненності використання високоефективних альтернативних систем, якщо вони існують.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити, при здійсненні значної реконструкції будівель, підвищення енергетичних характеристик будівлі чи її реконструйованої частини, щоб вони відповідали мінімальним вимогам до енергетичних характеристик, встановленим відповідно до статті 4, тією мірою, якою це технічно, функціонально та економічно здійсненно.

Зазначені вимоги застосовуються до реконструйованої будівлі або частини будівлі в цілому. Додатково чи альтернативно, вимоги можуть застосовуватися до реконструйованих елементів будівлі.

Додатково, держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити, при заміні чи модифікуванні елемента будівлі, що складає частину каркасу будівлі та чинить значний вплив на енергетичні характеристики каркасу будівлі, відповідність енергетичних характеристик елемента будівлі мінімальним вимогам до енергетичних характеристик тією мірою, якою це технічно, функціонально та економічно здійсненно.

Держави-члени повинні визначати такі мінімальні вимоги до енергетичних характеристик відповідно до статті 4.

Щодо будівель, що підлягають значній реконструкції, держави-члени сприяють використанню високоефективних альтернативних систем, якщо це є технічно, функціонально та економічно здійсненним, і розглядають питання здорового мікроклімату в приміщеннях, пожежної безпеки та ризиків, пов’язаних з інтенсивною сейсмічною активністю.

1. Для оптимізації використання енергії технічними системами будівель, держави-члени встановлюють системні вимоги загалом до енергетичних характеристик, належного монтажу, а також належного визначення розмірів, налагодження і контролю технічних систем будівель, що їх встановлюють у наявних будівлях. Держави-члени також можуть застосовувати такі системні вимоги до нових будівель.

Системні вимоги встановлюють для нових технічних систем будівлі та для технічних систем будівлі, які замінюють або модернізують, якщо це є технічно, функціонально і економічно здійсненним.

Держави-члени повинні вимагати, щоб у нових будівлях, якщо це є технічно та економічно здійсненним, встановлювалися пристрої саморегулювання для роздільного регулювання температури у кожній кімнати або, якщо це виправдано, у визначеній опалюваній зоні частини будівлі. У наявних будівлях встановлення пристроїв саморегулювання вимагається при заміні теплових генераторів, якщо це є технічно та економічно здійсненним.

2. Щодо нових нежитлових будівель і нежитлових будівель, що підлягають значній реконструкції, із більш ніж десятьма місцями для паркування, держави-члени забезпечують встановлення принаймні однієї зарядної станції у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/94/ЄС (- 4) і кабельної каналізації, а саме каналів для електричних кабелів, принаймні для кожного п’ятого місця для паркування, щоб уможливити встановлення зарядних станцій для електричних транспортних засобів на пізнішому етапі, якщо:

(a) автомобільний паркінг розташований всередині будівлі та, у разі значної реконструкції, реконструкція охоплює автомобільний паркінг або електричну інфраструктуру будівлі; або

(b) автомобільний паркінг розташований на прилеглій до будівлі території та, у разі значної реконструкції, реконструкція охоплює автомобільний паркінг або електричну інфраструктуру автомобільного паркінгу.

До 1 січня 2023 року Комісія повинна відзвітувати перед Європейським Парламентом і Радою про потенційний внесок політики Союзу щодо будівництва у сприяння електромобільності та, якщо доцільно, запропонувати заходи щодо цього.

3. Держави-члени повинні визначити вимоги щодо встановлення мінімальної кількості зарядних станцій для усіх нежитлових будівель із більш ніж двадцятьма місцями для паркування до 1 січня 2025 року.

4. Держави-члени можуть вирішити не встановлювати чи не застосовувати вимоги, зазначені в параграфах 2 і 3 до будівель, що належать малим і середнім підприємствам, як визначено у розділі I додатка до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (- 5), або зайняті ними.

