Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфа 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кечко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

пан А.Б.Бака (Mr A.B.Baka), Голова,

пан І. Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

пан Р.Тюрмен (Mr R.Turmen),

пан В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пан М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (Ms D.Jociene), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 5 квітня та 11 жовтня 2005 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте в останній із зазначених вище днів:

1. Справа порушена за заявою N 63134/00, поданою до Суду проти України громадянином України Олександром Павловичем Кечко (заявник) 27 червня 2000 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод (Конвенція).

2. Заявник був представлений п. С.В.Осикою, адвокатом, практикуючим у Донецьку. Уряд України (Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та пані З.Бортновською.

3. Заявник стверджував, що відмова виплатити йому надбавки, на які він претендував відповідно до закону, за період з 1997 по 1999 роки, становило порушення його майнових прав.

4. Заяву було направлено на розгляд до Другої Секції Суду (Правило 52 параграфа 1 Регламенту Суду. В межах цієї відповідно до Правила 26 параграфа 1 було створено Палату, яка розглядатиме справу (стаття 27 параграфа 1 Конвенції).

5. Ухвалою від 5 квітня 2005 року Суд проголосив заяву прийнятною.

6. Заявник та Уряд надали свої зауваження щодо суті (Правило 59 параграфа 1).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявник, Олександр Миколайович Кечко, громадянин України, 1945 року народження, проживає в м. Донецьку.

8. Заявник працює вчителем англійської мови в середній школі з 1984 року.

9. 23 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до Закону України "Про освіту", викладений в новій редакції, яким, зокрема, передбачалась виплата вчителям надбавок до заробітної плати.

10. 2 квітня 1999 року заявник порушив цивільне провадження в Ленінському районному суді м. Донецька проти Ленінського районного відділу освіти, вимагаючи виплати зазначених вище надбавок. Заявник стверджував, що він має більше 10 років педагогічного стажу і, таким чином, має право на отримання 20% надбавки до заробітної плати з 1 вересня 1997 року. Однак, відповідач не виплатив йому надбавок. Далі він стверджував, що відповідач не виплатив йому щорічної винагороди за зразкове виконання ним своїх службових обов'язків та щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення. Відповідач стверджував, що заявлені суми не можуть бути виплачені тому, що законами України про Державний бюджет на 1997-1999 роки не було передбачено відповідних витрат.

11. 5 жовтня 1999 року суд частково задовольнив позовні вимоги заявника. Суд відхилив вимогу заявника щодо виплати йому щорічної винагороди за зразкове виконання ним своїх службових обов'язків, оскільки така виплата вимагає проведення оцінки роботи заявника, що не відноситься до компетенції суду. Суд також відхилив вимогу заявника щодо матеріальної допомоги, яку не було йому виплачено в 1997 та 1998 роках у зв'язку із закінченням строку позивної давності відповідно до законодавства щодо трудових спорів. Суд також відхилив вимогу заявника стосовно нарахування надбавок після 1 червня 1999 року, оскільки Законом України "Про загальну середню освіту", прийнятим у травні 1999, їх виплату було призупинено. Проте, суд присудив заявникові надбавки до заробітної плати за період з 1 січня 1999 року по 1 червня 1999 року.

12. Заявник оскаржив це рішення до Донецького обласного суду.

13. 4 листопада 1999 року обласний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд. Суд вказав, зокрема, що Закон України "Про загальну середню освіту" набрав чинності 23 червня 1999 року, тому суд першої інстанції неправильно розглянув період між 1 та 23 червня 1999 року.

14. 24 лютого 2000 року Ленінський районний суд м. Донецька відмовив в задоволенні позову заявника. Суд обґрунтував це тим, що відповідно до перехідних положень Закону України "Про загальну середню освіту" заявлені заявником вимоги щодо виплат набудуть чинності 1 вересня 2001 року. Таким чином, на час розгляду вимог заявника не було правових підстав для отримання заявлених заявником виплат.

15. 30 березня 2000 року Донецький обласний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Він зазначив, що вимоги заявника за періоди, що мали місце до прийняття Закону України "Про загальну середню освіту", не можуть бути задоволені, оскільки під час розгляду справи дія відповідних положень Закону України "Про освіту" були призупинені Законом України "Про загальну середню освіту". Це рішення набуло статусу остаточного.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

16. У період розгляду справи стаття 233 Кодексу законів про працю України передбачала, що працівники можуть звернутись до суду з питань, що виникають з трудових спорів, в тримісячний строк з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатись про порушення їхніх прав. Законом від 11 липня 2001 року ця стаття була доповнена положенням, яким скасовувались часові обмеження щодо спорів стосовно невиплати заробітної плати.

17. Стаття 57 Закону "Про освіту" (з поправками 1996 року) передбачала виплату 20% надбавки до заробітної плати вчителям, які мають стаж педагогічної роботи понад 10 років. Ця ж стаття передбачала щорічну виплату допомоги на оздоровлення та щорічну винагороду за зразкове виконання своїх службових обов'язків.

Між червнем 1999 року та вереснем 2001 року ці положення були призупинені Законом України "Про загальну середню освіту".

18. Пункт 2 ст. 43 Закону України "Про загальну середню освіту" передбачав, що педагогічним працівникам державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів заробітна плата та інші виплати виплачуються з Державного бюджету України. Перехідними положеннями цього Закону встановлювалося, що вищезазначене положення набуває чинності з 1 вересня 2001 року.

I. Стверджуване порушення статті 1 Протоколу N 1

19. Заявник скаржився, що відмова виплатити йому надбавки, на які він мав право відповідно до законодавства за період з 1997 р. до 1999 р., становить порушення його майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції, яка передбачає таке:

"Кожна фізична... особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."

20. Уряд стверджував, що скарга заявника щодо отримання майна не стосувалася ані "існуючої власності", ані "законних сподівань". Уряд також стверджував, що в цій справі не було невиправданого втручання у майнові права заявника, оскільки національними судами не було визнано право заявника на 20% надбавку до заробітної плати та щорічну допомогу на оздоровлення, так як дія відповідного положення законодавства була призупинена. Уряд також наголосив, що у цій справі була колізія двох нормативних актів - Закону України "Про освіту" та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього закону превалювали як lex specialis.