У цей текст 3 березня 2008 року були внесені виправлення відповідно до правила 81 Реґламенту Суду.

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Воловік проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 15123/03), поданою до Суду 10 квітня 2003 року громадянином України паном Воловіком Юрієм Тимофійовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - п. Ю.Зайцевим та пані І.Шевчук.

3. 22 вересня 2005 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1939 році та проживає у місті Запоріжжі.

A. Історичне підґрунтя справи

5. 25 квітня 1993 року син заявника, громадянин Росії, який перебував на військовій службі в Збройних силах Російської армії, загинув при виконанні службових обов'язків. "Військово-страхова компанія" Російської Федерації виплатила дружині загиблого та його дитині, які проживали в Росії, страхову суму, яка їм належала відповідно до російського законодавства.

6. У 2001 році заявник звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату та до державної страхової компанії "Оранта" (далі - компанія "Оранта") з вимогою виплатити йому страхову суму, яка, за його твердженням, належала йому відповідно до положень Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 року (далі - Угода СНД від 15 березня 1992 року, див. відповідне національне законодавство), яка набрала чинності для України 15 травня 1992 року. Листами від 9 липня та 1 серпня 2001 року відповідно компанія "Оранта" та військовий комісаріат відмовили заявнику у задоволенні його вимоги, оскільки його син був військовослужбовцем Збройних сил Російської Федерації, тому заявник не мав права на виплату страхової суми відповідно до українського законодавства.

7. У 2002 році заявник звертався до "Військово-страхової компанії" Російської Федерації з вимогою виплатити страхову суму. Листом від 27 вересня 2002 року ця компанія відхилила вимогу заявника та повідомила, що сума, яку він має отримати у зв'язку із смертю сина, мала бути виплачена компанією "Оранта" згідно з Угодою СНД від 15 травня 1992 року.

B. Провадження щодо повернення страхової суми

8. У грудні 2001 року заявник звернувся до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з позовом до компанії "Оранта", в якому вимагав повернути йому страхову суму, яка, за його твердженням, мала бути виплачена йому у зв'язку із смертю сина. Він також вимагав компенсацію моральної шкоди. Заявник обґрунтував свої вимоги тим, що він мав право на отримання страхової суми у зв'язку із смертю сина, оскільки він, заявник, проживав на території України, яка взяла на себе зобов'язання за Угодою СНД від 15 травня 1992 року здійснювати такі виплати у разі загибелі військовослужбовця Збройних сил однієї з держав - членів СНД при виконанні службових обов'язків.

9. 10 квітня 2002 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника. Це рішення було залишено без змін апеляційним судом Запорізької області 18 липня 2002 року та Верховним Судом України 8 січня 2003 року.

10. Національні суди встановили, що відповідно до українського законодавства заявник не мав права на страхову виплату, яка виплачується в аналогічних випадках родичам військовослужбовців України. Суди зазначили, що відповідно до Угоди СНД від 16 травня 1992 року, положення якої розтлумачені рішенням Економічного Суду Союзу Незалежних Держав (далі - Економічний Суд СНД) від 20 березня 1997 року, таку виплату повинна була здійснити Російська Федерація, у Збройних силах якої проходив службу син заявника.

C. Провадження щодо виплати грошової компенсації

11. У 2002 році заявник звернувся до Жовтневого районного суду Запорізької області з позовною заявою до Запорізького обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації, на яку, за його твердженням, він має право у зв'язку із смертю його сина та відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року (далі - Закон України від 1991 року), який має тлумачитись відповідно до Угоди СНД від 15 травня 1992 року. Заявник наводив таке ж обґрунтування своїх вимог, що й у позові до компанії "Оранта".

12. 17 жовтня 2002 року суд відмовив заявнику у задоволенні позовних вимог, встановивши, що він не має права на одержання грошової компенсації відповідно до українського законодавства, оскільки його син був громадянином Росії та служив у Збройних силах Росії.

13. 6 листопада 2002 року заявник подав апеляційну скаргу в цей же суд.

