Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Веніамін Тимошенко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 9 вересня 2014 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 48408/12), яку подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) п’ятеро громадян України: п. Веніамін В’ячеславович Тимошенко (1975 року народження), п. Андрій Миколайович Бородін (1973 року народження), пані Ольга Валеріївна Іванова (1971 року народження), п. Олег Петрович Пушняк (1972 року народження) та п. Тарас Олександрович Товстий (1984 року народження). Пан Бородін проживає у м. Борисполі, а решта заявників проживають у м. Києві.

2. Інтереси заявників представляли пані О. Чугаєнко та пані О. Коробко - юристи, які практикують у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла в. о. Уповноваженого пані О. Давидчук.

3. Заявники скаржились, що заборона страйку працівників Директорату сервісу пасажирів на борту повітряного судна (далі - працівники ДСПБ) авіакомпанії "АероСвіт" порушувала їхні права, гарантовані статтею 11 Конвенції .

4. 7 березня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. Письмові зауваження надійшли від Європейської конфедерації профспілок (ЄКП), якій Головою надано право брати участь у провадженні в якості третьої сторони (пункт 2 статті 36 Конвенції та пункт 3 правила 44 Регламенту Суду ).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. На час подій заявники працювали в ЗАТ "Авіакомпанія "АероСвіт"" (далі - підприємство "АероСвіт") та були членами екіпажу літака.

7. Як підтверджується, зокрема, протоколом установчих зборів профспілки від 2 липня 2003 року, усі заявники були членами профспілки підприємства. Пан Тимошенко був її головою.

8. 16 лютого 2011 року Національною службою посередництва і примирення (далі - НСПП) був зареєстрований колективний трудовий спір між працівниками та керівництвом підприємства "АероСвіт". Вимоги працівників стосувалися, зокрема, таких питань:

- ремонту електричного буфетно-кухонного обладнання та систем кондиціонування повітря у літаках;

- підвищення безпеки технологічних процесів під час виконання польотів;

- виплата зарплатні не пізніше ніж за три дні до відпустки;

- повна та своєчасна виплата заробітної плати двічі на місяць;

- збільшення посадових окладів на 3 % та їхній перерахунок за 2009 та 2010 роки;

- виплата заробітної плати на основі встановленого Національним банком України обмінного курсу між доларом США та гривнею та перерахунок заробітної плати з 2008 року;

- перерахунок надбавок за вислугу років;

- забезпечення транспортування екіпажу літаків до аеропорту та з нього;

- встановлення добових в розмірі 50 доларів США для усіх закордонних рейсів;

- прання та прасування форми за рахунок підприємства;

- перерахування щонайменше 0,3 % фонду оплата праці для проведення культурних та спортивних заходів;

- нарахування працівникам премії у розмірі 3,23 % від суми прибутків за 2008 рік; та

- індексації заробітної плати згідно з інфляцією при затримці виплати зарплати, починаючи з грудня 2008 року.

9. 16 березня і 12 квітня 2011 року НСПП зняла з реєстрації деякі з вимог працівників, зазначивши, що вони були врегульовані, з посиланням на рішення примирної комісії з розгляду колективного трудового спору від 28 лютого, 10 та 30 березня 2011 року.

10. 27 травня 2011 року після судового засідання, в якому взяли участь представники обох сторін, Трудовий арбітраж НСПП виніс рішення щодо решти вимог працівників. Арбітраж дійшов висновку, що більшість вимог є законними та зобов’язав підприємство-роботодавця виконати їх.

11. У зв’язку з відсутністю будь-яких дій на виконання їх вимог працівники ДСПБ "АероСвіту", включаючи заявників, вирішили провести страйк.

