Відповідно до пункту 43 частини першої та частини другої статті 7 Закону України "Про страхування" Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Порядок і правила проведення обов’язкового страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ, що додаються.

1. Обов’язкове страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ (далі - обов’язкове страхування) проводиться з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної користувачами надр навколишньому природному середовищу внаслідок аварій, пожеж чи технічних неполадок.

2. У цих Порядку і правилах наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що сталася під час дослідно-промислового та/або промислового видобування та/або використання газу (метану) вугільних родовищ та спричинила ураження, травмування населення, призвела до виникнення на об’єкті чи окремій території загрози життю або здоров’ю населення, руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи наднормативних, аварійних викидів забруднювальних речовин та зумовила інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище;

пожежа - неконтрольоване горіння, що виникло під час дослідно-промислового та/або промислового видобування та/або використання газу (метану) вугільних родовищ, внаслідок якого утворилися небезпечні для навколишнього природного середовища чинники;

технічні неполадки - непередбачений вихід з ладу обладнання, яке використовується під час дослідно-промислового та/або промислового видобування та/або використання газу (метану) вугільних родовищ, внаслідок якого завдано шкоду навколишньому природному середовищу, не спричинений аварією та обумовлений:

енергетичним перевантаженням, перегрівом, вібрацією;

дією електроенергії у вигляді короткого замикання електричного струму, перевантаження електромережі, зниженням напруги;

дією низьких температур;

гідравлічним ударом або нестачею рідини в котлах, парогенераторах, інших апаратах, що працюють за допомогою пари або рідини;

розривом тросів і ланцюгів.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про газ (метан) вугільних родовищ".

3. Суб’єктами обов’язкового страхування є:

1) страхувальник - суб’єкт господарювання, який є користувачем надр та здійснює дослідно-промислове і промислове видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ;

2) страховик - фінансова установа, яка отримала в установленому порядку ліцензію на проведення обов’язкового страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ;

3) треті особи - фізичні та юридичні особи, яким заподіяна пряма шкода страхувальником внаслідок аварії, пожежі чи технічних неполадок.

4. Предметом договору обов’язкового страхування є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником навколишньому природному середовищу внаслідок аварії, пожежі чи технічних неполадок.

5. Страховими ризиками є певні події (аварія, пожежа, технічні неполадки), внаслідок яких виникає ризик заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу під час провадження страхувальником діяльності з дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ.

6. Страховим випадком є певна подія, внаслідок настання якої у страхувальника виникає обов’язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у зв’язку з аварією, пожежею чи технічними неполадками, за умови, що подія, яка призвела до заподіяння такої шкоди, сталася в період дії договору обов’язкового страхування та встановлено причинно-наслідковий зв’язок між заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та діяльністю страхувальника з дослідно-промислового та/або промислового видобування та/або використання газу (метану) вугільних родовищ.

7. Не визнаються страховими випадками події, що сталися внаслідок:

війни, воєнних дій, громадянської війни, бунту, повстань, революції, протиправного захоплення влади, страйку, локауту, терористичних та інших подібних дій;

впливу іонізуючого випромінювання та радіаційного впливу;

псування (корозії, гниття, зносу, окислювання, бродіння) предметів (устатковання, матеріалів, речовин), що використовуються в технологічному процесі, яке мало бути, але не було враховане під час їх використання та про яке не було повідомлено страховику під час укладення договору страхування;

самозапалення та інших природних властивостей окремих предметів, які мали бути, але не були враховані під час їх використання та про які не було повідомлено страховику під час укладення договору обов’язкового страхування;

стихійного лиха;

самовільного користування надрами;

проведення робіт без затвердженої в установленому законодавством порядку технічної документації (проектів, паспортів тощо) або з порушенням її вимог;

порушення умов та правил діяльності, передбачених відповідним спеціальним дозволом на користування надрами.

Претензії або позови, пред’явлені третіми особами стосовно відшкодування збитків, спричинених однією подією, вважаються пред’явленими щодо одного страхового випадку.

8. У разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник повинен протягом двох робочих днів після того, як про неї стало відомо, письмово повідомити страховика про подію, її характер, попередньо встановлені причини, орієнтовний розмір збитків та вжиті заходи щодо зменшення їх розміру.