5. Щодо нових житлових будівель і житлових будівель, що підлягають значній реконструкції, із більш ніж десятьма місцями для паркування, держави-члени забезпечують встановлення кабельної каналізації, а саме каналів для електричних кабелів, для кожного місця для паркування, щоб уможливити встановлення зарядних станцій для електричних транспортних засобів на пізнішому етапі, якщо:

(a) автомобільний паркінг розташований всередині будівлі та, у разі значної реконструкції, реконструкція охоплює автомобільний паркінг або електричну інфраструктуру будівлі; або

(b) автомобільний паркінг розташований на прилеглій до будівлі території та, у разі значної реконструкції, реконструкція охоплює автомобільний паркінг або електричну інфраструктуру автомобільного паркінгу.

6. Держави-члени можуть вирішити не застосовувати параграфи 2, 3 і 5 до конкретних категорій будівель, якщо:

(a) щодо параграфів 2 і 5, заявки на дозвіл на будівництво чи еквівалентні заявки були подані до 10 березня 2021 року;

(b) кабельна каналізація, що вимагається, буде пов’язаною з надмалою ізольованою системою, або будівлі розташовані у найвіддаленіших регіонах у розумінні статті 349 ДФЄС, якщо це призведе до суттєвих проблем для функціонування місцевої енергетичної системи і загрожуватиме стабільності місцевої енергомережі;

(c) вартість зарядних і каналізаційних установок перевищує 7 % від загальної вартості значної реконструкції будівлі;

(d) на громадську будівлю вже поширюються порівнянні вимоги у результаті транспозиції Директиви 2014/94/ЄС.

7. Держави-члени повинні передбачити заходи, щоб спростити розміщення зарядних станцій в нових та наявних житлових і нежитлових будівлях, і щоб усунути можливі регуляторні бар’єри, у тому числі процедури надання дозволів і процедур схвалення, без обмеження майнового та орендного права держав-членів.

8. Держави-члени повинні розглянути потребу в узгодженій політиці щодо будівель, "м’якої" мобільності та еко-мобільності та містобудування.

9. Держави-члени забезпечують, щоб при встановленні, заміні чи модернізації технічної системи будівлі здійснювалося оцінювання загальних енергетичних характеристик зміненої частини та, у відповідних випадках, зміненої системи в цілому. Результати повинні бути задокументовані та передані власнику будівлі, щоб вони залишалися доступними та могли бути використані для перевірки відповідності мінімальним вимогам, встановленим відповідно до параграфа 1 цієї статті, та видачі енергетичних сертифікатів. Без обмеження статті 12, держави-члени вирішують чи вимагати видачі нового енергетичного сертифіката.

10. До 31 грудня 2019 року Комісія повинна відповідно до статті 23 ухвалити делегований акт на доповнення цієї Директиви для запровадження необов’язкової спільної схеми Союзу для ранжування будівель за готовністю до розумних рішень. Таке ранжування повинне ґрунтуватися на оцінюванні здатності будівлі або частини будівлі адаптувати своє функціонування до потреб користувача й енергомережі та підвищити свою енергоефективність і загальні характеристики.

Відповідно до додатка Ia, необов’язкова спільна схема Союзу для ранжування будівель за готовністю до розумних рішень повинна:

(a) містити означення показника готовності до розумних рішень; та

(b) встановлювати методологію, за допомогою якої він розраховується.

11. До 31 грудня 2019 року та після консультацій із відповідними стейкхолдерами Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, який деталізує технічні умови дієвого впровадження схеми, зазначеної у параграфі 10 цієї статті, включно з графіком етапу необов’язкових випробувань на національному рівні, і роз’яснює взаємодоповнювальний зв’язок схеми із енергетичними сертифікатами, зазначеними у статті 11.

Зазначений імплементаційний акт ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 26(3).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) до 31 грудня 2020 року, усі нові будівлі були будівлями з майже нульовим споживанням енергії; та

(b) після 31 грудня 2018 року, усі нові будівлі, що належать органам публічної влади чи зайняті ними, були будівлями з майже нульовим споживанням енергії.

