Це рішення стало остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Агрокомплекс проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<...>), Голова,

Ангеліка Нуcсбергер (<...>),

Боштьян М. Зупанчіч (<...>),

Енн Пауер-Форд (<...>),

Ганна Юдківська (<...>),

Хелена Єдерблом (<...>),

Алеш Пейхал (<...>), судді,

та Клаудія Вестердік (<...>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 2 липня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене цього дня:

1. Справа була розпочата за заявою (№ 23465/03), яку 23 червня 2003 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ПРАТ "НВО "Агрокомплекс" (далі - підприємство-заявник).

2. Підприємство-заявника представляли у різний час французька компанія "Cabinet Lucas-Delvolve", українська юридична компанія "Салком" та французька юридична компанія "Trillat and Associes". На останніх етапах провадження Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, пан Н. Кульчицький.

3. Рішенням від 6 жовтня 2011 року (далі - основне рішення) Суд встановив кілька порушень статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо провадження у справі про банкрутство, ініційованого підприємством-заявником стосовно державного нафтопереробного заводу "ЛиНОС". Суд постановив, що національні суди, що розглядали справу, не можна вважати незалежними або безсторонніми з огляду на кричуще втручання вищих органів державної влади у хід провадження. Він також постановив, що принцип юридичної визначеності, закріплений у статті 6 Конвенції, було порушено скасуванням остаточної судової ухвали від 2 липня 1998 року, якою визначалася сума заборгованості заводу "ЛиНОС" перед підприємством-заявником. Крім того, тривалість провадження у справі про банкрутство, про яку йдеться, була визнана надмірною. Насамкінець, Суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу у зв'язку з вищезазначеними питаннями, оскільки провадження, про яке йдеться, мало безпосередній вплив на майнові інтереси підприємства-заявника.

4. Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції не було готове для вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду та підприємству-заявнику надати протягом трьох місяців з дати, коли рішення набуло статусу остаточного, свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (див. основне рішення, п. 178 та пункт 7 резолютивної частини).

5. 8 березня 2012 року колегія у складі п'яти суддів Великої Палати відхилила клопотання Уряду щодо передачі справи на розгляд Великої Палати. Тому рішення набуло статусу остаточного.

6. Строк, відведений для досягнення сторонами угоди, сплинув без укладення такої угоди. Підприємство-заявник та Уряд подали зауваження щодо застосування статті 41 Конвенції.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Підприємство-заявник є підприємством приватної форми власності, зареєстрованим в Україні. Воно належить до групи кількох підприємств (відомої як "Група "Агрокомплекс"), господарська діяльність яких охоплює виробництво продуктів харчування, різноманітного пакування та виробів із пластмаси, друк, оптові продажі продуктів харчування та напоїв і тютюнових виробів, а також інші види оптової торгівлі. На час подій підприємство-заявник вело справи з підприємствами Російської Федерації, включаючи обмін сировини для продуктів харчування з України на сиру нафту з Російської Федерації та подальший продаж готових продуктів нафтопереробки.

A. Події та документи, що передували ухваленню основного рішення

8. У 1991-1993 роках підприємство-заявник поставило 375000 тонн сирої нафти для переробки на завод "ЛиНОС" (на той час - Лисичанський НПЗ), найбільше нафтопереробне підприємство в Україні, 67,41% акцій якого належали державі. Назад воно отримало лише невелику частину нафтопродуктів із тих, які мало отримати.

9. Рішеннями від 18 листопада 1994 року, 5 квітня 1995 року, 19 липня 1996 року та 3 березня 1997 року національні арбітражні суди задовольняли позовні вимоги підприємства-заявника до НПЗ (детальний виклад цих рішень наведено у пп. 11, 13, 15 та 18 основного рішення).

10. 9 серпня 1996 року було розпочато провадження у справі про банкрутство заводу "ЛиНОС".

