Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Надточій проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, постановляє таке рішення, що було прийнято того дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 7460/03), поданою до Суду 5 лютого 2003 року громадянином України паном Надточієм Анатолієм Миколайовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник був представлений паном І.Уваровим - адвокатом, який практикує у місті Чернігові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений виконуючим обов'язки Уповноваженого - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 4 квітня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, п. Надточій Анатолій Миколайович, громадянин України, 1977 року народження, проживає у місті Чернігові, Україна.

5. 21 лютого 2000 року заявник ввіз на митну територію України автомобіль (Audi-100), який був зареєстрований у Литві. Під час перетину кордону заявника було зобов'язано здійснити зворотне вивезення цього автомобіля до 21 лютого 2001 року.

6. 25 вересня 2000 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства.

7. 15 грудня 2000 року заявника було визнано винним у вчиненні вбивства та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років.

8. 5 червня 2002 року за відсутності заявника Чернігівською митницею був складений протокол про порушення митних правил, оскільки заявник не вивіз зазначений автомобіль за митну територію України (стаття 113 Митного кодексу). У цьому протоколі було вказано місце, де заявник відбував покарання.

9. 17 липня 2002 року Чернігівською митницею справа заявника була направлена до Новозаводського районного суду міста Чернігова. У супровідному листі зазначалось, що справа направляється до суду для вирішення питання щодо притягнення заявника до відповідальності за порушення статті 112 Митного кодексу (втрата предметів, що знаходяться під митним контролем).

10. 12 серпня 2002 року суд розглянув справу за відсутності заявника. Суд визнав заявника винним у тому, що він зворотно не вивіз автомобіль за митну територію та втратив його, на порушення статті 112 Митного кодексу. Суд постановив конфіскувати транспортний засіб, проте, оскільки місцезнаходження автомобіля було невідоме, суд згідно з пунктом 3 статті 149 Митного кодексу замінив конфіскацію стягненням 9833,57 грн (приблизно 1525,15 євро), що становило еквівалент вартості автомобіля. У цій постанові суд також зазначив місце фактичного відбування заявником покарання та вказав, що заявник не виявив бажання взяти участь у справі, хоча повідомлення про час і місце судового засідання йому було направлено. Проте за інформацією заступника голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, наданою за запитом Урядового уповноваженого, в особовій справі засудженого заявника немає доказів отримання заявником судових повісток чи повідомлень щодо цього провадження протягом розгляду справи.

11. Заявнику було повідомлено про зазначену постанову суду адміністрацією установи з виконання покарань, яка отримала копію постанови 23 серпня 2002 року.

12. 29 грудня 2006 року заявника було звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням.

II ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Кодекс про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (в редакції на час розгляду справи)

13. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 2. Законодавство Союзу РСР і Української РСР про адміністративні правопорушення (в редакції станом до 17 травня 2001 року)

"Законодавство Союзу РСР і Української РСР про адміністративні правопорушення складається з ... цього Кодексу та інших законодавчих актів Української РСР і постанов Ради Міністрів Української РСР про адміністративні правопорушення..."

Стаття 2. Законодавство України про адміністративні правопорушення (в редакції станом після 17 травня 2001 року)

"(...) Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України..."

Стаття 9. Поняття адміністративного правопорушення

"Адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності".

Стаття 17. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

"Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності... не підлягає адміністративній відповідальності".

Стаття 29. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення

"...Конфісковано може бути лише предмет, який є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами СРСР... (1)"

(1) Законом від 5 квітня 2001 року слова "законодавчі акти СРСР" було замінено на "законами України".

Стаття 38. Строки накладення адміністративного стягнення

"Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення..."

Стаття 268. Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності

"Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: ... давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання... Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи..."

B. Митний кодекс від 1991 року (змінений новим Митним кодексом від 1 січня 2004 року)

14. У розділі VII Кодексу давалось визначення контрабанді та зазначалось, що це діяння карається відповідно до кримінального законодавства. Положення, які стосуються цієї справи, викладені у розділі VIII Кодексу та визначають таке:

Розділ VIII ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ

Глава 1 ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТАКІ ПОРУШЕННЯ

Стаття 112. Видача предметів без дозволу митного органу України або їх втрата

"Видача без дозволу митного органу України або втрата предметів, що знаходяться під митним контролем, - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі до одного офіційно встановленого на день вчинення порушення митних правил мінімального розміру заробітної плати з конфіскацією предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення або без такої, а на службових осіб - від двох з половиною до десяти офіційно встановлених на день вчинення порушення митних правил мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією зазначених предметів або без такої".

Стаття 113. Порушення зобов'язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення

"Невивезення за кордон предметів, ввезених на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення... в строки, встановлені цими зобов'язаннями, - тягне за собою накладення штрафу... з конфіскацією цих предметів..."

Глава 2 ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ

Стаття 121. Порядок провадження у справах про порушення митних правил

"Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення (...)".

Стаття 138. Присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи про порушення митних правил

"Справа про порушення митних правил розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У разі відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її повідомлення про місце і час розгляду справи, але від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду або є дані про те, що на час розгляду справи особа знаходиться поза межами України, а також у випадках, коли особу, яка вчинила порушення митних правил, не встановлено, або у випадках вчинення порушення митних правил під час пересилання предметів у міжнародних поштових відправленнях".

Стаття 139. Строки накладання адміністративних стягнень

"Адміністративні стягнення у вигляді попередження або штрафу за порушення митних правил може бути накладено не пізніше двох місяців з дня вчинення порушення митних правил, а при триваючому порушенні митних правил - не пізніше двох місяців з дня його виявлення...

Конфіскація предметів, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил... проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил".

Глава З ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВ МИТНОГО ОРГАНУ АБО СУДУ ПРО НАКЛАДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ

Стаття 149. Виконання постанови суду (судді) про конфіскацію

"...У разі коли неможливо конфіскувати предмети, що є безпосереднім об'єктом порушення митних правил ... з осіб, які вчинили порушення митних правил, стягується вартість зазначених предметів у порядку, встановленому законодавством України..."

1. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД

15. Заявник скаржився на порушення його права на справедливий суд, зокрема, на порушення принципу рівності сторін. Також він скаржився на те, що державні органи незаконно змінили кваліфікацію його дій на інше правопорушення. Заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який, зокрема, передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення..."

16. Уряд висловив заперечення щодо цієї скарги.

A. Щодо прийнятності

1. Доводи сторін

17. Уряд стверджував, що у цій справі заявник не виконав зобов'язання, яке покладене на нього Митним кодексом, який за своєю суттю не є карним та не належить до галузі кримінального права. Уряд зазначав, що Кримінальний кодекс та Кодекс про адміністративні правопорушення визначають, які діяння є злочинами та адміністративними правопорушеннями, та передбачають відповідальність за їх вчинення, що визначає їх карну кримінально-правову суть. Щодо Митного кодексу, згідно з яким заявника було притягнуто до відповідальності, Уряд стверджував, що метою цього кодексу було регулювання проведення митної політики та здійснення митної справи. Митний кодекс складався з регуляторних норм, які визначають права і обов'язки осіб. Відповідно, на думку Уряду, на відміну від Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення, Митний кодекс не є карним ані за суттю, ані за призначенням.

18. Крім того, Уряд зазначив, що, підписавши митну декларацію, заявник добровільно взяв на себе зобов'язання здійснити вивезення спірного транспортного засобу протягом року. На думку Уряду, підписана заявником декларація мала договірний характер, оскільки вона визначала відповідне зобов'язання та відповідальність у випадку його невиконання. Уряд вважає, що ця справа не стосується ні порушення загальноприйнятого правила поведінки, ні покарання за таке порушення. Ця справа стосувалась порушення договірного зобов'язання та відповідно застосування передбачених договором санкцій. Метою цих санкцій було не покарання особи, яка порушила строки ввезення товарів та інших речей, а отримання відшкодування у розмірі суми несплачених митних зборів за товари, які ввозяться на територію України. Таким чином, Уряд зазначив, що невиконання заявником добровільно взятого на себе зобов'язання не можна кваліфікувати як кримінальний злочин у Конвенційному значенні. Відповідно пункт 1 статті 6 Конвенції в її кримінальній частині не підлягає застосуванню у цій справі.

