Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Свершов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після наради за зачиненими дверима 4 листопада 2008 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 35231/02) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Дмитром Вікторовичем Свершовим (далі - заявник) 11 серпня 2002 року.

2. Заявника представляв Лісовий А.В., адвокат, що практикує в Сімферополі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев, Міністерство юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що протягом кількох періодів його тримали під вартою без відповідної судової постанови, що його тримання під вартою було надмірно тривалим, а також що національні суди не розглянули в належний час скарги на незаконність тримання його під вартою.

4. 13 листопада 2007 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і вирішив направити зазначені скарги, подані на підставі пунктів 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції, Уряду. Суд також вирішив провести розгляд заяви по суті одночасно з розглядом питання щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29 Конвенції).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1985 року народження, нині відбуває покарання у виправній колонії N 105 в Херсонській області.

A. Провадження у кримінальній справі заявника

6. 19 січня 2002 року заявника, який на той час був неповнолітнім, було затримано за підозрою в тому, що він разом із Г. вчинив убивство своєї бабусі та викрав майно з її квартири.

7. 22 січня 2002 року заявникові було пред'явлено обвинувачення у вчиненні вбивства та розбою за обставин, які обтяжують покарання.

8. 22 січня 2002 року у Керченському міському суді (далі - Керченський суд) відбулось судове засідання у справі, на якому були присутні заявник та його захисник. Суд постановив обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту, посилаючись на ризик втечі заявника в разі звільнення, оскільки його підозрювали у вчиненні тяжких злочинів.

9. 15 березня 2002 року Керченський суд подовжив строк тримання заявника під вартою до чотирьох місяців. Він встановив наявність достатніх підстав для висновку про існування обґрунтованої підозри, що заявник учинив тяжкі злочини.

10. У квітні 2002 року захисник заявника звернувся до слідчого з клопотанням про заміну обраного стосовно заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на інший, менш суворий запобіжний захід. Постановою від 28 квітня 2002 року це клопотання було відхилено на тій підставі, що заявник підозрювався у вчиненні тяжких злочинів і міг перешкоджати встановленню істини у справі.

11. 13 травня 2002 року прокурор міста Керч направив матеріали справи разом з обвинувальним висновком на розгляд до Керченського суду.

12. 27 травня 2002 року суддя Керченського суду провів попередній розгляд справи, на якому захисник подав нове клопотання про звільнення заявника з-під варти, посилаючись на його неповнолітній вік; на те, що він не був раніше судимий; що він не може перешкоджати збиранню доказів чи знищити їх; на позитивні риси в його характеристиці; на те, що він постійно проживав у м. Керчі; що він не вдається та не може вдаватися до спроб втечі через відсутність коштів і родичів в інших регіонах країни; і що немає жодних ознак того, що в разі звільнення з-під варти він вчинить нові злочини. Керченський суд виніс постанову про призначення справи заявника до судового розгляду за обвинуваченнями у вчиненні вбивства та розбою за обставин, які обтяжують покарання. У цій постанові суд також відхилив клопотання заявника про звільнення з-під варти і подовжив строк тримання його під вартою під час розгляду справи в суді, не вмотивувавши при цьому свого рішення.

13. 23 серпня 2002 року захисник заявника подав до Керченського суду ще одне клопотання про звільнення заявника з-під варти, посилаючись на ті самі підстави, що містилися в клопотанні від 27 травня 2002 року. За твердженням Уряду, того самого дня це клопотання було розглянуто і відхилено.

14. 16 жовтня 2002 року Керченський суд повернув справу на додаткове розслідування. Суд також відхилив клопотання заявника про звільнення з-під варти, посилаючись на те, що його підозрюють у вчиненні тяжких злочинів і що немає підстав для застосування менш суворого запобіжного заходу.

15. У грудні 2002 року захисник подав слідчому два клопотання про звільнення заявника з-під варти. Обидва ці клопотання було відхилено на тій підставі, що заявник підозрювався у вчиненні тяжких злочинів і міг перешкоджати встановленню істини у справі.

16. 28 грудня 2002 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим розглянув клопотання слідчого про залишення щодо заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд визнав, що стосовно заявника та іншого співвиконавця необхідні додаткові слідчі дії і що, оскільки заявника обвинувачують у вчиненні тяжких злочинів, є достатні підстави для подальшого тримання його під вартою. Тому суд подовжив строк тримання заявника під вартою до 10 березня 2003 року.

17. 23 лютого 2003 року захисник подав слідчому клопотання про звільнення заявника з-під варти.

18. 24 лютого 2003 року це клопотання було відхилено на тій підставі, що заявник підозрювався у вчиненні тяжких злочинів і міг перешкоджати встановленню істини у справі.

19. У березні 2003 року розслідування у справі було завершено і матеріали справи передали до Керченського суду.