11. 20 серпня 1997 року підприємство-заявник підписало із заводом "ЛиНОС" угоду щодо сплати останнім заборгованості, що виникла через невиконання його договірних зобов'язань перед підприємством-заявником, як це було встановлено у кількох судових рішеннях. При підписанні цієї угоди боржник визнав свою заборгованість у сумі 225355355 грн., що мала бути виплачена згідно з узгодженим графіком у натуральній формі впродовж п'яти років. В угоді містився детальний опис сум, які становлять загальну суму заборгованості. Вона складалася з таких сум:

(a) грошова заборгованість у розмірі 29441292 грн. відповідно до рішення Вищого арбітражного суду України (далі - ВАСУ) від 5 квітня 1995 року, що обчислювалась на основі цін на нафтопродукти станом на 1 квітня 1995 року;

(b) 26370434 грн. - вартість непоставлених нафтопродуктів, а саме: 13670 тонн бензину A-80, 37135 тонн дизельного пального та 26997 тонн мазуту, що належали підприємству-заявнику згідно з рішенням ВАСУ від 18 листопада 1994 року, за підрахунками на основі цін станом на дату укладення угоди (20 квітня 1997 року);

(c) виплати у розмірі 219909 грн. у зв'язку з фінансовими санкціями і судовими та іншими витратами, які завод "ЛиНОС" мав сплатити підприємству-заявнику згідно з рішенням ВАСУ від 19 липня 1996 року; та

(d) відшкодування фінансових втрат на суму 169323720 грн. згідно з рішенням арбітражного суду Полтавської області від 3 березня 1997 року.

12. Щодо вищезазначеної заборгованості за пунктом (a) в угоді також зазначалося, що вона має бути сплачена в натуральній формі в розмірі, обчисленому на основі цін на нафтопродукти станом на дату укладення угоди (20 серпня 1997 року), включаючи ПДВ (20%). Було вказано такі ціни: бензин A-80 - 486,61 грн. за тонну; дизельне пальне - 411,04 грн. за тонну та мазут - 165 грн. за тонну. Боржник міг поставити підприємству-заявнику піропропілен замість вищезазначених нафтопродуктів.

13. З вересня до грудня 1997 року завод "ЛиНОС" поставив підприємству-заявнику 3999 тонн бензину A-80 та 1976 тонн піропропілену. З січня до червня 1998 року він поставив деякі інші нафтопродукти вартістю 9204810 грн.

14. 2 липня 1998 року ВАСУ розглянув клопотання підприємства-заявника щодо визначення остаточної суми невиплаченої заборгованості боржника. Він зазначив, що підприємство-заявник спочатку оцінювало заборгованість у 660000000 грн., але після проведення переговорів з боржником ця сума була зменшена до 225355355 грн. відповідно до угоди від 20 серпня 1997 року. Після часткового виконання цієї угоди з боку заводу "ЛиНОС" з вересня 1997 року по червня 1998 року, що суд вважав підтвердженням того, що завод "ЛиНОС" прийняв її умови, несплачена заборгованість становила 216150544 грн. ВАСУ також запропонував сторонам провадження погодити графік виплати заборгованості на основі цієї ухвали та угоди від 20 серпня 1997 року. Ухвала ВАСУ набрала законної сили.

15. У липні 2000 року частку держави у статутному фонді заводу "ЛиНОС" було продано підприємству "ТНК-Україна", новоствореному дочірньому підприємству російської холдингової компанії "Тюменская нефтяная компания" в Україні.

16. 27 червня 2001 року ВАСУ за клопотанням заводу "ЛиНОС" переглянув вищезазначену ухвалу у зв'язку з нововиявленими обставинами та зменшив остаточну суму невиплаченої заборгованості заводу "ЛиНОС" перед підприємством-заявником до 97406920 грн.

17. 29 жовтня 2001 року Донецький апеляційний господарський суд додатково зменшив суму боргу до 90983077 грн.

18. 24 грудня 2001 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України надав висновок судово-бухгалтерської експертизи щодо вимог підприємства-заявника до заводу "ЛиНОС". Експертиза проводилася у рамках окремого провадження за цивільним позовом, поданим фізичною особою-акціонером заводу "ЛиНОС" до підприємства-заявника, щодо якого подальша інформація відсутня. Також невідомо і те, чи використовувався цей висновок експертизи, а якщо і так, то де саме.

19. У висновку експертизи розглядалися такі питання:

"1. Яку кількість нафтопродуктів і на яку суму ВАТ "ЛиНОС" повинен був передати [підприємству-заявнику] за угодою від 20.08.1997 року?

2. Чи змінилися ціни на нафтопродукти, які ВАТ "ЛиНОС" зобов'язаний передати [підприємству-заявнику], з часу виникнення боргу до цього часу?

3. Як зміна цін на нафтопродукти вплинула на розмір боргу ВАТ "ЛиНОС" перед [підприємством-заявником]?

4. Яка вартість вказаних нафтопродуктів станом на час подання позовної заяви [червень 2001 року]?

5. За рахунок якої складової - основного боргу чи пені відбулося збільшення вимог [підприємства-заявника]?"

20. У відповідь на перше запитання експерт стверджував, що завод "ЛиНОС" мав передати підприємству-заявнику нафтопродукти вартістю 225355355 грн. на основі таких цін: бензин A-80 - 486,61 грн. за тонну; дизельне пальне - 411,04 грн. за тонну; мазут - 165 грн. за тонну.

21. Щодо другого запитання, то було зроблено висновок, що ціни на нафтопродукти підвищилися.

22. У відповідь на третє запитання експерт зазначив, що від заводу "ЛиНОС" вимагалося сплатити заборгованість підприємству-заявнику в натуральній формі (нафтопродуктами). Відповідно підвищення цін на нафтопродукти призвело до збільшення суми основного боргу. Отже, ціна попередньо встановленого обсягу нафтопродуктів на день надання висновку становила 574012812 грн.

23. У відповідь на четверте запитання експерт зазначив такі ціни:

бензин A-80 - між 1037 та 1238 грн. за тонну;

дизельне пальне - 1106 грн. за тонну; та

мазут - 500 грн. за тонну.

24. Насамкінець, щодо п'ятого запитання було зроблено висновок, що з огляду на зобов'язання заводу "ЛиНОС" сплатити заборгованість у натуральній формі та з урахуванням цін на нафтопродукти сума основного боргу збільшилась.

25. 21 листопада 2003 року між комітетом кредиторів, з одного боку, та заводом "ЛиНОС" як боржником, з іншого боку, було підписано мирову угоду, за якою вимоги кредиторів мали бути врегульовані шляхом обміну їх на майно боржника. Підприємство-заявник мало отримати 90983077 акцій (при вартості однієї акції 1 грн.), якими володів завод "ЛиНОС" в акціонерному капіталі ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (далі - "ЛиНІК"), заснованому незадовго до цього, та головним акціонером якого була "ТНК-Україна".

26. Підприємство-заявник безуспішно намагалось оскаржувати в національних судах зазначену угоду як дискримінаційну та несправедливу.

B. Аудит та інші висновки, замовлені підприємством-заявником після ухвалення основного рішення

27. Після ухвалення Судом 6 жовтня 2011 року основного рішення підприємство-заявник замовило низку експертиз з огляду на свої вимоги щодо справедливої сатисфакції. На відміну від нього Уряд не проводив жодних експертиз.

1. Відомості "УкрПетролКонсалтинг" та "Держзовнішінформ" щодо цін на нафтопродукти

28. 5 квітня 2012 року ТОВ "УкрПетролКонсалтинг" ("UPECO"), українська компанія, що спеціалізується у сфері нафтового та газового консалтингу, надало відповідь на запит підприємства-заявника, в якій зазначалося, що "середні розцінки на нафтопродукти у секторі великоооптової торгівлі" становили:

- станом на 7 березня 2012 року: бензин A-76/80 - 12498 грн. за тонну; дизельне паливо (L-3-0.2-62) - 10675 грн. за тонну та мазут M-100 - 6100 грн. за тонну (казахстанського походження) або 6300 грн. за тонну (українського походження);

- станом на 12 березня 2012 року: бензин A-76/80 - 12479 грн. за тонну; дизельне пальне (L-3-0.2-62) - 10700 грн. за тонну та мазут M-100 - 6150 грн. за тонну (казахстанського походження) або 6300 (українського походження).

