Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "ПМП "Фея" та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<...>),

Голова,

Енн Пауер-Форд (<...>),

Хелена Єдерблом (<...>), судді,

а також Стівен Філліпс (<...>), заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 29 січня 2012 року, зазначивши, що основні правові питання, які містяться в заявах, є предметом усталеної практики Суду (див. рішення від 15 жовтня 2009 року "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04), постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за 127 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, Російської Федерації та підприємствами, розташованими в Україні, чиї дані наведені у доданих таблицях.

2. Заявники (заяви №№ 46250/08, 22257/10 та 36266/10) померли. Заяви були підтримані від їхнього імені особами, які мали відповідне право на це, родичами або спадкоємцями.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький.

4. Заяви, які в основному стосуються тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявників, в різні дати були комуніковані Уряду.

5. У різні дати Уряд направив Суду односторонні декларації, спрямовані на вирішення проблем невиконання. Уряд закликав Суд вилучити відповідні заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі цих декларацій. Суд розглянув ці декларації та вирішив відхилити пропозицію Уряду.

6. Уряд Російської Федерації було поінформовано про його право взяти участь у справі стосовно заявників за заявами № 35071/10 та № 53963/10 (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду ), проте він відмовився скористатися своїм правом.

7. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися повного або своєчасного виконання цих рішень через невжиття органами влади певних заходів.

8. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов'язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

9. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об'єднати їх.

II. СТАТУС ЗАЯВНИКІВ У ЗАЯВАХ №№ 46250/08, 22257/10 та 36266/10

10. Суд вважає, що спадкоємці заявників або їхні найближчі родичі в заявах №№ 46250/08, 22257/10 та 36266/10 (дивись вище пункт 2) мають право брати участь у цьому провадженні замість заявників (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

11. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на статті 6 та 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції .

12. Суд зазначає, що вищезгадані скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

13. Суд зазначає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи.

14. Враховуючи усталену практику Суду з цього питання (див. згадане вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v.Ukraine), пункти 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушено статтю 13 Конвенції , оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

15. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією , які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

16. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

17. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

18. У цій справі та з огляду на попереднє рішення з цього питання (див. рішення від 26 липня 2012 року у справі "Харук та інші проти України" (Kharuk and Others v. Ukraine) [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, пункт 25), Суд вважає розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років (заяви, наведені в таблиці у Додатку 1), та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах (заяви, наведені в таблиці у Додатку 2). Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

19. Суд також зазначає, що держава-відповідач має виконати рішення, які залишаються невиконаними.

20. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об'єднати заяви.

2. Оголошує прийнятними скарги заявників за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними.

3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції .

4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції .

5. Постановляє, що:

(a) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців: 3000 (три тисячі) євро спільно заявникам у заявах № 32178/09 та № 50804/09; 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку 1, та 1500 (одна тисяча п'ятсот) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку 2; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 21 лютого 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .