Це рішення стане остаточним відповідно за умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Васильєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 29 травня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 11370/02), поданою до Європейської комісії з прав людини (далі - Комісія) громадянином України паном Олегом Павловичем Васильєвим (далі - заявник) 8 лютого 2002 року відповідно до колишньої статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 липня 2005 року Суд вирішив направити заяву заявника до Уряду для надання коментарів. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1937 році та проживає у м. Лейпцигу, Німеччина.

5. 16 серпня 1996 року паном О. (племінником заявника) було продано пані С. (фізичній особі) квартиру заявника у м. Одесі, Україна. Пан О., як стверджується, діяв за письмовим дорученням заявника. Заявник продовжував проживати у квартирі до невстановленої дати у 1999 році, коли він виїхав з України та оселився у Німеччині.

6. У невизначену дату заявник звернувся до міліції з заявою, в якій зазначав, що пан О. викрав паспорт заявника та підробив його підпис у дорученні з метою продажу квартири.

7. 1 жовтня 1996 року слідчим Малиновського районного відділу внутрішніх справ (далі - "відділ внутрішніх справ") було порушено кримінальну справу за фактом вчинення шахрайських дій відносно заявника.

8. Того ж дня пані С. подала позов проти заявника до Малиновського районного суду м. Одеси (далі - "Малиновський суд"), вимагаючи виселення його зі спірної квартири.

9. 4 жовтня 1996 року заявник подав до Малиновського суду зустрічний позов проти пані С., вимагаючи визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним у зв'язку з його укладенням внаслідок вчинення шахрайських дій.

10. 18 листопада 1996 року під час проведення розслідування в кримінальній справі, порушеній за фактом вчинення шахрайських дій, експертом Експертно-криміналістичного управління УМВС України в Одеській області (далі - "експертне управління") було складено висновок, у якому зазначалось, що підпис на письмовій довіреності був виконаний не заявником, а іншою особою.

11. 22 листопада 1996 року Малиновським судом було надіслано до відділу внутрішніх справ запит щодо отримання копії експертного висновку від 18 листопада 1996 року.

12. 17 січня 1997 року Малиновський суд провів перше судове засідання, однак розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою пана О. (свідка у цій справі).

13. 6 лютого 1997 року Малиновським судом було направлено клопотання до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - "інститут") про проведення експертизи підпису на довіреності.

14. 23 квітня 1997 року заявник доповнив свою позовну заяву вимогою компенсувати йому нематеріальну шкоду.

15. 8 травня 1997 року експертом інституту було складено висновок, у якому зазначалось про те, що не виключається можливість того, що підпис було зроблено заявником з умисною зміною ознак почерку.

16. Слухання, призначене на 19 травня 1997 року, було перенесене через неявку адвоката пані С.

17. 21 травня 1997 року заявник подав клопотання до Голови Малиновського суду щодо відводу головуючого судді. 25 травня 1997 року цей відвід було задоволено та справу передано іншому судді.

18. З вісімнадцяти слухань, які відбулися з 2 липня 1997 року до 29 грудня 1998 року, шість було відкладено через неявку пані С. та її адвоката, а одне через відсутність заявника. У невизначену дату протягом зазначеного періоду справу заявника було передано з Малиновського суду до Іллічівського районного суду м. Одеси (далі - "Іллічівський суд").

19. 29 грудня 1998 року Іллічівським судом було винесено ухвалу про призупинення судового розгляду справи до вирішення кримінальної справи, порушеної проти пана О. Зазначену ухвалу було оскаржено заявником.

20. 23 лютого 1999 року Одеським обласним судом (далі - "обласний суд") було винесено ухвалу про порушення строку подання касаційної скарги та зазначено про необхідність визначення Іллічівським судом, чи така скарга підлягає розгляду.

21. 3 березня 1999 року Іллічівський суд відновив заявнику строк подання касаційної скарги.

22. 23 березня 1999 року обласний суд задовольнив касаційну скаргу заявника, скасував ухвалу від 29 грудня 1998 року та направив справу до Іллічівського суду для розгляду по суті в іншому складі суду.

23. 6 квітня 1999 року експерт експертного управління, після проведення додаткової експертизи, призначеної в ході кримінального розслідування, визначив, що підпис на бланку доручення був виконаний не заявником.

24. 4 червня 1999 року провадження в Іллічівському суді було поновлене.

25. 22 червня 1999 року Іллічівським судом, за клопотанням пані С, було призначено проведення додаткової експертизи підпису.

26. 12 серпня 1999 року інститут повідомив Іллічівському суду про неможливість проведення експертизи, оскільки пані С. не оплатила її.

27. 21 грудня 1999 року провадження було поновлено, але судовий розгляд було відкладено через неявку заявника та його адвоката. Оскільки заявник не з'являвся у судові засідання, призначені на 4 січня та 10 січня 2000 року, на останньому судовому засіданні Іллічівським судом було відхилено вимоги заявника та зазначено, що пані С. відмовилась від свого позову, оскільки на той час заявник усунув перешкоди в користуванні спірною квартирою (див. пункт 5). Провадження у справі було закінчено. Заявник подав касаційну скаргу на прийняте рішення у справі та звернувся з клопотанням про відновлення йому строку подання скарги.

28. 10 січня 2000 року Іллічівський суд відновив заявнику строк подання касаційної скарги та прийняв його касаційну скаргу до розгляду.

29. 29 лютого 2000 року обласний суд задовольнив касаційну скаргу заявника та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

30. 22 червня 2000 року провадження було поновлено. Заявник звернувся до Іллічівського суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності. Суд вирішив, що для вирішення спору присутність заявника була обов'язковою, та відклав розгляд справи до 14 вересня 2000 року.

31. Між 14 вересня та 17 листопада 2000 року Іллічівським судом було призначено сім слухань, одне з яких було відкладено через неявку адвоката заявника. Протягом цього періоду адвокат заявника чотири рази безуспішно подавав заяву про відвід головуючого судді в зв'язку зі стверджуваною його необ'єктивністю, однак ці заяви не були задоволеними.

32. 17 листопада 2000 року Іллічівський суд відхилив позов заявника як необґрунтований, ґрунтуючи свою позицію переважно на висновку експерта від 8 травня 1997 року. На зазначене рішення заявником було подано касаційну скаргу.

33. 13 березня 2001 року судова колегія у цивільних справах Одеського обласного суду (далі - "судова колегія") задовольнила касаційну скаргу заявника та скасувала рішення від 17 листопада 2000 року, постановивши, що Іллічівський суд не приділив належної уваги доказам, зібраним в ході кримінального розслідування за обвинуваченням пана О., та переоцінив значимість експертного висновку від 8 травня 1997 року.

34. 20 червня 2001 року голова обласного суду вніс протест до Президії обласного суду (далі - "Президія") на ухвалу від 13 березня 2001 року. В протесті зазначалось, що рішення від 17 листопада 2000 року було скасоване судовою колегією безпідставно і що відповідні факти були встановлені судом першої інстанції належним чином, а прийняте рішення було обґрунтоване.

35. 27 червня 2001 року Президією, під головуванням голови обласного суду, було розглянуто протест, в результаті чого Президія скасувала ухвалу від 13 березня 2001 року та залишила в силі рішення від 17 листопада 2000 року, яке одразу набуло статусу остаточного та обов'язкового. Ні заявнику, ні його представнику не було надано можливості надати свої коментарі на протест чи взяти участь в судовому засіданні Президії під час розгляду протесту.

36. 20 серпня 2001 року постанова Президії разом з матеріалами справи була передана до Іллічівського суду.

37. 13 серпня 2001 року заявник надіслав листа до обласного суду з проханням пояснити затримку в провадженні. 28 серпня 2001 року обласний суд повідомив заявника про постанову Президії та надіслав її копію.

38. 19 вересня 2001 року заявник подав касаційну скаргу на постанову від 27 червня 2001 року відповідно до нової процедури касаційного оскарження.

39. 13 листопада 2001 року Верховний Суд не прийняв до розгляду касаційну скаргу, оскільки заявником не було дотримано відповідних процесуальних вимог, зокрема, заявник не вказав, який саме закон та у який спосіб було порушено судами нижчої інстанції.

40. 25 січня 2002 року Іллічівський суд залишив без руху касаційну скаргу заявника та надав йому можливість виправити недоліки скарги до 11 лютого 2002 року.

41. 18 лютого 2002 року Іллічівський суд відхилив касаційну скаргу заявника, оскільки ним не було дотримано відповідних вимог подання касаційної скарги.

42. Результат розслідування кримінальної справи за обвинуваченням пана О. є невідомим.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

43. Положення Цивільного процесуального кодексу (чинного на той час) в частині здійснення процедури нагляду та Закону "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 року викладені у рішенні від 9 листопада 2004 року в справі "Світлана Науменко проти України" (заява N 41984/98, пп. 65-66).

44. У статті 321 Цивільного процесуального кодексу, чинного на той час, зазначалось, що ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає і набуває законної сили з моменту її проголошення.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

А. Щодо прийнятності

45. Відповідно до тверджень заявника тривалість провадження у його справі була надмірною. Він також скаржився на несправедливий судовий розгляд. У цьому зв'язку заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

1. Стверджуваний несправедливий судовий розгляд

46. Уряд стверджував, що шестимісячний період, визначений пунктом 1 статті 35 Конвенції, щодо несправедливості скасування ухвали касаційної інстанції шляхом перегляду в порядку нагляду, розпочався 27 червня 2001 року, тобто, коли Президією було прийнято відповідну постанову. Уряд зазначив, що ця скарга має бути визнана неприйнятною, оскільки її було подано з порушенням правила шестимісячного строку подання від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні.

47. Заявник у відповідь зауважив, що про прийняту Президією постанову він дізнався тільки після того, як 28 серпня 2001 року отримав відповідь на свого листа від 13 серпня 2001 року щодо надання інформації про стан провадження в його справі.

48. Суд звертається до своєї практики, відповідно до якої, виходячи зі змісту і мети п. 1 статті 35 Конвенції, шестимісячний строк обчислюється з дня отримання письмового судового рішення у випадках, коли заявник має право відповідно до національного законодавства на отримання ex officio письмової копії остаточного рішення національного органу, навіть в тому випадку, коли таке рішення було проголошено усно (див. справу Worm v. Austria, рішення від 29 серпня 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-V, пункт 33; справу Venkadajalasarma v. the Netherlands (ухвала), заява N 58510/00, ухвала від 9 липня 2002 року; справа Sukhorubchenko v. Russia (ухвала), заява N 69315/01, ухвала від 15 січня 2004 року).

49. Суд зазначає, що Уряд не надав жодних доказів того, що копія рішення суду від 27 червня 2001 року була доступна для заявника чи його представника в період до 28 серпня 2001 року. Оскільки ця дата підпадає під правило шестимісячного строку подання заяви заявником від 8 лютого 2002 року, Суд відхиляє зауваження Уряду.

50. Далі Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.

2. Стверджувана нерозумна тривалість провадження