1. Схвалити Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року, що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2024-2027 роках Стратегії демографічного розвитку України на період до 2040 року, що додається.

3. Міністерству соціальної політики разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади:

у місячний строк розробити і подати Кабінетові Міністрів України проект плану заходів з реалізації у 2024-2027 роках Стратегії демографічного розвитку України на період до 2040 року;

починаючи з 2027 року один раз на три роки розробляти та подавати до 1 грудня Кабінетові Міністрів України проект операційного плану заходів з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням, на відповідний період;

забезпечити подання щороку до 1 травня Кабінетові Міністрів України звіту про стан реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

Ця Стратегія є довгостроковим програмним документом, що визначає основні демографічні виклики та загрози для розвитку України, посилені внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (далі - збройна агресія), а також стратегічні цілі та завдання для подолання демографічних викликів, розв’язання соціальних і гуманітарних проблем.

Україна потребує системного стратегічного рішення, яке дасть змогу мінімізувати демографічні ризики та пом’якшити загрози, забезпечити збалансоване довгострокове відтворення населення, необхідний обсяг людського капіталу і чисельність робочої сили для умов воєнного стану та повоєнного відновлення економіки і формування демографічної стійкості.

Ця Стратегія спрямована на подолання ключових демографічних викликів, що загострилися через збройну агресію. Основні завдання включають підвищення рівня народжуваності, зниження передчасної смертності та забезпечення міграційного приросту. Стратегія враховує необхідність зупинення скорочення населення та створення умов для сталого довгострокового відтворення людського капіталу. Пріоритетами для забезпечення демографічного розвитку є підтримка сімей, збереження репродуктивного здоров’я, покращення умов праці та підвищення доступності медичних і соціальних послуг. Особлива увага приділяється мінімізації відтоку українців за кордон, підтримці внутрішньо переміщених осіб та створенню стимулів для повернення мігрантів. Важливою складовою є формування середовища, сприятливого для народження та виховання дітей, із забезпеченням економічної самодостатності сімей.

Крім того, Стратегія передбачає пошук швидких рішень для адаптації до демографічних викликів з метою набуття демографічної стійкості - здатності населення адаптуватися до демографічних змін і викликів із збереженням при цьому стабільності, життєздатності та ідентичності суспільства; можливістю збереження демографічного потенціалу під впливом негативних демографічних тенденцій.

При цьому варто акцентувати увагу не лише на кількісних показниках чисельності населення, а і на якості життя людей, якості людського капіталу, що означає високу якість освіти, збереження здоров’я, довголіття, високу продуктивність праці, залученість громадян до ринку праці і врядування в громадах тощо.

Для досягнення цілей Стратегії необхідний комплексний підхід, що передбачає підвищення якості життя, створення можливостей для розвитку власного потенціалу громадян, економічної самодостатності та особистої самореалізації.

Необхідно здійснити заходи щодо мінімізації ризиків подальшого відтоку українців за кордон, зокрема після припинення або скасування воєнного стану, та створення умов для того, щоб стати "українцями за вибором", якомога більше людей чітко розуміли переваги життя в Україні, бажали повернутися на Батьківщину і будувати своє життя в Україні.

Для цього необхідно визначити Україну як країну можливостей для самореалізації українців, побудувати модель суспільства, яка забезпечуватиме конструктивну самореалізацію та економічну незалежність громадян, готовність інвестувати здобуті за кордоном знання і ресурси в розвиток економіки та суспільного життя України, а також готовність громадян захищати себе, свою свободу, своє життя та свою країну у випадку будь-яких нових нападів чи загроз незалежності України. Необхідно побудувати країну, в якій кожен громадянин "формує порядок денний", країну, яка забезпечує кращий кар’єрний розвиток, країну сильних і сміливих людей.