14. 7 листопада 2002 року суд надав заявнику час до 25 листопада 2002 року для усунення певних недоліків апеляційної скарги. А саме, суд звернув увагу на те, що в апеляційній скарзі не вірно зазначені найменування сторін, не зазначені підстави оскарження рішення від 17 жовтня 2002 року та чітке формулювання вимог заявника.

15. 20 листопада 2002 року заявник подав до суду виправлений варіант апеляційної скарги, в якому відповідачем вказаний Запорізький обласний військовий комісаріат. Щодо причин його не згоди з рішенням від 17 жовтня 2002 року заявник зазначив, що суд першої інстанції невірно розтлумачив та застосував певні положення Закону України від 1991 року, а також суд не взяв до уваги гарантії, визначені Угодою СНД від 15 травня 1992 року. Заявник просив апеляційний суд Запорізької області скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення по суті позовних вимог.

16. 28 листопада 2002 року Жовтневий районний суд визнав апеляційну скаргу заявника неподаною. Посилаючись на апеляційну скаргу заявника від 6 листопада 2002 року, суд встановив, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги у визначений для цього судом строк. Заявнику були повернуті обидва варіанти його апеляційної скарги разом з копією ухвали суду від 28 листопада 2002 року.

17. 6 грудня 2002 року заявник звернувся до того ж суду з апеляційною скаргою на ухвалу від 28 листопада 2002 року. Заявник просив скасувати цю ухвалу, оскільки Жовтневий районний суд у своїй ухвалі про повернення апеляційної скарги на рішення суду від 17 жовтня 2002 року не взяв до уваги виправлений варіант апеляційної скарги, який він подав до суду 20 листопада 2002 року.

18. В апеляційній скарзі від 6 грудня 2002 року заявник виклав аргументи, які вже викладав у своїй апеляційній скарзі від 20 листопада 2002 року, в якій вказувались причини оскарження та формулювання вимог заявника.

19. У супровідному листі до апеляційної скарги від 6 грудня 2002 року заявник зазначив, що він додав три копії своєї апеляційної скарги, копії апеляційних скарг від 6 та 20 листопада 2002 року, копії рішення від 17 жовтня 2002 року та ухвал від 7 та 28 листопада 2002 року.

20. 6 грудня 2002 року Жовтневий районний суд ухвалив, що апеляційна скарга заявника від тієї ж дати подана з порушенням процесуальних вимог. А саме, суд встановив, що апеляційна скарга подана одночасно як на ухвалу від 28 листопада 2002 року, так і на рішення від 17 жовтня 2002 року, а також вона не містить достатнього обґрунтування та переліку письмових матеріалів, що додаються. Суд надав заявнику час до 20 грудня 2002 року для виправлення вказаних недоліків.

21. 18 грудня 2002 року заявник звернувся до Жовтневого районного суду з апеляційною скаргою на його ухвалу від 6 грудня 2002 року. 10 січня 2003 року апеляційний суд Запорізької області встановив, що ця ухвала не підлягає оскарженню, та відмовив у розгляді апеляційної скарги заявника.

22. 27 січня 2003 року Жовтневий районний суд визнав неподаною апеляційну скаргу заявника на ухвалу від 28 листопада 2003 року на підставі того, що заявник не усунув недоліки скарги, на які було вказано в ухвалі від 6 грудня 2002 року.

23. Заявник не оскаржив ухвалу від 27 січня 2003 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Цивільний процесуальний кодекс від 1963 року (Кодекс від 1963 року) (втратив чинність 1 вересня 2005 року)

24. Стаття 139 Кодексу від 1963 року передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у Кодексі, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для виправлення недоліків.

Заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо останній не виправить недоліків відповідно до вказівок судді.

25. Відповідно до статті 290 сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення (щодо суті) суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом.

26. Згідно зі статтею 291 ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена, якщо постановлена ухвала перешкоджає подальшому провадженню справи. Сторони можуть включити до апеляційної скарги або апеляційного подання на рішення суду заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню.

27. Стаття 293 передбачає, що апеляційна скарга викладається машинописним текстом. В ній зазначається:

a) назва суду, до якого подається скарга;

b) особа, яка подає скаргу, та її контактні дані;

c) повна і точна назва інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження та контактні дані;

d) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

e) обґрунтування апеляційної скарги: у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, якими спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами; перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції;

f) прохання особи, яка подає скаргу (предмет оскарження);

j) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником. До апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа. До апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора додаються їх копії з додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.

