Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Руденко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. А.Б.Бака,

п. І.Кабрал Баррето,

п. Р.Тюрмен,

п. В.Буткевич,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді

та пан С.Найсміт, заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 11412/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України Катериною Миколаївною Руденко (далі - заявниця) 9 лютого 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Суд відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1951 році і проживає у с. Кошарівка, Харківська область, Україна.

5. У 2000 році заявниця звернулась до Куп'янського міського суду (далі - міський суд) з позовною заявою до акціонерної компанії "Куп'янський ливарний завод" (далі - КЛЗ), 41% майна якої належить державі. У своїй позовній заяві заявниця вимагала повернення заборгованості з заробітної плати. 18 грудня 2000 року міський суд присудив заявниці заборгованість з заробітної плати та інші виплати у загальній сумі 1400 грн (приблизно 229 ЄВРО).

6. 22 січня 2001 року Куп'янський міський відділ державної виконавчої служби (далі - виконавча служба) розпочав виконавче провадження щодо виконання вищевказаного рішення.

7. У 2001 році заявниця звернулась до Комісії з трудових спорів КЛЗ (далі - КТС) із заявою про повернення заборгованості з заробітної плати. 17 травня 2001 року КТС задовольнила вимоги заявниці та зобов'язала КЛЗ виплатити їй заборгованість у сумі 857 грн (приблизно 140 ЄВРО). 23 травня 2001 року КТС на підставі свого рішення від 17 травня 2001 року видала посвідчення, яке має такий же статус, як і виконавчий лист, виданий судом.

8. 8 червня 2001 року виконавча служба розпочала виконавче провадження щодо рішення КТС.

9. У червні 2001 року заявниця звернулась до міського суду з заявою про стягнення з КЛЗ компенсації за моральну шкоду. 5 липня 2001 року міський суд відмовив заявниці у задоволенні її позовних вимог. 25 жовтня 2001 року міський суд відмовив заявниці у прийнятті апеляційної скарги в зв'язку з тим, що апеляційна скарга не відповідала процесуальним нормам. Цю ухвалу заявниця не оскаржила.

10. 8 липня 2002 року виконавча служба повідомила заявницю, що рішення від 18 грудня 2000 року та 17 травня 2001 року не можуть бути виконані в зв'язку з великою кількістю виконавчих проваджень щодо стягнення з КЛЗ та зупиненням процедури примусового продажу майна, що належить КЛЗ, з огляду на мораторій на примусовий продаж майна, що належить державним підприємствам, введеного Указом Президента України від 23 травня 2001 року.

11. Двома постановами від 28 січня 2005 року виконавча служба закінчила виконавчі провадження в зв'язку з повним виконанням рішень, винесених на користь заявниці.

12. Заявниця не оскаржила ці постанови у національних судах.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Національне законодавство викладене у рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, п. п. 18 - 22, від 26 квітня 2005 р.).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

14. Заявниця скаржилась на неспроможність державних органів виконати винесені на її користь рішення міського суду від 18 грудня 2000 року та рішення КТС від 17 травня 2001 року в належний термін та в повному обсязі. Вона посилалась на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, які передбачають таке:

п. 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

стаття 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Попередні заперечення Уряду

1. Статус жертви заявниці

15. Уряд наголошував, що заявниця не може більше вважатися жертвою порушення її прав за п. 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу N 1, оскільки рішення від 18 грудня 2000 року та 17 травня 2001 року були виконані у повному обсязі. Уряд також зауважував, що заява може бути визнана неприйнятною.

16. Заявниця не погодилась з цим твердженням. Зокрема, вона стверджувала, що рішення міського суду від 18 грудня 2000 року не було виконане в повному обсязі і що невиплачена частина боргу за цим рішенням складає 25,00 грн. Заявниця також стверджувала, що їй не було виплачено компенсацію за тривалий період невиконання рішень від 18 грудня 2000 року та 17 травня 2001 року.

17. Суд зазначає, що з зауважень сторін не ясно, чи повністю були виконані рішення. Проте Суд зазначає, що рішення, як стверджується, були виконані 28 січня 2005 року з огляду на той факт, що відділ виконавчої служби встановив, що належні суми були виплачені заявниці в повному обсязі. Цей факт заявниця на національному рівні не оскаржувала.