Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Фельдман проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,

Елізабет Фура (Elisabet Fura),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nusberger), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар

секції, після обговорення за зачиненими дверима 6 грудня 2011 року постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 76556/01), яку подав до Суду проти України 14 листопада 2000 року громадянин України пан Борис Мордухович Фельдман (далі - заявник) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв пан В.М. Агєєв, юрист, що практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані В. Лутковська з Міністерства юстиції України.

3. 11 серпня 2009 року було вирішено відокремити скарги заявника щодо відмов у наданні дозволів на побачення з родичами та рабином та у наданні дозволу на відвідання похорону його батька, які мале місце під час його попереднього ув’язнення, та зареєструвати їх як окрему заяву.

4. 8 лютого 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Було також вирішено розглянути одночасно питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 статті 29 Конвенції). Пані Г. Юдківська, суддя, обрана в Україні, не могла брати участь у розгляді справи (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити в якості судді ad hoc пана Михайла Буроменського (підпункт "b" пункту 1 правила 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1958 році та проживає у м. Дніпропетровську.

6. 3аявник був віце-президентом, засновником та власником контрольного пакету акцій банку "Слов’янський"(далі - Банк). 2 лютого 2000 року податкова міліція порушила кримінальну справу за обвинуваченням керівництва Банку в ухиленні від сплати податків, а 10 березня 2000 року Державна податкова адміністрація порушила іншу кримінальну справу за обвинуваченням керівництва Банку у зловживанні службовим становищем (див. докладніше рішення у справі "Фельдман проти України" (Feldman v. Ukraine), заяви №№ 76556/01 та 38779/04, від 8 квітня 2010 року).

7. 13 березня 2000 року заявника було затримано та з цієї дати він тримався під вартою як підозрюваний до його засудження Артемівським районним судом м. Луганська 19 квітня 2002 року

8. 4 травня 2000 року заявник подав слідчому клопотання з проханням дозволити йому побачення з рабином Дніпропетровської області. Того ж дня рабин також подав клопотання з проханням дозволити йому побачення із заявником для проведення духовної бесіди.

9. 6 травня 2000 року слідчий відмовив у задоволенні цих клопотань на тій підставі, що зустріч заявника та рабина може перешкодити встановленню істини у справі.

10. 19 травня 2000 року заявник подав слідчому клопотання з проханням дозволити йому побачення з дружиною та сестрою. Того ж дня у задоволенні клопотання було відмовлено на тій підставі, що таке побачення може перешкодити встановленню істини у справі.

11. 7 та 11 серпня 2000 року сестра заявника подала клопотання з проханням дозволити їй побачення із заявником. Листом від 15 серпня 2000 року у задоволенні цих клопотань було відмовлено на тій підставі, що слідство ще тривало і побачення могло перешкодити встановленню істини у справі.

12. 9 серпня 2000 року захисник заявника подав слідчому клопотання з проханням етапувати заявника у м. Дніпропетровськ, щоб він міг взяти участь у похороні свого батька. 11 серпня 2000 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання на тій підставі, що національне законодавство не передбачає супроводження підозрюваних для таких цілей.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про попереднє ув’язнення" 1993 року дозвіл на побачення з родичами або іншими особами може бути наданий взятим під варту особам адміністрацією місця попереднього ув’язнення (як правило, один раз на місяць, тривалістю від однієї до двох годин) лише з письмового дозволу слідчого або суду, в провадженні яких перебуває справа.

14. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року передбачають таке:

Стаття 162

Побачення з заарештованим

"Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган які провадять справу. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць".

15. У своїх зауваженнях Уряд також посилався на Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених, затверджені 20 вересня 2000 року.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник скаржився на відмову національних органів надати йому дозвіл на побачення з родичами під час його попереднього ув’язнення, а також на те, що йому не було дозволено відвідати похорон свого батька. Він посилався на статтю 3 Конвенції.

17. У своїх попередніх рішеннях Суд уже визнавав, що подібні обмеження не досягають мінімального рівня жорстокості, щоб охоплюватися дією статті 3 Конвенції (див., mutatis mutandis ухвалу щодо прийнятності у справі "Санніно проти Італії" (Sannino v. Italy), заява № 72639/01 від 3 травня 2005 року, та рішення у справі "Лінд проти Росії" (Lind v. Russia), заява № 25664/05 п. 88 від 6 грудня 2007 року). У великій кількості справ Суд розглядав скарги щодо відмови у задоволенні клопотання затриманого про дозвіл на побачення з родичем або відвідання похорону родича за статтею 8 Конвенції (див. відповідно рішення у справі Шалімов проти України" (Shalimov v. Ukraine), заява № 20808/02, п. 83, від 4 березня 2010 року, та "Плоський проти Польщі" (Ptoski v Poland) заява № 26761/95, пп. 26-39, від 12 листопада 2002 року). Відповідно скарги заявника мають розглядатися за статтею 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого ... сімейного життя...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

A. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Відмова у задоволенні клопотання про побачення з родиною

19. У встановлений строк заявник не надав зауважень щодо цього питання.

20. Уряд визнав, що мало місце втручання у сімейне життя заявника. Проте, Уряд вважав, що таке втручання було виправданим. Уряд стверджував, що питання надання дозволу на побачення регулювалося національним законодавством, а саме - статтею 162 Кримінально-процесуального кодексу України. Відмова у наданні дозволу на такі побачення на стадії досудового слідства була в інтересах національної та громадської безпеки та була необхідною у демократичному суспільстві.

a. Чи мало місце втручання

21. Суд вважає, і це не заперечується сторонами, що мало місце "втручання органу державної влади" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції у право заявника на сімейне життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції.

b. Чи було втручання виправданим

22. При цьому постає кардинальне питання щодо того, чи було вищезазначене втручання виправданим відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Зокрема, аби не суперечити статті 8 Конвенції, втручання повинно здійснюватися "згідно із законом", переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети (див. рішення у справі "Сільвер та інші проти Сполученого Королівства", (Silver and Others v. the United Kingdom) від 25 березня 1993 року, Series A № 61, п. 84, та рішення у справі "Петра проти Румунії" (Petra v. Romania), від 23 вересня 1998 року, Reports 1998-VII, п. 36).

23. Спочатку Суд повинен встановити, чи здійснювалося втручання "згідно із законом". Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див. рішення у справах "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France) від 24 квітня 1990 року, Series A № 176-А, п. 27, та "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), Series A № 176-В, п. 26).

24. Стверджуючи, що ці умови були дотримані, Уряд у своїх письмових зауваженнях посилався на положення статті 162 Кримінально-процесуального кодексу України та на частину 1 статті 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення" 1993 року, в яких передбачається, що під час попереднього ув'язнення особі, яка тримається під вартою, може бути дозволено побачення з родичами. Уряд також посилався на Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених, затверджені 20 вересня 2000 року.