1. Кожна держава-член запроваджує систему ідентифікації й реєстрації овець та кіз відповідно до положень цього Регламенту.

2. Цей Регламент застосовують без обмеження правил Співтовариства, які можуть запроваджувати для цілей викорінення чи контролю хвороб, а також без обмеження Директиви 91/496/ЄЕС та Регламенту (ЄС) № 1782/2003.

Для цілей цього Регламенту:

(a) "тварина" означає будь-яку тварину видів вівці або кози;

(b) "господарство" означає будь-яку будівлю, будь-яку споруду, або, у випадку фермерства з вирощуванням в умовах вільного вигулу - будь-яке середовище, де тварин утримують, вирощують або де з ними працюють на постійній або тимчасовій основі, за винятком ветеринарних практик або клінік;

(c) "утримувач" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, відповідальну за тварин, навіть тимчасово, за винятком ветеринарних практик або клінік;

(d) "компетентний орган" означає центральний орган або органи держави-члена, на яких покладено відповідальність або яким доручено проведення ветеринарних перевірок і виконання цього Регламенту, або, в разі моніторингу премій, орган, якому доручено виконувати положення Регламенту (ЄС) № 1782/2003;

(e) "торгівля в межах Співтовариства" означає торгівлю, як визначено у статті 2(6) Директиви 91/68/ЄЕС (- 13).

1. Система ідентифікації і реєстрації тварин повинна містити такі елементи:

(a) засоби ідентифікації для ідентифікації кожної тварини;

(b) реєстри, які зберігаються в кожному господарстві;

(c) документи про переміщення;

(d) центральний реєстр або комп’ютерну базу даних.

2. Комісія та компетентний орган відповідної держави-члена повинні мати доступ до всієї інформації, яку охоплює цей Регламент. Держави-члени та Комісія вживають заходів, необхідних для забезпечення доступу до такої інформації для всіх заінтересованих сторін, включно організацій споживачів, визнаних державою-членом, за умови дотримання вимог захисту даних і конфіденційності, встановлених національним правом.

1. Усі тварини в господарстві, які народилися після 9 липня 2005 року або для Болгарії, Румунії та Хорватії - після відповідної дати вступу, повинні бути ідентифіковані відповідно до параграфа 2 протягом періоду, визначеного державою-членом для такої операції з моменту народження тварини, і в будь-якому разі до того, як тварина покидає господарство, у якому вона народилася. Такий період повинен становити не довше шести місяців.

Як відступ держави-члени можуть продовжити такий період, однак він не може перевищувати дев’яти місяців для тварин, яких утримують екстенсивно або в умовах вільного випасу. Відповідні держави-члени повинні повідомити Комісію про наданий відступ. Якщо необхідно, можуть бути встановлені імплементаційні правила відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2).

2.

(a) Тварин ідентифікують первинним засобом ідентифікації, який відповідає вимогам секцій A.1-A.3 додатка, та

(b) вторинним засобом ідентифікації, затвердженим компетентним органом, який відповідає технічним характеристикам, переліченим у секції A.4 додатка.

(c) Проте, до дати, зазначеної у статті 9(3), вторинний спосіб ідентифікації може бути замінений системою, визначеною в секції A.5 додатка, за винятком тварин, які є предметом торгівлі в межах Співтовариства.

(d) Держави-члени, які запроваджують систему, зазначену в пункті (c), звертаються до Комісії за її затвердженням відповідно до процедури, передбаченої у статті 13(2). З цією метою Комісія розглядає документацію, подану державами-членами, та проводить аудит, необхідний для оцінювання системи. Після завершення таких аудитів Комісія протягом 90 днів після отримання запиту на затвердження подає до Постійного комітету з харчового ланцюга та здоров’я тварин звіт разом із проектом належного документа.

3. Однак для тварин, призначених для забою у віці до 12 місяців і не призначених ні для торгівлі в межах Співтовариства, ні для експорту в треті країни, компетентний орган може дозволити спосіб ідентифікації, описаний у секції A.7 додатка, як альтернативний до засобів ідентифікації, згаданих у параграфі 2.

