Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Огороднік проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненим дверима 13 січня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 29644/10), яку 5 травня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Максим Анатолійович Огороднік (далі - заявник).

2. Інтереси заявника, якому було надано правову допомогу, представляли пані Ю. Заїкіна та п. Л. Гулуа - юристи, які практикують у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв В. о. Уповноваженого, на той час - п. Маркіян Бем.

3. Заявник зокрема стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції і що за цим фактом на національному рівні не було проведено ефективного розслідування. Він також скаржився, що було порушено його право не свідчити проти себе і що на початкових стадіях кримінального провадження щодо нього йому було відмовлено у доступі до захисника.

4. 10 грудня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1983 році і наразі відбуває покарання у вигляді позбавлення волі у Бердичівській виправній колонії № 70.

6. На час подій заявник вже мав чотири судимості, зокрема за вчинення крадіжки. Його було звільнено з установи виконання покарань у жовтні 2007 року.

7. Починаючи з січня 2008 року у Київській та Вінницькій областях було вчинено низку збройних розбійних нападів та крадіжок.

8. 16 липня 2008 року працівники Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України у Вінницькій області, отримавши попередні дані про можливу причетність заявника до вищезазначених злочинів, затримали його разом з його братом та знайомим. Працівники міліції наблизилися до них, коли ті перебували в автомобілі на заправці. Останні спробували втекти, але безуспішно. Працівники міліції вибили скло у боковому вікні та, подолавши опір осіб, які знаходились всередині, силою витягли їх назовні і застосували до них наручники. Двоє перехожих були свідками цієї події і надали письмові пояснення міліції, в яких все вищенаведене підтвердили.

9. У легковій машині було знайдено кілька пістолетів, газові балончики, ювелірні вироби та кілька пар рукавичок.

10. Працівники міліції склали рапорт, у якому зазначалося, що затримані виявили злісну непокору їхнім наказам та намагалися втекти, у відповідь на що до них було застосовано прийоми рукопашного бою та наручники. У рапорті зазначалося, що вогнепальна зброя не застосовувалася.

11. Того ж дня, 16 липня 2008 року, заявник зізнався у кількох епізодах крадіжок та розбійних нападів. Він також написав розписку з приводу того, що не має претензій до працівників міліції і що до нього не застосовувалися заходи фізичного або психологічного впливу.

12. 17 липня 2008 року працівники міліції склали протокол про вчинене заявником адміністративне правопорушення (за законодавством України - незначне правопорушення). У ньому зазначалося, що під час його затримання у порушення статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення заявник виявив злісну непокору законним вимогам працівників міліції (див. пункт 67).

13. Того ж дня заявник написав пояснення, в якому зазначив, що під час затримання чинив опір працівникам міліції і намагався втекти та що він розкаюється у вчиненому.

14. Того ж дня Замостянський районний суд м. Вінниці (далі - Замостянський суд) застосував до заявника адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у вигляді адміністративного арешту строком на десять діб, починаючи з 11 год. 20 хв. 16 липня 2008 року.

15. З матеріалів справи випливає (див. пункт 42), що 17 липня 2008 року після поміщення заявника до Вінницького ізолятора тимчасового тримання (ITT) його оглянули лікарі. Огляд виявив подряпини та синці на правому плечі заявника. Не було зафіксовано жодних скарг або клопотань заявника про надання медичної допомоги.

16. 16, 17, 18, 19 та 22 липня 2008 року заявник письмово давав визнавальні покази щодо численних епізодів крадіжок та розбійних нападів, вчинених ним у Вінницькій та Київській областях. Усі його визнавальні покази супроводжувалися письмовими примітками слідчого, також підписаними заявником, про те, що останньому було роз'яснено його права. Більше того, кожні визнавальні покази супроводжувалися письмовою відмовою заявника від свого права на правову допомогу.

17. 25 липня 2008 року слідчий затримав заявника за підозрою в організації озброєної банди, вчиненні численних епізодів крадіжок, розбоїв, відмивання грошей, хуліганства, незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Заявник підписав протокол та зазначив, що погоджується зі своїм затриманням.

