Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Газета "Україна-Центр" проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли;

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Вілігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 22 червня 2010 року постановляє рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 16695/04), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) українським підприємством ТОВ "Редакція газети "Україна-Центр" (далі - підприємство-заявник) 1 січня 2004 року.

2. Підприємство-заявник було представлено в Суді пані Л.Опришко та пані Л.Панкратовою, юристами з м. Києва. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 2 березня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Також Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Підприємство-заявник є товариством з обмеженою відповідальністю під назвою "Редакція газети "Україна-Центр", зареєстрованим у м. Кіровограді, Україна.

5. У червні 2002 року проводилися вибори голови міської ради м. Кіровограда. 12 червня 2002 року під час виборчої компанії було проведено дві прес-конференції щодо цих виборів в Українському незалежному інформаційному агентстві новин (далі - УНІАН). Під час цих прес-конференцій місцевий журналіст м. Кіровограда, пан М., звинуватив одного з кандидатів, пана Я., у замовленні його вбивства за 5 тисяч доларів США. Текстово звинувачення, висунуте паном М., як було пізніше встановлено національними судами, містило таке:

"Він [пан Я.] поїхав до свого товариша, одного відомого у нас у місті політика, поки що я не буду називати, але якщо треба ми потім дамо [його ім'я], є фактаж. За його проханням той дав 5 тисяч доларів своїх коштів начальнику своєї служби охорони, і сказав таку річ, що для мене треба зарезервувати місце в морзі.

На сьогодні мене вже "замовили" за 5 тисяч доларів США. Хто замовив? Я кажу: "пан Я. [повне ім'я], я заявляю це офіційно".

6. Ця інформація разом з іншими новинами була розповсюджена УНІАН електронною поштою та розміщена на його веб-сайті. За твердженням підприємства-заявника воно отримало цю інформацію електронною поштою у такій формі:

"Крім того, [пан] М. звинуватив кандидата на посаду мера м. Кіровограда, Голову Кіровського районного суду [пана] В.Я. в "замовленні його вбивства". Журналіст повідомив, що з метою забезпечення безпеки вивіз свою сім'ю за межі області. За його словами всі четверо журналістів - учасників прес-конференції, звернулися до Генеральної прокуратури, Служби безпеки та МВС з приводу погроз на їхню адресу. Він також зазначив, що вони мають докази тиску на них".

7. За інформацією підприємства-заявника того самого дня телевізійний канал СТБ у своїй програмі новин "Вікна-Новини" поширив подібну інформацію, зазначивши, що пан М. також згадував суму 5000 доларів США як плату за "замовлення його вбивства".

8. 14 червня 2002 року підприємство-заявник опублікувало статтю під заголовком "Столичні гастролі", в якій були описані вищезгадані прес-конференції, що проводились 12 червня 2002 року. Серед іншого, стаття містила такий абзац:

"[Пан] М. звинуватив [пана] Я. в "замовленні його вбивства" і навіть назвав суму "замовлення" - 5 тисяч доларів США. Журналіст повідомив, що з метою забезпечення безпеки вивіз свою сім'ю за межі області. За його словами всі четверо журналістів - учасників прес-конференції звернулися до Генеральної прокуратури, Служби безпеки та МВС з приводу погроз на їхню адресу. Він також зазначив, що вони мають докази тиску на них".

9. У серпні 2002 року пан Я. звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда (далі - Ленінський суд) з цивільним позовом до підприємства-заявника та пана М., скаржачись, що фраза: "[Пан] М. звинуватив [пана] Я. "у замовленні його вбивства" і навіть назвав суму "замовлення" - 5 тисяч доларів США", опублікована підприємством-заявником, не відповідала дійсності та принижувала його гідність. Він стверджував, що ця публікація вплинула на його професійне та приватне життя та завдала шкоди його репутації як особистості, юриста та політика. Враховуючи те, що публікації спростування буде недостатньо, він просив суд зобов'язати відповідачів виплатити йому відшкодування моральної шкоди. Пізніше пан Я. доповнив свою позовну заяву вимогою визнати твердження пана М., висловлене під час конференції, дискредитуючим та таким, що не відповідає дійсності.

10. За твердженнями підприємства-заявника співвідповідач, пан М., просив суд відкласти судове засідання та 30 листопада 2002 року подав клопотання до Верховного Суду України про передачу справи до іншого суду. Підприємство-заявник підтримало ці клопотання. У своєму клопотанні до Верховного Суду України пан М. зазначив, зокрема, що позивач був Головою Кіровського районного суду м. Кіровограда, і тому для забезпечення об'єктивного та неупередженого розгляду справи він просив передати справу до одного із місцевих судів м. Києва - міста, де відбувалася прес-конференція. Листом від 12 грудня 2002 року заступник Голови Верховного Суду України задовольнив це клопотання частково та вирішив передати справу до Кам'янського міського суду Черкаської області. Однак на той момент Ленінський суд уже розглянув справу (див. наступний пункт), відмовивши у задоволенні клопотання пана М. про відкладення розгляду справи.

11. 10 грудня 2002 року суддя Ленінського суду пані Б., розглядаючи справу одноособово, встановила, що звинувачення, висунуті паном М. та підприємством-заявником про те, що пан Я. замовив вбивство пана М., не відповідали презумпції невинуватості, гарантованій Конституцією України. Відповідачі не довели в суді, що розповсюджена інформація відповідала дійсності. Суд визнав фразу зі статті підприємства-заявника: "[Пан] М. звинуватив [пана] В.Я. у "замовленні його вбивства" і навіть назвав суму "замовлення" - 5 тисяч доларів США" дискредитуючою та такою, що не відповідає дійсності. Суд зазначив, що у зв'язку з тим, що дві організації не укладали договору між собою, підприємство-заявник не могло довести, що воно офіційно отримало оскаржувану інформацію від УНІАН. Крім того, інформація, опублікована підприємством-заявником, не збігалась з тією, яка була розповсюджена УНІАН. З цих причин суд дійшов висновку, що підприємство-заявник не могло бути звільнене від відповідальності. Підприємство-заявника та пана М. було зобов'язано сплатити компенсацію у сумі 100 000 грн та 20 000 грн відповідно. Суд не встановив відповідальності УНІАН, яке було визнано судом співвідповідачем у справі, у зв'язку з неподанням позивачем вимог щодо нього та опублікуванням УНІАН спростування.

12. Підприємство-заявник подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Воно скаржилось, зокрема, що суддя Б. не могла бути безсторонньою, тому що пан Я. був головою обласної ради суддів і заступником голови обласного відділення Союзу адвокатів, і як суддя та юрист суддя Б. залежала від позивача. Підприємство-заявник також зазначило, що суд не врахував той факт, що оскаржувана інформація була розповсюджена електронною поштою, а також була без обмежень доступною для ознайомлення на веб-сайті УНІАН, і що така інформація була публічною. Підприємство-заявник також стверджувало, що позивач на вимагав від нього спростування інформації, а від його пропозиції опублікувати спростування, наданої до та під час судового розгляду, позивач відмовився.

13. 12 березня 2003 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив рішення суду першої інстанції без змін, але зменшив суму присудженої компенсації. Підприємство-заявника було зобов'язано сплатити 50 000 грн компенсації.

14. Підприємство-заявник подало касаційну скаргу.

15. 2 жовтня 2003 року Верховний Суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.

16. 30 жовтня 2003 року підприємство-заявник сплатило присуджену компенсацію та 2500 грн витрат на виконавче провадження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Законодавство щодо незалежності судової влади Закон України "Про судоустрій України" 2002 року

17. Відповідні положення цього Закону передбачають таке:

Стаття 97 Дисциплінарне провадження щодо судді

"1. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду визначеним законом органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

2. Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить:... голові відповідної ради суддів...

3. Не допускається зловживання правом, зазначеним у частині другій цієї статті, зокрема ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав і використання вказаного права як способу тиску на суддю у зв'язку із здійсненням ним правосуддя..."

Стаття 111 Ради суддів

"1. У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів.

2. Рада суддів обирає зі свого складу голову ради, заступника голови і секретаря ради суддів. Голови апеляційних і вищих спеціалізованих судів та їх заступники, а також голова військової палати Апеляційного суду України та голова військової палати Касаційного суду України не можуть бути обрані головою відповідної ради суддів.

3. Рада суддів у період між конференціями суддів організовує виконання та контроль рішень конференції, а також вирішує питання про скликання конференції суддів. Повноваження і порядок роботи ради суддів визначаються цим Законом та положенням про неї, що затверджується конференцією суддів.

4. Рада суддів:

1) здійснює контроль за організацією діяльності відповідних судів та діяльністю відповідних структур державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів цих судів про їх діяльність;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту і побутового забезпечення суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення;

3) вирішує відповідно до закону питання, пов'язані з призначенням суддів на адміністративні посади в судах;

4) заслуховує звіти членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів про їх роботу у складі комісії;

5) звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

6) не менш як один раз на рік заслуховує інформацію державної судової адміністрації про забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

7) приймає інші рішення з питань, віднесених до її повноважень.

5. Рішення ради суддів є обов'язковими для суддів, які займають адміністративні посади у відповідних судах. Рішення ради суддів може бути скасовано лише конференцією суддів та зупинено рішенням Ради суддів України".

B. Законодавство щодо розгляду справ про дискредитацію

1. Конституція України

18. Відповідні витяги із Конституції України передбачають таке:

Стаття 32

"... Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації".

Стаття 34

"Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

Стаття 62

"Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням."

2. Цивільний кодекс України 1963 року

19. Відповідні витяги із Цивільного кодексу передбачають таке:

Стаття 7 Захист честі і гідності та ділової репутації

"Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в один рік".

3. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"

20. Відповідні положення Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" передбачають:

Стаття 26 Права та обов'язки журналіста редакції

"...Журналіст зобов'язаний:

2) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;..."

Стаття 37 Спростування інформації

"Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою..."

Стаття 42 Звільнення від відповідальності

"Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію";

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом".

4. Закон України "Про інформаційні агентства" 1995 року

21. Відповідні витяги з цього Закону передбачають таке:

Стаття 30 Відносини між інформаційним агентством та розповсюджувачем - власником (користувачем) засобу комунікації

"Основою відносин між інформаційним агентством та розповсюджувачем - власником (користувачем) засобу комунікації є договір.

Розповсюджувач - власник (користувач) засобу комунікації укладає договір з інформаційним агентством за наявності у останнього свідоцтва про державну реєстрацію".

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28 вересня 1990 року "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій"

22. Відповідні положення Постанови N 7 передбачають таке:

"...17. Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред'явлений позов. Проте позивач має право подати докази невідповідності дійсності таких відомостей".

C. Інші матеріали

23. Підприємство-заявник надало витяги із доповідей, опублікованих в Україні неурядовою організацією Міжнародна фундація "Центр суддівських студій". Доповіді називалися "Моніторинг незалежності суддів в Україні" (2007) і "Моніторинг незалежності суддів в Україні" (2008) та містили інформацію про те, зокрема, що серед форм тиску [що чиниться] на суддів були погрози "ускладнити професійну кар'єру" та "ініціювати звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності". Згідно з цими ж доповідями ради суддів були визнані третіми за рівнем впливу на суддів, оскільки вони могли вплинути на професійну кар'єру судді.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

24. Підприємство-заявник скаржилося, що суд першої інстанції та апеляційний суд не були незалежними та безсторонніми, тому що пан Я., позивач у справі, був головою Кіровоградської обласної ради суддів і міг мати вплив на будь-кого із суддів у області. Підприємство-заявник посилалося на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

25. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною за якихось інших підстав. Отже, вона оголошується прийнятною.

