1. Схвалити Концепцію Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні, що додається.

Визначити Держінвестицій державним замовником зазначеної Програми.

2. Держінвестицій утворити робочу групу за участю фахівців Мінекономіки, Мінфіну, Мінпраці, Мін'юсту, Мінагрополітики, МВС, ДПА, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Держфінмоніторингу, СБУ, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Національного банку, Національного депозитарію, заінтересованих професійних учасників фондового ринку та іноземних експертів з метою розроблення у тримісячний строк проекту Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні та подання його на розгляд Кабінетові Міністрів України.

Ринки капіталу - це група взаємозв'язаних ринків, на яких формуються попит, пропонування та ціни на фінансові інструменти, зокрема ті, базовим активом яких є енергетичні та товарно-сировинні ресурси, а також відбувається перерозподіл вільних коштів інвесторів на користь тих суб'єктів, що мають в них потребу.

Ринки капіталу включають в себе ринок цінних паперів (фондовий ринок) та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку).

Починаючи з 1995 року і до цього часу ринки капіталу в Україні розвиваються дискретно і фрагментарно, недостатньо виконують основні свої функції - зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання фінансових інструментів для забезпечення розвитку економіки.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови Національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інструментів.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2006 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні - 41,6 відсотка, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 відсотків.

Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2006 році становило 58 відсотків, а в Україні - 3,1 відсотка.

Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

Основними причинами відставання національних ринків капіталу є:

відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;

недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу;

наявність проблем в корпоративному секторі та незахищеність прав інвесторів;

низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додаткових їх випусках;

нерозвинутість сектору інституційних інвесторів, зокрема відсутність інвестиційних банків, потужних інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного спрямування;

недостатнє висвітлення інформації про емітентів, професійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

відсутність належної концентрації торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами в системі біржової торгівлі.

Розв'язання проблеми модернізації ринків капіталу в рамках Державної програми економічного і соціального розвитку та інших програм розвитку галузей економіки або регіонів засобами територіального чи галузевого управління є неможливим з огляду на специфічність предмету регулювання та великий спектр питань, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку). У зв'язку з цим існує необхідність державної підтримки програми модернізації ринків капіталу, координації діяльності центральних органів виконавчої влади у напрямі регулювання взаємовідносин галузевих міністерств та органів місцевого самоврядування.

Метою Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні (далі - Програма) є забезпечення конкурентоспроможності ринків капіталу шляхом проведення правового, інституційного та технологічного реформування ринків капіталу в усіх його складових - ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку). В результаті виконання завдань Програми створюватимуться такі умови для фінансово-економічних відносин, за яких забезпечуватиметься безперешкодний рух та обслуговування вільних грошових коштів, перетворення їх в інвестиційний капітал, що приносить прибуток, забезпечує розвиток економіки в цілому, насамперед через її інноваційний розвиток. Мета Програми відповідає пріоритетним напрямам державної політики, визначеним у нормативно-правових актах.

Програма повинна передбачати якісні зміни, спрямовані на підвищення ємності, капіталізації та ліквідності ринків капіталу, консолідацію інфраструктурних інституцій, підвищення їх ролі у суспільному та економічному житті, створення передумов для інтеграції української фінансової системи у світовий та європейський фінансово-економічний простір.

Оптимальний варіант розв'язання проблеми модернізації ринків капіталу в Україні визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу.

Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування - правовим, інституційним та технологічним. Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є:

створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого увага приділяється передусім якості, швидкості та мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних;

консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Альтернативними варіантами формування ринків капіталу можуть бути:

1) варіант пасивної державної політики, що передбачає невтручання держави у розвиток ринків капіталу та надання пріоритету законам ринку;

2) варіант залучення іноземних коштів, що передбачає відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без будь-яких законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій;

3) варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та дасть можливість забезпечити конкурентоспроможність національної економіки та її сталий розвиток.

Варіанти пасивної державної політики або залучення іноземних коштів означають остаточну втрату конкурентоспроможності і поглинання ринку капіталів України більш структурованими і капіталізованими ринками Росії, Близького Сходу або географічно близьких країн Європейського Союзу. Отже, варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та забезпечить реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, є найбільш прийнятним.

Модернізація ринків капіталу повинна ґрунтуватися на одночасному розв'язанні на законодавчому, інституційному та технологічному рівні таких завдань:

проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення нових потужних фінансових інститутів (інвестиційних компаній та інвестиційних банків), підвищення ролі інститутів спільного інвестування, пенсійних фондів та страхових компаній для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;

консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами Європейського Союзу;

завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури;

удосконалення системи захисту прав інвесторів, корпоративного законодавства, способів оприлюднення інформації для громадян-інвесторів та професійних користувачів;

забезпечення розвитку фінансових інструментів як об'єктів розміщення інвестиційних ресурсів, у тому числі шляхом розбудови ринків похідних фінансових інструментів (деривативів), законодавчого удосконалення умов провадження діяльності з рейтингування, зокрема на основні добровільності проведення рейтингових оцінок;

забезпечення податкового стимулювання ринків капіталу;

реформування системи державного регулювання ринків капіталу на засадах консолідованого пруденційного нагляду за діяльністю фінансових установ.