18. 25 та 26 липня 2008 року заявник дав визнавальні покази стосовно інших епізодів крадіжок та розбоїв.

19. 26 липня 2008 року його оглянув черговий лікар-терапевт Вінницької центральної міської клінічної лікарні № 2. Заявник не заявляв жодних скарг і огляд не виявив жодних тілесних ушкоджень або патологій.

20. Того ж дня заявника було перевезено до м. Вишгорода Київської області, де його тримали під вартою до 7 серпня 2008 року у місцевому ізоляторі тимчасового тримання (далі - ITT), який заявник описав як металеву клітку у відділі міліції.

21. 28 липня 2008 року Замостянський суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

22. 30 липня 2008 року заявник пройшов у протитуберкульозному диспансері флюорографічне обстеження грудної клітини, при цьому не було виявлено жодних аномалій.

23. 2, 3, 4 та 5 серпня 2008 року заявник повторив свої попередні визнавальні покази і зізнався у вчиненні ще більшої кількості злочинів. Як і раніше, усі ці визнавальні покази супроводжувалися письмовими підтвердженнями роз'яснення заявнику його прав та відмовою заявника від свого права на захисника.

24. 7 серпня 2008 року заявника перевели до Броварського міського відділу ГУ УМВС України в Київській області (далі - Броварський ITT). Там заявник пройшов стандартний попередній медичний огляд. Як зазначалося у відповідному журналі, заявник не заявляв жодних скарг і огляд не виявив жодних синців, вошей або корости.

25. 14 серпня та 2 вересня 2008 року заявник знову повторив свої визнавальні покази і відмовився від свого права на захист.

26. 3 вересня 2008 року заявнику викликали швидку допомогу. Це було зафіксовано під записом № 370 у журналі первинного обстеження і реєстрації надання медичної допомоги особам, які тримаються в ITT. Надана Суду Урядом копія журналу закінчується на записі № 369. Додаткові дані щодо стану здоров'я заявника 3 вересня 2008 року відсутні (див. також пункт 57).

27. 9 вересня 2008 року заявнику знову було викликано швидку допомогу. Згідно з довідкою, виданою начальником Броварського ITT 27 жовтня 2008 року, це було зроблено за скаргою заявника на головний біль.

28. За твердженнями заявника, 11 вересня 2008 року він поскаржився до Броварської міжрайонної прокуратури Київської області на жорстоке поводження з ним, але його скарга залишилася без відповіді.

29. 11 вересня 2008 року заявника було перевезено з м. Бровари до м. Вишгород. З матеріалів справи випливає (див. п. 42), що після прибуття до Вишгородського ITT його оглянув лікар. Було зафіксовано деякі синці на плечах, садно на правій скроні та садно на правому лікті. Згідно з висновком за результатами огляду заявник не заявляв жодних скарг і не звертався по медичну допомогу.

30. 16, 22 та 26 вересня 2008 року заявник повторив свої попередні визнавальні покази та зізнався у вчиненні ще більшої кількості злочинів. Він також підписав відповідні протоколи, підтвердивши, що йому було роз'яснено його права і він відмовився від свого права на захист.

31. 25 вересня 2008 року заявник відмовився приймати продовольчо-речову передачу від своїх батьків, яку йому передала адміністрація Вінницького ITT. Як підтверджують пояснення, написані сусідами заявника по камері, він зробив це, оскільки цигарки та продукти харчування були порізані на дрібні шматки. Заявник відмовився підписувати будь-які акти або писати будь-які пояснення.

32. 30 вересня 2008 року досудове слідство було завершено і матеріали справи передано на розгляд суду.

