Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шабельник проти України (№ 2)"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Карло Ранцоні (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 квітня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 15685/11), яку 28 лютого 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Григорович Шабельник (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. А. Бущенко - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився на несправедливість провадження у його справі, в якому Верховний Суд залишив без змін обвинувальний вирок щодо нього після ухвалення Судом рішення у його попередній справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03, рішення від 19 лютого 2009 року.

4. 06 квітня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1979 році та наразі відбуває покарання у виді позбавлення волі у м. Житомирі, Україна.

А. Кримінальне провадження щодо заявника

6. У жовтні 2001 року пані К. було знайдено вбитою у власній квартирі. У грудні 2001 року було викрадено та вбито малолітню пані С.

7. 10 грудня 2001 року заявника було затримано за підозрою у викраденні пані С. з метою вимагання грошей у її батьків, а також у її вбивстві. 17 грудня 2001 року заявнику було надано адвоката у зв'язку з цими обвинуваченнями.

8. 25 грудня 2001 року пана К., сина покійної пані К., було допитано як свідка, і він зізнався у вбивстві своєї матері. Наступного дня він відмовився від своїх зізнавальних показань.

9. 15 лютого 2002 року заявника, ймовірно за його власним клопотанням, було допитано як свідка про обставини смерті пані К. Під час допиту, який проводився за відсутності адвоката, заявник зізнався у вбивстві пані К. Заявник повідомив, що прочитав у місцевій газеті оголошення про те, що пані К. мала намір купити квартиру у м. Житомирі. Припускаючи, що у неї вдома зберігаються кошти для придбання квартири, він вирішив пограбувати її. Жертва дозволила йому увійти до власної квартири. Під час їхньої розмови жертва розповіла заявнику, що у неї конфлікт із сусідкою у зв'язку з тим, що остання займалась виготовленням ковбас у цій будівлі. У неї також були напружені стосунки з її невісткою. Коли заявник почав погрожувати їй та вимагати гроші, вона сказала йому, що у неї їх немає, оскільки вона розмістила оголошення на прохання подруги, яка проживала в іншому місті та хотіла придбати квартиру в м. Житомирі. Після цього заявник з метою приховати спробу розбійного нападу вбив жертву.

10. У протоколі допиту заявника зазначалось, що його було попереджено про обов'язок повідомити все, що йому відомо про справу, що його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань, та що йому було роз'яснено положення Конституції, яке гарантує право не свідчити проти себе.

11. 16 лютого 2002 року заявник, досі перебуваючи у статусі свідка, за відсутності адвоката взяв участь у відтворенні обстановки і обставин нападу на пані К. 18 та 22 лютого 2002 року його знов було допитано про обставини нападу за відсутності адвоката.

12. 22 лютого 2002 року слідчий, в провадженні якого перебувала справа, виніс постанову про призначення психолого-психіатричної експертизи, поставивши експертам такі запитання:

(i) чи страждав заявник на психічні захворювання;

(ii) чи був заявник осудним на момент вчинення інкримінованого йому діяння, а також на момент проведення експертизи;

(iii) якщо експерти встановлять, що заявник страждав на психічні захворювання або від тимчасового порушення розумової діяльності на момент вчинення злочину, то чи міг він усвідомлювати свої дії та керувати ними; а також

(iv) чи потребує заявник надання психіатричних примусових мір медичного характеру.

13. 25 лютого 2002 року слідчим прокуратури було порушено кримінальне провадження щодо заявника за обвинуваченням у вчиненні вбивства пані К. та об'єднано його з кримінальною справою щодо викрадення і вбивства пані С. Із зауважень заявника вбачається, що того ж дня йому було надано процесуальний статус обвинуваченого та вперше було дозволено проконсультуватися з адвокатом щодо обвинувачень, висунутих за фактом нападу на пані К. Стаття 142 Кримінально-процесуального кодексу України передбачала, що особі, яка набула статусу обвинуваченого, мають бути роз'яснені всі процесуальні права, у тому числі право відмовитися давати показання і відповідати на запитання та право мати захисника.

