- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Закон України
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про основи національної безпеки України
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351)
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 3200-IV від 15.12.2005 , ВВР, 2006, № 14, ст.116
№ 2411-VI від 01.07.2010 , ВВР, 2010, № 40, ст.527
№ 4711-VI від 17.05.2012 , ВВР, 2013, № 14, ст.89
№ 5286-VI від 18.09.2012 , ВВР, 2013, № 38, ст.499
№ 221-VII від 18.04.2013 , ВВР, 2014, № 10, ст.119
№ 1170-VII від 27.03.2014 , ВВР, 2014, № 22, ст.816
№ 35-VIII від 23.12.2014 , ВВР, 2015, № 4, ст.13
№ 186-VIII від 12.02.2015 , ВВР, 2015, № 16, ст.110
№ 630-VIII від 16.07.2015 , ВВР, 2015, № 39, ст.375
№ 2091-VIII від 08.06.2017 , ВВР, 2017, № 30, ст.329
№ 2163-VIII від 05.10.2017 , ВВР, 2017, № 45, ст.403
№ 2180-VIII від 07.11.2017 , ВВР, 2017, № 51-52, ст.445 )
Цей Закон відповідно до пункту 17 частини першої
статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.
Стаття 1. Визначення термінів
Наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам;
національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;
загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;
Воєнна організація держави - сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз;
правоохоронні органи - органи державної влади, на які
Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Стаття 2. Правова основа національної безпеки
Правову основу у сфері національної безпеки України становлять
Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.
Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються Президентом України
Стратегія національної безпеки України,
Стратегія кібербезпеки України і
Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України, Стратегія кібербезпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.
Стаття 3. Об'єкти національної безпеки
Об'єктами національної безпеки є:
людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;
суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
Стаття 4. Суб'єкти забезпечення національної безпеки
Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:
Президент України;
Верховна Рада України;
Кабінет Міністрів України;
Рада національної безпеки і оборони України;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Національний банк України;
суди загальної юрисдикції;
прокуратура України;
Національне антикорупційне бюро України;
місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
органи і підрозділи цивільного захисту;
громадяни України, об'єднання громадян.
Стаття 5. Принципи забезпечення національної безпеки
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
верховенство права;
пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.
Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.
Стаття 6. Пріоритети національних інтересів
Пріоритетами національних інтересів України є:
гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення, збереження та зміцнення інституту сім’ї;
створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки, благополуччя, зростання у безпечному сімейному оточенні;
інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір з метою набуття членства в Організації Північноатлантичного договору; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.
Стаття 7. Загрози національним інтересам і національній безпеці України
На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:
у зовнішньополітичній сфері:
посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;
спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;
у сфері державної безпеки:
розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;
загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;
поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;
злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;
загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;
можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;
спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;
прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;
у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;
недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;
нелегальна міграція;
можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;
нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;
повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;
накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;
незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;
незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;
зростання небезпеки для життя і здоров’я цивільного населення, насамперед дітей, внаслідок воєнних дій чи збройних конфліктів;
у внутрішньополітичній сфері:
порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування
Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;
можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад;
загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;
структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;
в економічній сфері:
істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;
ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;
нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;
критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення;
недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;
критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;
нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;
велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;
небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;
неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;
критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;
неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;
"тінізація" національної економіки;
переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;
у соціальній та гуманітарній сферах:
невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
загострення демографічної кризи;
зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
прояви моральної та духовної деградації суспільства;
неефективність державної політики щодо підтримки сім’ї та забезпечення, дотримання і захисту прав дитини, і як наслідок, збільшення кількості сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які залишилися без батьківського піклування;
у науково-технологічній сфері:
наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;
неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;
низька конкурентоспроможність продукції;
нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;
зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;
відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;
у сфері цивільного захисту:
невідповідність сучасним викликам стану єдиної державної системи цивільного захисту, сил цивільного захисту, їх технічного оснащення;
значне антропогенне і техногенне перевантаження території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
погіршення технічного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на річці Дніпро;
непідтримання в належному технічному стані ядерних об’єктів на території України;
небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;
в екологічній сфері:
нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;
неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;
погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;
неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;
неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;
посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;
застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;
................Перейти до повного тексту