20. 27 березня 2003 року захисник заявника звернувся до апеляційного суду АРК з клопотанням замінити заявникові запобіжний захід у вигляді взяття під варту на інший - підписку про невиїзд, посилаючись на відсутність достатніх підстав для висновку про існування обґрунтованої підозри, що заявник учинив злочин. Він знову навів ті доводи, якими обґрунтовував необхідність звільнення заявника з-під варти у попередніх клопотаннях від 27 травня і 23 серпня 2002 року (див. пункти 12 і 13 вище).

21. Під час попереднього розгляду справи 3 квітня 2003 року апеляційний суд АРК відхилив це клопотання на тій підставі, що обґрунтованість підозри можна перевірити лише під час розгляду справи в суді. Апеляційний суд АРК виніс постанову про призначення справи заявника до судового розгляду за обвинуваченнями у вчиненні вбивства та розбою за обставин, які обтяжують покарання, і залишив запобіжний захід у вигляді взяття під варту на час розгляду справи судом, зазначивши, що для зміни цього запобіжного заходу немає підстав.

22. 7 травня 2003 року апеляційний суд АРК визнав заявника і Г. винними в убивстві за обставин, які обтяжують покарання, та розбої за обставин, які обтяжують покарання. Суд призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі строком на тринадцять і десять років відповідно.

23. 2 жовтня 2003 року Верховний Суд скасував цей вирок і направив справу до Керченської прокуратури на додаткове розслідування. Суд не постановляв подовжити строк тримання заявника під вартою.

24. У грудні 2003 року захисник подав слідчому клопотання про звільнення заявника з-під варти. Клопотання було відхилено на тій підставі, що заявника підозрювали у вчиненні тяжких злочинів.

25. 12 січня 2004 року апеляційний суд АРК виніс постанову про призначення справи до судового розгляду. Не вмотивовуючи свого рішення, суд також постановив залишити щодо заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

26. 12 січня 2004 року заявник подав до апеляційного суду АРК клопотання про звільнення з-під варти, посилаючись на ті самі аргументи, які містилися в його клопотаннях від 27 травня і 23 серпня 2002 року та 27 березня 2003 року. Того самого дня апеляційний суд АРК відхилив клопотання, не вмотивувавши при цьому свого рішення.

27. 6 лютого 2004 року апеляційний суд АРК визнав заявника і Г. винними в убивстві і розбої за обставин, які обтяжують покарання, і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі строком на тринадцять і десять років відповідно.

28. 13 травня 2004 року Верховний Суд залишив вирок від 6 лютого 2004 року без змін.

B. Провадження за скаргами стосовно Сімферопольського слідчого ізолятора

29. 20 травня 2002 року захисник подав начальникові Сімферопольського слідчого ізолятора (далі - Сімферопольське СІЗО) клопотання про звільнення заявника з-під варти. Клопотання ґрунтувалося на тому, що строк тримання під вартою, визначений постановою Керченського суду від 15 березня 2002 року про обрання такого запобіжного заходу, закінчився 19 травня 2002 року (через чотири місяці після затримання) і що ніякого нового рішення про подовження строку не було.

30. Листом від 30 травня 2002 року начальник Сімферопольського СІЗО повідомив захисника, що 20 травня 2002 року заявника перевели до Керченського ізолятора тимчасового тримання (далі - Керченський ІТТ). Посилаючись на статтю 156 Кримінально-процесуального кодексу, він також вказував на те, що в будь-якому разі не було жодних підстав для звільнення заявника з-під варти, оскільки строк, згадуваний у зазначеному вище клопотанні, передбачено лише щодо стадії досудового слідства. Тоді як з 13 травня 2002 року - дати, коли обвинувальний висновок було направлено до суду (див. пункт 11 вище), тримання заявника під вартою визначається як тримання під вартою на стадії судового провадження. Тому заявника не можна було звільняти з-під варти на підставі спливу згаданого чотиримісячного строку.

31. 29 травня 2002 року заявник подав дві скарги в порядку адміністративного судочинства: одну стосовно Сімферопольського СІЗО - до Залізничного районного суду м. Сімферополя, другу стосовно Керченського ІТТ - до Керченського суду. У скаргах він стверджував, що тримання його під вартою після 19 травня 2002 року було незаконне.

1. Провадження в Залізничному районному суді м. Сімферополя

32. 1 жовтня 2002 року Залізничний районний суд м. Сімферополя відхилив скаргу заявника, подану стосовно адміністрації Сімферопольського СІЗО у зв'язку зі стверджуваною незаконністю тримання його під вартою після 19 травня 2002 року, посилаючись на те, що скарга такого характеру має розглядатися в ході кримінального, а не адміністративного провадження.

33. 26 березня 2003 року апеляційний суд АРК залишив рішення суду першої інстанції без змін.

34. 26 вересня 2007 року Вищий адміністративний суд скасував рішення судів нижчого рівня і повернув справу до суду першої інстанції для розгляду її по суті, посилаючись на те, що кримінально-процесуальне законодавство не передбачає можливості оскаржувати відмову адміністрації пенітенціарної установи звільнити підозрюваного чи обвинуваченого.

35. Провадження у цій справі триває досі.

2. Провадження в Керченському суді

36. 10 жовтня 2003 року Керченський суд розглянув адміністративну скаргу, подану заявником до Керченського міського управління МВС у зв'язку з триманням його в Керченському ізоляторі тимчасового тримання з 20 до 27 травня 2002 року. Скаргу заявника суд задовольнив частково, встановивши, що тримання його в Керченському ІТТ без відповідної судової постанови не відповідає статті 29 Конституції і статті 5 Конвенції, а отже, є незаконним. Водночас суд відхилив клопотання заявника про звільнення з-під варти, пославшись на те, що на момент розгляду справи тримання заявника під вартою здійснювалося на підставі судової постанови і що суд не може вирішувати це питання в порядку цивільного провадження (1).

(1) На час подій у справі розгляд адміністративних справ здійснювався в рамках цивільного провадження.

37. 12 липня 2004 року апеляційний суд АРК скасував рішення суду першої інстанції на тій підставі, що стаття 156 Кримінально-процесуального кодексу зобов'язувала начальника місця досудового ув'язнення звільнити ув'язненого лише у випадку, якщо на стадії досудового слідства не було прийнято рішення про подовження строку тримання його під вартою. Крім того, суд зазначив:

"Закон не зобов'язує начальника місця досудового ув'язнення звільняти обвинуваченого, стосовно якого закінчився строк тримання під вартою на стадії досудового слідства і не надійшло постанови суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час попереднього слухання у справі".

Апеляційний суд АРК дійшов висновку, що адміністрація Керченського ІТТ могла діяти лише в межах своєї компетенції і саме так вона діяла. Він також підкреслив, що посилання суду першої інстанції на порушення статті 5 Конвенції було необґрунтованим і що тримання заявника під вартою з 20 до 27 травня не суперечило статті 29 Конституції та статті 5 Конвенції.

38. 30 листопада 2007 року апеляційний суд Запорізької області, розглянувши справу в порядку касаційного провадження, залишив рішення апеляційного суду АРК без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

1. Конституція України 1996 року

39. Відповідні положення Конституції передбачають:

Стаття 29.

"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом".

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.

Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого".

2. Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року (зі змінами і доповненнями, внесеними 21 червня 2001 року) (2)

(2) Закон, яким внесено такі зміни, набрав чинності 29 червня 2001 року.

40. Відповідні положення Кодексу - в частині, застосовній до цієї справи, - передбачають:

Стаття 156 (у редакції, чинній до 3 квітня 2003 року) Строки тримання під вартою

"Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців -... суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців -... у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців -... в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України; ...

...Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. ...

...При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням".

Стаття 241 Строки досудового розгляду справи

"Справа повинна бути призначена до досудового розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

41. Заявник скаржився, що тримання його під вартою під час судового розгляду було незаконним; зокрема, протягом кількох періодів (з 20 до 27 травня 2002 року і з 10 березня до 3 квітня 2003 року) його тримали під вартою без відповідної постанови суду. Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, у положеннях якого - в частині, застосовній до цієї справи,- передбачено:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;..."

A. Щодо прийнятності

1. Попередні заперечення Уряду

a) Щодо прийнятності ratione personae

42. Уряд висунув заперечення, зазначивши, що у своїй первинній заяві заявник скаржився на незаконність тримання його під вартою в період з 20 до 27 травня 2002 року, а не з 10 березня до 3 квітня 2003 року.

43. Заявник пояснив, що він скаржився на незаконність тримання під вартою протягом усього часу.

44. Суд зазначає, що у своїй первинній заяві заявник скаржився на незаконність тримання його під вартою, чітко вказавши на те, що він вважає незаконною ту частину часу свого перебування під вартою, коли він перебував під вартою без відповідної постанови суду. Цю заяву було подано в 2002 році, і вона не могла містити посилання на якийсь подальший строк тримання його під вартою. Повторюючи цю скаргу у своїх подальших заявах, поданих у листопаді 2004 року, заявник посилався на обидва періоди всього строку перебування під вартою під час судового розгляду. Суд вважає, що заявник, подавши скаргу під час свого перебування під вартою до ухвалення вироку суду, тим самим перервав перебіг шестимісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 35 Конвенції, і мав право подати будь-які додаткові аргументи на підтвердження своєї первинної скарги стосовно стверджуваної незаконності тримання його під вартою без відповідної судової постанови. На думку Суду, заявник міг претендувати на статус жертви від порушення Конвенції у зв'язку з обома періодами безперервного тримання його під вартою без відповідної судової постанови і скористався цією можливістю. Тому Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду.

b) Невичерпання національних засобів юридичного захисту

45. Уряд же доводив протилежне, що скарга заявника стосовно періоду тримання його під вартою з 10 березня до 3 квітня 2003 року має бути оголошена неприйнятною з огляду на невичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки заявник порушив у національних органах влади питання незаконності тримання його під вартою лише стосовно періоду з 20 до 27 травня 2002 року, а період з 10 березня до 3 квітня 2003 року не згадував.