29. 11 квітня 2012 року ДП "Держзовнішінформ" (далі - "ДЗІ"), інформаційно-аналітичний та експертний центр при Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, у відповідь на запит підприємства-заявника надало такі ціни на нафтопродукти:

- станом на 7 березня 2012 року: бензин A-80 - між 12400 та 12600 грн. за тонну; дизельне пальне - між 10380 та 10900 грн. за тонну та мазут M-100 - між 5800 та 6500 грн. за тонну;

- станом на 12 березня 2012 року: A-80 бензин - між 12400 та 12600 грн. за тонну; дизельне пальне - між 10380 та 10950 грн. за тонну; та мазут M-100 - між 5800 та 6500 грн. за тонну.

2. Висновок ТОВ "Спецоцінка-Україна" щодо інвестиційної привабливості та ймовірної ринкової вартості акцій "ЛиНІК", що знаходяться у володінні підприємства-заявника

30. 27 квітня 2012 року "Об'єднане підприємство з оцінки та експертизи спеціальних об'єктів та інвестицій", ТОВ "Спецоцінка-Україна", у відповідь на запит підприємства-заявника склало висновок стосовно 90983077 акцій "ЛиНІК", якими володіло підприємство-заявник та які дорівнювали 4,78% акціонерного капіталу "ЛиНІК" при номінальній вартості 1 грн. за акцію.

31. Заявленою метою "експертизи" було визначення "ступеня інвестиційної привабливості та можливої ринкової вартості" акцій. У висновку, зокрема, містилися такі зауваження та висновки:

"Результати експертизи планується використати у процесі прийняття рішень керівництвом.

Результати експертиз не можуть бути використані в інших цілях, окрім тих, які попередньо узгоджені з Клієнтом.

Формат цієї роботи включає у себе тільки надання консультаційних послуг та, як погоджено з Клієнтом, вона не включає визначення вартості. [...]

Розглядається базова ринкова вартість [акцій], яка дозволить Клієнту робити висновки у процесі прийняття рішень.

Ринкова основа визначає використання [акцій] відповідно до принципу найкращого та найбільш ефективного використання.

Ринкова вартість визначається як розрахована сума, за якою на дату оцінки при операції між незалежними сторонами після належних торгів має обмінюватися актив між зацікавленими покупцем та продавцем за умови, що кожна зі сторін діяла, маючи усю необхідну інформацію, розумно та без примусу. …

Експертиза проводилася з 25 до 27 квітня 2012 року. …

Як зазначалося вище, формат роботи не включає оцінку вартості. Оцінка базової ринкової вартості [зазначених акцій] ускладнювалася браком адекватних вихідних даних та не може вважатися можливою (отриманий результат може містити значні похибки). …

Як погоджено з Клієнтом, роботу проведено за обмежений проміжок часу, та вона ґрунтувалась на обмежених даних…, огляду [акцій] не проводилося, а тому межі експертизи були омежені.

Характер обмежень, джерела та адекватні дані, їхній ймовірний вплив на результати були узгоджені з Клієнтом."

32. Що стосується інвестиційної привабливості, то "Спецоцінкою-Україна" було зазначено що "ЛиНІК", будучи нафтопереробним заводом, безперервно зазнавав економічних втрат, як і усі інші підприємства нафтопереробної промисловості в Україні. Очікувалося, що ця ситуація не зміниться у найближчому майбутньому, та нафтопереробка для ринків України і Росії залишатиметься неприбутковою. Було зроблено загальний висновок, що інвестування у нафтопереробні заводи за існуючого інвестиційного клімату в принципі не є доцільним. Внаслідок цього для потенційних інвесторів не існувало стимулу придбавати акції "ЛиНІК".

3. Висновок "Тетра-аудит" щодо витрат, пов'язаних з банківськими позиками, взятими підприємствами групи "Агрокомплекс"

33. 14 травня 2012 року аудиторська фірма ТОВ "Компанія "Тетра-аудит", зареєстрована Аудиторською палатою України 30 жовтня 2003 року, за запитом підприємства-заявника оприлюднила незалежний аудиторський висновок. Метою висновку було визначення "суми витрат, зазнаних в якості прямих видатків при мобілізації кредитного капіталу, включаючи відсотки на кредитні кошти та комісію за позиковими угодами підприємств групи "Агрокомплекс" у період з 2 липня 1998 року до 1 травня 2012 року".

34. У висновку зазначалось, що група "Агрокомплекс" була зобов'язана мобілізувати кредитні кошти, зокрема, у зв'язку з нездатністю підприємства-заявника стягнути на свою користь заборговані йому кошти відповідно до ухвали від 2 липня 1998 року.

35. Компанія "Тетра-аудит" перерахувала усі позики, отримані підприємствами групи "Агрокомплекс" протягом вищезазначеного періоду. Згідно з її підрахунками витрати, безпосередньо зазнані внаслідок мобілізації кредитних коштів, становили на дату висновку 44213247 євро.

4. Висновок компанії "SORGEM" Evaluation" щодо матеріальної шкоди, завданої підприємству-заявнику у зв'язку з порушеннями, встановленими Судом в основному рішенні

36. Для оцінки матеріальної шкоди, що виникла внаслідок порушень гарантованих Конвенцією прав, встановлених Судом в основному рішенні, підприємство-заявник запросило компанію "SORGEM" Evaluation" (далі - "SORGEM"), дочірню компанію "SA Sorgem Holding" (Париж), що спеціалізується на оцінці фінансових втрат.

37. 5 червня 2012 року "SORGEM" закінчила свій висновок. У висновку йшлося про те, що відшкодування підприємству-заявнику матеріальної шкоди має складатися, по-перше, з повернення заборгованості згідно з ухвалою суду від 2 липня 1998 року, а по-друге, з відшкодування за затримку повернення зазначеної заборгованості.

38. Щодо зазначеної заборгованості "SORGEM" вказувала, що ухвала від 2 липня 1998 року недвозначно посилалася на угоду між підприємством-заявником та заводом "ЛиНОС" від 20 серпня 1997 року, згідно з яким грошовий еквівалент суми заборгованості повинен був ґрунтуватися на цінах на нафтопродукти станом на серпень 1997 року. Угодою також передбачалося, що заборгованість буде сплачена підприємству-заявнику в натуральній формі.

39. З огляду на це "SORGEM" зазначила, що першим варіантом для Уряду держави-відповідача може стати здійснення відшкодування підприємству-заявнику в натуральній формі (нафтопродуктами) згідно з ухвалою від 2 липня 1998 року. На думку експертів це не було неможливим, беручи до уваги численні нафтопереробні заводи, що знаходяться у власності держави.

40. У разі обрання такого варіанту було запропоновано нижченаведену формулу, де V - обсяг нафтопродуктів, цифри - ціни на нафтопродукти, визначені в угоді від 20 серпня 1997 року, та результат - остаточна заборгованість згідно з ухвалою від 2 липня 1998 року:

V x 486,61 + V x 411,04 + V x 165,00 = 216150544

41. За цією формулою підприємство-заявник повинно було отримати 610221,27 тонн нафтопродуктів.

42. Кількість бензину A-80, дизельного пального та мазуту мали бути однаковими або в таких пропорціях: 14,7% - бензин A-80 (89702,53 тонни), 32,5% - паливо (198321,91 тонн), та 52,8% - нафтові залишки (322196,83 тонн, з урахуванням втрат, неминучих у процесі нафтопереробки).

43. У висновку "SORGEM" також розглядався інший варіант - погашення боргу перед підприємством-заявником грошовими коштами, якщо погашення у натуральній формі виявиться надто складним.

