Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Ющенко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Каладжиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 22 червня 2010 року,

виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справа порушена за чотирма заявами (NN 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05), поданими проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) трьома громадянами України: Володимиром Михайловичем Ющенком (далі - перший заявник), Володимиром Володимировичем Ющенком (далі - другий заявник) і Павлом Володимировичем Ющенком (далі - третій заявник), а також приватним транспортним підприємством "ЮВМ-Автосервіс" (далі - підприємство-заявник). Заява N 73990/01 була подана 28 вересня 2000 року всіма заявниками. Заява N 7364/02 була подана 10 травня 2001 року третім заявником. Заява N 15185/02 була подана 4 квітня 2002 року першим заявником і заява N 11117/05 була подана 13 березня 2005 року другим заявником.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим з Міністерства юстиції України.

3. 27 березня 2007 року Суд оголосив заяви частково неприйнятними і вирішив направити Уряду скарги першого заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що поданий до нього цивільний позов було задоволено, незважаючи на існування остаточного рішення за цим позовом, що тривалість проваджень у кримінальних справах за обвинуваченням його у вчиненні шахрайства і наклепу та у справі за поданим ним позовом про відшкодування шкоди, завданої проведенням обшуку в його квартирі у травні 1998 року, була надмірною. Крім того він скаржився за статтею 1 Першого протоколу щодо порушення його майнових прав при виконанні рішення суду від 18 лютого 1999 року, ухваленого проти нього. Також Суд вирішив комунікувати Уряду скарги третього заявника за пп. 1 і 2 статті 6 Конвенції про порушення презумпції невинуватості та надмірну тривалість провадження в порушеній щодо нього кримінальній справі. Також Суд вирішив об'єднати ці заяви (пункт 1 правила 42 Регламенту Суду) і розглядати питання щодо суті та прийнятності заяв одночасно (пункт 3 статті 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники народились у 1934, 1967 і 1976 роках відповідно та живуть у м. Євпаторії, Україна.

A. Провадження в цивільній справі про повернення фотокопіювального пристрою

5. У серпні 1998 року Л. звернувся до Євпаторійського міського суду з позовом до першого заявника, вимагаючи повернення фотокопіювального пристрою, сорока пачок паперу та дванадцяти туб із порошком для нього. Він стверджував, що у травні 1998 року перший заявник разом із третім заявником прийшов до офісу Л. і попросив З., секретаря Л., позичити йому фотокопіювальний пристрій. У той час Л. тримався під вартою у зв'язку з досудовим розслідуванням у порушеній щодо нього кримінальній справі. 3., знаючи про дружні стосунки між Л. і першим заявником, дозволила йому взяти фотокопіювальний пристрій та інші матеріали. Пізніше Л. також вимагав відшкодування моральної шкоди.

6. 6 листопада 1998 року суд задовольнив позов Л. і зобов'язав першого заявника повернути фотокопіювальний пристрій та пов'язані з ним матеріали або сплатити йому 6446,92 грн як відшкодування матеріальної шкоди. У тексті рішення суд також зазначив, що перший заявник повинен відшкодувати моральну шкоду в сумі 6000 грн, але в резолютивній частині рішення про цю суму зазначено не було. Того самого дня суд також виніс ухвалу, якою наклав арешт на рахунки підприємства-заявника та заборонив будь-які операції з майном і квартирою першого заявника на суму понад 12 446,92 грн.

7. 4 січня 1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим (далі - Верховний Суд АРК) скасував рішення від 6 листопада 1998 року і направив справу на новий розгляд. Однак суд залишив без змін ухвалу від 6 листопада 1998 року щодо заходів забезпечення позову.

8. 18 лютого 1999 року Євпаторійський міський суд задовольнив позов Л. і зобов'язав першого заявника повернути Л. фотокопіювальний пристрій або сплатити йому вартість пристрою в сумі 5480 грн. Суд також зобов'язав першого заявника сплатити 274 грн судових витрат. Решту вимог Л. суд відхилив як необґрунтовані. Суд встановив, зокрема, що не було доказів того, що перший заявник забрав папір і туби з порошком. Перший заявник оскаржив це рішення, але його апеляційну скаргу не було прийнято до розгляду через недотримання процесуальних вимог. Л. рішення не оскаржував.

9. У подальшому перший заявник безуспішно звертався з заявою про перегляд рішення від 18 лютого 1999 року в порядку нового касаційного оскарження за нововиявленими обставинами та в порядку виключного провадження.

10. У серпні 1999 року Л. звернувся до Євпаторійського міського суду ще з одним позовом до першого заявника, вимагаючи присудження додаткових коштів, оскільки сума, присуджена Л. судовим рішенням від 18 лютого 1999 року, не відповідала поточній ціні фотокопіювального пристрою, яка, за твердженням Л., становила 8177,40 грн. 17 січня 2000 року суд відмовив у задоволенні позову Л. Він зазначив, що в рішенні від 18 лютого 1999 року суд уже встановив, що вартість фотокопіювального пристрою становить 5480 грн. 20 березня 2000 року Верховний Суд АРК залишив рішення від 17 січня 2000 року без змін.

B. Виконавче провадження та пов'язані з ним питання

11. Оскільки перший заявник не виконав судового рішення від 18 лютого 1999 року, у невизначену дату державна виконавча служба відкрила виконавче провадження.

12. 15 травня 1999 року на запит Голови Євпаторійського міського суду Державна автомобільна інспекція повідомила його про те, що першому заявникові належать бензовози: МАЗ 5334 (реєстраційний номер 7561 КРТ) і МАЗ 5334 (реєстраційний номер 1403 КРТ).

13. 5 серпня 1999 року Євпаторійський міський суд виніс ухвалу про накладення арешту на один із цих бензовозів (реєстраційний номер 7561 КРТ). Суд також доручив торговельному підприємству "К." продати його. Перший заявник стверджував, що його апеляцію на ухвалу від 5 серпня 1999 року було повернуто листом суду від 27 серпня 1999 року. У листі без зазначення будь-яких дат повідомлялося, що "суд повертає Вашу апеляцію, оскільки немає ухвали, яку Ви оскаржуєте".

14. 10 серпня 1999 року державна виконавча служба, як стверджується, передала бензовоз панові Л., який продав його акціонерному товариству "Б." за 19 250 грн. 9161 грн було перераховано на рахунок державної виконавчої служби, а решту суми отримав Л.

15. 6 вересня 1999 року Євпаторійський міський суд зняв арешт з майна і квартири першого заявника та з рахунків підприємства-заявника. Перший заявник стверджує, що арешт з його квартири було знято лише в червні 2001 року.

16. Дружина першого заявника Ю., співвласник бензовоза, який було продано, звернулася до суду з позовом про виключення його з акта опису арештованого майна. 13 вересня 1999 року Євпаторійський міський суд визнав, що Ю. є власником половини бензовоза, і зобов'язав державну виконавчу службу сплатити їй половину суми, отриманої від продажу бензовоза. Додатковим рішенням від 10 січня 2000 року суд встановив, що ця сума еквівалентна 4351,84 грн. 10 квітня 2000 року Верховний Суд АРК скасував ці рішення і повернув справу на новий розгляд. 13 листопада 2000 року Євпаторійський міський суд виніс ухвалу про виключення бензовоза (реєстраційний номер 7561 КРТ) з акта опису арештованого майна.

17. Перший заявник ініціював кілька проваджень в Євпаторійському міському суді проти державної виконавчої служби, стверджуючи, що виконання рішення від 18 лютого 1999 року було неналежним. Рішеннями від 17 березня і 22 травня 2000 року суд визнав, що у ході виконання цього рішення державна виконавча служба не дотрималася порядку, встановленого законом. 30 серпня 2000 року Верховний Суд АРК залишив рішення від 22 травня 2000 року без змін. 6 червня 2000 року суд встановив, що перший заявник не був присутнім, коли здійснювалась оцінка вартості бензовозів, і не мав можливості подати скаргу. 30 серпня 2000 року Верховний Суд АРК залишив це рішення без змін.

18. 7 вересня 2000 року прокурор порушив кримінальну справу щодо Л. у зв'язку з незаконним продажем бензовоза. Додаткова інформація про цю справу відсутня.

19. У невстановлену дату перший заявник звернувся до Центрального районного суду м. Сімферополя з позовом до Євпаторійського відділу державної виконавчої служби та торговельних компаній "В." і "К.", вимагаючи визнання недійсним договору купівлі-продажу бензовоза (реєстраційний номер 7561 КРТ). 1 листопада 2001 року Центральний районний суд м. Сімферополя визнав зазначений договір купівлі-продажу недійсним. 27 березня 2002 року апеляційний суд АРК (колишній Верховний Суд АРК) скасував це рішення і визнав договір купівлі-продажу дійсним. 10 грудня 2007 року апеляційний суд Запорізької області скасував рішення від 27 березня 2002 року і повернув справу на новий розгляд до апеляційного суду. 5 березня 2008 року Апеляційний суд АРК залишив рішення від 1 листопада 2001 року без змін.

20. У невстановлену дату перший заявник звернувся до Київського районного суду м. Сімферополя з позовом до Державної автомобільної інспекції, оскаржуючи скасування державної реєстрації бензовоза (реєстраційний номер 7561 КРТ). 11 грудня 2000 року суд встановив, що працівники інспекції діяли відповідно до рішення суду від 5 серпня 1999 року. 14 березня 2001 року Верховний Суд АРК залишив це рішення без змін. 10 жовтня 2001 року Верховний Суд України повернув першому заявнику його касаційну скаргу, подану згідно з новим порядком касаційного оскарження, оскільки не було сплачено судові витрати. У 2004-2006 роках суди відмовляли у задоволенні заяв першого заявника про перегляд справи за нововиявленими обставинами.

21. 31 травня 2001 року, розглянувши скаргу першого заявника, Центральний районний суд м. Сімферополя визнав, що підприємство "К." не мало права продавати бензовоз.

22. 18 березня 2003 року прокуратура, хоча і стверджувала про наявність достатніх доказів вчинення злочину, відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом недбалості працівників державної виконавчої служби "внаслідок акту амністії".

23. У невстановлену дату перший заявник звернувся до Сакського міського суду з позовом про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання рішення від 18 лютого 1999 року. 4 лютого 2003 року суд відмовив у задоволенні позову першого заявника як необґрунтованого.

24. У березні 2003 року перший заявник звернувся до Центрального районного суду м. Сімферополя з позовом до підприємства "К.", Міністерства торгівлі Автономної Республіки Крим та Державного казначейства України, вимагаючи відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок продажу бензовоза. 13 серпня 2003 року суд відмовив у задоволенні позову першого заявника з огляду на відсутність доказів того, що стверджувана шкода була завдана діями підприємства "К.". 23 липня 2008 року Апеляційний суд АРК залишив це рішення без змін.

25. У невстановлену дату перший заявник звернувся до Євпаторійського міського суду з позовом до Державного казначейства України, державної виконавчої служби та Євпаторійського міського управління юстиції, вимагаючи відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої йому неналежним виконанням рішення від 18 лютого 1999 року. 23 березня 2004 року суд присудив першому заявнику 150 000 грн відшкодування матеріальної і моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України. 20 вересня 2004 року Апеляційний суд АРК скасував це рішення і направив справу на новий розгляд. Перший заявник оскаржив це рішення в касаційному порядку. Коли касаційне провадження ще тривало, 14 грудня 2004 року Євпаторійський міський суд виніс рішення про відмову в задоволенні позову першого заявника. Інформація про те, чи оскаржив перший заявник це судове рішення, відсутня. 15 жовтня 2007 року Апеляційний суд Запорізької області, діючи як суд касаційної інстанції, залишив рішення від 20 вересня 2004 року без змін.

26. У 2009 році було порушено кримінальну справу за обвинуваченням державного виконавця Н. у зловживанні владою. Перший заявник подав цивільний позов про відшкодування шкоди в межах цієї кримінальної справи, провадження в якій триває.

C. Кримінальне провадження щодо першого і третього заявників за обвинуваченням у вчиненні шахрайства

27. У квітні 1999 року Л. звернувся до Євпаторійського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим (далі - міський відділ внутрішніх справ м. Євпаторії) із заявою про порушення кримінальної справи щодо першого заявника у зв'язку з вчиненням ним шахрайства та шантажу. Він стверджував, що перший заявник разом із третім заявником забрав фотокопіювальний пристрій з офісу Л. і не повернув його. У квітні - червні 1999 року неодноразово виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі того, що це питання вже було розглянуто судом у ході цивільного провадження (див. пункти 5-9). Пізніше ці постанови скасовувались прокурором, а скарга поверталась на додаткову перевірку.

28. Зрештою, 3 березня 2000 року міліцією було порушено кримінальну справу за обвинуваченням першого заявника у вчиненні шахрайства. У подальшому Л. подав цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 10 310 грн і моральної шкоди в сумі 50 000 грн.

29. У травні 2000 року слідчий міського відділу внутрішніх справ м. Євпаторії викликав третього заявника, який раніше вже допитувався як свідок, оскільки було достатньо доказів для пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні шахрайства. Третій заявник не з'явився. 24 травня 2000 року працівники міліції прийшли до квартири третього заявника, але, як стверджувалось, у квартирі його не було, а сусід повідомив, що третій заявник буде відсутній протягом двох тижнів.

30. 6 червня 2000 року першого і третього заявників було залучено до провадження як обвинувачених у вчиненні шахрайства. Того самого дня справу стосовно третього заявника було виділено в окреме провадження і зупинено, оскільки, як стверджувалося, його місцеперебування було невідоме. Третього заявника було оголошено в розшук.

31. У вересні 2000 року слідчий дав доручення працівникам міського відділу внутрішніх справ м. Євпаторії вжити заходів для розшуку третього заявника. Інформація щодо того, чи проводилися такі оперативно-розшукові заходи з 2000 до 2004 року, відсутня.

32. 7 жовтня 2000 року слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи щодо першого заявника в зв'язку з відсутністю доказів вчинення злочину. 27 жовтня 2000 року прокурор скасував цю постанову і відновив провадження в кримінальній справі. 26 жовтня 2001 року Євпаторійський міський суд відмовив у задоволенні скарги першого заявника на постанову від 27 жовтня 2000 року.

33. 5 квітня 2002 року кримінальну справу було направлено до суду. 29 жовтня 2002 року суд повернув справу на додаткове розслідування. 11 лютого 2003 року Апеляційний суд АРК скасував цю ухвалу і повернув справу на новий розгляд.

34. Протягом розгляду справи судом першої інстанції з 5 квітня 2002 року до 12 січня 2004 року було призначено тридцять два судові засідання. Шість із них було відкладено в зв'язку з неявкою Л., свідків або прокурора. В інші чотири судові засідання не з'явились ані прокурор, ані захисник, в три - не з'явився перший заявник. Перший заявник подав двадцять п'ять клопотань про відвід головуючого судді та деяких суддів судів вищих інстанцій. Усі його клопотання було відхилено як необґрунтовані. Одного разу розгляд справи було відкладено за клопотанням першого заявника та одного разу він відмовився брати участь у судовому засіданні. 1 серпня 2002 року між сторонами виникла бійка і слухання справи було відкладено. Перший заявник двічі попереджався про відповідальність за неповагу до суду, і з 5 грудня 2003 року та до початку судових дебатів йому заборонили брати участь у судових засіданнях. Однак, як виявляється, перший заявник брав участь у наступному судовому засіданні, яке було останнім.

35. 12 січня 2004 року суд визнав заявника винним у вчиненні шахрайства за попередньою змовою з іншою особою (особами) та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки умовно. Суддя К., який розглядав справу, визнав, що перший заявник разом з "іншою особою", зловживаючи довірою секретаря пана Л., забрав фотокопіювальний пристрій вартістю 8350 грн і пов'язані з ним речі (папір і туби) вартістю 1960 грн, тобто загальна вартість цього майна становила 10 310 грн. Встановивши це, суд зазначив у своєму рішенні таке:

"6 травня 1998 року в другій половині дня [перший заявник] за попередньою домовленістю з іншою особою [...] заволодів фотокопіювальним пристроєм, який належав Л."

...

"Суд критично оцінює показання підсудного - В.М.Ющенка та свідка - П.В.Ющенка [третього заявника], які заперечують факт вчинення шахрайства..., оскільки їхні показання спростовуються наступними доказами...".

36. Суд далі послався на показання Л. та свідків у справі 3., Б. і К., які стверджували, що першому заявникові допомагав його син. Вони також впізнали третього заявника під час проведення пред'явлення для впізнання. Далі суд зазначив:

"Суд критично оцінює показання [третього заявника], який стверджує, що 6 травня 1998 року він не був в офісі Л. і не викрадав майно останнього, оскільки це спростовується показаннями свідків 3., К. і Б., які вказали на нього як на особу, яка разом з [першим заявником] була в офісі і завантажувала майно, що належало потерпілому, в автомобіль марки "Москвич".

37. Стосовно цивільного позову Л. суд зазначив, що рішенням від 18 лютого 1999 року першого заявника було зобов'язано відшкодувати панові Л. вартість фотокопіювального пристрою в сумі 5480 грн. Однак суд зобов'язав першого заявника сплатити Л. ще 4830 грн відшкодування матеріальної шкоди, а також 5000 грн відшкодування моральної шкоди. 16 березня 2004 року та 1 липня 2004 року Апеляційний суд АРК та Верховний Суд України відповідно залишили цей вирок без змін.

38. 1 червня 2004 року провадження в кримінальній справі стосовно третього заявника було відновлено та 10 червня 2004 року третього заявника знову було притягнуто як обвинуваченого в шахрайстві. 21 грудня 2005 року суддя К., який розглядав кримінальну справу першого заявника, визнав третього заявника винним у вчиненні шахрайства та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік і 6 місяців, звільнивши його від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності. 21 березня 2006 року Апеляційний суд АРК залишив цей вирок без змін. 12 серпня 2006 року Верховний Суд України відмовив третьому заявникові в задоволенні його касаційної скарги.

D. Справа про наклеп

39. 21 квітня 1999 року Євпаторійський міський суд порушив щодо першого заявника кримінальну справу в зв'язку з тим, що він, даючи показання як свідок у цивільній справі за позовом К. до лікарні, нібито заявив у судовому засіданні, що "все це було організовано злочинною групою Л. і К.". 12 листопада 1999 року кримінальну справу щодо першого заявника було закрито. 6 січня 2000 року Євпаторійський міський суд залишив це рішення без змін.

40. 16 червня 2000 року Президія Верховного Суду АРК за протестом Голови цього суду скасувала це рішення в порядку нагляду та повернула справу на новий розгляд.

41. 19 жовтня 2000 року Євпаторійський міський суд скасував рішення від 12 листопада 1999 року та повернув справу на додаткове розслідування. 10 грудня 2000 року міський відділ внутрішніх справ м. Євпаторії закрив кримінальну справу за обвинуваченням першого заявника у наклепі в зв'язку з відсутністю доказів вчинення злочину.

42. 1 вересня 2001 року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України і такий злочин як наклеп було декриміналізовано.

43. 26 листопада 2001 року за результатами розгляду скарги Л. Євпаторійський міський суд скасував постанову від 10 грудня 2000 року з огляду на невиконання слідчими вказівок суду, наданих їм в рішенні від 19 жовтня 2000 року. У подальшому справа мала бути передана до суду для закриття відповідно до перехідних положень нового Кримінального кодексу.

44. 17 грудня 2001 року міський відділ внутрішніх справ м. Євпаторії закрив кримінальну справу, оскільки новий Кримінальний кодекс не передбачав кримінальної відповідальності за вчинення наклепу. 10 жовтня 2002 року за результатами розгляду скарги Л. суд скасував цю постанову і повернув справу прокуророві. При цьому суд послався на своє рішення від 26 листопада 2001 року.

45. 12 серпня 2003 року Апеляційний суд АРК закрив кримінальну справу щодо першого заявника. Суд зазначив, що такий злочин як наклеп було декриміналізовано і що відповідний закон було застосовано ретроспективно.

46. Як стверджується, 3 жовтня 2003 року Верховний Суд України відновив провадження у справі за касаційною скаргою першого заявника. У своєму листі від 24 квітня 2006 року перший заявник стверджував, що Верховний Суд України повернув його касаційну скаргу, оскільки суд першої інстанції не надав Верховному Суду копію оскаржуваного рішення. Жодної додаткової інформації про це провадження немає.

E. Обшук у квартирах першого і другого заявників під час провадження у кримінальній справі щодо Л.

47. У травні 1998 року в ході провадження у кримінальній справі щодо Л. було проведено обшук у квартирах першого і другого заявників.

48. У січні 2001 року (як стверджується 12 січня 2001 року) перший і другий заявники звернулися до Євпаторійського міського суду з двома окремими позовами до Державного казначейства України, вимагаючи відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним обшуком.

49. 17 червня 2002 року суд відмовив другому заявникові в розгляді позову, оскільки згідно із Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" другий заявник повинен був спочатку звернутися з заявою про відшкодування моральної шкоди до державного органу, який, як він стверджував, завдав йому таку шкоду.

50. 3 матеріалів, поданих сторонами, вбачається, що справи першого і другого заявників переплутали, а позов першого заявника загубили. Однак, 9 жовтня 2003 року суд розглянув позов першого заявника і присудив йому 20 000 грн. Невідомо, чи суд розглядав первісний позов, чи перший заявник подав новий.

51. 24 грудня 2003 року Апеляційний суд АРК зменшив суму відшкодування до 2000 грн. 23 січня 2004 року перший заявник оскаржив це рішення в касаційному порядку. 15 березня 2006 року Верховний Суд України скасував рішення від 24 грудня 2003 року і повернув справу на новий розгляд до суду другої інстанції. 3 липня 2006 року Апеляційний суд АРК присудив першому заявникові 3000 грн відшкодування моральної шкоди. 15 вересня 2006 року Верховний Суд України залишив касаційну скаргу заявника без задоволення.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Принцип res judicata за цивільним процесуальним законодавством України

52. Згідно зі статтею 136 Цивільного процесуального кодексу 1963 року, чинного на час подій у справі, суддя відмовляє в прийнятті заяви, якщо є таке рішення суду, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

53. Суд зазначає, що після комунікації справи Уряду-відповідачу заявники подали велику кількість нових скарг, які стосуються численних цивільних проваджень, ініційованих за їхніми позовами або позовами до них. На думку Суду, нові скарги не є уточненням первісної скарги заявників, поданої до Суду. Заявникам було рекомендовано подати нову заяву, але вони не зробили цього. Отже, Суд не вважає за доцільне зараз розглядати нові скарги заявників (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).

54. Суд також зазначає, що заявники повторювали деякі свої початкові скарги. Ухвалою від 27 березня 2007 року про часткову прийнятність заяви Суд відклав розгляд скарг першого заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, які стосуються задоволення поданого до нього цивільного позову, попри існування остаточного рішення за цим позовом; тривалості проваджень у кримінальних справах за обвинуваченням його в шахрайстві й наклепі та в його цивільній справі про відшкодування шкоди, завданої обшуком його квартири у травні 1998 року. Суд також відклав розгляд його скарги за статтею 1 Першого протоколу щодо порушення його майнових прав під час виконання ухваленого щодо нього рішення від 18 лютого 1999 року та розгляд скарг третього заявника, поданих за пунктами 1 і 2 статті 6 Конвенції щодо порушення презумпції невинуватості та тривалості провадження в порушеній щодо нього кримінальній справі. Решта скарг була оголошена неприйнятною. У тій мірі, в якій заявники зараз повторюють скарги, що вже були визнані неприйнятними, вони за своєю суттю є ідентичними до тих, що вже були визнані неприйнятними, і вони зараз мають бути відхилені відповідно до пунктів 2(b) та 4 статті 35 Конвенції.