Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Волков проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 грудня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 8794/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Олександром Валентиновичем Волковим (далі - заявник) 24 січня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції України.

3. 13 жовтня 2004 року друга секція вирішила комунікувати заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Суд вирішив, що питання прийнятності та суті скарги розглядатимуться разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1960 році і проживає в місті Жовті Води Дніпропетровської області, Україна.

5. Рішенням від 10 квітня 2002 року Жовтоводський міський суд зобов'язав ТОВ "Восток-Руда" виплатити заявнику заборгованість із заробітної плати в розмірі 1322,94 грн (1).

(1) Приблизно 210 ЄВРО.

6. Протягом 2002 року заявник отримав 211,48 грн і 611,46 грн.

7. Рішенням від 16 липня 2003 року той же суд зобов'язав те ж підприємство виплатити заявнику компенсацію в розмірі 1400,03 грн.

8. Оскільки рішення не виконувались, заявник звертався до відділу державної виконавчої служби, який листами від 13 листопада та 29 грудня 2003 року повідомив заявника про те, що на банківські рахунки боржника був накладений арешт і вимоги кредиторів задовольнятимуться в порядку черговості в міру надходження коштів на рахунок товариства. ДВС послалась на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2003 року, якою відділу ДВС було заборонено реалізувати активи підприємства з огляду на те, що в суді триває розгляд справи про банкрутство. ДВС згадувала також Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (набрав чинності 26 грудня 2001 року), який забороняє для виплати боргів продаж майна підприємств, 25% і більше акцій яких належать державі.

9. 12 листопада 2004 року заявник отримав усю суму, присуджену рішеннями від 10 травня 2002 року та 16 липня 2003 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство наведене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (заява N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року).

11. Заявник скаржився, що тривале виконання рішень, винесених на його користь, розглядається ним як рабство і є порушенням його права на справедливий суд. Він посилався на пункт 1 статті 4 і пункт 1 статті 6 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 4

"Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані"

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

А. Щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 4 Конвенції

12. Суд нагадує, що він уже відхиляв подібні скарги у справах, які стосувались невиконання рішень (див. ухвалу від 26 листопада 2002 року у справі "Сокур проти України" (Sokur c. Ukraine), заява N 29432/02; рішення від 3 травня 2005 року у справі "Васілєнков проти України" (Vasilenkov c. Ukraine), заява N 19872/02, пп. 18-20). Він не вбачає жодних підстав для того, щоб доходити іншого висновку в цій справі. З цього слідує, що ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

Б. Щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

13. Уряд зауважував, що заявник не вичерпав, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції, двох національних засобів захисту, оскільки він не оскаржував у суді дії чи бездіяльність державної виконавчої служби, яка відповідала за виконання рішень, винесених на його користь, і не звертався до відповідного господарського суду з заявою про внесення його до списку кредиторів під час процедури банкрутства підприємства з тим, щоб мати можливість контролювати процес відновлення його платоспроможності. Крім того, Уряд стверджував, що заявник не може скаржитись на свій статус жертви в сенсі статті 34 Конвенції, оскільки рішення, винесені на його користь, були виконані повністю.