12. 9 вересня 2011 року з метою вирішення трудового спору Конференція працівників "АероСвіту" оголосила страйк 150 працівників ДСПБ. Страйк мав розпочатись 28 вересня 2011 року і тривати до тих пір, поки вимоги працівників не будуть повністю задоволені. В оголошенні зазначалося, що усі міжнародні рейси, які відправлятимуться до початку страйку, буде здійснено. На конференції було обрано страйковий комітет з шістьох осіб (включаючи усіх заявників окрім п. Пушняка, який, тим не менш, був присутнім на конференції та проголосував за проведення страйку). Комітетові надавалися такі повноваження: проводити від імені працівників переговори з керівництвом підприємства та державними органами влади; привертати увагу засобів масової інформації до страйку; отримувати від керівництва підприємства інформацію про виконання вимог працівників; ініціювати створення комісії з вирішення трудового спору та брати участь у її роботі; організовувати та проводити мітинги і пікети на підтримку висунутих вимог; підписувати угоди з власником або його уповноваженим представником щодо вирішення трудового спору; радитися з НСПП.

13. До 12 вересня 2011 року страйковий комітет повідомив про рішення щодо проведення страйку такі органи: підприємство-працедавця, НСПП, Міністерство інфраструктури України, Державну авіаційну службу, Міністерство соціальної політики України, Державну інспекцію України з питань праці, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також низку інших установ та організацій.

14. 19 вересня 2011 року керівництво "АероСвіту" подало до Дарницького районного суду м. Києва (далі - Дарницький суд) позов до профспілки бортпровідників, вимагаючи визнання оголошеного страйку незаконним.

15. 26 вересня 2011 року Дарницький суд провів перше засідання у справі. Наступне засідання було призначено на ранок 28 вересня 2011 року.

16. Заплановане засідання не відбулося з невідомих заявникам причин. Згодом вони дізнались, що суддя був на лікарняному.

17. 28 вересня 2011 року керівництво "АероСвіту" подало інший позов - цього разу до Бориспільського міськрайонного суду Київської області (далі - Бориспільський суд) та до страйкового комітету, вимагаючи визнання страйку незаконним.

18. 29 вересня 2011 року Бориспільський суд у письмовому провадженні постановив ухвалу, якою заборонив страйковому комітетові проведення страйку до винесення рішення за позовом підприємства-роботодавця.

19. Того ж дня керівництво підприємства "АероСвіт" вручило копію ухвали представникам профспілки.

20. 30 вересня 2011 року керівництво підприємства відкликало з Дарницького суду свій перший позов.

21. 4 жовтня 2011 року профспілка оскаржила до апеляційного суду Київської області (далі - апеляційний суд) ухвалу Бориспільського суду від 29 вересня 2011 року. У скарзі вона, зокрема, стверджувала, що страйковий комітет не може бути відповідачем у провадженні, оскільки він не є ані фізичною, ані юридичною особою. Він також не уповноважений представляти у судах інтереси працівників, які вирішили страйкувати.

22. 5 жовтня 2011 року апеляційний суд відмовив у задоволенні вищезазначеної апеляційної скарги.

23. 6 жовтня 2011 року Бориспільський суд визнав страйк незаконним та заборонив його проведення. Суд посилався на статтю 18 Закону України "Про транспорт" , якою заборонялось проведення страйків на підприємствах транспорту у випадках, пов’язаних з перевезенням пасажирів. Суд зазначив, що "АероСвіт" є важливим пасажирським перевізником, який здійснює рейси за більш ніж вісімдесятьма міжнародними маршрутами до тридцяти трьох країн. Крім того, зважаючи на те, що одним з найголовніших завдань бортпровідників є забезпечення безпеки пасажирів, суд дійшов висновку, що застосуванню також підлягає стаття 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" , якою проведення страйків забороняється, якщо вони створюють загрозу життю і здоров’ю людей. Суд також загалом послався на статтю 44 Конституції .

24. Профспілка оскаржила це рішення в апеляційному порядку, повторивши у цій скарзі свої аргументи з попередньої апеляційної скарги від 4 жовтня 2011 року щодо статусу страйкового комітету. Профспілка також доводила, що суд першої інстанції неправомірно застосував Закон України "Про транспорт" і мав замість нього застосувати Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" .