33. 7 жовтня 2008 року заявник звернувся до прокуратури Вінницької області із заявою про те, що з 16 по 26 липня 2008 року з ним жорстоко поводилися працівники Вінницького ITT. Стверджуване жорстоке поводження включало в себе побиття, душіння поліетиленовим пакетом та підвішування на металевій перекладині. Заявник також стверджував про отримання погроз про те, що, якщо він не зізнається, його брата довічно позбавлять волі за сфабрикованими обвинуваченнями у вчиненні вбивства. Відповідно заявник стверджував, що його примусили підписати численні визнавальні покази та відмови від правової допомоги. Він також скаржився, що з 26 липня по 7 серпня 2008 року у Вишгородському ITT жорстоке поводження з ним продовжувалося. Заявник зазначав, що хоча його батьки найняли для нього захисника, його постійно примушували відмовлятися від свого права на правову допомогу. Насамкінець заявник скаржився, що з 7 по 30 серпня 2008 року він зазнавав від працівників Броварського ITT психологічного тиску та принижень. Він зазначав, що його заява до прокурора міста Бровари залишилася без відповіді.

34. 13 жовтня 2008 року заявник подав до Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області скаргу на ставлення до нього працівників Вінницького ITT, яке він вважав таким, що принижує його гідність. Зокрема він посилався на випадок з продовольчо-речовою передачею, що трапився 25 жовтня 2008 року.

35. Згодом, у невстановлену дату, начальник вищезазначеного відділу міліції за результатами службової перевірки склав висновок, у якому зазначалося, що протягом тримання заявника у ITT з 16 по 30 липня 2008 року він не отримував жодних продовольчих передач і що заявник поводився з адміністрацією зухвало та грубо.

36. 14 жовтня 2008 року слідчий СУ УМВС України у Вінницькій області, у провадженні якого знаходилась справа заявника, надав обласній прокуратурі письмові пояснення щодо тверджень заявника про жорстоке поводження. Слідчий стверджував, що заявник та особи, затримані як його співучасники, добровільно надали визнавальні покази та відмовилися від свого права на захисника. Оскільки за тих обставин участь захисника не була обов'язковою, ці відмови було прийнято. Інші причетні працівники міліції надали схожі пояснення.

37. 15 жовтня 2008 року заявник звернувся до Міністра внутрішніх справ України із заявою, що в усіх установах попереднього ув'язнення його було піддано різним видам жорстокого поводження та приниження. Він, зокрема, стверджував, що 11 вересня 2008 року протягом майже восьми годин з ним жорстоко поводилися працівники Вінницького УБОЗ і що це жорстоке поводження включало в себе побиття, удушення поліетиленовим пакетом, підвішування на залізній перекладині та введення йому бейсбольної бити у задній прохід. Заявник також стверджував, що працівники Вінницького УБОЗ не передали йому продовольчу передачу, вимагали у нього хабара і не дозволили йому зустрітися зі своїм захисником, договір з яким уклали його батьки.

38. 18 жовтня 2008 року у відповідь на скаргу заявника на жорстоке поводження прокуратура Вінницької області винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників місцевого підрозділу міліції. У причетних працівників міліції було отримано пояснення і вони заперечили твердження заявника як неправдиві. Як зазначалося у постанові, будь-які ознаки того, що заявник зазнав яких-небудь тілесних ушкоджень або що він скаржився раніше, були відсутні. Тому вважалося, що заявник добровільно надав визнавальні покази.

39. 27 жовтня 2008 року начальник Броварського ITT, очевидно на запит прокуратури, видав довідку про тримання заявника у цій установі. У ній зазначалося, що до заявника фізична сила не застосовувалася. Також у довідці зазначалося, що 9 вересня 2008 року заявнику було викликано швидку допомогу у зв'язку з його скаргами на головний біль, але не наводилось деталей.

40. 31 жовтня 2008 року К., захисник, з яким у невизначену дату уклали договір батьки заявника, звернувся до Староміського районного суду м. Вінниці з клопотанням про зустріч із заявником. Того ж дня цей запит було задоволено.

41. 7 листопада 2008 року у Вінницькому СІЗО заявника оглянула комісія лікарів. Комісія визнала стан його здоров'я задовільним. У висновку обстеження зазначалося, що заявник не подавав жодних скарг і у нього не було жодних тілесних ушкоджень. Слід зауважити, що копія вищезазначеного висновку у матеріалах справи, наявних у Суду, у тому вигляді, в якому вона була до повідомлення Уряду про заяву, була дуже поганої якості. Більше того, висновок написано почерком, який ледве можна прочитати. Згідно зі стислим викладом фактів, підготовленим на тій стадії Судом, у зазначеному висновку вказувалось на наявність у заявника кількох синців. Проте, як виявилося пізніше, на одному аркуші було скопійовано два висновки: один - від 7 листопада 2008 року, а інший - від 5 лютого 2009 року, і саме в останньому висновку вказувалось на наявність у заявника тілесних ушкоджень (див. пункт 54).