Держави-члени складають національні плани для підвищення кількості будівель з майже нульовим споживанням енергії. Такі національні плани можуть включати цільові показники, що відрізняються відповідно до категорій будівель.

2. Крім того, держави-члени, слідуючи прикладу державного сектора, повинні розробляти політики та ухвалювати інструменти, такі як встановлення цільових показників, для стимулювання перетворення будівель, які підлягають оновлювальному ремонту, у будівлі з майже нульовим споживанням енергії, і повідомляти про це Комісію у своїх національних планах, зазначених у параграфі 1.

3. Національні плани, між іншим, повинні включати такі елементи:

(a) детальне практичне застосування державами-членами означення будівель з майже нульовим споживанням енергії із відображенням власних національних, регіональних або місцевих умов, із числовим зазначенням використання первинної енергії, вираженим у кВт год/м-2 на рік. Коефіцієнти первинної енергії, використані для визначення використання первинної енергії, можуть ґрунтуватися на національних або регіональних середніх річних значеннях і враховувати відповідні європейські стандарти;

(b) проміжні цільові показники для підвищення енергетичних характеристик нових будівель до 2015 року, для підготовки до імплементації параграфа 1;

(c) інформацію щодо політик і фінансових або інших інструментів, ухвалених у контексті параграфів 1 і 2 для просування будівель з майже нульовим споживанням енергії, включно з детальними даними щодо національних вимог та інструментів щодо використання енергії з відновлюваних джерел у нових будівлях і в наявних будівлях, що підлягають значній реконструкції в контексті статті 13(4) Директиви 2009/28/ЄС і статей 6 і 7 цієї Директиви.

4. Комісія оцінює національні плани, зазначені в параграфі 1, зокрема щодо відповідності передбачених державами-членами заходів цілям цієї Директиви. Комісія, з належним урахуванням принципу субсидіарності, може вимагати додаткову конкретну інформацію щодо вимог, визначених у параграфах 1, 2 і 3. У такому разі відповідна держава-член надає запитувану інформацію або пропонує зміни протягом дев’яти місяців після запиту Комісії. Комісія може видавати рекомендацію за результатами оцінювання.

5. До 31 грудня 2012 року і кожні три роки після цієї дати Комісія повинна публікувати звіт про прогрес держав-членів у збільшенні кількості будівель з майже нульовим споживанням енергії. На основі зазначеного звіту Комісія розробляє план дій і, за необхідності, пропонує заходи для збільшення кількості будівель такого типу та сприяння найкращим практикам щодо результативного за витратами перетворення наявних будівель на будівлі з майже нульовим споживанням енергії.

6. Держави-члени можуть вирішити не застосовувати вимоги, визначені в пунктах (a) і (b) параграфа 1, у конкретних обґрунтованих випадках, якщо аналіз витрат і вигід для економічно обґрунтованого життєвого циклу відповідної будівлі виявиться негативним. Держави-члени повинні інформувати Комісію про принципи застосовних законодавчих режимів.

1. Беручи до уваги важливість надання належних фінансових та інших інструментів для сприяння енергоефективності будівель та переходу до будівель з майже нульовим споживанням енергії, держави-члени вживають належних заходів для врахування найвідповідніших таких інструментів з огляду на національні обставини.

2. До 30 червня 2011 року держави-члени повинні скласти список наявних заходів та інструментів і, в належних випадках, пропонованих заходів та інструментів, у тому числі фінансового характеру, відмінних від тих, які вимагаються цією Директивою, що сприяють цілям цієї Директиви.

Держави-члени повинні оновлювати такий список кожні три роки. Держави-члени повинні передавати такі списки Комісії, що вони можуть зробити шляхом включення їх до планів дій з енергоефективності, зазначених у статті 14(2) Директиви 2006/32/ЄС.