9. Страхова сума за одним договором обов’язкового страхування становить 10 млн. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент визначення її конкретного розміру.

Для підприємств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, страхова сума за одним договором обов’язкового страхування становить 5 млн. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент визначення її конкретного розміру.

10. Розміри страхових тарифів за договорами обов’язкового страхування визначаються згідно з методикою актуарних розрахунків, наведеною у додатку 1.

Розмір страхового платежу, який підлягає внесенню згідно з договором обов’язкового страхування, визначається шляхом множення страхової суми за договором обов’язкового страхування на визначений страховий тариф.

Страховий платіж вноситься одноразово у строки, визначені договором обов’язкового страхування. Днем внесення страхового платежу є день надходження коштів на рахунок страховика.

11. Сума страхового відшкодування не повинна перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнала третя особа.

Безумовна франшиза за кожним страховим випадком встановлюється у розмірі, передбаченому договором обов’язкового страхування, але не більше 0,5 відсотка розміру страхової суми за таким договором.

12. Договір обов’язкового страхування укладається у письмовій формі строком на один рік відповідно до Типового договору обов’язкового страхування, наведеного у додатку 2.

Місцем дії договору обов’язкового страхування є територія України.

13. Під час укладення договору обов’язкового страхування страхувальник зобов’язаний подати страховику необхідну інформацію про предмет договору обов’язкового страхування та про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, та повідомити про інші укладені договори страхування щодо предмета договору обов’язкового страхування.

14. Для отримання страхового відшкодування страхувальник подає страховику заяву про виплату страхового відшкодування у зв’язку із настанням страхового випадку, до якої додаються копії:

1) договору обов’язкового страхування;

2) документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків:

акта (протоколу) комісії з розслідування причин заподіяння шкоди (у разі проведення розслідування);

рішення суду щодо відшкодування збитків страхувальником на користь третьої особи або підтвердних документів страхувальника та третьої особи щодо врегулювання питання за участю страховика про розмір шкоди, заподіяної внаслідок настання страхового випадку без звернення до суду.

15. Страховик здійснює виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору обов’язкового страхування на підставі заяви, поданої згідно з пунктом 14 цих Порядку і правил, і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) за формою, що визначається страховиком.

Рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування страховик повинен прийняти протягом 15 робочих днів з дати надходження необхідних документів.

Страховик здійснює виплату страхового відшкодування протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення про його виплату.

Про відмову у виплаті страхового відшкодування страховик письмово повідомляє страхувальника протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення з обґрунтуванням причини такої відмови.

16. Страховик має право відмовити у здійсненні страхового відшкодування у випадках, передбачених частиною першою статті 26 Закону України "Про страхування".

Відмову страховика у здійсненні страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

17. Дія договору обов’язкового страхування припиняється та договір втрачає чинність за згодою сторін, а також у випадках, передбачених статтею 28 Закону України "Про страхування" і договором обов’язкового страхування.

18. Спори за договором обов’язкового страхування розв’язуються шляхом переговорів. Якщо сторони під час переговорів не дійшли згоди, спір розв’язується в судовому порядку.

1. У цій Методиці терміни вживаються в такому значенні:

нетто-ставка страхового тарифу (T n ) - частина страхового тарифу, призначена для забезпечення поточних виплат страхового відшкодування за договором обов’язкового страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ (далі - договір);

навантаження (f ) - частина страхового тарифу (у відсотках), призначена для покриття витрат на ведення страхової справи, норматив яких не повинен перевищувати 20 відсотків.

2. Обчислення страхового тарифу здійснюється двома методами.

Перший метод застосовується у разі, коли:

наявні статистичні дані щодо відповідного виду страхування щонайменше за останні п’ять років (далі - статистичні дані) або інша інформація, яка дає змогу оцінити такі величини, як ймовірність настання страхового випадку (p ), середня страхова сума (S ), середній розмір страхового відшкодування у разі настання страхового випадку (S B );

не передбачається настання страхової події, що може спричинити кілька страхових випадків;

відома кількість договорів обов’язкового страхування (n ), які передбачається укласти із страхувальниками.

3. За наявності статистичних даних за величинами p, S і S B беруться такі оцінки їх значень: