Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Загородній проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,

Елізабет Фура (Elisabet Fura),

Боштьян Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 листопада 2011 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 27004/06), яку подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції із захисту прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Олександр Володимирович Загородній (далі - заявник) 17 червня 2006 року.

2. Заявника представляв пан В.М. Михалін, юрист, що практикує у м. Костянтинівка, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, зокрема, що йому було відмовлено у праві на вільний вибір захисника та що провадження у його справі було несправедливим.

4. 1 липня 2010 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Було також вирішено розглянути одночасно питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 статті 29 Конвенції).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1962 році та проживає у м. Димитрові, Україна.

A. Юридичне підґрунтя справи

6. До листопада 2000 року у кримінальному провадженні юридичне представництво інтересів обвинувачених могло здійснюватись тільки особами, які мали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Права та обов'язки адвоката, а також вимоги до професійної компетентності встановлювались окремим Законом України (див. далі пункти з 39 по 42). Інші особи, включаючи осіб з повною вищою юридичною освітою, не мали права бути захисниками в кримінальних справах.

7. 16 листопада 2000 року Конституційний суд України визнав відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України неконституційними, та у червні 2001 року парламентом України було внесено відповідні зміни в зазначений Кодекс (див. далі пункти 37 та 38).

B. Кримінальне провадження щодо заявника

8. 4 серпня 2004 року заявник став учасником дорожньо-транспортної пригоди, в якій його автомобіль зіткнувся з іншим автомобілем. Наступного дня у зв'язку з цією подією щодо заявника було порушено кримінальну справу.

9. 9 листопада 2004 року заявник підписав з паном М. договір про надання юридичних послуг у вищезазначеному кримінальному провадженні. Пан М. мав повну вищу юридичну освіту та власну юридичну практику, але не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

10. 16 листопада 2004 року слідчий допустив пана М. до участі у справі як захисника.

11. 5 серпня 2005 року Димитровський міський суд Донецької області (далі - Димитровський суд) провів попередній розгляд справи та вирішив повернути справу на додаткове розслідування на тій підставі, що у ході досудового слідства право заявника на захист було порушено. Суд зазначив, що відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу захисником може бути адвокат та інший фахівець у галузі права (термін, що використовується для позначення практикуючих юристів з повною вищою освітою, які не є адвокатами), але право останніх на здійснення повноважень захисника мало бути передбачено спеціальним законом. Оскільки на той момент закону, який би надавав право бути захисником у кримінальному провадженні такому практикуючому фахівцеві у галузі права, як пан М., не було, постанова слідчого про допуск такого фахівця до справи була незаконною, а отже право заявника на захист було порушене. Суд повернув справу на додаткове розслідування з участю адвоката.

12. 10 серпня 2005 року заявник оскаржив постанову від 5 серпня 2005 року, стверджуючи, що обмеження його права на вільний вибір захисника суперечить Конституції та рішенню Конституційного суду України від 16 листопада 2000 року (див. далі пункт 37).

13. 13 січня 2006 року суд відмовив у задоволенні його апеляційної скарги.

14. 24 березня 2006 року слідчий вирішив допустити до участі у справі як захисника заявника, пана О., який мав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

15. 26 квітня 2006 року заявник подав касаційну скаргу на рішення від 5 серпня 2005 року та 13 січня 2006 року.

16. Листом від 3 травня 2006 року, у відповідь на заяву заявника про порушення кримінальної справи щодо судді Димитровського суду у зв'язку зі стверджуваним умисним недотриманням рішення Конституційного суду стосовно вільного вибору захисника, прокуратура Донецької області повідомила заявника, що суд вирішив усунути пана М. від участі у справі заявника на законних підставах, оскільки він не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

17. 11 травня 2006 року заявник подав до Димитровського суду клопотання з проханням повернути його справу для проведення додаткового розслідування у зв'язку з порушенням його права на захист.

18. Того ж дня суд відмовив у задоволенні його клопотання. Суд дійшов висновку, що право заявника на захист було дотримано, оскільки пан О. брав участь у проведенні додаткового розслідування.

19. 12 травня 2006 року заявник повідомив суд, що пан О. не є його захисником і що він бачив його лише один раз у квітні 2006 року, коли він повідомив слідчого, що йому потрібен захисник, але він не бажає, щоб його інтереси представляв пан О., оскільки останній не є захисником за його вільним вибором. Таким чином, він заперечив висновок суду про те, що його право на захист було дотримано.

20. 22 травня 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника, оскільки оскаржувані судові рішення щодо повернення справи на додаткове розслідування не підлягали оскарженню в касаційному порядку.

