Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чорненко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 59660/09), яку 26 жовтня 2009 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - пані Тетяна Миколаївна Чорненко (далі - перша заявниця), п. Микола Васильович Чорненко (далі - другий заявник) та п. Костянтин Миколайович Чорненко (далі - третій заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується твердження, що заявників було незаконно та несправедливо виселено з їхньої кімнати у колишньому державному гуртожитку після того, як він був переобладнаний у приватний житловий будинок. Вони подають скарги за статтями 8 та 6 Конвенції.

2. Перша заявниця, 1967 року народження, та другий заявник, 1968 року народження, є подружжям і батьками третього заявника, 1991 року народження. Вони проживають у с. Худяки. Заявників, яким була надана правова допомога, представляли п. М.О. Тарахкало та пані О.О. Проценко - юристи, які практикують у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. У 1995 році під час переходу України від радянської до ринкової економіки державне підприємство "Черкасибудматеріали" було перетворене у відкрите акціонерне товариство "Ч." (далі - ВАТ).

6. У 1996 році родині заявників було виділено кімнату в гуртожитку, який знаходився на вулиці П. у м. Черкаси. З матеріалів справи вбачається, що цей гуртожиток спочатку належав підприємству "Черкасибудматеріали" і призначався для проживання працівників підприємства. Під час перетворення підприємства у ВАТ у невстановлену дату право власності на гуртожиток було передано останньому.

7. 06 грудня 1996 року місцеве управління Міністерства внутрішніх справ України зареєструвало місце проживання заявників за адресою гуртожитку та внесло відомості до їхніх паспортів.

8. 01 лютого 2002 року ВАТ звернулося з листом до Черкаського технічного училища № 21 (далі - училище) з проханням надати тимчасове житло декільком родинам, які проживали у згаданому гуртожитку (у тому числі родині заявників), оскільки воно мало намір провести реконструкцію будівлі гуртожитку. В обмін на цю послугу ВАТ взяло на себе зобов’язання здійснити ремонт студентського гуртожитку училища.

9. До вересня 2002 року родина заявників переїхала до гуртожитку училища на підставі договору найму жилого приміщення строком один рік, про який ВАТ домовилося з училищем. Заявники продовжували бути зареєстрованими за попередньою адресою в гуртожитку ВАТ.

10. У лютому 2003 року ВАТ подало цивільний позов проти заявників, вимагаючи визнати їх такими, що втратили право користування його гуртожитком, і, відповідно, зобов’язати Міністерство внутрішніх справ України зняти їх з реєстрації за адресою гуртожитку. У зв’язку з цим ВАТ стверджувало, що у 2002 році заявники за власним бажанням виїхали з його гуртожитку, а їхнє поточне місцезнаходження було невідомим. Таким чином, їх слід було вважати такими, які більше не бажали займати приміщення гуртожитку і відповідно до статті 72 Житлового кодексу України втратили свої права користування ним (див. пункт 39).

11. 10 жовтня 2003 року під час розгляду справи училище видало наказ про звільнення їхнього студентського гуртожитку заявниками та іншими родинами, тимчасово переселеними із гуртожитку ВАТ. У наказі наводилося посилання на закінчення строку дії договорів найму та необхідність збільшення місця для заселення учнів і працівників училища.

12. 22 січня 2004 року ВАТ отримало дозвіл Черкаської міської ради (далі - міська рада) на проведення реконструкції свого гуртожитку під житловий будинок; згодом воно почало будівельні роботи з реконструкції.

13. 04 червня 2005 року (субота) декілька родин з числа попередніх мешканців гуртожитку ВАТ проникли на територію будівельного майданчика, де проводилася реконструкція, силою забрали ключі у сторожа будівлі та зайняли свої колишні кімнати, які на той момент були об’єднані з іншими кімнатами, утворивши цілі квартири. Жодної інформації про особисту участь заявників в інциденті надано не було. Однак з матеріалів справи вбачається, що вони разом із декількома іншими родинами вселилися до квартири, яка включала їхню колишню кімнату в гуртожитку.

