Про прожитковий мінімум

З А К О Н У К Р А Ї Н И

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 38, ст.348 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267 N 2661-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.383 N 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96 N 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66 ) ( Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 від 09.07.2007 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року N 122-VI від 12.02.2008, ВВР, 2008, N 12, ст.110 ) ( Додатково див. Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 6-7, ст.80 N 2249-VIII від 19.12.2017 )

Цей Закон відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Стаття 1. Основні положення

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

( Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 2661-IV від 16.06.2005 )

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

( Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 2661-IV від 16.06.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2249-VIII від 19.12.2017 )

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

( Частина п'ята статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2661-IV від 16.06.2005, N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 ) ( Щодо дії частини п'ятої статті 1 додатково див. Закони N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 від 09.07.2007 )

Стаття 2. Застосування прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум застосовується для:

загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

визначення права на призначення соціальної допомоги;

визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.

Стаття 3. Принципи формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг

1. Набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.

2. Набір продуктів харчування формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

( Абзац перший частини другої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI від 16.10.2012 )

Основними принципами формування набору продуктів харчування є:

................

Перейти до повного тексту