B. Щодо суті

26. Підприємство-заявник стверджувало, що в Україні існує велика проблема з незалежністю судової влади. Воно посилалося на висновки Суду в справі "Совтрансавто Холдинг проти України" (див. рішення у справі "Совтрансавто Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява N 48553/99, п. 80, ECHR 2002-VII), у якій Суд визнав, що втручання з боку виконавчої гілки державної влади свідчило про відсутність поваги до суддівської посади як такої. Підприємство-заявник також надало доповіді неурядової організації "Центр суддівських студій" за 2007 і 2008 роки щодо моніторингу незалежності суддів. Ці доповіді містили інформацію про те, зокрема, що серед форм тиску (що чиниться) на суддів були погрози "ускладнити професійну кар'єру" та "ініціювати звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності". Згідно з цими ж доповідями, ради суддів були визнані третіми за рівнем впливу на суддів, оскільки вони могли вплинути на професійну кар'єру судді.

27. З посиланням на національне законодавство Уряд стверджував, що судова влада в Україні користується інституційною та фінансовою незалежністю. Уряд зазначив, що в оскаржуваному провадженні позивач як голова колегіального органу - ради судів - не мав впливу на ухвалені судами першої та апеляційної інстанції рішення.

28. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria,) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ECHR 2000-XII). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

29. У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 43).

30. Суд не переконаний, що у цій справі є достатньо ознак, щоб встановити, що судді судів першої та апеляційної інстанцій, які розглядали справу підприємства-заявника, проявляли особисту упередженість. У будь-якому випадку Суд не вважає за необхідне розглядати це питання, оскільки з причин, викладених нижче, він дійшов висновку, що у цій справі мала місце відсутність об'єктивної безсторонності суду.

31. У контексті об'єктивного критерію у цій справі окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58 Reports of Judgments and Decisions, 1996-III).

32. 3 огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими або, іншими словами, "правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45, Reports of Judgments and Decisions, 1998-VIII).

33. Уряд зазначає, що сторони надали низку зауважень щодо загального стану інституційної та фінансової незалежності судової влади в Україні. Суд вважає ці загальні коментарі такими, що не стосуються справи, оскільки принциповим у ній є не питання незалежності суддів від інших гілок влади чи третіх сторін, а питання незалежності суддів всередині самої судової системи та ризик того, що судді можуть перебувати під впливом своїх колег.

34. Суд зазначає, що позивач у цій справі обіймав посаду голови обласної ради суддів. Незважаючи на твердження Уряду про те, що рада суддів є колегіальним органом, вбачається, що національне законодавство надає голові такої ради право на порушення дисциплінарного провадження щодо інших суддів. Підприємство-заявник надало матеріали щодо моніторингу незалежності суддів, які свідчать про можливий ризик того, що на суддів може чинитися вплив шляхом погроз порушити дисциплінарне провадження та винести інші пов'язані з кар'єрою рішення, що належить до компетенції голови ради суддів. Таким чином, підприємство-заявник могло підставно передбачати можливий конфлікт інтересів у зазначеному судовому розгляді. Крім того, заступник Голови Верховного Суду України частково задовольнив клопотання відповідачів і хоча не передав справу до суду м. Києва, як вони того вимагали, проте передав її до суду першої інстанції в іншій області України. Хоча це рішення заступника Голови Верховного Суду України не містило чітких підстав для передачі справи, з нього вбачалось, що побоювання підприємства-заявника щодо ризику упередженості судів Кіровоградської області були небезпідставними. Таким чином, на думку Суду, побоювання підприємства-заявника щодо небезсторонності суддів судів першої та апеляційної інстанцій можуть вважатися об'єктивно виправданими. Крім того, при розгляді скарг підприємства-заявника суди вищих інстанцій не брали до уваги його аргументи з цього питання.