25. 22 листопада і 19 грудня 2011 року апеляційний суд Київської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно залишили рішення від 6 жовтня 2011 року без змін.

26. 20 січня 2012 року остаточну ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було отримано страйковим комітетом.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

A. Конституція України (1996 року)

27.Статтею 44 передбачено таке:

"Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.".

B. Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" 1998 року (зі змінами)

28. Відповідними положеннями передбачено таке:

Стаття 3. Сторони колективного трудового спору (конфлікту)

"Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:

на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) ... або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства ... або уповноважений ним ... представник; ...

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).".

Стаття 17. Страйк

"Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) ... з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.".

Стаття 18. Право на страйк

"Відповідно до статті 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється цим Законом.

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник ... ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).".

Стаття 24. Випадки, за яких забороняється проведення страйку

"Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. ...".

Pозділ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

"... 3. Встановити, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк подати до Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом. ...".

С. Закон України "Про транспорт" (1994 року)

29.Статтею 18 "Страйки на транспорті" передбачено:

"Припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може бути у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод, крім випадків, пов’язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров’ю людини.".

30. Зміни до вищезазначеного положення не вносилися з моменту набрання Законом чинності у 1994 році. За рекомендаціями Комітету з питань свободи об’єднання МОП у 2001 році було розроблено певні пропозиції щодо внесення змін до законодавства, але безрезультатно (див. пункти 38-40). Крім того, 26 серпня 2010 року у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України "Про внесення зміни до статті 18 Закону України "Про транспорт" щодо приведення її норм у відповідність до Конституції України та Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". У кінцевій редакції документу пропонувалося повністю скасувати статтю 18. 15 червня 2011 року Комітет Верховної Ради України з питань транспорту і зв’язку рекомендував Парламенту відхилити текст законопроекту і послався на висновок Кабінету Міністрів України, що це дестабілізує транспортний сектор і завдасть шкоди соціальним та економічним інтересам держави. Внаслідок цього законопроект було відхилено.

D. Дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

31. 15 січня 2013 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини оприлюднила прес-реліз такого змісту:

Валерія Лутковська: "Право на страйк працівників транспорту має бути врегульовано на законодавчому рівні"

"Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська направила Прем’єр-міністру України Миколі Азарову листа щодо захисту конституційного права на страйк працівників транспорту. В ньому наголошується, щодо Омбудсмена неодноразово зверталися представники Всеукраїнської професійної спілки пілотів, а також профспілки бортпровідників одного з авіаперевізників стосовно неконституційності норм Закону України "Про транспорт" та порушення їхніх законних прав.

Моніторинг Уповноваженого засвідчив: недостатня врегульованість цього питання фактично унеможливила законний захист прав працівників транспорту, зумовила неоднозначне трактування норм права у цій сфері та, з одного боку, несе реальну загрозу масових порушень трудових прав роботодавцем, а з іншого - спонтанних (несподіваних) зривів перевезень тощо.

Робочою групою, створеною Уповноваженим з прав людини, за участю представників Мінсоцполітики, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Національної служби посередництва і примирення, делегованих від спільних представницьких органів сторін роботодавців та профспілок, розроблено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гарантування реалізації конституційного права людини на страйк". У ньому, зокрема, пропонується статтю 18 Закону України "Про транспорт" викласти у такій редакції: "Страйк на підприємствах транспорту застосовується відповідно до законодавства про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". А частину першу статті 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" після слів "здоров’ю людей" доповнити словами "національній безпеці".

Як зазначає Уповноважений з прав людини Валерія Лутковська, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури, Секретаріат Ради національної безпеки і оборони, представники профспілок погодили законопроект без зауважень.

