- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Рішення
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04)
Страсбург, 10 лютого 2010 року ОСТАТОЧНЕ 10/05/2011 |
Переклад офіційний
Рішення у справі набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті
44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Серявін та інші проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли:
Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,
Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),
Марк Віллігер (Mark Villiger),
Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),
Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Джулія Лаффранк (Julia Laffranque), судді,
а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар
секції,
після наради за зачиненими дверима 18 січня 2011 року,
виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу розпочато за заявою (N 4909/04), поданою проти України до Суду 29 грудня 2003 року на підставі статті
34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) трьома громадянами України: Олександром Валер'яновичем Серявіним, Іриною Миколаївною Коломієць і Ларисою Вікторівною Логвиновою (далі - заявники).
2. Заявників представляла І.Я.Черпак, адвокат, що практикує в м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Ю.Зайцев.
3. Заявники стверджували, зокрема, що органи влади незаконно санкціонували проведення робіт з реконструкції горища їхнього будинку і згодом передали це горище третій особі, а також що рішення судів стосовно поданого ними у цьому зв'язку позову є свавільними.
4. 1 квітня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявники, 1960, 1960 і 1959 років народження відповідно, живуть у м. Києві.
6. Заявники мешкають у квартирах багатоповерхового будинку і є їх власниками. До 1998 року, окрім трьох, всі квартири будинку, де їх було біля п'ятдесяти, були приватизовані їхніми мешканцями відповідно до Закону України
"Про приватизацію державного житлового фонду". Три неприватизовані квартири залишалися в комунальній власності.
7. 29 квітня 1998 року Київська міська державна адміністрація надала дозвіл пані Н.Н. на реконструкцію горища будинку і створення мансардного поверху з подальшим отриманням нею права на реконструйовані та новостворені приміщення за умови, якщо мешканці будинку дадуть згоду на проект.
8. 29 травня 1998 року пані Н.Н. уклала інвестиційний контракт на проведення реконструкції та будівельних робіт з Державним підприємством по утриманню житлового фонду Радянського району м. Києва, яке діяло від імені власника будинку. Згідно з контрактом будинок перебував у комунальній власності і орган місцевого самоврядування мав надати пані Н.Н. право на реконструйований об'єкт після завершення робіт. Згодом стороною цього контракту (другим інвестором) стала пані В.Г. Ані заявників, ані власників інших квартир не запитували, чи дають вони свою згоду на здійснення цього проекту. Неодноразово власники квартир безуспішно зверталися до різних органів, висловлюючи свою незгоду щодо зазначених робіт.
9. У липні 2001 року власники квартир створили об'єднання власників квартир (далі - об'єднання), членами якого стали і заявники.
10. У квітні 2002 року інвестори розпочали роботи в будинку.
11. За твердженням заявників, внаслідок будівельних робіт їхнім квартирам було завдано шкоди (зокрема, на стелі і в стінах з'явилися тріщини, квартири затоплювалися, відпадала штукатурка).
12. У жовтні 2002 року об'єднання звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з цивільним позовом про визнання інвестиційного контракту недійсним і повернення горища в попередній стан, посилаючись, зокрема, на те, що органу місцевого самоврядування належить у будинку лише три квартири і він повинен був отримати згоду власників інших квартир для укладання контракту. Заявники, яких представляло об'єднання, згодом самостійно приєднались до провадження разом з двома іншими власниками квартир.
13. Шевченківська районна державна адміністрація (правонаступник Радянської районної державної адміністрації, далі - адміністрація) подала зустрічний позов, вимагаючи заборони позивачам втручатися в згадані вище роботи і визнання неправомірною їхню незгоду щодо них. Аргументуючи свій зустрічний позов, адміністрація заявила, що будинок, зокрема, горище і дах були старими і перебували у дуже поганому стані. У зв'язку з цим потрібні інвестиції на відновлювальні роботи. Отже, такі роботи були на користь усім власникам квартир і мешканцям будинку.
14. У невстановлену дату у зв'язку із судовим спором Святошинський районний суд постановив зупинити будівельні роботи. Проте будівництво продовжувалось і станом на 6 грудня 2002 року було закінчено.
15. 26 грудня 2002 року Шевченківська районна рада надала інвесторам право власності на реконструйовані та новостворені приміщення. У невстановлену дату заявники та об'єднання змінили свої позовні вимоги, вимагаючи скасування цього рішення.
16. 29 січня 2003 року Святошинський районний суд відхилив позовні вимоги заявників та об'єднання і задовольнив зустрічний позов адміністрації. У відповідних частинах судового рішення зазначено:
"... з моменту приватизації квартир у позивачів та на той момент Радянської райдержадміністрації, у власності якої залишилось три квартири, виникло право спільної часткової власності на будинок, в тому числі на допоміжні приміщення...
Відповідно до ст.
113 ЦК України володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Таким чином, питання проведення реконструкції горища та ремонту будинку мало бути проведене за згодою всіх співвласників будинку. Однак, як встановлено судом, інвестиційний договір було укладено одним із співвласників будинку без згоди інших співвласників, у зв'язку з чим і виник судовий спір.
...
Таким чином, враховуючи, що інвестиційний договір на час вирішення спору фактично виконаний, що сприяло покращенню технічного стану всього будинку, і те, що, крім позивачів, частина квартир у ньому належить Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації, тобто іншим співвласникам, то відмова позивачів надати згоду на виконання будівельних робіт за інвестиційним договором є незаконною і порушує права інших співвласників; тому в основному позові необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню.
Вимоги про визнання незаконним рішення N 114 сесії Шевченківської районної ради від 26.12.2002 р. щодо надання згоди на відчуження з комунальної власності... жилого приміщення, збудованого на горищі..., задоволенню не підлягають за наступних підстав. ... будинок весь час перебував у власності територіальної громади, представницьким органом якого є рада, яка в одноособовому порядку відповідно до ст.
60 Закону України
"Про місцеве самоврядування в Україні"... здійснює правомочності щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами права комунальної власності, до яких відноситься і житловий фонд. Тому, з урахуванням викладеного та того, що переобладнання горища ... було здійснено за рахунок коштів Н.Н. і В.Г., Шевченківська районна в м. Києві рада мала право прийняти таке рішення".
17. У лютому 2003 року позивачі оскаржили це рішення в апеляційному порядку, посилаючись на різні порушення матеріального і процесуального закону судом першої інстанції. Зокрема, вони стверджували, що висновок Святошинського суду про право районної ради передати право на горище явно суперечить відповідному законодавству і власним висновкам цього суду про те, що згідно зі статтею
113 Цивільного кодексу України горище будинку перебуває у спільній власності органу місцевого самоврядування і позивачів.
18. 14 квітня 2003 року Київський міський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення. У відповідній частині його рішення зазначено:
"... Відмовляючи у позові..., суд обґрунтовано виходив з того, що до створення об'єднання співвласників (26.07.2001 р.) з моменту приватизації позивачами окремих квартир... будинок... знаходиться у спільній частковій власності окремих власників квартир та районної ради, правовідносини яких з приводу володіння, користування і розпорядження будинком врегульовано ст.
113 ЦК України.
Вирішуючи даний спір та визнаючи... відмову позивачів - співвласників будинку дати згоду на проведення перебудови горищного приміщення і надбудови мансарди необґрунтованою, суд правильно виходив... з необхідності проведення таких робіт..., виходячи з технічного стану даху та горищного приміщення..., [і] в їх результаті здійснені і інші роботи, направлені на покращення умов проживання всіх власників наймачів жилих приміщень, якості будинку як об'єкта права власності.
Враховуючи, що мансардні приміщення збудовані без участі позивачів, за рахунок власних коштів інвестора,... Шевченківська районна у м. Києві рада правомірно вирішила питання про розпорядження зазначеним приміщенням, що відповідає вимогам ст.
119 ЦК України".
19. Позивачі подали касаційну скаргу, стверджуючи, що, оскільки вони представляли понад 70% власників квартир будинку, позбавлення їх майна з посиланням на те, що воно, як стверджувалось, було поліпшене третьою стороною, на що вони ніколи не давали своєї згоди, було незаконним. Вони також доводили, що внаслідок зазначених робіт загальний стан будинку погіршився.
20. 13 серпня 2003 року Верховний Суд відмовив позивачам у порушенні касаційного провадження за їхньою касаційною скаргою.
21. Згодом позивачі безуспішно вимагали перегляду рішень у їх справі, посилаючись на неоднозначну практику застосування закону національними судами в аналогічних справах.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА
"... Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом".
"Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
...
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
..."
"...
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
..."
(втратив чинність 1 січня 2004 року)
"Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
...
Кожний учасник [спільної часткової власності]... відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з спільним майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна.
Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні".
"Коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні".
C. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"
N 280/97-ВР від 21 травня 1997 року
"1. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно,... в тому числі... житловий фонд, нежитлові приміщення... та інше майно [і майнові права],... визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
...
5. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції..., можуть... продавати і купувати,... вирішувати питання їхнього відчуження..."
"...
