Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Алексахін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Марк Віллігер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 19 червня 2012 року постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Ця справа була розпочата за заявою (№ 31939/06), яку 11 липня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Сергій Вікторович Алексахін (далі - заявник).

2. Заявника представляла пані Ірина Блага та пан Геннадій Токарев - юристи, які практикують у м. Харкові, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та що не було ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з таким жорстоким поводженням. Він також стверджував, що провадження у його справі, в основному те, що стосувалося працівників міліції, було надто тривалим.

4. 3 січня 2011 року заяву було комуніковано Уряду.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1970 році та проживає у м. Харкові, Україна.

А. Події 14 квітня 1998 року

6. О 18 год. 14 квітня 1998 року заявник та К. були затримані працівниками міліції X., Ко. та Л. на тролейбусній зупинці та доставлені до відділу міліції. X. пізніше показав, що заявник та К. були затримані через те, що вони билися з іншими чоловіками, які втекли.

7. У відділі міліції X. наказав заявникові сісти. Потім він пристебнув заявника наручниками до металевого кільця у стіні та бризнув йому в обличчя сльозогінним газом. Потім пан X. ударив заявника ногою у груди і наніс кілька ударів по голові, шиї та спині. Пізніше пан X. склав письмові пояснення, як стверджувалося, від імені приватних осіб Б. та Кл., у яких зазначалося, що заявник поводився агресивно і це стало причиною його затримання. Наступного ранку заявника відпустили.

8. З 16 квітня по 19 травня 1998 року заявник лікувався у стаціонарі. Йому було діагностовано струс мозку, забої тулубу та грудної клітини, а також переломи кісток шиї.

9. 9 січня 2002 року у зв'язку з отриманими травмами заявника було визнано інвалідом третьої групи (найлегшої).

В. Кримінальне провадження щодо працівника міліції

10. У квітні 1998 року заявник подав скаргу про порушення кримінальної справи щодо X.

11. З квітня по грудень 1998 року працівниками прокуратури були допитані різні особи. Тим часом, 5 червня 1998 року працівники міліції офіційно повідомили заявнику, що його було затримано за те, що він перебував у нетверезому стані та чіплявся до перехожих. У невизначену дату йому було також повідомлено про те, що дії працівників міліції були правомірними. У серпні 1998 року працівниками міліції була видана довідка, в якій зазначалося, що до заявника не застосовувалися заходи фізичного впливу.

12. 29 жовтня 1998 року за результатами судово-медичної експертизи було зроблено висновок, що заявник отримав травматичні набряки м'яких тканин на шиї, грудній клітині, руках, а також синці на одній руці та грудній клітині, закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та переломи кісток в області шиї. Ушкодження були кваліфіковані як тяжкі тілесні ушкодження, що загрожували життю під час їх заподіяння. Вони могли бути завдані за обставин, наведених заявником.

13. 8 грудня 1998 року прокуратурою Дзержинського району м. Харкова було порушено кримінальну справу за фактом заподіяння заявнику тяжких тілесних ушкоджень.

14. 14 грудня 1998 року заявника було визнано потерпілим.

15. Судово-медична експертиза, проведена у січні 1999 року, дійшла такого ж висновку, що й експертиза від 29 жовтня 1998 року.

16. 30 березня 1999 року було порушено кримінальну справу проти X. та об'єднано її з кримінальною справою, порушеною 8 грудня 1998 року. X. обвинувачувався у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, перевищенні службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, та підробці документів. Як стверджує Уряд, того ж дня заявник подав у рамках кримінального провадження цивільний позов до X.

17. У ту ж дату було вирішено не порушувати кримінальної справи щодо Ко. та Л. Також було вирішено, що не було доказів того, що заявник та К. у якийсь спосіб чинили опір працівникам міліції.

18. У квітні 1999 року кримінальну справу щодо X. було направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова.

19. З травня 1999 року по вересень 2000 року було заплановано сім судових засідань, але всі вони були відкладені з різних причин (заплановане засідання припадало на державне свято, суддя брав участь у розгляді іншої справи, "з технічних причин", подвійною неявкою X. у засідання, неявкою потерпілого та свідків у засідання).

20. З вересня 2000 року по серпень 2001 року відбулося одинадцять судових засідань, а два були відкладені через хворобу судді.

21. 23 серпня 2001 року суд призначив X. покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років, яке слід вважати умовним із випробувальним строком на три роки, за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, перевищення службових повноважень та підробку документів. X. також заборонили протягом п'яти років обіймати "певні посади" в органах Міністерства внутрішніх справ України і він мав сплатити штраф у розмірі 300 грн. Заявнику присудили 12261,43 грн (на час події це становило приблизно 2526 євро) відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

22. У ту саму дату суд прийняв окрему ухвалу, якою звернув увагу прокурора Дзержинського району м. Харкова на те, що Управління МВС України у Харківській області не розглянуло скарги заявника належним чином і свідки, Хо., Ко. та Ч. (працівники міліції) дали неправдиві свідчення у суді. Зокрема, ці свідки показали, що заявник сам бився головою об стіну, а газ і наручники застосовувалися для того, щоб приборкати його. Суд визнав ці твердження такими, що не відповідають дійсності, оскільки вони суперечили іншим доказам у справі.

23. 3 грудня 2001 року апеляційний суд Харківської області скасував вирок від 23 серпня 2001 року, встановивши, що вирок був занадто м'яким, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

24. 25 грудня 2001 року Дзержинський районний суд м. Харкова отримав справу, а на 16 квітня 2002 року було заплановано судове засідання.

25. 16 квітня 2002 року засідання не відбулося через "неявку захисника у судове засідання".

26. З квітня 2002 року по жовтень 2003 року ще шість судових засідань були відкладені, оскільки суддя або брав участь у розгляді іншої справи, або був у відпустці, або на лікарняному. Один раз судове засідання було відкладене тому, що захисник X. не з'явився у судове засідання.

27. 15 жовтня 2003 року було підтверджено висновок попередньої судово-медичної експертизи.

28. З жовтня 2003 року по травень 2005 року відбулося сім судових засідань, чотири були відкладені через неявку свідків у судове засідання або хворобу судді чи його відпустку, а чотири засідання були відкладені за клопотанням заявника або через його неявку.

29. 10 травня 2005 року Дзержинський районний суд м. Харкова визнав X. винним у перевищенні службових повноважень та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, але звільнив його від відбування покарання.

30. 18 жовтня 2005 року апеляційний суд Харківської області скасував це рішення та направив справу на новий розгляд до Київського районного суду м. Харкова. Апеляційний суд також прийняв три окремі ухвали. Він повідомив Раді суддів Харківської області про те, що судді Дзержинського районного суду м. Харкова затягували розгляд справи та не врахували того, що X. також обвинувачувався у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема апеляційний суд зазначив, що з 14 квітня 1999 року змінилось шість суддів і протягом періоду загальною тривалістю 4 роки у справі не проводилося жодних дій. Апеляційний суд також зазначив, що прокурор не відреагував на окрему ухвалу суду від 23 серпня 2001 року.

31. 3 липня 2006 року Київський районний суд м. Харкова призначив X. покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з випробуванням строком на три роки за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що загрожували життю під час їх заподіяння, та перевищення службових повноважень. X. також було заборонено протягом трьох років обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади. Від відповідальності за обвинуваченням у підробці документів заявника було звільнено у зв'язку зі спливом строку давності. Суд зазначив, що X. частково відшкодував завдану ним шкоду і не вчинив нових злочинів. В якості додаткової пом'якшуючої обставини суд зазначив, що X. виховував неповнолітнього сина свого напарника та мав на утриманні матір похилого віку. Позовні вимоги заявника щодо відшкодування шкоди було залишено без розгляду, оскільки "остаточні позовні вимоги заявника будуть уточнюватись". Заявник не оскаржив цей вирок.

С. Цивільне провадження

32. У березні 2007 року заявник подав до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Державного казначейства України цивільний позов, вимагаючи виплати 121599 грн відшкодування моральної шкоди та 1052,87 грн відшкодування матеріальної шкоди.

33. 2 квітня 2008 року Київський районний суд м. Харкова відмовив заявнику у задоволенні позову.

34. 24 червня 2008 року апеляційний суд Харківської області скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

35. 25 березня 2009 року Верховний Суд скасував рішення від 24 червня 2008 року та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

36. 11 червня 2009 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення від 2 квітня 2008 року та присудив заявнику 80000 грн (на час події це становило приблизно 7600 євро) відшкодування моральної шкоди та 1052,87 грн відшкодування матеріальної шкоди.

37. 16 серпня 2010 року Верховний Суд України відхилив касаційні скарги сторін провадження.

38. До 28 січня 2011 року рішення від 11 червня 2009 року було виконано у повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

39. У статті 101 Кримінального кодексу України , у редакції, чинній на час подій, передбачається таке:

Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження

"1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або перервання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років...

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер мучення або мордування, ... карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років".

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

40. Заявник скаржився на те, що його було піддано невиправданому застосуванню сили, що прирівнювалося до катувань, а також принизливому поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції , оскільки працівник міліції знущався з нього та вимагав, щоб той визнав себе винним. Він також посилався на статтю 13 Конвенції , стверджуючи, що державні органи понад сім років не робили нічого для захисту його прав.

41. Суд, будучи головним у наданні юридичної кваліфікації фактам справи, вирішує, що вищезазначені скарги мають розглядатися виключно за статтею 3 Конвенції у її матеріальному та процесуальному аспектах (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Полонський проти Росії" (Polonskiy v. Russia), заява № 30033/05, пп.126-127, від 19 березня 2009 року, та "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey) [ВП], заява № 22277/93, пп. 89-93, ECHR 2000-VII), яка передбачає таке:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

42. Уряд стверджував, що заявник більше не може вимагати визнання свого статусу потерпілого від порушення статті 3 Конвенції , оскільки працівник міліції, який жорстоко поводився з ним, був покараний, а заявник не оскаржив вирок від 3 липня 2006 року. Заявник також отримав належне відшкодування.

43. Заявник стверджував, що м'який вирок щодо X. та мала сума присудженого відшкодування не були належною реакцією на негативні наслідки, яких він зазнав в результаті жорстокого поводження.

44. Відповідні принципи щодо того, чи може заявник продовжувати вимагати визнання його статусу потерпілого від стверджуваного порушення статті 3 Конвенції , викладені в рішенні у справі "Гефген проти Німеччини" (<…>, [ВП], заява № 22978/05, пп. 115-119, ECHR 2010).

45. Суд вважає, що заперечення Уряду тісно пов'язані зі скаргою заявника на неадекватність відшкодування, яке він отримав за порушення його конвенційних прав. За цих обставин він об'єднує розгляд заперечення із розглядом скарги заявника по суті (див. рішення від 24 липня 2008 року у справі "Володимир Романов проти Росії" (Vladimir Romanow. Russia), заява № 41461/02, п. 53).

46. Суд також зазначає, що скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Він також зазначає, що вони не є неприйнятним з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.