Враховуючи важливість вирішення цього питання на законодавчому рівні, Омбудсмен Валерія Лутковська ... внесла на розгляд уряду розроблений законопроект для подальшого направлення до Верховної Ради України. Прем’єр-міністр України Микола Азаров дав доручення керівникам міністерств інфраструктури, соцполітики, економрозвитку, фінансів та юстиції розглянути проект вищезгаданого закону та внести до нього узгоджені пропозиції. Уповноважений з прав людини висловлює сподівання, що вже найближчим часом законопроект в установленому порядку буде внесений на розгляд парламенту.".

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

A. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 року)

32.Пункт 1 статті 8 Пакту передбачає таке:

"1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити:

a) право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування зазначеним правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

(b) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них;

c) право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

d) право на страйки при умові його здійснення відповідно до законів кожної країни.".

B. Принципи МОП щодо права на страйк

33. Відповідні принципи Міжнародної організації праці (МОП) стисло викладено в її публікації "Принципи МОП щодо права на страйк", вперше опублікованій у виданні "International Labour Review" ("Міжнародний огляд праці"), том 137 (1998 р.), № 4, та перевиданій у 2000 році. Відповідні витяги передбачають таке:

1. Загальні положення

Основний принцип права на страйк

"... Впродовж багатьох років відповідно до цього принципу Комітет з питань свободи об’єднання визнавав, що страйк - це право, а не просто соціальний акт, а також:

1. дав чітко зрозуміти, що це право, яке надається працівникам та їхнім організаціям (профспілкам, федераціям і конфедераціям) ...;

2. зменшив кількість категорій працівників, які можуть бути позбавлені цього права, а також обмежень на його здійснення, які не можуть бути надмірними;

3. пов’язав здійснення права на страйк з метою сприяння економічним та соціальним інтересам працівників та їхнього захисту ...;

4. зазначив, що законне здійснення права на страйк не повинно призводити до упередженого застосування будь-якого покарання, яке становитиме дискримінаційні щодо профспілок дії.

Ці погляди, висловлені Комітетом з питань свободи об’єднання, по суті співпадають з поглядами Комітету експертів ...".

3. Працівники, які мають право на страйк, і ті, які його позбавлені

"... Комітет вирішив визнати загальне право на страйк, єдиними можливими винятками з якого є ті, що можуть застосовуватися до державних службовців та працівників у сфері надання життєво важливих послуг у вузькому значенні цього терміну. Безумовно, Комітет з питань свободи об’єднання також погоджується із забороною страйків у випадку надзвичайного стану у країні (ILO, 1996d, п. 527)...".

Життєво важливі послуги у вузькому значенні цього терміну

"З часом контролюючі органи МОП деталізували концепцію життєво важливих послуг у вузькому значенні цього терміну (для яких може заборонятися проведення страйків). У 1983 році Комітет експертів визначив ці послуги як такі, "припинення надання яких створить загрозу життю, безпеці або здоров’ю усього населення або його частини" (ILO, 1983b, п. 214). Згодом це визначення було прийнято Комітетом з питань свободи об’єднання.

Без сумніву, те, що мається на увазі під життєво важливими послугами у вузькому значенні цього терміну, "значною мірою залежить від конкретної ситуації, що склалася у країні"; також не може бути сумніву в тому, що "інша послуга може стати життєво важливою, якщо страйк триває більше певного періоду часу або виходить за певні межі, таким чином створюючи загрозу життю, особистій безпеці або здоров’ю усього населення чи його частини" (ILO, 1996d, п. 541). Тим не менше, Комітет з питань свободи об’єднання навів свою загальну думку щодо життєво важливого та іншого характеру низки конкретних послуг.

Таким чином, Комітет вважає життєво важливими у вузькому значенні цього терміну послуги, в яких право на страйк може серйозно обмежуватися або навіть заборонятися, у таких сферах: охорона здоров’я, електропостачання, водопостачання, телефонний зв’язок, керування повітряним рухом (там само, п. 544).

