Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Новік проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Рената Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska) судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 листопада 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 48068/06) проти України, поданою відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином Білорусії п. Валерієм Валерійовичем Новіком (далі - заявник) 4 грудня 2006 року.

2. Інтереси заявника були представлені п. А.П.Бущенком, практикуючим адвокатом із міста Харкова. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим із Міністерства юстиції.

3. Заявник, зокрема, стверджував, ще його тримання під вартою в очікуванні на екстрадицію було незаконним.

4. 13 березня 2007 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив направити Уряду скаргу стосовно незаконності тримання заявника під вартою. Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1969 року народження, проживає у м. Києві.

6. 30 листопада 2006 року заявника було затримано працівниками міліції у місті Києві на підставі оголошення його в міжнародний розшук, виданого Генеральною прокуратурою Республіки Білорусь.

7. 1 грудня 2006 року Печерський районний суд м. Києва виніс постанову про взяття заявника під варту на 40 діб до отримання запиту про його екстрадицію до Республіки Білорусь та, як наслідок, передачу правоохоронним органам Республіки Білорусь.

8. 4 грудня 2006 року заявник оскаржив постанову суду від 1 грудня 2006 року. Він стверджував, що суд першої інстанції не врахував стан його здоров'я і те, що він разом із дружиною та трьома неповнолітніми дітьми постійно проживають на території України тривалий час, а також те, що суд не розглядав аргументи щодо його політичного переслідування у Республіці Білорусь.

9. 7 грудня 2006 року апеляційний суд міста Києва відхилив скаргу заявника на постанову від 1 грудня 2006 року. Апеляційний суд міста Києва вирішив, що суд першої інстанції врахував стан здоров'я заявника. Проте суд зазначив, що становище сім'ї заявника не стосується справи, а твердження заявника про політичні переслідування у Республіці Білорусь є необґрунтованими.

10. 8 грудня 2006 року заступник прокурора Республіки Білорусь надіслав до Генеральної прокуратури України запит про видачу заявника.

11. Листом від 25 грудня 2006 року заступник Генерального прокурора України повідомив заступника Генерального прокурора Республіки Білорусь, що заявника не буде видано на підставі того, що відповідно до законодавства України за обвинувачення, пред'явлені заявнику, не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

12. 27 грудня 2006 року заявника було звільнено з-під варти.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

13. Відповідне національне законодавство та практика викладені у рішенні ("Солдатенко проти України" (Soldatenko v. Ukraine), заява N 2440/07, пункти 21-29 та 31, рішення у справі від 23 жовтня 2008 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявник скаржився на незаконність його тримання під вартою. Він посилався на пункт 1 (f) статті 5 Конвенції, у якому, зокрема, зазначено:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції".

A. Щодо прийнятності

15. Суд зауважує, що скарга не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що скарга не є неприйнятною з інших підстав. Відповідно Суд визнає її прийнятною.