Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лєщенко і Толюпа проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. А.Б.Бака,

п. Р.Тюрмен,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні, судді,

та пані С.Доллє, Секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 11 жовтня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 56918/00), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянами України пані Валентиною Лєщенко і паном Сергієм Толюпою (далі - заявники) 7 березня 2000 року.

2. У Суді заявників представляє п. Ігор Воскобойніков, координатор українського комітету "Хельсінкі - 90". Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані Зоряна Бортновська та пані Валерія Лутковська.

3. Заявники стверджували, що тривалість провадження у їх справі була нерозумною. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції.

4. Заява була розподілена Четвертій Секції Суду (пункт 1 Правила 52 Регламенту Суду. У межах цієї Секції палата, яка розглядатиме справу (пункт 1 статті 27 Конвенції, була сформована, як передбачено пунктом 1 Правила 26.

5. 1 листопада 2001 року і 1 листопада 2004 року Суд змінив склад своїх секцій (пункт 1 Правила 25. Ця справа була передана до Другої Секції у новому складі (пункт 1 Правила 52).

6. Ухвалою від 6 квітня 2004 року заява була визнана частково прийнятною.

7. І заявники і Уряд надали зауваження щодо суті (пункт 1 Правила 59).

8. Заявники є громадянами України, які народились у 1957 та 1977 роках, відповідно. Вони мешкають у с. Нижня Кринка, Україна. Пані Лєщенко була опікуном другого заявника до досягнення ним повноліття.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

А. Провадження до 11 вересня 1997 року

9. 18 січня 1993 року автобус, що належав Харцизькому транспортному товариству N 11414 (ХТТ), в якому другий заявник прямував на роботу, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), внаслідок якої він отримав численні ушкодження і медичною комісією був визнаний повністю непрацездатним.

10. 1 листопада 1993 року Радянський райсуд м. Макіївки засудив водія автобуса, винного в ДТП, до восьми років позбавлення волі за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки. Суд не розглядав позови заявників про відшкодування матеріальних збитків, поданих в межах кримінального провадження, та порадив їм звертатись до судів в окремому провадженні.

11. У травні 1994 року перша заявниця, мати та одночасно офіційний представник другого заявника, подала від його імені до Радянського райсуду м. Макіївки позов до ХТТ, вимагаючи відшкодування за тілесні ушкодження, завдані в результаті ДТП другому заявникові.

12. 7 червня 1994 року суд задовольнив позови заявників та зобов'язав ХТТ сплатити їм 29 325 933 карбованці (1) відшкодування. Пізніше Донецький обласний суд скасував це рішення та передав справу на новий розгляд.

13. У листопаді 1996 року другий заявник, по досягненні ним повноліття, подав свої власні позови до Радянського райсуду м. Макіївки проти ХТТ, вимагаючи відшкодування шкоди, заподіяної ДТП. 26 грудня 1996 року суд розглянув його позови та зобов'язав ХТТ сплатити йому 36 232 грн (2) компенсації за моральну шкоду. Більше того, він встановив щомісячну пенсію у розмірі 254 грн (3), що мала виплачуватись йому у період з 1 грудня 1996 до 1 вересня 1997 року. Це рішення не оскаржувалось і стало остаточним.

14. 26 лютого 1997 року заявник звернувся до прокурора Донецької області з клопотанням про внесення протесту на рішення від 26 грудня 1996 року.

15. У квітні 1997 року заступник прокурора Донецької області подав до Президії Донецького обласного суду протест на рішення від 26 грудня 1996 року. 9 квітня 1997 року Президія скасувала це рішення та направила справу на новий розгляд до Радянського райсуду м. Макіївки.

16. 27 серпня 1997 року другий заявник був визнаний інвалідом першої групи.

Б. Провадження після 11 вересня 1997 року

17. 19 вересня 1997 року Радянський райсуд м. Макіївки задовольнив клопотання заявників про призначення судово-медичної експертизи і призупинив провадження у справі.

18. 7 жовтня 1997 року судово-медична експертиза встановила втрату другим заявником 100 % працездатності.

19. У жовтні 1997 року Радянський райсуд м. Макіївки переглянув клопотання другого заявника на підставі скарг першої заявниці щодо перерахунку розміру компенсації. 29 жовтня 1997 року суд частково задовольнив клопотання другого заявника та зобов'язав ХТТ сплатити йому 2965,26 грн (4) додаткової компенсації. Суд також зобов'язав ХТТ сплачувати другому заявникові щомісячну пенсію у розмірі 148 грн, починаючи з 6 жовтня 1997 року до 1 вересня 1999 року. Ухвала не оскаржувалась в касаційному порядку і стала остаточною. Скарги першого заявника щодо матеріальної та моральної шкоди були відхилені як необґрунтовані.

20. 4 грудня 1998 року адвокат заявника звернувся до Радянського райсуду м. Макіївки з заявою про відновлення строку на подання касаційної скарги на рішення від 29 жовтня 1997 року. 18 грудня 1998 року суд відхилив цю заяву. Потім заявники звернулись до Донецького обласного суду, який 19 січня 1999 року виніс ухвалу про залишення скарги без руху до виправлення недоліків. Заявникам був наданий час до 1 лютого 1999 року для виправлення помилок, чого вони не зробили відповідно до рішення Радянського райсуду м. Макіївки від 8 лютого 1999 року, залишеного в силі Донецьким обласним судом 18 березня 1999 року.