З іншого боку Комітет вважає, що нижченаведені послуги загалом не є життєво важливими у вузькому значенні цього терміну, а отже страйк у них не забороняється (там само, п. 545):

... транспорт загалом; ... авіаремонтні послуги...

Ці кілька прикладів не становлять вичерпний перелік життєво важливих послуг. Комітет не зазначив більше послуг, тому що його думка залежить від характеру конкретних ситуацій та контексту, в якому він має їх розглядати, а також тому, що скарги стосовно заборони страйків під час надання життєво важливих послуг подають рідко...".

Термінологічне визначення концепції життєво важливої послуги і мінімального обслуговування

"... Коли Комітет експертів використовує словосполучення "життєво важливі послуги", він посилається тільки на життєво важливі послуги у вузькому значенні цього терміну (тобто припинення роботи яких створить загрозу життю, безпеці або здоров’ю усього населення чи його частини), в яких можуть бути виправдані обмеження і навіть заборони, що, тим не менш, має супроводжуватися компенсаційними гарантіями. Проте "мінімальне обслуговування" "буде доречним у ситуаціях, за яких суттєве обмеження або повна заборона страйку видаватимуться невиправданими, та у випадках, коли, не ставлячи під сумнів право переважної більшості працівників на страйк, слід забезпечити задоволення основних потреб населення та безпечну і безперебійну роботу установ" (там само, п. 162)...".

34. У Загальному огляді основоположних Конвенцій щодо прав на працю у світлі Декларації МОП про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації (Міжнародна конференція праці, 101 сесія, 2012 рік) Комітет експертів МОП з питань застосування конвенцій і рекомендацій (КЕЗКР) зазначив, що повітряний транспорт має бути виключений з "життєво важливих послуг" та що необхідно визнати право на страйк працівників, зайнятих у цьому секторі.

С. Відповідна практика Комітету МОП з питань свободи об’єднання-1

1. Щодо України (Справа № 2018)

35. 23 лютого 1999 року Незалежна профспілка працівників Іллічівського морського торговельного порту подала до Комітету МОП з питань свободи об’єднання скаргу проти Уряду України, стверджуючи про порушення прав профспілки, включаючи право на страйк. Уряд відповів, що згідно із Законом України "Про транспорт" на транспортних підприємствах з безперервним графіком роботи страйки забороняються.

36. У своїй Доповіді № 318 у листопаді 1999 року (Доповідь, в якій Комітет просить повідомляти його про розвиток подій) Комітет зазначив:

"514. У справах щодо порушень права на страйк Комітет завжди визнавав право працівників та їхніх організацій на страйк як законний засіб захисту їхніх економічних та соціальних інтересів. Він також вважав, що умови, які згідно із законодавством необхідно виконати, щоб страйк був законним, мають бути розумними та у будь-якому разі не такими, що значною мірою обмежуватимуть доступні профспілковим організаціям процесуальні засоби захисту. ... Комітет також наголосив на тому, що хоча право на страйк у сфері надання життєво важливих послуг у вузькому значенні цього терміну (тобто послуги, припинення надання яких створить загрозу життю, безпеці або здоров’ю усього населення або його частини) може бути обмежено або заборонено за умови надання працівникам належних гарантій, діяльність портів загалом не є життєво важливою послугою у вузькому значенні цього терміну, хоча вони надають важливі суспільні послуги і від них у разі страйку вимагатиметься надання мінімальних послуг. ... Отже, Комітет вимагає від Уряду внесення зміни до статті 18 Закону України "Про транспорт" , щоб вона не тлумачилась як така, що забороняє страйки у портах.

