Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мельник проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж-П. Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Bareto),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevich),

п. М.Угрехелідзе (M.Ugrekhelidze),

п. А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сендстрьом (E.Fura-Sandstrom), судді,

та пан С.Нейсміз (S.Naismith), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 7 березня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 23436/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянкою України Мельник Галиною Іванівною (далі - заявниця) 10 липня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити скаргу за п. 1 статті 6 щодо відсутності доступу до суду на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1954 році та проживає у с. Білашки, Вінницька область, Україна.

5. У 2001 році заявниця звернулась до Староміського районного суду м. Вінниці з позовом до свого колишнього роботодавця - ВАТ "Вінницька кондитерська фабрика" про поновлення на посаді та отримання компенсації.

6. 12 листопада 2001 року суд припинив розгляд справи за позовом заявниці на підставі того, що вона не з'явилась у судове засідання.

7. 27 лютого 2002 року Вінницький апеляційний суд залишив рішення від 12 листопада 2001 року без змін. 26 квітня 2002 року заявниця подала касаційну скаргу.

8. 29 квітня 2002 року Староміський районний суд відхилив касаційну скаргу заявниці як таку, що подана з пропущенням строку. Суд констатував що згідно нової редакції статті 321 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК), яка набула чинності 4 квітня 2002 року, строк для подачі касаційної скарги становить один місяць. Заявниця перевищила цей строк, подавши скаргу тільки 26 квітня 2002 року. У рішенні не було зазначено жодних посилань на фактичний строк, якого не дотрималась заявниця.

9. 9 вересня 2002 року Вінницький апеляційний суд залишив рішення від 29 квітня 2002 року без змін.

10. 5 лютого 2003 року палата з трьох суддів Верховного Суду України відхилила касаційну скаргу на рішення від 29 квітня та 9 вересня 2002 року.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Конституція України 1996 року

11. Частина перша статті 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативні акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

2. Цивільний процесуальний кодекс України 1963 року (зі змінами).

12. На момент винесення рішення судом апеляційної інстанції перший пункт статті 321 ЦПК передбачав, що касаційна скарга подається протягом трьох місяців з дня проголошення рішення суду апеляційної інстанції або протягом одного року з дня проголошення рішення суду першої інстанції, якщо ці ухвали або рішення не були оскаржені в апеляційному порядку.

13. 7 березня 2002 року Верховна Рада України внесла зміни до ЦПК (далі - зміни до закону), включаючи дану статтю. Ці зміни набули чинності 4 квітня 2002 року. Нова редакція статті 321 встановлювала термін в один місяць для подання касаційної скарги на рішення апеляційного суду.

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявниця скаржилась на те, що рішенням про припинення розгляду її трудового спору та відмовою в задоволенні її касаційної скарги на це рішення її було позбавлено права доступу до суду в порушення п. 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає наступне:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)"

A. Прийнятність

1. Попередні заперечення Уряду

15. Уряд стверджував, що заявниця не подавала клопотання до національних судів щодо продовження строку для подання касаційної скарги, отже вона не вичерпала доступних національних засобів правового захисту. Уряд вважав, що таке клопотання є ефективним засобом.

16. Заперечивши це твердження, заявниця зазначає, що вона не пропустила строки для подання касаційної скарги і тому не повинна була подавати клопотання про подовження строків. Вона стверджувала, що вичерпала всі доступні внутрішні засоби правового захисту, оскаржуючи відмову суду першої інстанції прийняти її касаційну скаргу до судів вищої інстанції.

17. Суд звертає увагу на те, що скарги заявниці щодо відсутності доступу до суду базувались на двох підставах. Оскільки заявниця скаржилась на рішення Староміського районного суду від 12 листопада 2001 року про зупинення провадження у її справі, засоби правового захисту, запропоновані Урядом, могли мати значення для початкового провадження, оскільки заявниця не оскаржила рішення до Верховного Суду. Таким чином, ця частина скарги має бути відхилена на підставі пп. 1 та 4 статті 35 Конвенції через невичерпання національних засобів захисту.

18. Проте, оскільки заявниця скаржиться на відсутність доступу до суду касаційної інстанції, Суд звертає увагу на те, що заявниця оскаржила рішення, що позбавило її такого доступу до всіх інстанцій. Таким чином, заперечення Уряду щодо цієї скарги повинні бути відхилені як невідповідні.

2. Висновок щодо прийнятності

19. Суд зазначає, що скарга щодо відсутності доступу до касаційної інстанції не є явно необґрунтованою у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Таким чином, скарга повинна бути визнана прийнятною та решта скарг за п. 1 статті 6 визнані неприйнятними.

B. Суть

20. Уряд стверджує, що право заявниці на судовий захист не було порушено, оскільки її справа вирішувалася у судах двох інстанцій. Уряд вважав, що питання, порушене заявницею є подібним до того, що розглядалось Судом у справі Brualla de la Torre v. Spain (рішення від 19 грудня 1997 року, Reports of Judgment and Decisions 1997-VIII). Уряд стверджував, що процедурні зміни мали негайний ефект, що доступ до касаційної інстанції міг бути більш жорстким та що зміни були передбачуваними, оскільки вони логічно продовжували судову реформу, яка розпочалася у червні 2001 року.

21. Заявниця стверджувала, що її справа мала розглядатися за старими процесуальними нормами, оскільки рішення, яке вона оскаржувала, було винесено раніше, ніж набули чинності зміни до закону.

22. Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 18, параграф 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. v. France рішення від 29 липня 1998 року, Reports of Judgment and Decisions 1998-V, с. 1867, параграф 37).