4. Будь-яка тварина, імпортована з третьої країни, яка після 9 липня 2005 року або для Болгарії, Румунії та Хорватії - після відповідної дати вступу проходила перевірки, встановлені Директивою 91/496/ЄЕС, і яка залишається на території Співтовариства, повинна бути ідентифікована відповідно до параграфа 2 в господарстві призначення, у якому утримують поголів’я худоби, протягом періоду, визначеного державою-членом, проте не довшого ніж протягом 14 днів після проведення таких перевірок та в будь-якому разі перш ніж покинути господарство.

Початкова ідентифікація, присвоєна третьою країною, повинна бути зареєстрована в реєстрі господарства, передбаченому у статті 5, разом із ідентифікаційним кодом, присвоєним йому державою-членом призначення.

Однак ідентифікація, передбачена в параграфі 1, не є необхідною для тварини, призначеної для забою, якщо тварину транспортують безпосередньо з ветеринарного прикордонного пункту інспектування до бойні, розташованої в державі-члені, у якій проводять перевірки, зазначені в першому підпараграфі, та якщо забій тварини відбувається протягом п’яти робочих днів після проведення таких перевірок.

5. Будь-яка тварина, що походить з іншої держави-члена, повинна зберігати свою початкову ідентифікацію.

6. Жодні засоби ідентифікації не можуть бути видалені або замінені без дозволу компетентного органу. Якщо засоби ідентифікації стали нерозбірливими або їх було втрачено, їх має бути якомога швидше замінено на засоби з таким самим кодом відповідно до цієї статті. На додаток до коду та для розрізнення замінений засіб може мати позначку з номером версії заміни.

Однак, компетентний орган може під своїм контролем дозволити зазначення на замінених засобах ідентифікації іншого коду за умови, що не відбудеться порушення простежуваності, особливо для тварин, ідентифікованих відповідно до параграфа 3.

7. Розподіл засобів ідентифікації між господарствами, їх призначення тваринам та мічення ними тварин відбуваються у спосіб, визначений компетентним органом.

8. Держави-члени надають одна одній та Комісії зразок засобів ідентифікації та повідомляють про спосіб ідентифікації, які вони використовують на своїй території.

9. До дати, зазначеної у статті 9(3), держави-члени, які запровадили електронну ідентифікацію на добровільній основі відповідно до положень секції A.4 та A.6 додатка, забезпечують, щоб індивідуальний електронний ідентифікаційний номер та характеристики використовуваних засобів були вказані у відповідному сертифікаті відповідно до Директиви 91/68/ЄЕС, який супроводжує тварин, що є предметом торгівлі в межах Співтовариства.

1. Кожен утримувач тварин, за винятком перевізника, повинен вести актуальний реєстр, що містить принаймні інформацію, перелічену в секції B додатка.

2. Держави-члени можуть вимагати від утримувачів заносити до реєстру, зазначеного в параграфі 1, додаткову інформацію на додаток до інформації, переліченої в секції B додатка.

3. Реєстр ведуть у паперовій або електронній формі у форматі, затвердженому компетентним органом, і він повинен бути доступний у будь-який час у господарстві та компетентному органу за його запитом протягом мінімального періоду, визначеного компетентним органом, при цьому такий період не може становити менше ніж три роки.

4. Як відступ від параграфа 1, реєстр інформації, яка вимагається згідно з секцією B додатка, є необов’язковим у будь-якій державі-члені, у якій функціонує централізована комп’ютерна база даних, яка вже містить таку інформацію.

5. Кожен утримувач надає компетентному органу за його запитом усю інформацію стосовно походження, ідентифікації та, у відповідних випадках, призначення тварин, якими утримувач володів та яких він утримував, транспортував, реалізовував або забивав протягом останніх трьох років.

6. Держави-члени надають одна одній та Комісії модель реєстру господарства, яку вони використовують на своїй території, а також, за наявності, надають інформацію про надані відступи від положень параграфа 1.

1. З 9 липня 2005 року або для Болгарії, Румунії та Хорватії - з відповідної дати вступу, якщо тварину переміщують у межах національної території між двома окремими господарствами, її повинен супроводжувати документ про переміщення на основі типової форми, складеної компетентним органом, що містить щонайменше мінімальну інформацію, перелічену в секції C додатка. Такий документ повинен бути заповнений утримувачем, якщо замість нього цього не зробив компетентний орган.

