Держави, що підписали цей Протокол,

бажаючи встановити загальні положення про право, яке застосовується до зобов’язань про утримання,

бажаючи модернізувати Гаазьку Конвенцію від 24 жовтня 1956 року про право, що застосовується до зобов’язань про утримання дітей, і Гаазьку Конвенцію від 2 жовтня 1973 року про право, що застосовується до зобов’язань про утримання,

бажаючи розвинути загальні положення про право, яке застосовується, на доповнення до Гаазької Конвенції від 23 листопада 2007 року про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання,

вирішили з цією метою укласти Протокол і погодилися щодо таких положень:

1. Цей Протокол визначає право, що застосовується до зобов’язань про утримання, які виникають з сімейних відносин, батьківства, шлюбу або спорідненості, включаючи зобов'язання про утримання дитини незалежно від сімейного статусу її батьків.

2. Рішення, прийняті при застосуванні цього Протоколу, не зачіпатимуть існування будь-яких з відносин, згаданих в пункті 1.

Цей Протокол застосовується навіть якщо право, яке застосовується, є правом недоговірної держави.

1. Зобов’язання про утримання регулюються правом держави звичайного місця проживання кредитора, якщо цим Протоколом не передбачено інше.

2. У разі зміни звичайного місця проживання кредитора, право держави нового звичайного місця проживання застосовується з моменту, коли відбулася така зміна.

1. Наступні положення застосовуються щодо зобов’язань про утримання:

a) батьками - їхніх дітей;

b) іншими, ніж батьки, особами - осіб, які не досягли 21 року, за винятком зобов’язань, що виникають з відносин, згаданих у статті 5; і

c) дітьми - їхніх батьків.

2. Якщо кредитор не може у відповідності з правом, згаданим у статті 3, отримати утримання від боржника, то застосовується право держави суду.

3. Незважаючи на положення статті 3, якщо кредитор звернувся до компетентного органу держави, в якій боржник має своє звичайне місце проживання, застосовується право держави суду. Однак, якщо кредитор не може у відповідності з цим правом отримати утримання від боржника, то застосовується право держави звичайного місця проживання кредитора.

4. Якщо кредитор не може у відповідності з правом, згаданим в статті 3 і пунктах 2 і 3 цієї статті, отримати утримання від боржника, то застосується право держави їх спільного громадянства, якщо таке є.

Щодо зобов’язань про утримання між подружжям, між колишнім подружжям або між сторонами шлюбу, який було визнано недійсним, стаття 3 не застосовується, якщо одна зі сторін заперечує і право іншої держави, зокрема, держави їхнього останнього спільного місця проживання має більш тісний зв'язок зі шлюбом. У такому випадку застосовується право цієї іншої держави.

У зобов’язаннях про утримання інших, ніж ті, що виникають з відносин між батьками та дітьми стосовно дитини, і ті, що згадані в статті 5, боржник може оспорити вимогу кредитора на тій підставі, що такого зобов’язання немає ні згідно з правом держави звичайного місця проживання боржника, ні згідно з правом держави спільного громадянства сторін, якщо таке є.

1. Незважаючи на положення статей 3-6, кредитор і боржник у зобов’язаннях про утримання виключно для цілей здійснення конкретного провадження у визначеній державі можуть спеціально визначити право цієї держави як застосовуване до зобов’язання про утримання.

2. Визначення, здійснене до порушення відповідного провадження, має міститися в угоді, підписаній обома сторонами, в письмовій формі або зафіксованій на будь-якому носієві, інформація на якому має бути доступною для здійснення посилань у подальшому.

1. Незважаючи на положення статей 3-6, кредитор і боржник у зобов’язаннях про утримання можуть у будь-який час визначити право, шо застосовується до зобов’язання про утримання, обравши одне з таких:

a) право будь-якої держави, громадянином якої є будь-яка зі сторін на момент визначення;

b) право держави звичайного місця проживання будь-якої сторони на момент визначення;

c) право, визначене сторонами як таке, що застосовується, або право, яке фактично застосовувалося до режиму власності сторін;

d) право, визначене сторонами як таке, що застосовується, або право, яке фактично застосовувалося до регулювання розлучення сторін або їх окремого проживання.

2. Така угода укладається у письмовій формі або фіксується на будь-якому носієві, інформація на якому має бути доступною для здійснення посилань у подальшому, і має бути підписана обома сторонами.

3. Пункт 1 не застосовується до зобов'язань про утримання щодо особи віком до 18 років або повнолітньої особи, яка через порушення або недостатність її особистих можливостей нездатна захистити свої інтереси.

4. Незважаючи на право, визначене сторонами відповідно до пункту 1, питання щодо того, чи може кредитор відмовитися від свого права на утримання, регулюється правом держави звичайного місця проживання кредитора на момент визначення.

5. Крім випадків, коли на момент визначення права сторони були повністю поінформовані і обізнані щодо наслідків їх вибору, право, визначене сторонами, не застосовується, якщо його застосування призвело б до явно несправедливих або необгрунтованих наслідків для будь-якої зі сторін.

Держава, яка визнає поняття "доміцилій" в якості колізійної прив’язки у сфері сімейних відносин, може поінформувати Постійне Бюро Гаазької Конференції з міжнародного приватного права, що для цілей справ, які розглядаються її установами, слово "громадянство" у статтях 4 і 6 замінюється словом "доміцилій", як його визначено у цій державі.

Право державного органу звертатися про стягнення виплат, які належать кредиторові замість утримання, регулюється правом держави, якій підпорядковується цей орган.

Право, що застосовується до зобов’язань про утримання, визначає серед іншого:

a) чи може кредитор вимагати утримання, в якому розмірі і від кого;

b) розмір утримання, яке кредитор може вимагати за минулий час;

c) підставу обчислення розміру утримання та індексації;

d) хто має право пред’явити вимогу про утримання, за винятком питань, що стосуються процесуальної правоздатності і представництва у провадженні;

e) строк позовної давності;

f) обсяг зобов’язань боржника за зобов’язанням про утримання у разі, коли державний орган звертається про стягнення виплат, які належать кредитору замість утримання.

У цьому Протоколі термін "право" означає право, яке є чинним в державі, крім колізійних норм.

У застосуванні права, визначеного згідно з цим Протоколом, не може бути відмовлено, крім випадків, коли наслідки такого застосування явно суперечать публічному порядку держави суду.

Навіть якщо право, яке застосовується, передбачає інше, потреби кредитора і можливості боржника так само, як і будь-які виплати, надані кредитору замість періодичних платежів по утриманню, беруться до уваги при визначенні розміру утримання.

1. Договірна держава, в якій до зобов’язань про утримання застосовуються різні системи права або комплекси правових норм, не зобов’язана застосовувати положення Протоколу до колізій, які виникають між такими системами або комплексами.

2. Ця стаття не застосовується до Організації регіональної економічної інтеграції.

1. У державі, в якій діє дві чи більше систем права або комплексів правових норм, які стосуються питань, що регулюються цим Протоколом, у різних територіальних одиницях:

a) будь-яке посилання на право держави розуміється у відповідних випадках як посилання на чинне право відповідної територіальної одиниці;

b) будь-яке посилання на компетентні органи або державні органи цієї держави розуміється у відповідних випадках як посилання на органи, уповноважені діяти у відповідній територіальній одиниці;

c) будь-яке посилання на звичайне місце проживання у цій державі розуміється у відповідних випадках як посилання на звичайне місце проживання у відповідній територіальній одиниці;

d) будь-яке посилання на державу, громадянство якої мають обидві сторони, розуміється як посилання на територіальну одиницю, визначену відповідно до права цієї держави, або, за відсутністю відповідних положень, на територіальну одиницю, з якою зобов’язання про утримання має найбільш тісний зв’язок;

e) будь-яке посилання на державу, громадянином якої є одна зі сторін, розглядається як посилання на територіальну одиницю, визначену відповідно до права цієї держави, або, за відсутністю відповідних положень, на територіальну одиницю, з якою сторона має найбільш тісний зв’язок.