42. 10 листопада 2008 року старший оперуповноважений ОВС 1-го відділу внутрішньої безпеки (у Вінницькій області) СВБ УБОЗ УМВС у Вінницькій області склав висновок за результатами службової перевірки за скаргами заявника на жорстоке поводження (як стисло викладено у пункті 37). Перевірка в основному складалася з відбору пояснень у причетних працівників міліції, які заперечували факт будь-якого жорстокого поводження з заявником. У висновку зазначалося, що медичні огляди заявника від 17 липня та 11 вересня 2008 року виявили деякі тілесні ушкодження, яких було завдано за невстановлених обставин (більш детально див. пункти 15 та 29). Було прийнято рішення вважати, що службову перевірку закінчено, і за її результатами будь-яких доказів на підтвердження скарг заявника не виявлено.

43. 19 листопада 2008 року прокуратура Вінницької області відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників Вінницького ITT у зв'язку з неналежними умовами тримання заявника та жорстоким із ним поводженням. У постанові зазначалося, що працівників ITT було опитано і вони заперечили будь-яке жорстоке поводження із заявником. Вони також стверджували, що він перебував під вартою у належних умовах.

44. 20 листопада 2008 року прокуратура Вінницької області винесла ще одну постанову про відмову у порушенні кримінальної справи - цього разу щодо працівників УБЗОЗ УМВС у Вінницькій області, причетних до затримання заявника та подальших слідчих дій - через відсутність складу злочину в їхніх діях. Працівники УБОЗ стверджували, що 16 липня 2008 року заявник та його спільники виявили злісну непокору наказам працівників міліції. У результаті цього до них було застосовано "заходи фізичного впливу та ... (наручники)". Крім того, за твердженнями працівників міліції, затримані добровільно дали визнавальні покази. Насамкінець, прокуратура зазначила, що 26 та 30 липня 2008 року заявника оглядали лікарі, при цьому не було виявлено жодних тілесних ушкоджень, і заявник не подавав жодних скарг (див. пункти 19 та 22).

45. 4 грудня 2008 року прокуратура Вишгородського району Київської області відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників Вишгородського районного відділу ГУМВС у Київській області через відсутність у їхніх діях складу злочину. Прокуратурою було вказано, що зазначені працівники заперечили правдивість скарг заявника на жорстоке поводження. Більше того, виявилося, що у кінцевому підсумку заявник сам відмовився від своїх скарг.

46. Того ж дня Броварська міжрайонна прокуратура Київської області також відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників Броварського районного управління МВС у Київській області у зв'язку з умовами тримання заявника у місцевому ITT. Постанова ґрунтувалася на поясненнях відповідних працівників міліції.

47. 5 січня 2009 року заявник відмовився від послуг адвоката, найнятого його батьками, і звернувся до Староміського районного суду м. Вінниці з проханням надати його батькам час для пошуку нового адвоката для нього.

48. 15 січня 2009 року заявник повторив вищезазначену відмову та звернувся до суду із проханням провести судове засідання за участю його сестри, яку раніше було допущено до провадження у якості "цивільного захисника".

49. 15 січня 2009 року заявник звернувся до Староміського районного суду м. Вінниці зі скаргою, що 16 липня 2008 року і пізніше він зазнавав жорстокого поводження з боку працівників міліції. Він стверджував, що усі визнавальні покази та відмови від юридичної допомоги було надано під примусом.

50. Того ж дня заявник також поскаржився до Генеральної прокуратури України на жорстоке з ним поводження під час тримання під вартою.

51. 27 січня 2009 року Староміський районний суд м. Вінниці призначив заявнику безкоштовного адвоката, оскільки батьки заявника не змогли найняти йому нового адвоката.

52. 4 лютого 2009 року Староміський районний суд м. Вінниці доручив прокуратурі Київської області та прокуратурі Вінницької області перевірити скарги заявника на жорстоке поводження.

53. 4 лютого 2009 року заявника оглянув лікар, який засвідчив відсутність будь-яких тілесних ушкоджень, за винятком деяких старих рубців на обох передпліччях. Жодних додаткових деталей щодо цього огляду немає.

54. 5 лютого 2009 року заявник пройшов ще один медичний огляд, яким було виявлено синці на його сідницях розміром 7 х 10 см та 15 х 10 см відповідно, а також садна від наручників на зап'ястках. Було зафіксовано ще один синець розміром приблизно 15 х ? см (копія висновку у матеріалах справи у цій частині є нечитабельною; також неможливо прочитати, де саме було виявлено цей синець). Незрозуміло, за яких обставин та де саме проводився цей огляд. Це не прокоментувала жодна зі сторін.

55. 5 березня 2009 року прокуратура Вишгородського району Київської області відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції з огляду на їхні твердження, в яких вони заперечували правдивість скарг заявника.

56. 11 березня 2009 року прокуратура Київської області скасувала вищезазначену постанову як передчасну та поверхову. Вона піддала критиці те, що прокуратура Вишгородського району Київської області не з'ясувала, коли та за яких обставин заявника було доправлено до Вишгородського ITT перед його перевезенням до Броварського ITT, коли його тримали у Броварському ITT, яких працівників міліції було приставлено до нього та коли. Більше того, прокуратура Київської області зауважила, що надзвичайно важливо було допитати усіх лікарів, які оглядали заявника та надавали йому медичну допомогу. За твердженнями заявника, саме після тримання його у Вишгородському ITT він звернувся по медичну допомогу. Також важливо було проаналізувати усі записи, пов'язані з викликами заявникові швидкої допомоги, а також висновок за його первинним медичним обстеженням у Броварському ITT. Насамкінець, скарги заявника щодо відмови у побаченні із захисником слугували підставою для проведення перевірки.

57. 24 березня 2009 року старший дільничний інспектор міліції Вишгородського РВ ГУ УМВС у Київській області видав довідку, в якій зазначалося, що він здійснив виїзд до Броварського ITT, де перевірив "журнал первинного обстеження і реєстрації медичної допомоги особам, які тримаються в ІТТ". Два записи, а саме від 7 серпня та 3 вересня 2008 року, стосувалися заявника. Було опитано фельдшера швидкої допомоги. Вона впізнала свій підпис під записом від 3 вересня 2008 року і усно засвідчила, що надала заявникові допомогу, що і було зафіксовано у записі. Проте вона відмовилася давати будь-які письмові пояснення. Зазначена довідка не містить додаткових деталей щодо стану здоров'я заявника 3 вересня 2008 року або щодо того, яка саме медична допомога йому надавалася (також див. пункт 26).

58. 6 травня 2009 року Староміський районний суд м. Вінниці визнав заявника винним за сімнадцятьма епізодами крадіжок за обтяжуючих обставин та розбійних нападів і обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на одинадцять з половиною років з конфіскацією усього належного йому майна. Конфісковане майно включало будинок та легковий автомобіль, який придбали батьки заявника, але суд вважав, що його було придбано в тому числі і за кошти, отримані з доходів від злочинної діяльності заявника. Заявника було виправдано за обвинуваченнями у бандитизмі, відмиванні грошей, хуліганстві та незаконному поводженні зі зброєю. Суд зазначив, що заявник співпрацював зі слідством. На судовому засіданні заявник надав коментарі лише за двома обвинуваченнями: він заперечив свою участь в одному епізоді крадіжки та одному епізоді розбійного нападу і стверджував, що раніше зізнався у вчиненні цих злочинів під примусом. Суд зазначив, що скарга заявника не знайшла свого підтвердження.

59. Заявник оскаржив вирок, стверджуючи, що він добровільно зізнався у вчиненні зазначених злочинів та розкаявся. Посилаючись на свою співпрацю зі слідством, а також на те, що у нього є неповнолітня дитина, заявник просив про пом'якшення вироку. Він також оскаржив вироку частині, пов'язаній з конфіскацією.

60. 16 липня 2009 року апеляційний суд Вінницької області залишив його апеляційну скаргу без задоволення.

61. 16 грудня 2009 року заявник подав касаційну скаргу. Він стверджував, що рішення нижчестоящих судів мають бути скасовані як такі, що суперечать статті 59 Конституції (право на правову допомогу - див. пункт 65) та статті 398 Кримінально-процесуального кодексу України (що визначає підстави для скасування вироку - див. пункт 66). Заявник стверджував, що він не вчиняв злочинів, у яких його було визнано винним, і обмовив себе внаслідок "психофізичного впливу та обману працівників міліції".

62. 26 лютого 2010 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника. Щодо твердження про нібито недобровільний характер його визнавальних показів Верховний Суд України відмітив, що суд першої інстанції не виявив жодних фактів, що підтверджують будь-який примус заявника і що заявник не оскаржив цього у своїй апеляційній скарзі. Більше того, Верховний Суд України зазначив, що скарги заявника на порушення кримінально-процесуального законодавства були надто нечіткими.

63. 18 серпня 2010 року Генеральна прокуратура України направила заявнику листа, в якому зазначила, що вона дала вказівки прокуратурі Вінницької області провести перевірку за його скаргами на жорстоке поводження.

64. 2 вересня 2010 року прокуратура Вінницької області також направила заявникові листа, в якому вказувала, що вона вже відмовила у задоволенні його скарг, зокрема 20 листопада 2008 року (див. пункт 44). Прокуратура також посилалася на аналогічну постанову прокуратури Київської області від 7 листопада 2008 року (у наявних у Суду матеріалах справи немає копії вищенаведеної постанови і немає даних щодо її змісту).

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

А. Конституція України 1996 року

65. У відповідних положеннях Конституції зазначено:

Стаття 59

"Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.".

Стаття 63

"Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.".

B. Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року

66. У відповідних положеннях Кримінально-процесуального кодексу України у редакції, чинній на час подій, зазначено:

Стаття 395

Обсяг перевірки справи касаційним судом

"Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення ... в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого ...".

Стаття 396

Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

"У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

(1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення;

(2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

(3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

(4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.".

Стаття 398

Підстави для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови

"Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

(1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

(2) неправильне застосування кримінального закону;

(3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи ...".

C. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

67. У відповідних положеннях Кодексу України про адміністративні правопорушення у редакції, чинній на час подій, зазначено таке:

Стаття 185

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції [...]

"Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків ...

тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.".

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

68. Заявник скаржився, що під час тримання під вартою його було піддано надзвичайно жорстокому поводженню. Він також скаржився на неефективність розслідування з цього питання на національному рівні. Заявник посилався на статтю 3 Конвенції , в якій зазначено:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

69. Уряд стверджував, що скарги заявника на жорстоке поводження є надто нечіткими та не підтвердженими жодними доказами. Тому Уряд запропонував Суду визнати їх за цих підстав неприйнятними.

70. Заявник заперечував проти цього доводу і стверджував, що він надав Суду всю медичну документацію, яку тільки зміг зібрати на підтвердження своїх скарг.

71. Зважаючи на усі документи з матеріалів справи, особливо медичну документацію, що підтверджує наявність у заявника тілесних ушкоджень, Суд не вважає скарги заявника за цим пунктом абсолютно безпідставними. Суд також зазначає, що вони порушують серйозні питання факту та права згідно з Конвенцією, вирішення яких потребує розгляду по суті. Отже, Суд доходить висновку, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Не було встановлено жодних інших підстав для визнання їх неприйнятними. Тому їх слід визнати прийнятними.

B. Суть

1. Стверджуване жорстоке поводження із заявником

(а) Доводи сторін

72. Заявник наполягав на своїй скарзі. Він посилався на фактичний виклад стверджуваного жорстокого поводження з ним, стисло наведений у його скаргах до національних органів. Заявник також стверджував, що правдивість його скарг підтверджується медичними доказами. У зв'язку з цим він зазначав, зокрема, що кілька разів йому викликали швидку допомогу у зв'язку з наявними у нього тяжкими тілесними ушкодженнями.