2. Власники квартир багатоквартирних будинків... є співвласниками допоміжних приміщень будинку... Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
3. Для забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управління ними власники квартир (будинків)... можуть створювати товариства або об'єднання індивідуальних власників квартир (будинків). У багатоквартирному будинку, квартири якого не повністю приватизовані, між товариством (об'єднанням) індивідуальних власників квартир і власниками неприватизованих квартир укладається угода про спільне володіння багатоквартирним будинком та дольову участь у витратах на його утримання".
E. Рішення Конституційного Суду України
26. У відповідній частині рішення зазначено:
"... Підставою для розгляду справи... є практична необхідність у... офіційній інтерпретації положень... пункту 2 статті
10 Закону України
"Про приватизацію державного житлового фонду", наявність неоднозначного застосування цих положень Закону органами державної влади, в тому числі судами, та органами місцевого самоврядування...
1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир..."
F. Практика українських судів у справах про відчуження допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку без згоди власників квартир
27. Ухвалою від 7 серпня 2003 року (справа N 22-3816) апеляційний суд м. Києва скасував рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2003 року, яким було визнано законними реконструкцію горища і передачу права на нього інвестору. Зокрема, апеляційний суд визнав недійсним контракт про реконструкцію, укладений між районною адміністрацією і третьою особою - інвестором без згоди позивачів - власників приватизованих квартир у багатоквартирному будинку. 23 грудня 2004 року рішення апеляційного суду було залишено без змін Верховним Судом України і набрало законної сили. Мотивуючи своє рішення, суд зазначив, зокрема:
"... Відмовляючи у задоволенні позову, суд [першої інстанції] виходив з того, що на час передачі горищного приміщення у власність [інвестору] С. право спільної власності на горищне приміщення у власника приватизованих квартир не виникло, оскільки таке право могло виникнути лише після приватизації всіх квартир будинку... та укладення ними угоди про спільне володіння житловим будинком і участь у витратах на його утримання. Оскільки... угоду про спільне володіння цими [допоміжними] приміщеннями не укладали, і утримання цього будинку здійснюється... комунальним підприємством..., то відповідач не повинен був отримувати згоду власників приватизованих квартир на переобладнання горища.
Проте погодитись з такими висновками неможливо, оскільки суд до них дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
...
...законом не передбачено, що право спільної власності на допоміжні приміщення у власників квартир цього будинку виникає лише після створення об'єднання співвласників будинку... Тобто одночасно з приватизацією квартир, квартиронаймачі набувають право власності на квартиру та допоміжні приміщення і необхідності у додатковому оформленні права власності на допоміжні приміщення законом не передбачено.
...
Відповідно до статті
113 ЦК України володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди спір вирішується судом.
Багатоквартирний житловий будинок N 2-4/7 по вулиці П. у м. Києві, в якому приватизовано 98 квартир, перебуває в спільній частковій власності громадян - власників приватизованих квартир та відповідного державного органу, що виконує повноваження власника щодо неприватизованих квартир.
Таким чином, орган місцевого самоврядування не має права продавати, здавати в оренду або вирішувати питання надбудови, переобладнання допоміжних приміщень, зокрема горища, без згоди власників приватизованих квартир.
Враховуючи наведене, доводи позивачів про те, що інвестиційний контракт... є недійсним за підстав, передбачених ст.
48 ЦК України, є обґрунтованими, оскільки така угода не відповідає вимогам закону...".
28. Кілька аналогічних рішень виніс у 2003-2004 роках Шевченківський районний суд, який, посилаючись на аналогічні підстави, визнав незаконними контракти про реконструкцію, передачу права та контракти стосовно горищ багатоквартирних будинків, укладені органами влади без згоди власників приватизованих квартир (це, зокрема, рішення від 30 грудня 2003 року у справі N 2-4364; від 4 лютого 2004 року у справі N 2-52/2004 і від 23 березня 2004 року у справі N 2-170/04).
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО
КОНВЕНЦІЇ29. Заявники передусім скаржилися, що місцеві органи влади, уклавши без їхньої згоди інвестиційний контракт на реконструкцію горища і створення мансардного поверху, незаконно втрутилися в їхнє право володіти горищем будинку.
30. Вони також скаржились на незаконне позбавлення їх часток власності на горище в результаті винесення районною радою одноособово рішення про їх передачу інвесторам.
31. Обґрунтовуючи згадані вище скарги, заявники посилались на статтю
1 Першого протоколу, яка передбачає:
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
32. Уряд не подав зауважень щодо прийнятності зазначених вище скарг.
................Перейти до повного тексту