21. 17 липня 1999 року заявники подали скаргу до прокурора Донецької області, вимагаючи перегляду справи в порядку нагляду. У вересні 1999 року заступник прокурора Донецької області вніс до Президії Донецького обласного суду протест щодо скасування рішення від 29 жовтня 1997 року. Постановою від 22 вересня 1999 року Президія скасувала рішення від 29 жовтня 1997 року та направила справу на новий розгляд.

22. 25 квітня 2000 року Радянський райсуд м. Макіївки задовольнив скаргу другого заявника та зобов'язав ХТТ сплатити йому 23 130,06 грн (5) компенсації за завдану моральну шкоду. Суд також зобов'язав ХТТ сплатити заявникові щомісячну пенсію у розмірі 249,96 грн (6) за період з 6 жовтня 1997 року до 1 вересня 1999 року. Скаргу першої заявниці щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд відхилив. Заявники оскаржили це рішення до Донецького обласного суду.

23. 4 травня 2000 року Радянський райсуд м. Макіївки продовжив строк для касаційного оскарження до Донецького обласного суду з огляду на те, що протоколи судового засідання від 25 квітня 2000 року були недоступні сторонам.

24. 15 травня 2000 року заявники подали до Донецького обласного суду касаційну скаргу. 8 червня 2000 року Донецький обласний суд відхилив касаційну скаргу, оскільки остання не відповідала формальним вимогам, які встановлені статтею 292 Цивільно-процесуального кодексу. Заявники виправили недоліки, і Донецький обласний суд розглянув касаційну скаргу по суті. 10 серпня 2000 року суд скасував рішення Радянського райсуду м. Макіївки від 25 квітня 2000 року і направив справу на новий розгляд. Суд також виніс окрему ухвалу щодо нерозумності строку тривалості провадження, який, як було встановлено, був спричинений неодноразовим направленням справи на новий судовий розгляд. Він також наголосив на бездіяльності суддів, які розглядали справу.

25. 12 вересня 2000 року Донецький обласний суд вирішив розглядати цю справу як суд першої інстанції. Зокрема, він відмітив численні направлення справи на новий розгляд та тривалість її розгляду. Сторони були запрошені на попереднє засідання 15 вересня 2000 року.

26. 16 вересня 2000 року Донецький обласний суд вирішив провести слухання у справі 26 вересня 2000 року.

27. У ході слухань заявники подавали заяви про відвід судді, який розглядав справу, вважаючи його упередженим. Ці заяви були відхилені 21 вересня і 7 червня 2000 року головою Донецького обласного суду як безпідставні.

28. 12 грудня 2000 року Донецький обласний суд призначив судово-медичну експертизу щодо стану здоров'я другого заявника.

29. 25 травня 2001 року представник заявників подав клопотання про відкладення розгляду справи заявників у зв'язку з його зайнятістю в інших справах. Він також висловив незадоволення тим, що дати слухання були незручними для нього, і через це він був неуважним на слуханнях між 23 квітня та 22 травня 2000 року. Щодо своєї відсутності на слуханні 16 січня 2001 року представник зауважив, що не був проінформований про це належним чином.

30. 25 червня 2001 року Апеляційний суд Донецької області визнав проведення судово-медичної експертизи відносно стану здоров'я другого заявника необґрунтованим і відмінив його.

31. 9 липня 2001 року Апеляційний суд Донецької області частково задовольнив позов заявників і зобов'язав солідарно ХТТ та державне підприємство "Макіїввантажтранс" виплатити на користь другого заявника одноразову компенсацію у розмірі 1967,91 грн (7). Суд також зобов'язав їх виплачувати йому 60 грн (8) щомісячно (за період з 10 липня 2000 року до 1 вересня 2001 року), щомісячну пенсію у розмірі 25,5 грн (9) за сторонню допомогу, 14 320 грн (10) для придбання автомобіля "Таврія" (спеціальний транспортний засіб для інвалідів), 996 грн (11) для санаторно-курортного лікування і 1275 грн (12) для придбання милиць та інвалідної коляски. Також було відмовлено у задоволенні вимог першого заявника про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

32. 7 серпня 2001 року представник заявників подав скаргу до Верховного Суду України.

33. 8 серпня 2001 року один із співвідповідачів у справі, "Макіїввантажтранс", подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, вимагаючи скасування ухвали Апеляційного суду Донецької області, яким другому заявнику була присуджена компенсація моральної шкоди, і яка, на його думку, порушувала статті 440 та 450 Цивільного кодексу.

34. 1 жовтня 2001 року Верховний Суд України вирішив передати касаційну скаргу заявників на розгляд Палати у складі 15 суддів. 5 грудня 2001 року Верховний Суд України відмовив заявникам у проханні про зміну складу Палати. Він також відмовив у розгляді скарги заявників щодо суті, оскільки має юрисдикцію розглядати касаційні скарги на предмет вірного застосування законодавства. Справа була направлена до Апеляційного суду Донецької області для визначення можливості розгляду апеляційної скарги заявників щодо суті.

35. 21 січня 2002 року Апеляційний суд Донецької області видав виконавчі листи за рішенням від 9 липня 2001 року.

36. 21 січня 2002 року Апеляційний суд Донецької області надав заявникам час до 11 лютого 2002 року для виправлення помилок у скарзі. 25 лютого 2002 року Апеляційний суд Донецької області повернув скаргу заявників, подану до Верховного Суду України, без розгляду, оскільки заявники не виправили вказані помилки.

37. 24 квітня 2002 року відділ державної виконавчої служби Гірничого районного управління юстиції відкрив виконавче провадження за рішенням від 9 липня 2001 року.