Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шевченко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж. -П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Kabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom, судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 14 березня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 32478/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Сергієм Васильовичем Шевченком (далі - заявник) 3 серпня 2002.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 24 березня 2005 року скарга заявника була направлена на комунікацію з Урядом-відповідачем. Того ж дня Суд вирішив, що може бути застосовано пункт 3 статті 29 Конвенції і прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник є батьком померлого Андрія Шевченка (далі - А.Ш.). Він народився в 1944 році в м. Харкові.

5. 3 жовтня 2000 року о 2 годині ночі А.Ш. (старший лейтенант Повітряних Сил України) був направлений охороняти аеродром Сполучення Повітряних Сил частини А-2491 (далі - Сполучення). Йому видали табельну зброю з 16 патронами. Близько 5.40 ранку його знайшли мертвим на гауптвахті з двома вогнепальними ранами в голові.

6. Кримінальне розслідування його смерті було розпочате того самого дня слідчим військової прокуратури капітаном С, який оглянув місце злочину. У своєму рапорті він описав положення тіла жертви і пістолета Макарова, що лежав біля ноги, заряджений трьома патронами (заряджений магазин пістолета Макарова містить 8 патронів). Ніяких слідів боротьби виявлено не було ні на місці злочину, ні на тілі загиблого. Були виявлені дірки від куль у вікні, на стелі, що відповідають кількості використаних патронів. З кишені А.Ш. була вилучена чорна чорнильна ручка. У складеному протоколі було вказано, що огляд був проведений командуючим Сполучення полковником В. і засвідчений двома офіцерами Сполучення.

7. За свідченнями заявника, близько 8-ї години ранку пані Н., співробітниця А.Ш., зайшла до його квартири і побачила, що вона була відчинена і підполковник Д. (старший помічник командира Сполучення, далі - СП) та інші особи проводять обшук.

8. За офіційними документами, обшук квартири померлого був проведений о 15.00 годині. Проте старший лейтенант Г. свідчив, що йому разом з іншими офіцерами було наказано провести інвентаризацію в квартирі А.Ш. під командуванням СП.

9. Заявник і пані Н. стверджували, що А.Ш. зберігав 15000 USD у столі. Під час обшуку грошей знайдено не було. Натомість старший лейтенант Г. (офіцер Сполучення, якого було призначено провести розслідування щодо можливого злочину) знайшов передсмертну записку.

10. 4 жовтня 2000 року лейтенантом Г. була допитана пані Н. на предмет її стосунків із померлим. Вона заявила, що померлий був "дуже розумним, із ним цікаво було спілкуватись" і він ніколи не висловлював думок про самогубство. 2 жовтня 2000 року, коли А.Ш. збирався на службу, він запросив її до себе.

11. Згідно зі свідченнями генерал-майора О., 3 жовтня 2000 він був у Сполученні у зв'язку з трагічним інцидентом. 4 жовтня 2000 року він інформував Сполучення про випадок, поки що не виключаючи можливість вбивства, і прочитав деякі уривки з передсмертної записки. Проте інші свідки засвідчили, що генерал-майор нічого не казав про вбивство, але зосередив увагу на самогубстві, констатуючи, що А.Ш. довгий час готував себе до смерті від власних рук, inter alia читаючи окультну філософію, написану Карлосом Кастаньєдою.

12. Роздруковані копії передсмертної записки були поширені серед персоналу Сполучення старшим помічником командира, який надав копію заявнику, коли слідчий відмовив йому зробити ксерокопію оригіналу.

13. Під час допиту заявника 5 жовтня 2000 року капітан С. зауважив, що він майже впевнений, що смерть А.Ш. була самогубством, і відмовився зазначити в протоколі зауваження заявника про зникнення 15000 USD.

14. До 10 жовтня 2000 лейтенант Г. допитав іще кількох свідків - переважно тих, які бачили сина заявника в день смерті, і тих, хто був близько з ним знайомий. Питання переважно стосувалися настроїв А.Ш. перед інцидентом, його інтересу до філософії Кастаньєди та практики окультизму, його схильності до вживання алкоголю, наркотиків і чи не грався він зброєю під час виконання службових обов'язків.

15. Друзі А.Ш. засвідчили, що померлий був дуже обережним з алкоголем і зброєю і був урівноваженою особою, яку всі поважали. Свідкам не був відомий факт вживання ним наркотиків і заняття окультизмом. Пан Ск., колишній товариш по кімнаті А.Ш., стверджував, що чув, як син заявника казав, що він займався медитацією, але сам цього ніколи не бачив. Офіцер відзначав, що померлий зловживав алкоголем, але це було задовго до інциденту, і що він давно покинув цю звичку. На думку офіцера і його друзів, А.Ш. не був схильний до самогубства. Жоден з тих, хто бачив померлого у день його смерті, не помітив нічого дивного у його поведінці.

16. З 11 жовтня 2000 року напрямок розслідування змінився у бік з'ясування питання, чи були у А.Ш. вороги і чи не було ніяких погроз в його бік. Деяких свідків повторно допитали. Але жоден з них не міг відповісти на ці запитання.

17. Пан Пк., який стверджував, що був товаришем А.Ш. (хоча жоден зі свідків не впізнав його), описав померлого спокійною, покладистою людиною, але між тим зазначив, що самогубство померлого не було для нього несподіванкою. П.І. (відношення якого до померлого невідоме), який був повторно допитаний 31 жовтня 2000 року, також стверджував, що самогубство померлого не було для нього несподіванкою. При подальшому допиті цієї особи 9 листопада 2000 року п. І. згадав, що у 1996 році він бачив померлого, який курив сигарету зі специфічним запахом. Пан Д. засвідчив, що померлий вважав себе розумнішим за інших, бо читав філософські книги. Він також чув, що А.Ш. займався медитацією.

18. 26 жовтня 2000 року слідчий відмовився надати заявнику статус потерпілого в кримінальному провадженні на підставі того, що зібрані докази прямо вказували на те, що його син вчинив самогубство.

19. Заявник поскаржився до прокурора. Його скарга на відмову у визнанні його жертвою була відхилена. Але, очевидно, слідчому були надані деякі інструкції, які ініціювали нову серію допитів осіб, які брали участь в обшуку квартири А.Ш. (3 жовтня 2000 року), включаючи підполковника Л., генерал-майора О., на початку листопада 2000 року. Підполковник Л. свідчив, що він двічі виніс догану померлому, але не думав, що це містило якесь упередження або образу щодо А.Ш.

20. 24 листопада 2000 року військовий прокурор Івано-Франківського гарнізону поінформував заявника, що справа була направлена іншому слідчому і його прохання про надання статусу жертви не може бути задоволено.

21. 30 грудня 2000 року помічник прокурора військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону виділив кримінальну справу по факту крадіжки з кримінальної справи по факту смерті А.Ш.

22. Зброя, що була знайдена на місці події, і три патрони з її магазина були досліджені балістичним експертом. Згідно з рапортом експерта від 10 жовтня 2000 року зброя була налагодженою і не могла вистрелити без натиснення на спусковий гачок. Бойові патрони також були в робочому стані. Використані патрони були випущені з цієї ж зброї.

23. Тіло було обслідуване патологоанатомом. Розтин показав, що причиною смерті А.Ш. стали дві вогнепальні рани. Обидві були нанесені, коли жертва була ще живою. Очевидно, що перша рана розповсюджувалась на шию, язик і рот (початок з лівої сторони язика і кінець біля правого вуха). Друга рана, яка спричинила смерть, пошкодила лобову кістку, мозок і потилицю, в якій була знайдена куля. Патологоанатом зробив висновок, що перший постріл був зроблений у рот жертви, а другий у лоб. Обидва постріли були зроблені з близької відстані.

24. Додаткова судово-медична експертиза зробила висновок, що після першого пострілу особа була здатна ще пересуватися деякий час.

25. Слідчий також призначив графологічну експертизу передсмертної записки, що була знайдена в квартирі А.Ш., і попросив експерта встановити, чи була вона написана померлим. 9 листопада 2000 року експерт дав позитивну відповідь на поставлене питання.

26. 28 жовтня 2000 року спеціаліст-хімік зробив висновок, що чорнило, яким було написано листа, походить з ручки, знайденої в кишені А.Ш.

27. Згідно з посмертним психологічним дослідженням психічний стан А.Ш. не виключав можливість самогубства. Зокрема, було зазначено, що у нього було підвищене почуття власної гідності і стриманості, яке призводило, між іншим, до конфліктів з начальством.

28. 30 грудня 2000 року слідчий, старший лейтенант Ск., закінчив попереднє розслідування і сформував остаточний рапорт. Він зробив висновок, що психічний стан померлого, можливість рухатись після першого пострілу, передсмертна записка, написана під впливом філософії Карлоса Кастаньєди, доводять, що А.Ш. скоїв самогубство. Цей висновок був обґрунтований посиланнями на висновки вищезгаданих експертів і свідчення п'яти свідків.

29. Заявник оскаржив це рішення до суду. Він стверджував, inter alia, що його син був убитий через причетність до кримінальних махінацій начальства. Він посилався на те, що розслідування з самого початку було направлене на доведення самогубства. Слідчі навіть не намагались перевірити інші версії, хоча у заключному рапорті згадувались конфлікти жертви з начальством. У зв'язку з цим заявник також звернув увагу, що Кримінально-процесуальний кодекс України надає право командирам військових сполучень провадити таке ж попереднє розслідування, яке провадиться органами внутрішніх справ. Він також поскаржився на активну участь адміністрації Сполучення в кримінальному розслідуванні, що практично виключило можливість того, що слідчі могли б взяти до уваги думки заявника з приводу інциденту.

30. Заявник вказав на неспроможність розслідування встановити походження кульового отвору на стелі гауптвахти і пояснити, чому траєкторія першого пострілу була зліва направо, в той час як його син був правшею. Він скаржився на відмову начальників розслідування у наданні йому статусу жертви злочину і на відмову в ознайомленні з матеріалами справи. У зв'язку з цим він також скаржився на неспроможність перевірити передсмертний лист і оцінити схожість почерку в листі з почерком його сина. Він відмітив, що стиль викладу у листі не відповідає звичній манері письма А.Ш. Заявник наполягав на проведенні незалежної експертизи листа. Нарешті, він оскаржив рішення про виділення кримінальної справи по факту крадіжки з провадження у справі.

31. 30 листопада 2001 року військовий суд Івано-Франківського гарнізону відхилив скарги заявника.

32. 2 березня 2002 року військовий апеляційний суд Західного регіону (далі - апеляційний суд) задовольнив скарги заявника, скасувавши постанову від 30 грудня 2000 року, і призначив провести додаткове розслідування. Суд встановив такі недоліки у розслідуванні:

- невстановлення послідовності подій для з'ясування обставини, яка б визначила, чи природно впало тіло померлого в положення, в якому його знайшли;

- невстановлення походження кульового отвору у вікні гауптвахти;

- невизначення з достатньою ясністю психічного стану померлого перед інцидентом.

33. Проте апеляційний суд відхилив прохання заявника надати йому статус жертви. Суд також не знайшов підстав для об'єднання справ про смерть і крадіжку. 29 жовтня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника з цих питань.

34. 29 квітня 2002 року інший слідчий, перший лейтенант П., подав остаточний рапорт, який загалом повторював рапорт від 30 грудня 2000 року. Єдине, що зробив слідчий, - віддав наказ про проведення посмертної психіатричної експертизи, яка показала, що А.Ш. не страждав психічними захворюваннями, хоча його загальний психічний стан міг призвести до самогубства. Слідчий зробив висновок, що А.Ш. скоїв самогубство, і закрив справу. В той же час військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону відмовила надати заявнику копію рапорту на підставі того, що він не був ні відповідачем, ні жертвою у справі.

35. 16 грудня 2002 року Голова апеляційного суду надіслав заявнику копію рапорту.

II. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Конституція України

36. Статті Конституції проголошують таке:

Стаття 3

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27

Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Стаття 28

Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

2. Кримінально-процесуальний кодекс

37. Положення, пов'язані зі статусом жертви у кримінальному процесі:

Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі

Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Стаття 49. Потерпілий

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду...

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

Стаття 236-1

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.

38. Кодекс передбачає, що компетентний орган має порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину. Той орган має вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення фактів та осіб, винних у вчиненні злочину, і забезпечити їх покарання (стаття 4).

Стаття 94 Кодексу передбачає приводи і підстави до порушення кримінальної справи:

1) заяви або повідомлення... окремих громадян;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Кримінальну справу не може бути порушено за відсутністю в діянні складу злочину (стаття 6). Якщо слідчий орган відмовляється відкрити чи закрити кримінальне розслідування, його рішення має бути вмотивоване. Це рішення може бути оскаржене до суду або вищестоячого прокурора (ст. 209, 214, 234, 236-6).

39. Розділ II Кодексу передбачає дві стадії порушення кримінальної справи: дізнання і досудове слідство. Під час дізнання на компетентні органи покладається обов'язок вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій (ст. 103-104).

Стаття 101 перераховує органи дізнання. Зазвичай ці функції покладені на міліцію. Але пункт 3 статті 101 поширює ці повноваження на начальників органів управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

3. Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністра оборони N 413/949 від 20 серпня 1995 року)

40. Стаття 4 Інструкції передбачає, що для провадження дізнання наказом командира військової частини призначаються дізнавачі строком на два роки. Один з них, який має досвід і навики у провадженні дізнання, призначається старшим дізнавачем.

41. Командир військової частини як орган дізнання порушує кримінальну справу про всі злочини, скоєні підлеглими йому військовослужбовцями (стаття 5).

42. Отримавши повідомлення про скоєний злочин, командир військової частини повинен у той же день порушити кримінальну справу і призначити дізнавача для розслідування. Про виявлений злочин і початок дізнання командир частини негайно повідомляє військового прокурора (стаття 6).

43. Відповідно до статті 7 Інструкції дізнавач не може брати участі у розслідуванні злочину:

- коли він/вона є потерпілим, свідком або цивільною стороною у провадженні;

- коли він/вона брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

- коли він/вона або його/її родичі заінтересовані в результатах справи;

- при наявності інших обставин, які викликають сумнів у його/її об'єктивності.

44. На командира військової частини покладається обов'язок вжити необхідних оперативно-розшукових та інших, передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством, заходів з метою розкриття злочинів і встановлення осіб, що їх скоїли (стаття 8).

45. Командир військової частини, який порушив кримінальну справу та здійснює дізнання, надає інструкції дізнавачам щодо фактів, які мають бути встановлені, та які слідчі дії мають бути вжиті.

4. Наказ Генеральної прокуратури України N 16 від 5 серпня 1994 року

46. Наказ передбачає, що злочини, скоєні військовослужбовцями, розслідуються військовими прокуратурами.

5. Закон "Про прокуратуру" від 1991 року

Стаття 46-1 Закону передбачає, що офіцери наділені законом можливістю бути призначеними прокурором або слідчим. Військовослужбовці, залучені до військової прокуратури, виконують свої функції згідно з цим законом.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