Особливо важливим є забезпечення рівних прав і можливостей, свобод і гідності громадян, які є основою для демографічної стійкості та розвитку України. На сьогодні ключовою передумовою для подолання негативних тенденцій є не лише посилення економічної самодостатності громадян, чітке відчуття української національної та громадянської ідентичності, але і побудова довіри між громадянами і державою, забезпечення розуміння і відчуття, що держава зробить все можливе для захисту фізичної безпеки, а також прав, свобод і гідності кожного українця, де б він не перебував: в Україні чи за кордоном.

Важливим параметром демографічної політики має стати політика розбудови прикордонних територій, які межують з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

Попри значні демографічні виклики, Україна має і важливі переваги, які можна та варто використати для подолання негативних демографічних тенденцій та створення передумов для повернення українських мігрантів із-за кордону. Серед таких переваг є зручні та часто унікальні цифрові державні сервіси, доступна медицина, значно більша свобода у виробленні та прийнятті рішень, ніж у багатьох інших країнах, відносно доступна вартість життя, багатий культурний спадок, порівняно теплий, але при цьому не засушливий, клімат; великі простори та доступні для культивування земельні площі, особливо в сільській місцевості.

Після припинення або скасування воєнного стану в Україні буде забезпечено створення можливостей для всіх громадян. Відновлення економіки та інфраструктури, зруйнованої збройною агресією, відкриє багато можливостей для кар’єрного зростання та професійної самореалізації. З огляду на зміни в структурі економіки Україна може стати центром розвитку військових технологій та інновацій, інформаційних технологій, роботизованих дистанційних систем. Україна матиме високий рівень розвитку послуг з реабілітації та протезування; потребуватиме будівництва нових доріг, мостів, житлових та комерційних об’єктів, а також модернізації транспортних мереж і комунальних систем. Враховуючи масові руйнування енергетичної інфраструктури, Україна має побудувати сучасну енергетичну систему з акцентом на розподілену генерацію та відновлювані джерела енергії. Це створить величезний попит на фахівців у зазначеній сфері, а також на робітників, що матимуть можливість зайняти стабільні та добре оплачувані позиції в одній із найбільш перспективних галузей.

Це дасть можливість людям не тільки знайти роботу, але і зробити свій внесок у відбудову країни. А відтак дасть можливість мільйонам громадян для професійної самореалізації, відчуття власного долучення до глобальних процесів.

Надзвичайно важливе значення має захист незалежності України, відродження національної ідентичності. Україна - країна з багатою культурою, традиціями та мовою. Незалежність дозволяє нації не лише визначати власний шлях розвитку, а і зберігати та поширювати унікальні культурні здобутки та національні цінності, зберегти українську мову, історію та традиції, які є основою нашої національної ідентичності.

Збройна агресія та тимчасова окупація частини території України спричинила поглиблення демографічної кризи, що полягає в значному зниженні рівня народжуваності, підвищенні рівня смертності серед військових і цивільного населення, у багатомільйонному внутрішньому переміщенні мешканців з небезпечних територій, у п’ятимільйонній вимушеній еміграції переважно жінок і дітей, зокрема без намірів повернутися. Демографічна криза також поглиблюється фактичним розмежуванням між двома демографічними процесами - на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, та на тимчасово окупованих територіях, які фактично потрапили під вплив сторонніх демографічних факторів.

Демографічні виклики та загрози для розвитку України посилюються через:

швидке скорочення чисельності населення внаслідок депопуляції (перевищення кількості померлих над кількістю новонароджених) та масштабної трудової міграції, яка часто переходить в постійну, тимчасової окупації частини території України, нових викликів і загроз, обумовлених збройною агресією. За даними Держстату, чисельність наявного населення України на дату проведення Всеукраїнського перепису населення (5 грудня 2001 р.) становила 48,5 млн. осіб. За оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук (нині Інститут демографії та проблем якості життя Національної академії наук), на 1 січня 2022 р. чисельність населення України становила 42 млн. осіб, на липень 2024 р. - 35,8 млн. осіб, у тому числі на територіях, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, - 31,1 млн. осіб;

низький рівень народжуваності. У 2020 році (напередодні відчутних наслідків в Україні гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2) сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні становив 1,22 на одну жінку проти 1,53 у 2012 році, що майже вдвічі нижче за його показник, який забезпечує просте відтворення населення (2,2). За період збройної агресії (за експертними оцінками) через безпекові ризики, невизначеність щодо майбутнього, розділення сімей тощо цей показник став нижче 1;

погіршення стану здоров’я населення через недостатню ефективність заходів залучення населення до здорового способу життя, а також неможливість отримати своєчасну та якісну медичну допомогу внаслідок збройної агресії, часту неготовність звертатися для діагностики та підтримки здоров’я до системи медичної допомоги, недостатню профілактику захворювань, численні стреси, тривале перебування у несприятливих умовах, що спричинило зниження імунітету, загострення старих і виникнення нових хронічних захворювань;

зростання чисельності осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, які потребують комплексної реабілітації та підтримки;

високий рівень передчасної смертності, передусім чоловіків, пов’язаної із масовою зайнятістю в шкідливих і небезпечних умовах, потраплянням у дорожньо-транспортні пригоди, зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами та тютюнопалінням, недостатністю інформування населення щодо безпеки виробництва та правил охорони праці та щодо навичок здорового способу життя, необережним поводженням із вибухонебезпечними предметами, окремими складнощами з доступністю та якістю медичної допомоги в сільській місцевості, низьким рівнем добробуту і підвищенням рівня бідності населення. Дія цих чинників значно посилилась через збройну агресію, яка спричинила численні смерті військових та цивільного населення, зокрема дітей. У результаті зменшилась середня очікувана тривалість життя, яка у 2020 році становила 71 рік (76 років для жінок і 66 років для чоловіків);

масову вимушену еміграцію населення, передусім жінок та дітей, пов’язану з небезпекою, нестабільністю та невизначеністю життя в Україні через збройну агресію;

незаконне вивезення громадян України за кордон. Зокрема, офіційно доведено вивезення з тимчасово окупованих територій до Російської Федерації щонайменше 19,5 тис. дітей;

демографічне старіння. Станом на 1 січня 2022 р. частка осіб у віці 60 років і старше становила 24,8 відсотка, що спричиняє додаткові потреби в медичних і соціальних послугах, зумовлює значне навантаження на публічні фінанси та працююче населення;

масштабне внутрішнє переміщення населення. У 2022 році кількість внутрішньо переміщених сімей з дітьми зросла у шість разів (із 124 тис. до 739 тис. сімей). Надмірна концентрація населення у відносно безпечних регіонах спричиняє проблеми з доступністю та якістю базових послуг, зокрема житлових, освітніх, медичних, ускладнює працевлаштування внутрішньо переміщених осіб;

моделі поведінки, коли значна частина населення свідомо відстрочує час народження дітей до часу, коли потенційні батьки вважатимуть свої життєві умови достатніми для виховання дитини (дітей), а також коли значна частина фертильного населення усвідомлено обмежує очікувану кількість власних дітей однією або двома особами, що не забезпечує природного демографічного відтворення. Умови збройної агресії, в яких перебуває Україна, створюють додатковий аргумент для негативних демографічних установок;

недостатньо гнучке та недостатньо сучасне сімейне законодавство, зокрема щодо регуляції сімейних і цивільних відносин.

З урахуванням викладених викликів і загроз, дія яких продовжуватиметься і після завершення бойових дій або припинення чи скасування воєнного стану в Україні, чисельність населення України, за оцінкою Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук, до 2041 року може скоротитися до 28,9 млн. осіб, а до 2051 року - до 25,2 млн. осіб. Прогнозування чисельності населення ускладнюється через відсутність необхідних статистичних даних, зокрема через неможливість обліку демографічних показників на тимчасово окупованих територіях, багатоваріантність сценаріїв перебігу воєнних подій.

Указом Президента України від 2 червня 2021 р. № 225 затверджено Стратегію людського розвитку. Тематика цієї Стратегії є дотичною до демографічної сфери, але її цілі стосуються таких аспектів, як створення умов для всебічного розвитку людини протягом життя, розширення можливостей реалізації потенціалу та свободи особистості, її громадянської активності заради формування згуртованої спільноти громадян, здатних до активної творчої співучасті у гармонійному, збалансованому та сталому розвитку держави. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2021 р. № 1617 затверджено план заходів з реалізації Стратегії людського розвитку на 2021-2023 роки. Реалізації зазначеної Стратегії завадила збройна агресія.

Правове регулювання у сфері демографічної політики України здійснюється відповідно до Конституції України, Законів України "Про охорону дитинства", "Про відпустки", "Про соціальні послуги", "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Указів Президента України від 2 червня 2021 р. № 225 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про Стратегію людського розвитку", від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року", від 24 березня 2021 р. № 119 "Про Національну стратегію у сфері прав людини", Сімейного кодексу України, розпоряджень Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 482 "Про схвалення Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 60, ст. 1837), від 7 квітня 2023 р. № 312 "Про схвалення Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2023-2025 роках" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 44, ст. 2357), від 23 лютого 2022 р. № 286 "Про схвалення Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 33, ст. 1803), від 14 квітня 2021 р. № 366 "Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 36, ст. 2154).

Розроблення цієї Стратегії передбачено Планом України, схваленим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 р. № 244 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 32, ст. 2035), з метою реалізації ініціативи ЄС "Ukraine Facility", запровадженої Регламентом (ЄС) Європейського Парламенту та Ради (ЄС) від 29 лютого 2024 р. № 2024/792.

Стратегію розроблено з урахуванням Цілей сталого розвитку до 2030 року, проголошених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № 70/1, положень Конвенції ООН про права дитини, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи те, що Україна формує Стратегію у статусі кандидата на членство в ЄС, з яким розпочато переговори про вступ, важливою є її узгодженість із принципами та політикою ЄС. Стратегія ґрунтується на Хартії основних прав ЄС, яка гарантує повагу до людської гідності, демократії та верховенства права, з дотриманням задекларованих ЄС у документі "Демографічні зміни в Європі: інструментарій для дій" принципів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, недискримінації та справедливості між поколіннями, врахування інтересів жителів сільських та віддалених районів, залучення органів влади всіх рівнів до пошуку та реалізації відповідей на демографічні виклики.

Заходи з реалізації Стратегії потрібно враховувати під час розроблення та реалізації інших стратегій, програм щодо повоєнного відновлення та подальшого розвитку України.

Реалізація Стратегії потребуватиме удосконалення нормативно-правової бази щодо різних складових демографічного розвитку.

Ключовими проявами негативних демографічних тенденцій є масштабна зовнішня міграція, низький рівень народжуваності, високий рівень передчасної смертності, розбалансування ринку праці, масові вимушені переміщення населення в межах України, інші чинники відтворення населення.

Масштабна зовнішня міграція

Міграційний рух в Україні характеризується значним перевищенням чисельності вибулого населення над кількістю прибулого протягом дуже тривалого періоду: спочатку це відбувалося в межах колишнього СРСР, потім економічні проблеми мотивували українців виїжджати до Російської Федерації, а з початку 2000-х - до Польщі.

Перед поширенням в Україні гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, кількість українських трудових мігрантів за кордоном становила 2,5-3 млн. осіб. У 2021 році перші посвідки на проживання в країнах - членах ЄС отримали 875800 українців, з них 83 відсотки дозволів українцям були видані Польщею. Зайнятість була основною причиною видачі дозволів українцям, 88 відсотків документів були видані з цієї причини.

Збройна агресія викликала вимушену міграцію у безпрецедентному з часів Другої світової війни масштабі: українці, що проживали на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих територіях, стали масово переміщуватися не лише до відносно безпечних регіонів України, а і до інших країн.

За даними ООН за 2022 рік і Держприкордонслужби за 2023-2024 роки, від початку повномасштабного вторгнення з України виїхало 34,39 млн. українців та в’їхало 30,91 млн. (станом на 31 травня 2024 року). Таким чином, за кордоном перебуває 3,48 млн. українців, які виїхали і не повернулися. Крім того, кількість українців, які виїхали через Російську Федерацію в країни Європи, згідно з опитуваннями Центру економічної стратегії становить 7,4 відсотка, тобто 0,26 мільйона. Відповідно до звітів Управління Верховного комісара ООН у справах біженців 1,2 млн. українців депортовані або добровільно виїхали на міжнародно визнану територію Російської Федерації та Республіки Білорусь. Відповідно загальна кількість українців, які перебувають за кордоном, становить 5 млн. осіб. Також на територію Російської Федерації незаконно вивезено щонайменше 19,5 тис. дітей.

Оскільки серед осіб, які були вимушені виїхати за межі України внаслідок збройної агресії, значну частину становлять діти та підлітки, їх неповернення призведе до непоправних демографічних втрат, подальшого погіршення і без того несприятливої демографічної ситуації та зниження демографічного потенціалу України.

Ситуація ускладнюється тим, що частина українських сімей після припинення або скасування воєнного стану та обмежень на виїзд може возз’єднатися за межами України: жінки, які матимуть прийнятну роботу і житло, мотивуватимуть своїх чоловіків до переїзду. Водночас імовірне збільшення кількості розлучень зменшуватиме шанси на повернення жінок.

За даними Центру економічної стратегії, станом на січень 2024 р. планували повернутися в Україну 52,5 відсотка опитаних, не планували - 7,3 відсотка, 15,8 відсотка - скоріше не планували повертатись, 24,5 відсотка - вагались з відповіддю, але реальна кількість українців, що залишаться за кордоном, може становити від 1,3 млн. до 3,3 млн. осіб залежно від подальшого розвитку ситуації: чим довше триватиме збройна агресія, тим менша частка осіб, які були вимушені виїхати за межі України внаслідок збройної агресії, повернеться на Батьківщину.

Головними причинами неповернення українців є: невпевненість у безпеці в Україні (47 відсотків), відсутність роботи та засобів до існування (31 відсоток), недостатній рівень доступу до базових послуг (охорона здоров’я, вода, електроенергія, інфраструктура) (22 відсотки), недоступність якісної освіти для дітей (15 відсотків).

Низький рівень народжуваності

Рівень народжуваності, нижчий за потрібний для простого відтворення населення, спостерігається в Україні із середини 1960-х років. Сумарний коефіцієнт народжуваності у 2021 році становив 1,16, що майже вдвічі менше за рівень, необхідний для забезпечення простого відтворення населення, а в період з початку збройної агресії, за оцінкою Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук, знизився до 0,9. У 2021 році кількість народжених дітей була вдвічі меншою за кількість осіб, яким виповнилося 60 років (народжених у 1961 році) і які мали право вийти на пенсію.

Головними причинами низького рівня народжуваності є:

ціннісні зміни, пов’язані з перенесенням фокуса з кількості народжених дітей на якість їх утримання та виховання, з прагненням до самореалізації поза сферою материнства/батьківства;

погіршення здоров’я через збройну агресію, зокрема репродуктивного, внаслідок поранень і травм, відсутності належного лікування на тимчасово окупованих територіях, стресів, депресивних настроїв, викликаних постійним страхом за своє життя та життя дітей і рідних;

економічні чинники - з народженням дитини підвищується ризик бідності: за даними 2021 року рівень бідності у середньому становив 20,6 відсотка, а для сімей з дітьми - 22,4 відсотка, що є ключовим фактором з початку збройної агресії;

труднощі поєднання професійної діяльності, навчання із народженням і вихованням дітей (не завжди забезпечено належні умови праці, зокрема гнучкий режим робочого часу, можливість дистанційної роботи, доступність якісних послуг з догляду за дітьми, що давало б змогу жінкам повертатися на ринок праці після народження дитини), які значною мірою впливають на відмінності у зайнятості 25-44-річних жінок (71,1 відсотка за відсутності дітей у віці трьох - п’яти років, 51,5 відсотка - за їх наявності); під час збройної агресії через масштабні руйнування, надмірну концентрацію населення, яке проживає на відносно безпечних територіях України, масові обстріли тощо значно зменшились можливості відвідування дітьми закладів дошкільної і загальної середньої освіти.

Поєднання більшості зазначених чинників створює синергетичний ефект і зумовлює для більшості українських сімей необхідність відкладати народження дитини в очікуванні більш сприятливого періоду.

Зусилля щодо підвищення рівня народжуваності традиційно фокусуються в Україні на збільшенні допомоги при народженні дитини. Так, у 2005 році цю допомогу було підвищено більше ніж у 10 разів (з 846 гривень у січні до 8497,6 гривні - у квітні), у 2008 році її розмір також було збільшено з одночасним запровадженням диференціації розміру та тривалості виплат відповідно до черговості народження (при народженні першої дитини - 12240 гривень, другої - 25000 гривень, третьої та кожної наступної - 50000 гривень; виплати проводились протягом одного - трьох років). Це посприяло зростанню кількості народжених до 426,1 тис. у 2005 році, до 460,4 тис. у 2006 році та до 512,5 тис. у 2009 році. Попри це згідно з результатами досліджень Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) фінансові стимули часто забезпечують позитивний вплив на народжуваність, але їх довгостроковий ефект є невеликим і впливає переважно на групи з невисоким рівнем освіти та з низькими доходами. Зокрема, попри підвищення виплат в Україні з 2013 року спостерігається зниження рівня народжуваності. Застереженням щодо заохочення народжуваності виключно грошовими виплатами є також ризик подальшого передання дитини на виховання до закладів інституційного догляду. Станом на липень 2024 р. в Україні близько 15,3 тис. дітей влаштовано на цілодобове перебування в такі заклади.

Через збройну агресію відбуваються подальші негативні зміни у шлюбно-сімейній структурі населення: зростають частки вдів і вдівців, самотніх людей похилого віку, сімей, у яких дітей виховує один із батьків, і сімей, у яких діти мешкають без батьків. Загострюються проблеми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: зростає кількість дітей, батьки яких загинули, зникли безвісти, примусово депортовані тощо. Водночас істотна частка фактичних сімейних пар з різних причин не пов’язана стосунками шлюбу.

Надзвичайно низький рівень народжуваності призводить до деформації вікової структури населення. Зокрема, за часів незалежності України частка населення у віці 65 років і старше зросла з 12 відсотків у 1991 році до майже 18 відсотків у 2021 році та до 22 відсотків у 2024 році. Старіння населення в країні прогресуватиме і надалі.

Високий рівень передчасної смертності

Іншим вагомим проявом демографічної кризи в Україні є надмірна передчасна (до 65 років) смертність, насамперед чоловіків. Середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні у 2020 році становила 71,35 року (міська місцевість 71,83 року, сільська - 70,32 року). У ЄС цей показник становив 80,4 року.

Головними чинниками надмірної смертності українців є поширеність зайнятості в шкідливих та небезпечних умовах, нехтування стандартами здорового способу життя, неправильне харчування, недостатність рухової активності, значною мірою пов’язаної з обмеженим доступом до відповідної інфраструктури, пізнє реагування на проблеми із здоров’ям, нехтування факторами ризику на дорогах, відмова від профілактичних оглядів та вакцинації, несприятлива екологічна ситуація. Особливо гострими є проблеми доступності до медичних, реабілітаційних та рекреаційних послуг для жителів невеликих населених пунктів.

За даними Держстату, в 2020 році основними причинами смерті серед населення віком до 65 років в Україні були хвороби системи кровообігу (39,1 відсотка), новоутворення (19,1 відсотка), зовнішні причини (12,9 відсотка), хвороби органів травлення (9,6 відсотка).

За даними ВООЗ, станом на липень 2023 р. в Україні курили 27,4 відсотка дорослих, у тому числі 44 відсотки чоловіків та 13,7 відсотка жінок. За даними Держстату, кількість померлих від хвороб, пов’язаних з алкоголем, у 2021 році становила 9,3 тис. осіб (у 2020 році - 9,7 тис. осіб).

За офіційними даними Департаменту патрульної поліції, у 2023 році внаслідок дорожньо-транспортних пригод загинуло 3053 особи, травмувалося 29 502 особи. При цьому перевищення швидкості є порушенням, яке становить найбільшу небезпеку для життя людини. За даними Департаменту патрульної поліції, у 2023 році перевищення швидкості стало причиною смерті 1716 людей. Це становить майже 56 відсотків випадків усіх смертей на дорогах.

Збройна агресія спричинила суттєве зростання смертності українців, передусім чоловіків, від зовнішніх факторів, насамперед загибелі під час участі у бойових діях, внаслідок ракетних обстрілів військової та цивільної інфраструктури, житлових будинків, ув’язнень та полону. Збройна агресія зумовлює зростання смертності через обстріли та обмежений доступ до медичної допомоги на тимчасово окупованих територіях і територіях активних бойових дій, кадрові втрати, суттєву трансформацію попиту на медичні послуги, до якої інфраструктура цієї сфери була не готова, систематичні стреси, що провокують виникнення нових та загострення старих хронічних захворювань.

Також значно збільшується кількість осіб, які отримали інвалідність. На даний час немає повних і точних статистичних даних щодо інвалідизації саме внаслідок збройної агресії. Кількість окремих випадків інвалідності можна опосередковано визначити за допоміжними показниками. Наприклад, у період з 24 лютого 2022 р. до 31 жовтня 2023 р. понад 16,1 тис. осіб звернулося до відповідних державних органів для забезпечення протезами верхніх та/або нижніх кінцівок, з них забезпечено такими протезами 15,7 тис. осіб (97,5 відсотка). У цих показниках не враховано інших допоміжних засобів реабілітації, а також осіб, яких забезпечено протезами в інший спосіб.

У період з 2014 року по грудень 2021 р., за даними Звіту щодо збору даних про постраждалих від вибухонебезпечних предметів та інциденти, підготовленого Програмою розвитку ООН в Україні (Mine victim and accident data collection in Ukraine: Final report), на території України сталося 650 інцидентів, у яких постраждало 1078 цивільних осіб, із них 312 померло.

Після широкомасштабного вторгнення Російської Федерації з лютого 2022 р. по травень 2024 р., за інформацією бази даних нещасних випадків серед цивільних, пов’язаних з мінами та вибухонебезпечними предметами, на підконтрольних територіях сталося 607 інцидентів, у яких постраждало ще 889 цивільних осіб, із них 277 осіб загинуло (14 дітей), а 612 осіб отримали поранення (74 дитини). Проте масштаб забруднення вибухонебезпечними предметами постійно збільшується у зв’язку з продовженням активних бойових дій, що зумовлює можливість збільшення кількості таких інцидентів.

Найважливішим чинником зниження рівня смертності та збереження людських життів є припинення воєнних дій на території України. Але досвід інших країн показує, що після завершення війни рівень смертності може не відразу повернутися на довоєнний рівень, і навіть за таких умов це не означає подолання тих факторів передчасної смертності, які були поширені в Україні до лютого 2022 року.

