Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пивоварник проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ханлар Гаджієв (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 вересня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 29070/15), яку 16 червня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Юрій Степанович Пивоварник (далі - заявник).

2. Заявника представляла пані І. Моніна - адвокат, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, про ненадання йому належної медичної допомоги у зв’язку з гепатитом під час тримання його під вартою.

4. 14 жовтня 2015 року про зазначену скаргу було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

5. Письмові зауваження були отримані від Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД (далі - Всеукраїнська мережа), якій Голова секції надав дозвіл вступити у провадження в якості третьої сторони (пункт 2 статті 36 Конвенції та пункт 2 правила 44 Регламенту Суду ).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився в 1977 році та до затримання адреса його постійного місця проживання була у м. Світловодську Кіровоградської області.

7. У незазначену дату до його затримання заявнику був діагностований гепатит С (далі - ВГС).

A. Кримінальне провадження проти заявника

8. 26 червня 2014 року заявника затримали за підозрою у вчиненні злочину, пов’язаного із незаконним збутом наркотичних речовин, а 07 липня 2014 року його помістили до Кіровоградського слідчого ізолятора № 14 (далі - СІЗО).

9. 27 червня 2014 року Світловодський міськрайонний суд обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що він страждав на ВГС. 14 липня 2014 року Апеляційний суд Кіровоградської області залишив ухвалу про взяття під варту без змін.

10. У подальшому строк тримання заявника під вартою продовжувався до його засудження.

11. 24 березня 2015 року Світловодський міськрайонний суд засудив заявника за незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

12. 13 жовтня 2015 року Апеляційний суд Кіровоградської області змінив вирок заявника та призначив умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

B. Медична допомога під час тримання під вартою

13. 08 липня 2014 року начальник СІЗО направив лист до Світловодської центральної районної лікарні. Згідно з цим листом заявник поінформував адміністрацію СІЗО, що у 2013 році у м. Світловодську йому діагностували ВГС, але не надав більш детальної інформації. Начальник СІЗО просив лікарню підтвердити, чи дійсно заявник проходив обстеження на ВГС, і якщо так, то якими були результати обстеження. Відповіді адміністрація СІЗО не отримала.

14. 06 серпня, 27 листопада і 03 грудня 2014 року та 09 січня і 04 червня 2015 року заявник звертався до лікаря СІЗО зі скаргами, зокрема, на дискомфорт у підребер’ї (нижче ребер) з правого боку. Згідно з медичними записами заявника він стверджував, що страждав на ВГС, проте лікар зазначив, що документів, які б підтверджували цей діагноз, не було. Заявник просив надати медичну довідку, щоб подати її до суду, який розглядав його кримінальну справу. Згідно з трьома окремими актами, підписаними трьома працівниками СІЗО, під час трьох таких консультацій - 06 серпня і 27 листопада 2014 року та 04 червня 2015 року - заявнику пропонували здати "аналіз крові" (не вказано, який вид) з метою перевірки наявності в нього ВГС, але він відмовлявся, не наводячи жодних причин. Заявник заперечив проти цього твердження.

15. 13 серпня 2014 року медична частина СІЗО видала довідку, що заявник, за його словами, страждав на ВГС і що під час перебування у СІЗО він декілька разів консультувався з лікарем СІЗО та отримував симптоматичне лікування.

16. 03 грудня 2014 року начальник СІЗО поінформував захисника заявника, що 06 серпня та 27 листопада 2014 року заявник консультувався з лікарем СІЗО щодо свого ВГС, і йому було призначено симптоматичне лікування. Начальник також повідомив, що було заплановано проведення консультації з лікарем-інфекціоністом, який зможе призначити заявнику необхідні обстеження та лікування.

17. 03 березня 2015 року аналіз крові, вочевидь тест на наявність антитіл до ВГС, виявився позитивним. Того ж дня ультразвукове дослідження показало наявність дифузних змін печінки заявника.

18. 08 червня 2015 року начальник медичної частини СІЗО видав довідку, в якій зазначалося про погіршення стану здоров’я заявника за останні два місяці, та що він страждав на загальну слабкість, нудоту і втрату ваги. У довідці також зазначалося, що для з’ясування стану здоров’я заявника його мав оглянути лікар-інфекціоніст Центральної міської лікарні м. Кіровограда (далі - міська лікарня).

19. 19 червня 2015 року виконувач обов’язків Голови секції за клопотанням заявника за правилом 39 Регламенту Суду вирішив вказати Уряду, що він повинен був терміново забезпечити проведення медичного огляду заявника лікарем-спеціалістом міської лікарні, негайно забезпечити заявнику належне лікування у зв’язку зі станом його здоров’я та до 17 липня 2015 року поінформувати Суд про стан здоров’я заявника і вжиті заходи.

20. З 06 по 09 липня 2015 року заявник пройшов стаціонарне обстеження в міській лікарні, під час якого було проведено ряд аналізів крові та ультразвукове дослідження, а заявника оглянула низка спеціалістів.

21. 09 липня 2015 року міська лікарня зробила виписку, згідно з якою заявник страждав на хронічний ВГС "у неактивній фазі" та печінкову недостатність. Йому призначали гепатопротектори (Карсил і Урсохол). Було рекомендовано провести додаткові аналізи крові, зокрема, тест на полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) на ВГС, а також протягом десяти днів зробити ще один загальний аналіз крові та біохімічний аналіз крові. Заявник мав залишатися під наглядом гастроентеролога та інфекціоніста.

22. 14 липня 2015 року Уряд поінформував Суд про обстеження заявника у міській лікарні.

23. 19 серпня 2015 року заявник поскаржився до Суду на невиконання рекомендацій лікарів міської лікарні. 26 серпня 2015 року Суд закликав Уряд прокоментувати ці твердження.

24. 01 вересня 2015 року заявник почав лікування гепатопротекторами. 03 вересня 2015 року він пройшов загальний і біохімічний аналізи крові, які згідно з твердженнями Уряду не виявили жодних аномалій. 15 вересня 2015 року його оглянули гастроентеролог та лікар-інфекціоніст, які підтвердили діагноз хронічного гепатиту у неактивній фазі.

25. 15 вересня 2015 року Уряд поінформував Суд про заходи, вжиті з 01 до 15 вересня 2015 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

26. У відповідній частині Доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню Уряду України за результатами візиту до України з 09 по 21 жовтня 2013 року, зазначено:

"161. КЗК стурбований відсутністю систематичної перевірки і лікування гемоконтактного вірусного гепатиту в українській пенітенціарній системі. Делегація була поінформована про те, що наразі немає жодної Національної програми для виявлення і лікування гепатиту в Україні (також немає жодного національного стандарту для лікування), і що пенітенціарні установи не були забезпечені жодними ліками проти гепатиту. Комітет рекомендує вжити заходів для виправлення цього прикрого стану справ.".

27. У 2013 році Уповноважений Верховної Ради України з прав людини опублікував спеціальну доповідь, присвячену моніторингу дотримання права на медичну допомогу в місцях позбавлення волі, підпорядкованих Державній кримінально-виконавчій службі України. Доповідь містила такі зауваження щодо прав хворих на гепатит (стор. 35).

Діагностика та лікування гепатиту в пацієнтів не були пріоритетним напрямком для медичних частин установ виконання покарань. Діагностика була лише добровільною та могла проводитися лише за бажанням відповідного засудженого. На практиці було важко діагностувати та лікувати гепатит. Якщо це відбувалося, то лікування здійснювалося переважно за рахунок родичів та друзів, які передавали засудженим ліки. Лише засуджені з ВІЛ/СНІД могли отримувати лікування від гепатиту за державні кошти.

Медичні частини установ виконання покарань не мали можливості забезпечити лікування гострих гепатитів В і С, а могли забезпечити лише тривалу противірусну та стабілізуючу протизапальну амбулаторну терапію.

28. 29 квітня 2013 року Кабінет Міністрів України затвердив Державну цільову соціальну програму профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів на період до 2016 року. Програма передбачає низку цілей, які мають бути досягнуті за цей період, у тому числі розширення доступу до засобів лікування гепатиту для 30 % усіх пацієнтів.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявник скаржився на ненадання належної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

30. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

31. Заявник стверджував, що протягом року після його затримання він не отримував належної медичної допомоги. Пройдені ним обстеження завершені не були, а лікування було лише симптоматичним. На його думку, це вказувало на системний недолік пенітенціарної системи.

32. Уряд стверджував, що заявник неодноразово звертався до лікаря СІЗО і кожного разу просив надати довідки, щоб представити їх суду, який розглядав його кримінальну справу. З 06 по 09 липня 2015 року заявник проходив обстеження у міській лікарні, після чого отримав відповідні рекомендації щодо його ВГС, зокрема, йому було призначено відповідні гепатопротектори. Він почав отримувати їх з 01 вересня 2015 року. Потім заявник здав аналізи крові та його обстежили фахівці. Заявник не скаржився до прокуратури на неналежність отримуваної ним медичної допомоги. Тому Уряд стверджував, що заявнику було надано необхідне медичне обстеження та лікування, яке відповідало стану його здоров’я.

33. Всеукраїнська мережа стверджувала, що гепатит був серйозною причиною смертності. Його поширення в Україні перевищувало середні показники в регіоні. Використовуючи сучасні методи лікування, хронічний ВГС можна вилікувати протягом 12-48-тижневого курсу лікування комбінацією лікарських засобів (пегільований інтерферон з рибавірином та/або інгібіторами вірусних протеаз). Проте вартість цього лікування, яка становила приблизно 16000 доларів США за курс, зробила його недоступним для більшості українців. Держава прийняла цілу низку програм та вжила низку заходів, спрямованих на боротьбу з гепатитом та розширення доступу до лікування, проте брак фінансування означав, що на практиці доступ до лікування був надзвичайно обмеженим: на цей час держава надала фінансування лікування лише для 2000 з 44000 пацієнтів із загальної кількості людей, які його потребували. За даними Всеукраїнської мережі в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України протягом 2013-2015 років лікування проти ВГС не надавалося.

2. Оцінка Суду

(a) Загальні принципи

34. Суд неодноразово підкреслював, що охорона здоров’я ув’язнених повинна забезпечуватись належним чином (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 94, ЄСПЛ 2000-XI). Відсутність належної медичної допомоги може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (див. рішення у справах "Ільхан проти Туреччини" [ВП] (Ilhan v. Turkey) [GC], заява № 22277/93, пункт 87, ЄСПЛ 2000-VII, та "Сарбан проти Молдови" (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, пункт 90, від 04 жовтня 2005 року).

35. У зв’язку з цим "належність" медичної допомоги залишається найважчим елементом для визначення. Суд повторює, що сам факт того, що ув’язненого оглядав лікар і призначав йому певний вид лікування, не може автоматично привести до висновку, що медична допомога була належною. Органи влади повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненого та його лікування під час тримання під вартою, оперативність та точність постановки діагнозу і лікування, а за умови, коли це викликано медичним станом, - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненого або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів. Органи влади також повинні довести, що було створено умови, необхідні для фактичного надання призначеного лікування. Крім того, медична допомога, що надається в установах виконання покарань має бути належною, тобто на тому рівні, на якому державні органи зобов’язалися надавати її населенню у цілому. Проте це не означає, що кожному ув’язненому має гарантуватись медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016, з подальшими посиланнями).

36. У цілому Суд застосовує гнучкий підхід при визначенні того, який рівень охорони здоров’я вимагався за обставин конкретної справи. Такий рівень має бути "сумісним з людською гідністю" ув’язненого, а також враховувати "практичні потреби ув’язнення" (див. рішення у справі "Алексанян проти Росії" (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, пункт 140, від 22 грудня 2008 року, та згадане рішення у справі "Блохін проти Росії" (Blokhin v. Russia), пункт 138).

(b) Застосування зазначених принципів у цій справі