14. 05 березня 2002 року комісією лікарів-психіатрів було проведено огляд заявника та підготовлено висновок щодо його психічного стану, в якому дійшли висновку, що він був осудним як на момент вчинення стверджуваних злочинів, так і на момент проведення експертизи. Відповідно до висновку, у ході спілкування з експертами заявник викладав обставини вбивства пані К. таким чином, як викладав їх у ході слідства ("обстоятельства его подготовки и убивства ... излагает так, как излагал в ходе следствия"). Експерти додали, що при цьому заявник говорив так, ніби повторював вивчений напам'ять текст, і мовчав тоді, коли його переривали та просили надати подробиці або пояснення. Експерти дійшли висновку, що заявник був осудним.

15. Справу заявника було розглянуто Апеляційним судом Житомирської області, який був правомочним діяти як суд першої інстанції (далі - суд першої інстанції), оскільки заявника було звинувачено у вбивстві за обтяжуючих обставин - злочин, за вчинення якого передбачалось покарання у виді довічного позбавлення волі. У ході судового розгляду справи заявник стверджував про свою невинуватість у вчиненні обох вбивств, але визнав себе винним у викраденні пані С. Він стверджував, що у день вбивства пані К. він зустрів на вулиці знайомого з дитинства, пана М. Останній сказав йому, що він убив пані К. Щоб перевірити сказане паном М., заявник пішов до квартири пані К. і побачив там її труп. Він не мав жодного відношення до розбійного нападу та вбивства.

16. 11 липня 2002 року суд першої інстанції визнав заявника винним у викраденні, вимаганні та вбивстві пані С. Його також було визнано винним у вчиненні розбійного нападу та вбивства пані К. Суд обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. При визнанні заявника винним у розбійному нападі та вбивстві пані К. суд першої інстанції ґрунтувався, зокрема, на:

(і) первинних зізнавальних показаннях заявника;

(ii) протоколі огляду місця події, в якому було зазначено, що розташування речей у квартирі жертви, розстановка меблів і положення її тіла відповідали зізнавальним показанням заявника;

(iii) медичних доказах, що одяг і травми жертви відповідали зізнавальним показанням заявника;

(iv) показаннях пані О.К., знайомої жертви, яка заявила, що вона просила жертву розмістити оголошення щодо придбання квартири від її імені;

(v) показаннях пані В.С. - сусідки жертви, яка у судовому засіданні повідомила, що вона займається роздрібною торгівлею ковбасними виробами у багатоквартирному будинку, де мешкала жертва, а також, що у неї був конфлікт з жертвою у зв'язку з цим;

(vi) показаннях сина і невістки жертви, що стосунки між жертвою і невісткою були напруженими;

(vii) доказах, наданих експертом, що не можна було виключати того факту, що тілесні ушкодження жертви були завдані ножем, який було знайдено вдома у заявника.

17. 10 жовтня 2002 року Верховний Суд, засідаючи в якості суду касаційної інстанції, залишив вирок щодо заявника без змін.

B. Перша справа заявника у Суді

18. 02 квітня 2003 року заявник подав до Суду заяву (№ 16404/03), стверджуючи, зокрема, що його було визнано винним у вбивстві пані К. на підставі зізнавальних показань, які було отримано з порушенням його права на відмову давати показання і відповідати на запитання та права не свідчити проти себе, та що йому перешкоджали в ефективному здійсненні свого права на захист під час допитів на стадії досудового слідства.

19. 19 лютого 2009 року Суд визнав заяву частково прийнятною та встановив порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, Суд зазначив таке:

"58. Суд повторює, що, зокрема, у випадках, коли йдеться про позбавлення свободи, інтереси правосуддя вимагають забезпечення юридичного представництва (див. рішення у справі "Бенгем проти Сполученого Королівства" (Benham v. the United Kingdom), заява № 19380/92, пункт 61, від 10 червня 1996 року). Крім того, Суд зазначає, що українське законодавство передбачає обов'язкове представництво захисником інтересів осіб, яким у випадку засудження судом загрожує довічне позбавлення волі. Саме в такій ситуації опинився заявник, адже, коли йому вже було пред'явлено одне обвинувачення у вчиненні вбивства, пред'явлення обвинувачення у другому вбивстві означало, що йому могло загрожувати довічне позбавлення волі... Суд вважає, що в зазначений період інтереси правосуддя вимагали юридичного представництва заявника.

59. Крім того, ... обставини справи свідчать, що його показання були отримані всупереч його волі. Хоча заявник не довів фактів фізичного впливу на нього з боку слідчих, той факт, що в рамках того ж самого провадження інша особа також зізналась у вбивстві пані К. і відмовилась від своїх показань, стверджуючи про тиск з боку того самого слідчого, може викликати обґрунтовані сумніви щодо методів роботи слідчого у цій справі. Крім того, заявник, якого попередили про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та одночасно поінформували про право не свідчити проти себе, міг, як він стверджує, розгубитися, не розуміючи наслідків відмови давати показання, особливо за відсутності допомоги захисника під час цього допиту. Слід також зазначити, що, хоча під час розгляду справи в суді заявник відмовився від своїх показань, при визнанні його винним у вбивстві пані К. національні органи влади якщо не виключно, то вирішальною мірою ґрунтувались на цих зізнавальних показаннях. Фактично ці показання не містили жодної інформації, яка б ще не була відома слідчим (на відміну від справи щодо викрадення та вбивства пані С., у якій заявник показав працівникам міліції місце, де було сховано тіло вбитої), і були отримані за незрозумілих обставин та з очевидним порушенням права заявника на захист." (див. згадане рішення у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine)).

20. Згадане рішення у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine) набуло статусу остаточного 19 травня 2009 року.

C. Перегляд справи заявника після ухвалення першого рішення у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine)

1. Перша стадія: повторний розгляд справи

21. Адвокат заявника (п. Бущенко) звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд кримінальної справи заявника у зв'язку з ухваленням згаданого першого рішення у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine). Він просив Верховний Суд скасувати рішення суду першої інстанції та його власну ухвалу від 2002 року, якою було залишено без змін первинний вирок. Він також клопотав про розгляд заяви за його присутності та присутності заявника.

22. Прокуратура також клопотала до Верховного Суду про перегляд справи. Вона просила Верховний Суд змінити рішення суду першої інстанції та ухвалу Верховного Суду від 2002 року, вилучивши посилання на протокол допиту заявника як свідка щодо вбивства пані К. та протокол відтворення обстановки і обставин цього вбивства.

23. 30 квітня 2010 року Верховний Суд на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії частково задовольнив ці клопотання, скасував власну ухвалу від 2002 року та направив справу на новий касаційний розгляд колегією Верховного Суду у складі трьох суддів.

2. Друга стадія: новий касаційний розгляд у Верховному Суді

24. Засідання колегії Верховного Суду декілька разів призначались та відкладались, про що заявник відповідним чином повідомлявся. Зрештою судове засідання було призначено на 09 вересня 2010 року, а заявника та п. Бущенка було повідомлено про це листом від 30 липня 2010 року. Ні заявник, ні п. Бущенко не заявляли клопотання про виклик заявника з установи виконання покарання до суду для участі у засіданні колегії Верховного Суду.

25. 09 вересня 2010 року Верховний Суд розглянув справу за відсутності заявника, але у присутності його адвоката і прокурора. Адвокат надав суду документи та письмовий зведений виклад його зауважень Верховному Суду.

26. Відповідно до цього викладу, після нагадування, що зізнавальні показання заявника та протоколи відтворення обстановки і обставин події мають бути визнані недопустимими, адвокат надав власний аналіз інших доказів у матеріалах справи. Він розглянув питання доказів причетності заявника до нападу на пані К. з метою довести, що вони також є недопустимими або недостовірними. Зокрема він навів такі аргументи:

(i) висновок судово-психіатричної експертизи в частині записів стверджуваних заяв заявника про вбивство пані К. був неточним та становив оцінку експертів тверджень заявника, надавати яку експерти не мали повноважень, на відміну від чіткого фіксування цих заяв. У будь-якому випадку використання цього висновку було неправомірним, оскільки сторона захисту жодного разу не допитувала лікарів-психіатрів. Більше того, стверджувані заяви, надані заявником експертам, також були недопустимими доказами, оскільки вони пов'язані з тими самими проблемами, що і визнавальні показання, отримані з порушенням його конвенційних прав;

(ii) щодо інших доказів, зокрема протоколу огляду місця події і показань свідків, то вони мали лише доказове значення як підтвердження заяв заявника, але оскільки ці заяви мали бути визнані недопустимими доказами з огляду на згадане перше рішення у справі "Шабельник проти України" (Shabelnik v. Ukraine), інші показання свідків також не можуть бути використані для обґрунтування вини заявника;

(iii) певні обставини, такі як той факт, що у квартирі пані К. не було знайдено жодних слідів перебування заявника, вказували на невинуватість заявника у вбивстві.

27. Того ж дня Верховним Судом було винесено ухвалу. Він виключив з доказової бази первинні зізнавальні показання заявника. Проте він встановив, що у матеріалах справи містяться інші докази, достатні для підтвердження висновку суду першої інстанції, що заявник вбив пані К., намагаючись приховати спробу розбійного нападу.

28. Зокрема, Верховний Суд підтримав обґрунтування суду першої інстанції, який посилався на: (і) докази, надані експертом, що не можна було виключати того факту, що тілесні ушкодження жертви були нанесені ножем, який було знайдено вдома у заявника, та (іі) показання свідків пані О.К., пані В.С. та "інших" щодо ймовірного мотиву заявника для вчинення вбивства (див. пункт 16).

29. На підтвердження своїх висновків Верховний Суд також послався на матеріали та обставини, на які суд першої інстанції безпосередньо не посилався: (і) факт того, що "про вбивство [пані К], за обставин, встановлених судом [першої інстанції], сам [заявник] розповів експертам під час проведення судово-психіатричної експертизи"; (іі) зізнання заявника в судовому засіданні, що він заходив до помешкання жертви; та (ііі) показання пані Г., сусідки жертви, що вона бачила заявника у будинку жертви.

Верховний Суд дійшов висновку, що, окрім порушень, наслідком яких стало виключення первинних зізнавальних показань заявника, не було допущено інших порушень кримінально-процесуальних норм, які б могли поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції (апеляційного суду) щодо доведеності винуватості заявника або правильність кваліфікації його дій. Слідчі органи і суд розглянули усі обставини справи, які могли б стосуватися правильного розгляду справи. Висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на прийнятних і достатніх доказах.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Повторний розгляд справи після ухвалення рішення Суду

30. Відповідні положення національного законодавства щодо повторного розгляду кримінальної справи на підставі рішення Суду можна знайти в рішенні у справі "Яременко проти України № 2" (Yaremenko v. Ukraine (№ 2))" (заява № 66338/09, пункти 34-36, від 30 квітня 2015 року).

В. Касаційне провадження

31. На момент подій Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року передбачав, що апеляційні суди мають діяти як суди першої інстанції у справах, в яких передбачалась можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, як у справі заявника. У таких справах Верховний Суд діяв як суд першої та останньої інстанцій, як щодо питань фактів, так і питань права. У відповідних положеннях зазначалось таке:

Стаття 383.Судові рішення, які можуть бути перевірені в касаційному порядку

"У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; ...".

Стаття 386.Строки касаційного оскарження і внесення касаційного подання

"Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. ...".

Стаття 391.Особи, які беруть участь у розгляді справи в касаційному порядку

"... Клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень при касаційній перевірці судових рішень, визначених у частині першій статті 383 цього Кодексу, якщо воно подане в межах строку на касаційне оскарження, є обов'язковим для суду касаційної інстанції.

Учасники судового розгляду, що з'явилися на судове засідання, мають право давати пояснення.".

Стаття 395.Обсяг перевірки справи касаційним судом

"Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. ...".

Стаття 396.Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

"У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу;...".

Стаття 398.Підстави для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови

"Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. ...".

І. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