3. Комісія вивчає дієвість перелічених наявних і пропонованих заходів, зазначених у параграфі 2, а також відповідних інструментів Союзу для сприяння імплементації цієї Директиви. На основі такого вивчення та з належним врахуванням принципу субсидіарності Комісія може надавати консультації чи рекомендації щодо конкретних національних схем та координації із фінансовими установами Союзу та міжнародними фінансовими установами. Комісія може включати результати свого вивчення та можливі консультації чи рекомендації до звітів щодо національних планів з енергоефективності, зазначених у статті 14(5) Директиви 2006/32/ЄС.

4. У відповідних випадках, Комісія повинна, на запит держав-членів, надавати їм допомогу в запровадженні національних або регіональних програм фінансової підтримки для підвищення енергоефективності будівель, особливо наявних будівель, шляхом підтримки обміну найкращою практикою між відповідальними національними чи регіональними органами.

5. Щоб вдосконалити фінансування для сприяння імплементації цієї Директиви та з належним врахуванням принципу субсидіарності, Комісія повинна, бажано до 2011 року, представити аналіз, зокрема, щодо таких аспектів:

(a) дієвості та належності рівня, а також фактичного обсягу використаних структурних фондів і рамкових програм, що були задіяні для підвищення енергоефективності будівель, особливо у житловому фонді;

(b) дієвості використання коштів ЄІБ та інших установ державного фінансування;

(c) координації фінансування Союзом і національного фінансування, а також інших форм допомоги, що можуть сприяти стимулюванню інвестицій в енергоефективність, і достатності таких фондів для досягнення цілей Союзу.

На основі зазначеного аналізу та відповідно до багаторічних фінансових рамок Комісія може в подальшому подати Європейському Парламенту і Раді пропозиції щодо інструментів Союзу, якщо вважатиме це доречним.

6. Держави-члени повинні пов’язувати свої фінансові інструменти для підвищення енергоефективності при реконструкції будівель з цільовими чи досягнутими заощадженнями енергії, як визначено відповідно до одного чи декількох таких критеріїв:

(a) енергетичних характеристик обладнання чи матеріалів, які використовуються для реконструкції; у такому разі, обладнання чи матеріали, які використовуються для реконструкції, повинні бути встановлені монтажником із відповідним рівнем сертифікації або кваліфікації;

(b) стандартних значень для розрахунку заощадженої енергії в будівлях;

(c) досягнутого внаслідок такої реконструкції вдосконалення, шляхом порівняння енергетичних сертифікатів, виданих до та після реконструкції;

(d) результатів енергетичного аудиту;

(e) результатів іншого відповідного, прозорого і пропорційного методу, що демонструє підвищення енергетичних характеристик.

6a. Бази даних енергетичних сертифікатів повинні дозволяти збирати дані про виміряне або розраховане споживання енергії охопленими будівлями, включно з, принаймні, громадськими будівлями, для яких відповідно до статті 12 видано енергетичний сертифікат, як зазначено у статті 13.

6b. Для цілей статистики та досліджень на запит та власнику будівлі повинні надаватися принаймні узагальнені анонімізовані дані, що відповідають вимогам Союзу та національним вимогам щодо захисту даних.

7. Положення цієї Директиви не перешкоджають державам-членам надавати стимули для нових будівель, реконструкцій або елементів будівель, що виходять за рамки оптимальних за витратами рівнів.

1. Держави-члени встановлюють інструменти, необхідні для запровадження системи сертифікації енергетичних характеристик будівель. Енергетичний сертифікат повинен включати енергетичні характеристики будівлі та еталонні значення, такі як мінімальні вимоги до енергетичних характеристик, щоб власники чи орендарі будівлі або частини будівлі могли порівняти та оцінити її енергетичні характеристики.

Енергетичний сертифікат може включати додаткову інформацію, таку як річне споживання енергії для нежитлових будівель та відсоток енергії з відновлюваних джерел у загальному споживанні енергії.

2. Енергетичний сертифікат повинен включати рекомендації для оптимального чи результативного за витратами підвищення енергетичних характеристик будівлі або частини будівлі, крім випадків, коли не існує жодного обґрунтованого потенціалу для такого підвищення у порівнянні з чинними вимогами до енергетичних характеристик.

Рекомендації, включені до енергетичного сертифіката, повинні охоплювати:

(a) заходи, здійснені у зв’язку зі значною реконструкцією каркасу будівлі або технічної системи (технічних систем) будівлі; та

(b) заходи щодо окремих елементів будівлі, незалежно від значної реконструкції каркасу будівлі або технічної системи (технічних систем) будівлі.

3. Рекомендації, включені до енергетичного сертифіката, повинні бути технічно здійсненними у конкретній будівлі та можуть включати оцінку періодів окупності чи витрат і вигід протягом економічно обґрунтованого життєвого циклу будівлі.

4. Енергетичний сертифікат повинен містити зазначення місця, де власник або орендар може отримати детальнішу інформацію, у тому числі щодо результативності за витратами рекомендацій, наданих в енергетичному сертифікаті. Оцінка результативність витрат повинна ґрунтуватися на наборі стандартних умов, таких як оцінка заощадження енергії, базові ціни на енергію та попередній прогноз витрат. Додатково, сертифікат повинен містити інформацію про дії, яких необхідно вживати для виконання рекомендацій. Також власнику чи орендарю може надаватися інша інформація щодо інших пов’язаних питань, таких як енергетичні аудити чи стимули фінансового або іншого характеру та можливості фінансування.

5. З урахуванням національних правил, держави-члени заохочують органи публічної влади брати до уваги провідну роль, яку вони повинні відігравати у сфері енергетичних характеристик будівель, між іншим, шляхом виконання рекомендацій, включених до енергетичного сертифіката, виданого для будівель, якими вони володіють, протягом строку чинності такого сертифіката.

6. Сертифікація частини будівлі може ґрунтуватися на:

(a) загальній сертифікації усієї будівлі; або

(b) оцінюванні іншої репрезентативної частини будівлі, що має такі самі пов’язані з енергоспоживанням характеристики, у тій самій будівлі.

7. Сертифікація приватних будинків може ґрунтуватися на оцінюванні іншої репрезентативної будівлі подібної конструкції та розміру, що має подібні фактичні енергетичні характеристики, якщо спеціаліст, який видає енергетичний сертифікат, може гарантувати таку відповідність.

8. Термін дії енергетичного сертифіката не повинен перевищувати 10 років.

9. До 2011 року Комісія повинна, після консультацій з відповідними секторами, ухвалити спільну добровільну схему сертифікації енергетичних характеристик нежитлових будівель Європейського Союзу. Такий інструмент ухвалюють відповідно до дорадчої процедури, зазначеної в статті 26(2). Держав-членів заохочують визнавати чи використовувати таку схему, або використовувати її частину, шляхом її адаптації до національних обставин.

1. Держави-члени повинні забезпечувати видачу енергетичного сертифіката для:

(a) будівель або частин будівель, які будуються, продаються або здаються в оренду новому орендарю; та

(b) будівель, у яких більше 500 м-2 загальної корисної площі зайнято органом публічної влади, і які часто відвідуються громадськістю. Зазначений поріг у 500 м-2 повинен бути знижений до 250 м-2 з 9 липня 2015 року.

Вимога щодо видачі енергетичного сертифіката не застосовується, якщо в наявності є чинний сертифікат, виданий відповідно до Директиви 2002/91/ЄС або цієї Директиви для відповідної будівлі або частини будівлі.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб під час будівництва, продажу чи оренди будівель або частин будівель енергетичний сертифікат або його копія демонструвалася потенційному новому орендарю чи покупцю та передавалася покупцю чи новому орендарю.

3. Якщо будівля продається або здається в оренду до моменту будівництва, як відступ від параграфів 1 і 2, держави-члени можуть вимагати, щоб продавець здійснив оцінювання її майбутніх енергетичних характеристик; у такому разі енергетичний сертифікат видається не пізніше завершення будівництва будівлі.

4. Держави-члени повинні вимагати, щоб під час виставлення на продаж або для оренди:

- будівель, які мають енергетичний сертифікат,

- частин будівель у будівлях, які мають енергетичний сертифікат, та