44. Виходячи з поточних цін на нафтопродукти згідно з відомостями "UPECO" та ДЗІ (див. пункти 28 та 29 вище), "SORGEM" запропонувала такі можливі суми:

(a) якщо використовувати відомості "UPECO": від 5271280000 або 5996240000 грн. - залежно від того, чи розподіляти нафтопродукт трьома рівними частками або за зазначеними відсотками; та

(b) якщо використовувати відомості ДЗІ: від 5217900000 або 5962880000 грн. - залежно від комбінації зазначених нафтопродуктів.

Насамкінець "SORGEM" підрахувала на основі вищезазначених сум середню величину, яка становила 5612070000 грн. При конвертації в євро за курсом обміну станом на 30 травня 2012 року ця сума відповідала 560700000 євро.

45. "SORGEM" також здійснила розрахунок матеріальної шкоди, якої зазнало підприємство-заявник у зв'язку з тривалою неможливістю для нього користуватися своїм майном.

46. "SORGEM" зазначила, що заборгованість перед підприємством-заявником згідно з остаточним судовим рішенням, яку можна вважати власністю підприємства-заявника, на 2 липня 1998 року становила 216150544 грн. Відповідно до обмінного курсу, оприлюдненого Національним банком України, зазначена сума дорівнювала 96081000 Європейських грошових одиниць (ЕКЮ). Із заміною ЕКЮ на євро 1 січня 1999 року за курсом один до одного ця сума стала дорівнювати 96081000 євро.

47. На думку експертів строк, протягом якого порушувалося право підприємства-заявника на мирне володіння своїм майном, розпочався 2 липня 1998 року. Хоча технічно було неможливо встановити граничну позичкову ставку Європейського центрального банку (ЄЦБ) до запровадження євро 1 січня 1999 року, "SORGEM" запропонувала, що розрахунок має ґрунтуватися на припущенні, що станом на 1 січня 1999 року гранична позичкова ставка застосовується ретроспективно до періоду з 2 липня 1998 року з урахуванням курсу ЕКЮ до євро один до одного.

48. У висновку "SORGEM" надавалася таблиця, в якій наводилися граничні позичкові ставки ЄЦБ з 1 січня 1999 року до грудня 2011 року. На основі наведених в ній ставок із додаванням 3% компанія оцінила шкоду, завдану внаслідок упущеної вигоди за період з 2 липня 1998 року до 8 червня 2012 року, у сумі 88094431 євро.

49. "SORGEM" також підрахувала суму шкоди за вищезазначений період на основі облікової ставки Національного банку України. Загальна сума становила 504677469 грн. Зазначена сума при конвертації її в євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України становила 50422326 євро.

50. "SORGEM" оцінила суму компенсації, що мала бути стягнута на користь підприємства-заявника за упущену вигоду, на суму 216150544 грн. як середню величину між сумами у 50422326 та 88094431 євро, що становила 69000000 євро.

51. У підсумку відшкодування матеріальної шкоди, яке мало бути сплачене підприємству-заявнику згідно з розрахунками "SORGEM", було таким:

- 610221,27 тонн нафтопродуктів або, в якості альтернативи, 560700000 євро; та

- 69000000 євро відшкодування шкоди, завданої упущеною вигодою.

52. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію."

A. Шкода

1. Доводи сторін

(a) Підприємство-заявник

53. Підприємство-заявник зазначало, що по суті воно було незаконно позбавлене нафтопродуктів, які йому належали. Відповідно, воно вважало, що Уряд держави-відповідача повинен компенсувати йому за таке позбавлення або надавши йому цих продуктів у натуральній формі за цінами 1997 року, або сплати за них за їхньою теперішньою вартістю, а також відшкодувати шкоду, завдану упущеною вигодою. Більш детально, підприємство-заявник вимагало: по-перше, 610221,27 тонн нафтопродуктів (у різних можливих співвідношеннях - див. пункти 40-42 вище) або їхню вартість, оцінювану в 561000000 євро; та, по-друге, 50422326 або 88094431 євро (залежно від використаного методу розрахунку) відшкодування шкоди, завданої упущеною вигодою. Воно ґрунтувало свої вимоги на висновку "SORGEM" (див. пункти 48-49 вище). На додаток підприємство-заявник вимагало 250000 євро відшкодування моральної шкоди.