…

516. 3 огляду на вищезазначені висновки Комітет пропонує від керівного органу влади затвердити такі рекомендації:

…

(d) Що стосується судових ухвал, якими запланований на 7 вересня 1998 року страйк визнано незаконним, Комітет, наголошуючи на тому, що порти не відносяться до сфери життєво важливих послуг, під час надання яких страйки можуть заборонятися, хоча вони є важливими для громадськості службами і у випадку страйку від них може вимагатися надання мінімальних послуг, вимагає від Уряду внести до статті 18 Закону України "Про транспорт" зміни, щоб остання не тлумачилась як така, що забороняє страйки у портах.".

37. Згодом Комітет оприлюднив кілька доповідей щодо імплементації його рекомендацій.

38. Зокрема, у листопаді 2001 року він оприлюднив доповідь № 323, в якій посилався на повідомлення Уряду у серпні 2001 року, що Міністерство транспорту України готує новий проект закону про транспорт, що включатиме такі положення:

"Добровільне припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може здійснюватися відповідно до порядку, встановленого відповідним законодавством, крім випадків, коли таке припинення роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їхніх наслідків.".

39. Комітет "із зацікавленням взяв до відома" проект змін до статті 18 Закону України "Про транспорт" щодо страйку та закликав Уряд інформувати його щодо досягнутого у зв’язку з цим прогресу.

40. Проте розгляд справи Комітетом було завершено без жодних таких повідомлень про будь-який прогрес (щодо подальших спроб внесення змін до закону також див. пункт 30).

2. Щодо інших держав

41. Комітет МОП з питань свободи об’єднання оприлюднив свої висновки стосовно низки інших справ у транспортній сфері, в яких він встановив, що обмеження права на страйк не відповідають нормам МОП.

42. Зокрема, у відповідних витягах з його 362-ї Доповіді (312 сесія, Женева, листопад 2011 року) зазначено таке:

- Справа № 2841 (Франція): Доповідь, в якій Комітет закликає інформувати його в подальшому:

"1041. Комітет нагадує, що у сфері надання послуг аеропортів життєво важливою послугою, для якої виправдані обмеження щодо страйку, може вважатися тільки служба управління повітряним рухом. Отже, ані постачання палива для забезпечення здійснення рейсів, ані власне транспорт не можуть вважатися життєво важливими послугами у вузькому значенні цього терміну. Більше того, економічні міркування не можуть бути підставою для обмеження права на страйк. Проте у минулому Комітет раніше вже мав підстави вважати, що коли послуга, яка не є життєво важливою у вузькому значенні цього терміну, але є складовою частиною дуже важливого сектору в країні, яким можна вважати пасажирський та вантажний транспорт, припиняє свою роботу, можуть бути виправданими заходи для забезпечення надання мінімальних послуг. Такі послуги можуть бути потенційним альтернативним рішенням у ситуаціях, в яких суттєве обмеження або повна заборона страйку видаватимуться невиправданими, та у випадках, коли, не ставлячи під сумнів право переважної більшості працівників на страйк, слід забезпечити задоволення основних потреб населення та безпечну і безперебійну роботу установ.".

- Справа № 2838 (Греція): Доповідь, в якій Комітет закликає інформувати його в подальшому:

"1076. ...перевезення пасажирів та комерційних вантажів не є життєво важливою послугою у вузькому значенні цього терміну; проте це послуга першочергової важливості для громадськості, стосовно якої може бути виправдана вимога щодо надання мінімальних послуг у разі страйку... Загалом до визначення мінімальних послуг та мінімальної кількості працівників, що їх надаватимуть, мають бути залучені не тільки органи влади, а також відповідні організацій роботодавців та працівників. Це не лише дозволить зважений обмін думками щодо того, що може у зазначеній ситуації вважатися мінімальними послугами, які є абсолютно необхідними; але й сприятиме гарантуванню того, що обсяг мінімальних послуг на практиці не зробить страйк неефективним внаслідок його обмеженого впливу; а також сприятиме руйнування враження профспілкових організацій, що страйк виявився безрезультатним внаслідок надання надміру щедрих мінімальних послуг в односторонньому порядку.".