14. 22 червня 2005 року прокуратура Придніпровського району міста Черкаси порушила кримінальну справу за фактом нападу на сторожа. Згідно з наданою Урядом інформацією згодом провадження у цій справі було зупинене у зв’язку із невстановленням фактичних нападників і зрештою матеріали справи були знищені внаслідок прориву водопровідної труби в приміщенні архіву відділу міліції.

15. У незазначену дату після повторного вселення заявників до колишнього гуртожитку ВАТ внесло зміни до свого цивільного позову, поданого проти заявників (див. пункт 10), вимагаючи їхнього виселення.

16. 25 травня 2006 року Придніпровський районний суд міста Черкаси задовольнив позов ВАТ. Він встановив, що заявники самовільно зайняли приміщення, яке знаходилося на реконструкції, та ухвалив їх виселити.

17. Заявники подали апеляційну скаргу, стверджуючи, що їхнє виселення зробить їх безпритульними. Вони також доводили, що на підставі договору найму перебували у цивільно-правових відносинах з ВАТ, і це означало, що останнє мало права виселити їх у зв’язку з проведенням реконструкції, лише за умови надання їм іншого жилого поміщення, чого не відбулося.

18. 05 липня 2006 року Апеляційний суд Черкаської області задовольнив апеляційну скаргу заявників. Посилаючись на положення Глави 2 Розділу III Житлового кодексу України 1983 року, що регулювали питання користування жилими приміщеннями в будинках громадського житлового фонду (див. пункт 39), він встановив, що заявникам було законно виділено приміщення в гуртожитку ВАТ на підставі договору найму на невизначений строк. Цей договір не був розірваний сторонами до тимчасового переїзду відповідачів у 2002 році, і тому він все ще діяв на момент подій. Враховуючи, що переселення заявників відбулося з ініціативи позивача як тимчасовий захід, обумовлений проведенням будівельних робіт щодо реконструкції, їх не можна було вважати такими, що втратили право користування (у розумінні статті 72 Житлового кодексу України) приміщенням у гуртожитку, як стверджував позивач. Таким чином, договір найму не міг бути розірваний на підставах, наведених останнім. З тих самих причин згідно зі статтями 100-102 Житлового кодексу України виселення заявників у зв’язку з проведенням реконструкції будівлі було можливим, лише якщо у випадку такого виселення їм надавалося інше відповідне жиле приміщення.

19. ВАТ звернулося з касаційною скаргою на це рішення.

20. 20 грудня 2007 року Апеляційний суд Чернігівської області, діючи як суд касаційної інстанції, відхилив касаційну скаргу ВАТ, і рішення від 05 липня 2006 року набрало законної сили.

21. Тим часом 27 березня 2007 року після завершення реконструкції колишнього гуртожитку ВАТ було зареєстроване власником усіх квартир, які знаходилися у будинку, у тому числі квартири, de facto зайнятої заявниками.

22. 07 лютого 2008 року ВАТ подало новий позов проти заявників, вимагаючи виселити їх з реконструйованого будинку, оскільки вони самовільно туди вселилися та не уклали з ним договір найму.

23. Заявники заперечували та стверджували, що цей позов був по суті таким самим, як уже залишений без задоволення під час попереднього провадження про виселення.

24. 02 червня 2008 року Придніпровський районний суд міста Черкаси задовольнив позовні вимоги ВАТ та виніс рішення про виселення заявників. Він встановив, що попередній спір стосувався проживання заявників у гуртожитку, де проводилася реконструкція, тоді як цей спір був про їхнє виселення з квартири, яка перебувала у приватній власності. Суд вирішив, що проживання у такій квартирі регулювалося Главою 6 Розділу III Житлового кодексу України , який стосується жилих приміщень приватного житлового фонду (див. пункт 40). Після проведення реконструкції колишнього гуртожитку попереднє жиле приміщення заявників не збереглося. Попереднє провадження про виселення не могло стосуватися квартири, яка стала предметом розгляду у цьому новому провадженні, оскільки право власності ВАТ на квартиру було зареєстровано лише у березні 2007 року, тоді як рішення, яким було відхилено його позов, датувалося 05 липня 2006 року. Всупереч статті 158 Житлового кодексу України (див. пункт 40) заявники вселилися до спірної квартири, не уклавши договір найму, і мали бути виселені для захисту інтересів законного власника. Згідно зі статтею 165 Житлового кодексу (див. там само) ВАТ не було зобов’язане надавати заявникам жиле приміщення після реконструкції будинку, який йому належав.

25. Заявники звернулися з апеляційною скаргою, стверджуючи, inter alia, що розгляд справи стосувався того самого жилого приміщення, що і під час попереднього провадження стосовно виселення, за результатами якого було ухвалено рішення на їхню користь. Їхнє право користування жилим приміщенням ґрунтувалося на укладеному з ВАТ договорі найму, який згідно з висновками судів у попередньому провадженні проти них був укладений законно і залишався чинним. Ухвалюючи рішення про їхнє виселення під час нового провадження, суд першої інстанції суперечив висновкам судів, зробленим під час попереднього провадження, та не вказав жодних правових підстав, у зв’язку з якими раніше існуючі між заявниками та ВАТ цивільно-правові відносини щодо найму могли вважатися припиненими.

26. 07 травня 2009 року Апеляційний суд Черкаської області відхилив апеляційну скаргу заявників і залишив без змін рішення районного суду від 02 червня 2008 року. Він зазначив, що у 1996 році заявникам не могло бути виділено спірне жиле приміщення як захищеним наймачам, оскільки вони не були працівниками ВАТ. Таким чином, їхній договір найму був розірваний після їхнього виселення з гуртожитку у 2002 році, і позивач не був зобов’язаний надавати їм жиле приміщення.

27. У червні 2009 року заявники подали касаційну скаргу на цю ухвалу. Вони стверджували, що статті 158 та 165 Житлового кодексу України не могли застосовуватися у їхній справі, оскільки ці положення стосувалися найму жилих приміщень "громадян", тоді як відповідний будинок був частиною громадського житлового фонду. Вони стверджували, що передача державою гуртожитку приватній юридичній особі була порушенням чинного законодавства (замість цього його слід було передати органам місцевого самоврядування). Крім того, заявники стверджували, що вони законно вселилися у спірне жиле приміщення в 1996 році як захищені наймачі, і це вже було встановлено в остаточних судових рішеннях, винесених під час попереднього провадження, і не могло встановлюватися повторно під час розгляду цього провадження. Таким чином, вони мали право на захист, гарантований статтями 101 і 102 Житлового кодексу України.

28. 23 червня 2009 року прокуратура Черкаської області долучилася до провадження, також подавши касаційну скаргу від імені заявників. Вона стверджувала, що, встановивши відсутність у заявників підстав проживати у спірній квартирі, суди не врахували раніше наявні між заявниками та ВАТ цивільно-правові відносини у зв’язку з договором найму, чинність якого була підтверджена судовими рішеннями, ухваленими під час попереднього провадження про виселення. Факти, встановлені під час попереднього провадження, не могли встановлюватися повторно під час цього провадження, а також у цій справі застосовувалися гарантії щодо забезпечення житлом, передбачені статтями 101 і 102 Житлового кодексу України.

29. 28 вересня 2009 року Верховний Суд України, засідаючи одноосібно, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами заявників і прокурора.

30. 15 грудня 2009 року заявників було виселено з колишнього гуртожитку ВАТ, реконструйованого під житловий будинок.

31. Згідно з твердженнями Уряду незабаром після виселення заявники знову самовільно вселилися до тієї самої квартири, і їх довелося виселяти вдруге. Уряд не надав жодних документів на підтвердження цієї версії подій. Згідно з твердженнями заявників після виселення вони переїхали до с. Худяки.

32. У 2010 році заявники безуспішно намагалися домогтися визнання недійсним свідоцтва ВАТ про право власності на реконструйований будинок.

А. Скасування дозволу на проведення реконструкції та подальше провадження

33. 09 лютого 2006 року у відповідь на численні скарги, подані колишніми мешканцями гуртожитку, Черкаська міська рада вирішила скасувати рішення, яким ВАТ надавався дозвіл на проведення реконструкції гуртожитку під житловий будинок, посилаючись на те, що ВАТ не забезпечило мешканців гуртожитку належним житлом. Крім того, він зобов’язав директора ВАТ, пана П., вжити термінових заходів для забезпечення житлом усіх родин, які в червні 2005 року самовільно вселилися до будинку, в якому проводилася реконструкція.

34. 22 березня 2006 року Господарський суд Черкаської області задовольнив позов, поданий ВАТ проти міської ради, в якому воно вимагало скасування рішення від 09 лютого 2006 року. Суд встановив, що відповідним мешканцям було надано житло у студентському гуртожитку училища та вони добровільно виїхали з гуртожитку ВАТ до початку проведення реконструкції.

35. Як вбачається, міська рада не оскаржувала цю постанову і, таким чином, вона набрала законної сили. Заявників та інших колишніх мешканців до участі у цій справі не залучали.

В. Придбання будинку

36. У серпні 2007 року другий заявник взяв кредит у банку на строк двадцять років з відсотковою ставкою 11% річних і придбав будинок площею 66 квадратних метрів у с. Худяки, розташованому приблизно за двадцять п’ять кілометрів від м. Черкаси. Наразі заявники проживають у цьому будинку.

37. Стаття 47 Конституції України передбачає:

"Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду".

38. Відповідні положення Розділу I ("Загальні положення") Житлового кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"Жилі будинки … утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає:

жилі будинки …, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки …, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини [таких] будинків), [та] квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

квартири в багатоквартирних жилих будинках …, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду...".-1

__________

-1 Стаття процитована зі змінами, внесеними у травні 1993 року та січні 2006 року; жодних інших змін не вносилося.

"Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів...

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом....".-2

__________

-2 Стаття процитована зі змінами, внесеними у травні 1993 року. Подальші зміни були внесені у грудні 2008 року та у декілька наступних дат.

39. Відповідні положення Глави 2 Розділу III ("Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду") Житлового кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається [відповідне] жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом....-3

__________

-3 Стаття процитована зі змінами, внесеними у травні 1993 - січні 2005 року. Подальші зміни були внесені у липні 2010 року.

"Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку".-4

__________

-4 До процитованої статті зміни не вносилися.

"... Переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім’ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів...

...

Якщо проектом капітального ремонту жилого будинку передбачено переобладнання чи перепланування квартир, з цим проектом повинні бути ознайомлені наймачі та члени їх сімей. Зауваження і пропозиції [подані] зазначеними особами, [які] не враховані проектною організацією, розглядаються органами, які здійснюють управління відповідним житловим фондом, а також виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, який затверджує проект капітального ремонту будинку...".-5

__________

-5 До процитованої статті не вносилися зміни та вона була чинною до лютого 2015 року. Зокрема, змінами, внесеними у 2015 році, було скасовано обов’язок власника консультуватися з наймачем у випадку переобладнання.

"При проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, [та] коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов’язаний надати наймачеві та членам його сім’ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення....

... Після закінчення капітального ремонту … наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав....".-6

__________

-6 До процитованої статті зміни не вносилися.

"У тих випадках, коли жиле приміщення, яке займають наймач та члени його сім’ї, в результаті капітального ремонту не може бути збережене або істотно збільшиться і у наймача утворяться надлишки жилої площі, наймачеві та членам його сім’ї повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту. Якщо в результаті капітального ремонту жиле приміщення істотно зменшиться, на вимогу наймача йому та членам його сім’ї повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту. Спори, що виникають у зв’язку з цим, вирішуються в судовому порядку".-7

__________

-7 До процитованої статті зміни не вносилися.

40. Відповідні положення Глави 6 Розділу III ("Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду") Житлового кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

"Наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов’язки наймодавця і наймача та інші умови найму".-8

__________

-8 Стаття процитована зі змінами, внесеними у травні 1993 року. Жодних інших змін не вносилося.

"... Після закінчення ремонту власник будинку (квартири) зобов’язаний надати наймачеві займане ним раніше або інше рівноцінне жиле приміщення в належному йому будинку (квартирі), за винятком випадків, коли відповідно до затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів проекту переобладнання чи перепланування будинку (квартири) жиле приміщення, займане наймачем, не може бути збережено."-9

__________

-9 Стаття процитована зі змінами, внесеними у травні 1993 року. Жодних інших змін не вносилося.