19. Заявник погодився з Урядом, що зазначене провадження не є кримінальним, проте воно стосується його майнових інтересів, отже, пункт 1 статті 6 Конвенції у своїй цивільній частині застосовується до зазначеного провадження.

2. Оцінка Суду

20. Для вирішення питання про застосування статті 6 Конвенції в частині "кримінального обвинувачення" Суд звертатиметься до трьох альтернативних критеріїв, закріплених у його практиці (див. "Енгель та інші проти Нідерландів" (Engel and Others v. the Netherlands), рішення від 8 червня 1976 року, Серія A N 22, ст. 35, п. 82; "Равнсборг проти Швеції" (Ravnsborg v. Sweden), рішення від 23 березня 1994 року, Серія A N 283-B, ст. 28 п. 30; та "Путц проти Австрії" (Putz v. Austria), рішення від 22 лютого 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-I, с. 324, п. 31).

21. Суд зазначає, що Уряд визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення, проте заперечував проти того, що Митний кодекс має аналогічний характер. На думку Суду, основною метою Митного кодексу дійсно є регулювання економічних питань, проте, якщо взяти до уваги положення цього кодексу, зазначені у розділі "Відповідне національне законодавство" (див. пункт 14 вище), Митний кодекс також регулює відносини, пов'язані з митними правопорушеннями. Суд звертає увагу на те, що розділ VII містить норми щодо контрабанди та посилання на кримінальне законодавство, а розділ VIII, положення якого застосовуються у справі заявника, стосується порушень митних правил. У цьому зв'язку необхідно зазначити, що у розділі 2 Кодексу про адміністративні правопорушення чітко визначається відповідальність за порушення митних правил, а стаття 139 Митного кодексу містить положення про адміністративні стягнення, такі як попередження, штраф та конфіскація. Останні два стягнення застосовуються за порушення митних правил згідно зі статтями 112 та 113 Митного кодексу. хрунтуючись на зазначеному вище, Суд не вбачає істотної різниці між Кодексом про адміністративні правопорушення, який, на думку Уряду, має карний кримінально-правовий характер, та розділом VIII Митного кодексу, який стосується окремих видів митних правопорушень, які також можна визначити як адміністративні правопорушення. Суд також не поділяє думки Уряду, що положення Митного кодексу, які застосовуються у справі заявника, пов'язані з договірними зобов'язаннями. Суд зазначає, що ці положення Митного кодексу безпосередньо поширюються на всіх громадян, які перетинають кордон та регулюють їх поведінку шляхом застосування стягнень (штраф та конфіскація), які є як покаранням, так і стримуванням від порушення. Таким чином, митні правопорушення, які розглядаються, мають ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, "Озтюрк проти Німеччини" (Ozturk v. Germany), рішення від 21 лютого 1984 року, Серія A N 73, п. 53). Що стосується покарання (конфіскація), яке фактично було застосовано до заявника, Суд зазначає, що таке стягнення передбачається двома кодексами - Кодексом про адміністративні правопорушення та Митним кодексом як вид покарання за вчинення правопорушень (основний або додатковий). В будь-якому випадку, незалежно від характеристики суті цього стягнення, факти свідчать, що заявник зазнав значної шкоди у зв'язку із застосуванням до нього цього стягнення (див. "Велч проти Сполученого Королівства" (Welch v. the United Kingdom), рішення від 9 лютого 1995 року, Серія A N 307-A, п. 34).