28. Відповідно до статті 294 апеляційна скарга подається через суд першої інстанції, який розглянув справу. До апеляційної скарги, оформленої з порушенням вимог, встановлених статтею 293 цього Кодексу, а також апеляційної скарги, не оплаченої державним митом, застосовуються правила статті 139 цього Кодексу.

29. Положеннями статті 295 передбачається, що суд не пізніше наступного дня після отримання належно оформленої апеляційної скарги надсилає її копії та додані матеріали особам, які беруть участь у справі, та встановлює строк, протягом якого вони можуть надати пояснення на апеляційну скаргу.

По закінченні строку на апеляційне оскарження суд надсилає апеляційну скаргу разом зі справою до апеляційного суду.

30. Статті 301 та 305 передбачають, що при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність І обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які, на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з порушенням встановленого цим Кодексом порядку. Суд в апеляційному провадженні має право:

a) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги;

b) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

c) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;

d) змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог

31. Відповідно до статті 310 за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції може:

a) відхилити скаргу, якщо судом першої інстанції ухвалу постановлено з додержанням вимог закону;

b) змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення питання, але із помилковим застосуванням норм цього Кодексу;

c) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив порядок його вирішення;

d) скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з питання, яке вирішено судом першої інстанції з порушенням норм цього Кодексу.

B. Цивільний процесуальний кодекс від 2004 року (Кодекс від 2004 року) (набрав чинності 2 вересня 2005 року)

32. Стаття 296 Кодексу від 2004 року передбачає, що заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

33. Відповідно до частини 1 статті 295 (297) суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом.

C. Угода про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 року (Угода СНД від 15 травня 1992 року)

34. Відповідні положення Угоди СНД від 15 травня 1992 року передбачають таке:

Стаття 1

"Пенсійне забезпечення й обов'язкове державне страхування військовослужбовців Збройних Сил держав - учасниць Співдружності та інших військових формувань, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Сил Співдружності, Збройних Сил й інших військових формувань колишнього Союзу РСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих військовослужбовців здійснюються на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені або будуть установлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають зазначені військовослужбовці та їх сім'ї, а до прийняття цими державами законодавчих актів з цих питань - на умовах, за нормами і в порядку, встановлених законодавством колишнього Союзу РСР..."

Стаття 1

"... Розмір грошового забезпечення (заробітку) для призначення пенсій військовослужбовцям і їх сім'ям визначається в порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці або їх сім'ї".

Стаття З

"Витрати на пенсійне забезпечення військовослужбовцям та їх сімей і обов'язкового державного страхування військовослужбовців здійснюються державами-учасницями за рахунок їхнього бюджету без взаємних розрахунків між державами".

Стаття 5

"Питання, пов'язані з застосуванням цієї Угоди, при необхідності будуть розглядатися Радою міністрів оборони держав-учасниць, а також міністерствами оборони (комітетами по обороні) держав - учасниць Співдружності на двосторонній і багатосторонній основі".

Стаття 6

"Угода набуває чинності з моменту її підписання".

D. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року (Закон від 1991 року)

35. Стаття 3 Закону від 1991 року в редакції станом на період, який розглядається, передбачала таке:

"Дія цього Закону поширюється на:

(i) військовослужбовців, які проходять службу на території України, і військовослужбовців - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України;

(ii) членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні військової служби;

(iii) військовозобов'язаних, призваних на збори, та членів їх сімей".

III. ПРАКТИКА ЕКОНОМІЧНОГО СУДУ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ

36. Відповідно до статті 32 Статуту Співдружності Незалежних Держав від 22 січня 1993 року та статті 5 Статуту Економічного суду Співдружності Незалежних Держав від 6 липня 1992 року Економічний суд СНД має право тлумачити положення угод та інших актів Співдружності. Україна, не ратифікувавши ні Статут Співдружності, ні Статут Економічного суду СНД, не визнає зазначених повноважень.