2. Держави-члени можуть вносити до документа про переміщення, зазначеного в параграфі 1, додаткову інформацію на додаток до тієї, що міститься в секції C додатка, або вимагати внесення такої інформації.

3. Утримувач у господарстві призначення повинен зберігати документ про переміщення протягом мінімального періоду, визначеного компетентним органом, при цьому такий період не може становити менше ніж три роки. За запитом компетентного органу він надає йому копію такого документа.

4. Як відступ від параграфа 1 документ про переміщення є необов’язковим у будь-якій державі-члені, у якій функціонує централізована комп’ютерна база даних, яка містить принаймні інформацію, що вимагається секцією C додатка, за винятком підпису утримувача.

5. Держави-члени надають одна одній та Комісії типову форму документа про переміщення, яку вони використовують на своїй території, а також, якщо застосовно, надають інформацію про відступ, зазначений у параграфі 4.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган мав центральний реєстр усіх господарств утримання тварин, за винятком перевізників.

2. Реєстр повинен включати ідентифікаційний код господарства або, якщо це дозволено компетентним органом, код утримувача, крім перевізника, вид діяльності утримувача, тип виробництва (м’ясо або молоко) та види утримуваних тварин. Якщо утримувач утримує тварин на постійній основі, він повинен проводити інвентаризацію тварин через регулярні проміжки часу, встановлені компетентним органом держави-члена, та в будь-якому разі щонайменше щорічно.

3. Господарство залишається включеним до центрального реєстру, протягом трьох років після вибуття останньої тварини з господарства. З 9 липня 2005 року або для Болгарії, Румунії та Хорватії - з відповідної дати вступу реєстр повинно бути включено до комп’ютерної бази даних, зазначеної у статті 8(1).

1. З 9 липня 2005 року або для Болгарії, Румунії та Хорватії - з відповідної дати вступу компетентний орган кожної держави-члена створює комп’ютерну базу даних відповідно до секції D.1 додатка.

2. Кожен утримувач тварин, крім перевізника, протягом 30 днів щодо інформації, яка стосується утримувача або господарства, та протягом семиденного періоду щодо інформації, яка стосується переміщення тварин, надає компетентному органу:

(a) інформацію для внесення до центрального реєстру та результати інвентаризації, зазначені у статті 7(2), та інформацію, необхідну для створення бази даних, згаданої у параграфі 1;

(b) у державах-членах, які застосовують відступ, зазначений у статті 6(4), кожен раз, коли тварину переміщують, деталі переміщення, як визначено в документі про переміщення, зазначеному у статті 6.

3. Компетентний орган кожної держави-члена може, якщо він цього бажає, створити комп’ютерну базу даних, що містить принаймні інформацію, перелічену в секції D.2 додатка.

4. Держави-члени можуть вносити до комп’ютерної бази даних, згаданої в параграфах 1 і 3, додаткову інформацію на додаток до переліченої в секціях D.1 та D.2 додатка.

5. З 1 січня 2008 року, або для Хорватії - з дати вступу, база даних, зазначена в параграфі 3, стає обов’язковою.

1. Настанови та процедури для впровадження електронної ідентифікації ухвалюють відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2).

2. Рішення, зазначені в параграфі 1, ухвалюють, щоб покращити впровадження загальної електронної ідентифікації.

3. Із 31 грудня 2009 року, або для Хорватії - з дати вступу, електронна ідентифікація відповідно до настанов, зазначених у параграфі 1, та згідно з відповідними положеннями секції A додатка стає обов’язковою для всіх тварин.

Однак, держави-члени, у яких загальна кількість овець та кіз становить 600000 або менше, можуть зробити таку електронну ідентифікацію необов’язковою для тварин, які не є предметом торгівлі в межах Співтовариства.

Держави-члени, у яких загальна кількість кіз становить 160000 або менше, можуть зробити таку електронну ідентифікацію необов’язковою для кіз, які не є предметом торгівлі в межах Співтовариства.

4. До 31 грудня 2009 року держави-члени можуть запровадити обов’язкове використання електронної ідентифікації для тварин, які народилися на їхній території.

1. Зміни до додатків та інструментів, необхідні для імплементації цього Регламенту, ухвалюють відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2).

Такі зміни можуть стосуватися, зокрема:

(a) мінімального рівня перевірок, які необхідно проводити;

(b) застосування адміністративних санкцій;

(c) необхідних перехідних положень для початкового періоду функціонування системи.

2. Відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2), можуть оновлювати такі дані:

(a) кінцеві строки надання інформації, зазначеної у статті 8(2);

(b) порогові значення популяції для поголів’я тварин, зазначені у другому і третьому підпараграфах статті 9(3).

1. Держави-члени надають одна одній та Комісії інформацію про компетентний орган, відповідальний за забезпечення дотримання цього Регламенту.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка особа, відповідальна за ідентифікацію і реєстрацію тварин, отримала інструкції та вказівки щодо відповідних положень додатка, а також щоб були доступні відповідні навчальні курси.

1. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів для забезпечення дотримання положень цього Регламенту. Передбачені перевірки не обмежують проведення жодних перевірок, які Комісія може здійснити відповідно до статті 9 Регламенту (ЄС, Євратом) № 2988/95.

2. Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, які застосовують у разі порушень цього Регламенту, і вживають усіх необхідних заходів, щоб забезпечити їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

3. Експерти від Комісії спільно з компетентними органами:

(a) перевіряють дотримання державами-членами вимог цього Регламенту;

(b) якщо необхідно, здійснюють виїзні перевірки на місцях, щоб засвідчити, що перевірки, передбачені параграфом 1, здійснюють відповідно до цього Регламенту.

4. Держава-член, на території якої здійснюють виїзну перевірку на місці, надає експертам Комісії будь-яку допомогу, яка їм може знадобитися під час виконання ними своїх завдань.

Результати проведених перевірок повинні бути обговорені з компетентним органом відповідної держави-члена, перш ніж буде складено й розповсюджено заключний звіт.

5. Якщо Комісія вирішує, що результат перевірок є обґрунтуваним, вона розглядає ситуацію в рамках Постійного комітету з питань харчового ланцюга та здоров’я тварин, зазначеного у статті 13(1). Вона може ухвалювати необхідні рішення відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2).

6. Комісія здійснює моніторинг розвитку ситуації. У світлі такого розвитку ситуації та відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2), вона може змінювати або скасовувати рішення, зазначені в параграфі 5.

7. Детальні правила застосування цієї статті ухвалюють, якщо необхідно, відповідно до процедури, зазначеної у статті 13(2).

1. Комісії допомагає Постійний комітет з харчового ланцюга та здоров’я тварин, створений згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 178/2002 (- 14).

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС.

Період, вказаний у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, становить три місяці.

3. Комітет ухвалює власний внутрішній регламент.

Внести до Регламенту (ЄЕС) № 1782/2003 такі зміни:

1. Текст статті 18(2) викласти в такій редакції:

"2. Якщо застосовуються статті 67, 68, 69, 70 та 71, інтегрована система включає систему ідентифікації і реєстрації тварин, створену відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1760/2000 від 17 липня 2000 року про створення системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби (- 15) та стосовно маркування яловичини та продуктів з яловичини з одного боку, та з іншого боку - відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 21/2004 від 17 грудня 2003 року про створення системи ідентифікації і реєстрації овець та кіз (- 16).

2. У статті 25(2) другий підпараграф викласти в такій редакції:

"Такі системи, та особливо система ідентифікації і реєстрації тварин, створена відповідно до Директиви 92/102/ЄЕС, Регламенту (ЄС) № 1760/2000 та Регламенту Ради (ЄС) № 21/2004 про запровадження системи для ідентифікації і реєстрації овець та кіз, а також про внесення змін до Регламенту (ЄЕС) № 1782/2003, повинні бути сумісними, у розумінні статті 26 цього Регламенту, з інтегрованою системою.";

3. Текст статті 115(2) викласти в такій редакції:

"2. Як тільки Регламент Ради (ЄС) № 21/2004 про запровадження системи для ідентифікації і реєстрації овець та кіз, а також про внесення змін до Регламенту (ЄЕС) № 1782/2003, почне застосовуватися, щоб претендувати на дотацію тварина повинна бути ідентифікована і зареєстрована відповідно до таких правил.";