21. 17 липня 2006 року Димитровський суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про допуск пана М. в якості його захисника, оскільки законом не передбачалась можливість участі практикуючого фахівця у галузі права у кримінальному провадженні. Одночасно суд прийняв відмову заявника від призначення пана О. як його захисника.

22. У липні 2006 року той самий суд залишив без розгляду скаргу заявника на постанову від 17 липня 2006 року, оскільки оскаржувана постанова окремому оскарженню не підлягала.

23. Після ще однієї заяви заявника про порушення кримінальної справи щодо судді Димитровського суду у зв'язку зі стверджуваним недотриманням рішення Конституційного Суду, постановою від 6 вересня 2006 року прокуратура м. Димитрова знову відмовила у порушенні кримінальної справи.

24. 12 березня 2007 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області відмовив у задоволенні скарги заявника на постанову прокуратури від 6 вересня 2006 року. Постанова від 12 березня 2007 року була залишена без змін апеляційним судом Донецької області 14 серпня 2007 року.

25. У судовому засіданні 13 березня 2007 року Димитровський суд розглянув клопотання заявника, в якому той просив прийняти його відмову від адвоката, пана К., призначеного судом для представництва його інтересів після рішення від 17 липня 2006 року, та призначити захисником його дружину. Суд частково задовольнив його клопотання. Він допустив до участі у справі його дружину в якості захисника, але відхилив відмову заявника від пана К. на тій підставі, що оскільки заявник неодноразово скаржився на порушення його права на захист, йому потрібна кваліфікована юридична допомога.

26. 10 квітня 2007 року заявник написав заяву про відмову від послуг пана К. Він стверджував, що призначені адвокати пан О. та пан К. тільки формально представляли його інтереси та не захищали його належним чином. Проте, він зазначив, що йому дійсно потрібен захисник, але не призначений формально.

27. Того ж дня суд відхилив відмову заявника, зазначивши, що той заявляє, що йому потрібен захисник.

28. 21 березня 2008 року суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про повернення справи на додаткове розслідування. Суд також відхилив відмову заявника від послуг пана К. та клопотання заявника, в якому той просив знову допустити до участі у справі пана М.

29. 27 березня 2008 року заявника було визнано винним у порушенні правил дорожнього руху, що завдало потерпілим тілесні ушкодження середньої тяжкості, та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки. Однак, його було звільнено від відбування покарання у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Заявника також було зобов'язано сплатити відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілим.

30. Заявник оскаржив цей вирок, стверджуючи, inter alia, що його право на вільний вибір захисника було порушене.

31. 13 червня 2008 року апеляційний суд Донецької області частково задовольнив апеляційну скаргу заявника на вирок від 27 березня 2008 року. Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не було допущено процесуальних порушень, здатних потягти за собою скасування вироку. У той же час суми відшкодування не були обґрунтовані, а тому в цій частині справу було направлено на новий розгляд в окремому цивільному провадженні.

32. Заявник подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що його право на вільний вибір захисника було порушене.

33. 24 лютого 2009 року Верховний Суд України залишив рішення апеляційного суду Донецької області без змін. У відповідь на скаргу заявника про порушення його права на захист, суд зазначив:

"Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги засудженого про те, що було порушено його право на захист, оскільки суд, відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого, обґрунтовано зазначив, що відповідно до вимог ст. 44 КПК України захисником допускається особа, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю в Україні, а у М. такого свідоцтва не було".

34. Рішенням Димитровського суду від 5 лютого 2009 року заявника було зобов'язано сплатити потерпілим у дорожньо-транспортній пригоді відшкодування завданої їм матеріальної і моральної шкоди.

35. 29 квітня та 30 червня 2009 року відповідно апеляційний суд Донецької області та Верховний Суд України залишили рішення від 5 лютого 2009 року без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

A. Конституція України

36. Відповідні положення Конституції України передбачають таке:

Стаття 22

"Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 59

"Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".

Стаття 63

"... Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист..."

Стаття 92

"Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;...

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури..."

B. Рішення Конституційного суду України від 16 листопада 2000 року щодо права на вільний вибір захисника

37. У цій справі Конституційний суд України вирішив, що:

"1. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

2. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення ... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю.

3. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

4. Положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України та частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення".

C. Кримінально-процесуальний кодекс (зі змінами, внесеними у червні 2001 року)

38. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 44

Захисник

"Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.

Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи...

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

...

2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи;..."

D. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року

39. Стаття 2 Закону передбачає, що на додаток до вищої юридичної освіти, адвокат має скласти спеціальний кваліфікаційний іспит, одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняти Присягу адвоката України.