Строк виконання Програми п'ять років.

Необхідно здійснити заходи, спрямовані на подолання дискретності і фрагментарності ринків капіталу, а саме:

забезпечити законодавчо обумовлену можливість функціонування небанківських фінансових установ - інвестиційних компаній, які провадитимуть інвестиційну діяльність комплексно (дилерську, з андерайтингу та з управління активами), матимуть переважне право на проведення операцій з первинного розміщення цінних паперів, надання послуг з інвестиційного консультування, позик цінними паперами з використанням операцій репо та інших видів послуг, пов'язаних з інвестуванням;

законодавчо визначити брокерську діяльність такою, що провадиться виключно на фондовій біржі з одночасним встановленням чітких правил опосередкованої участі у біржовій торгівлі інвестиційних компаній;

запровадити та забезпечити ефективне функціонування інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів;

створити умови для розвитку інституційних інвесторів, зокрема сприяти утворенню і розширенню сфери впливу інвестиційних банків як різновиду спеціалізованих банків, можливість функціонування яких передбачена Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Здійснення зазначених заходів сприятиме підвищенню позитивного інвестиційного іміджу України.

Ефективне провадження професійної діяльності інституційних інвесторів на ринках капіталу потребує:

прийняття з метою стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності Законів України "Про інвестиційні банки", "Про інвестиційні компанії" та "Про венчурні фонди";

внесення змін до Законів України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" стосовно розширення нормативів інвестування, удосконалення порядку реєстрації випусків цінних паперів інститутів спільного інвестування, широкого застосування рейтингової оцінки щодо цінних паперів, у які розміщуються кошти спільного інвестування, "Про недержавне пенсійне забезпечення" стосовно розширення переліку об'єктів та нормативів інвестування пенсійних коштів, удосконалення порядку розподілу інвестиційного прибутку, "Про страхування" стосовно приведення діяльності страхових організацій у відповідність із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про банки і банківську діяльність" стосовно приведення діяльності банків у відповідність із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

якнайшвидше прийняття Закону України "Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування".

Прийняття зазначених законів дасть можливість створити дієву інвестиційну інфраструктуру та привабливе середовище для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів.

В Україні мережа фондових бірж, інших різновидів організаторів торгівлі (бірж похідних фінансових інструментів або відповідних секцій на товарних біржах) як система не існує. Модернізація біржової мережі повинна проводитися шляхом консолідації всіх існуючих бірж та інших організаторів торгівлі.

Консолідована біржова система має бути оптимальною для функціонування ліквідного та регульованого ринку, забезпечувати мінімальні системні ризики, передбачати тісну взаємодію організаторів торгівлі з централізованою депозитарною системою, а також повинна характеризуватися наступним:

у державі функціонує єдина торговельна платформа, що забезпечує стандартні критерії лістингу та формування справедливих ринкових цін за будь-якими фінансовими інструментами;

на державному рівні забезпечується дотримання принципу концентрації, тобто з метою підтримання ліквідності єдиної торговельної платформи певний час учасників ринку змушують укладати договори за цінними паперами виключно в межах зазначеної платформи за умови, що на цій платформі гарантується для клієнтів найкраще виконання їх замовлень;

забезпечується дотримання принципу "кожне замовлення клієнта - на біржу", згідно з яким унеможливлюється взаємокомпенсація замовлень у фінансового посередника (брокера/дилера) за ціною, визначеною самим посередником, а не ринком;

у межах єдиної торговельної платформи впроваджується система звіряння та/або квитування (урегулювання договорів до процедури розрахунків) на базі спеціально утвореної центральної клірингової палати, яка бере на себе ризики, пов'язані з нормальним проведенням трансакції та поставкою проти оплати або за іншими формами компенсаційного механізму;

торговельний процес, гарантування і виконання договорів провадяться в режимі електронного документообігу, синхронізованого із системою електронних платежів та клірингу;

створюється ефективна система управління ризиками під час здійснення клірингу та розрахунків: депонування активів, використання багатостороннього заліку, дотримання контрагентами договорів торговельного циклу в часовому режимі, грошові розрахунки і поставка фінансового інструменту проводяться не пізніше третього дня після укладення договору.

Для збільшення обсягів залучення фінансових ресурсів в системі біржової торгівлі, спрямування грошових заощаджень населення та коштів з накопичувальної пенсійної системи у реальний сектор економіки, створення сприятливих умов для вкладання коштів портфельних інвесторів необхідно: