Держави, які підписали цю Конвенцію,

бажаючи встановити спільні положення про право, що застосовується до цивільної недоговірної відповідальності, яка виникає внаслідок дорожньо-транспортних пригод,

вирішили укласти із цією метою Конвенцію й домовилися про таке:

Ця Конвенція визначає право, що застосовується до цивільної недоговірної відповідальності, яка виникає внаслідок дорожньо-транспортних пригод, незалежно від того, який вид провадження використовується для забезпечення цієї відповідальності.

Для цілей цієї Конвенції дорожньо-транспортна пригода означає пригоду, до якої причетні один чи більше транспортних засобів, незалежно від того, чи є вони моторними, чи ні, та яка пов'язана з рухом на дорогах загального користування, територіях, відкритих для громадськості, або приватних територіях, право доступу до яких мають окремі особи.

Ця Конвенція не застосовується до:

1) відповідальності виробників, продавців або ремонтників транспортних засобів;

2) відповідальності власника чи будь-якої іншої особи за утримання дороги, відкритої для руху, або за безпеку її користувачів;

3) відповідальності за дії інших осіб, за винятком відповідальності власника транспортного засобу чи довірителя, чи роботодавця;

4) зворотних вимог між особами, які несуть відповідальність;

5) зворотних вимог та суброгації настільки, наскільки це стосується страхових компаній;

6) позовів та зворотних вимог, поданих установами соціального страхування, іншими подібними установами та державними автомобільними гарантійними фондами або до них, а також будь-яких звільнень від відповідальності, передбачених законом, що регулює ці установи.

Правом, що застосовується, є внутрішнє право Держави, у якій відбулася пригода.

З урахуванням статті 5 стосовно положень статті 3 робляться такі винятки:

a) У випадках, коли до пригоди причетний лише один транспортний засіб і його зареєстровано в Державі, іншій ніж та, у якій відбулася пригода, застосовується внутрішнє право Держави реєстрації для визначення відповідальності:

- стосовно водія, власника чи будь-якої іншої особи, яка має контроль над транспортним засобом або речове право на нього, незалежно від їхнього постійного місця проживання;

- стосовно потерпілого, який є пасажиром і постійне місце проживання якого знаходиться в Державі, іншій, ніж та, у якій відбулася пригода;

- стосовно потерпілого, який перебуває поза транспортним засобом на місці пригоди й постійне місце проживання якого знаходиться в Державі реєстрації.

У випадках, коли є два чи більше потерпілих, право, що застосовується, визначається окремо для кожного з них.

b) У випадках, коли до пригоди причетні два чи більше транспортних засобів, положення пункту "a" застосовуються лише тоді, коли всі транспортні засоби зареєстровано в одній і тій самій Державі.

c) У випадках, коли одна чи більше осіб, які перебували поза транспортним засобом або транспортними засобами на місці пригоди, причетні до пригоди й можуть нести відповідальність, положення пунктів "a" та "b" застосовуються лише тоді, коли всі ці особи мають постійне місце проживання в Державі реєстрації. Це саме застосовується, навіть якщо ці особи є також потерпілими в пригоді.

Право, що застосовується відповідно до статей 3 й 4 до відповідальності стосовно пасажира, який є потерпілим, регулює відповідальність за шкоду, завдану речам, які перевозились у транспортному засобі та які або належать пасажиру, або йому довірені.

Право, що застосовується відповідно до статей 3 й 4 до відповідальності стосовно власника транспортного засобу, регулює відповідальність за шкоду, завдану речам, які перевозились у транспортному засобі, іншим, ніж речі, зазначені в попередній частині.

Відповідальність за шкоду, завдану речам поза транспортним засобом або транспортними засобами, регулюється внутрішнім правом Держави, у якій відбулася пригода. Однак відповідальність за шкоду, завдану особистим речам потерпілого поза транспортним засобом або транспортними засобами, регулюється внутрішнім правом Держави реєстрації, коли це право застосовувалося б до відповідальності стосовно потерпілого відповідно до статті 4.

Стосовно транспортних засобів, які не зареєстровані чи зареєстровані в декількох Державах, замість права Держави реєстрації застосовується право Держави постійної стоянки. Це саме застосовується, якщо ні власник, ні особа, яка володіє транспортним засобом або має контроль над ним, ні водій транспортного засобу не мають постійного місця проживання в Державі реєстрації на час пригоди.

Незалежно від права, що застосовується, під час визначення відповідальності враховуються норми, які стосуються контролю та безпеки дорожнього руху та які були чинними в місці та на час пригоди.

Право, що застосовується, визначає, зокрема:

1) підставу й обсяг відповідальності;

2) підстави для звільнення від відповідальності, будь-якого обмеження відповідальності й будь-якого розподілу відповідальності;

3) наявність і види шкоди чи збитків, які можуть підлягати відшкодуванню;

4) види та обсяг збитків;

5) можливість переходу права на відшкодування;

6) осіб, яким завдано збитків та які можуть вимагати їхнього відшкодування від свого імені;

7) відповідальність довірителя за дії свого агента чи роботодавця за дії свого працівника;

8) строки давності, у тому числі норми стосовно початку перебігу строків давності й переривання та зупинення цих строків.

Особи, яким завдано шкоди чи збитків, мають право звернутися безпосередньо до страховика особи, яка несе відповідальність, якщо вони мають таке право за правом, що застосовується відповідно до статей 3, 4 чи 5.