Розбалансування ринку праці

Збройна агресія негативно вплинула на ринок праці України. За оцінкою Міжнародної організації праці, рівень зайнятості в Україні у 2022 році знизився на 15,5 відсотка (що відповідає втраті 2,4 млн. робочих місць) порівняно з 2021 роком. Однак попри значне скорочення робочих місць і зростання безробіття внаслідок збройної агресії на українському ринку праці спостерігається дефіцит робочої сили. В опитуванні, проведеному Національним банком, зазначається, що 25,6 відсотка підприємств заявили про негативний вплив на їх роботу нестачі кваліфікованих працівників.

Серед ключових причин такої ситуації є:

масштабна еміграція кваліфікованих кадрів (ОЕСР визначив, що 77 відсотків вимушених мігрантів з України мали досвід роботи на батьківщині, 20 відсотків були самозайнятими або підприємцями; дані щодо освіти показують, що 71 відсоток вимушених мігрантів мають вищу освіту);

мобілізація до Збройних Сил громадян, які раніше були учасниками ринку праці;

невідповідність навичок та кваліфікації кандидатів на вакантні посади вимогам роботодавців;

значні регіональні диспропорції розподілу економічно активного населення.

Диспропорції на ринку праці перешкоджають і спроможності підприємств відновлювати свою діяльність, і спроможності громадян мати власні джерела заробітку і планувати своє економічне майбутнє.

Крім того, значна кількість людей працездатного віку виїхали з України. За даними Центру економічної стратегії, 56 відсотків усіх біженців (2,8 млн. осіб) становлять особи працездатного віку.

Дисбаланс на ринку праці буде посилюватись. За оцінкою громадської організації "Easy Business", протягом наступного десятиріччя на ринку праці виникне дефіцит близько 4,5 млн. працівників. Зокрема, до 2028 року максимальне зростання попиту на фахівців очікується у сферах адміністративного та допоміжного обслуговування (у 2,4 раза порівняно з 2022 роком), будівництва (у 2,3 раза), інформації та електронних комунікацій (у 2,2 раза). Протягом цього періоду зростатиме попит на інженерів, технічних фахівців, військових фахівців, спеціалістів у галузях природничих наук, технологій, інженерії, математики, медичних працівників, енергетиків, будівельників, фахівців з публічної політики та врядування.

Окремою проблемою ринку праці є низький рівень працевлаштування осіб з інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб. Станом на вересень 2023 року із 2,1 млн. зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб працездатного віку було працевлаштовано близько 800 тис. осіб. До початку повномасштабної збройної агресії з 2,7 млн. осіб з інвалідністю, зареєстрованих в Україні, було працевлаштовано 16 відсотків.

Значна потенційно активна частина суспільства залишається виключеною з ринку праці, зокрема жінок, які доглядають за дітьми молодшого віку. З початком повномасштабної збройної агресії дана проблема суттєво загострилась, особливо в громадах, які розташовані поруч із зоною бойових дій.

Також загострюється проблема виключення з ринку праці осіб старшого віку, зокрема у віці 50-55 років і старше. Певною мірою це зумовлено невідповідністю кваліфікацій і компетенцій таких осіб потребам ринку праці, але подекуди - дискримінацією за ознаками віку з боку роботодавців, які з упередженням ставляться до найму фахівців старшого віку.

Збройна агресія спричиняє втрати функціональності організму різних ступенів у значної кількості громадян, особливо військових. Неспроможність ринку праці забезпечити зайнятість таких громадян після реабілітації призведе до ризику втрати такими громадянами власних джерел доходів. Це матиме негативний вплив як на фінансову самостійність їх сімей, так і на збільшення дефіциту фахівців на ринку праці.

При цьому для розв’язання проблем на ринку праці та дефіциту робочої сили Україна повинна не лише залучати нові кадри, але і зосередити зусилля на суттєвому підвищенні продуктивності праці. Це вимагає створення стимулів для підприємств та працівників інвестувати в підвищення продуктивності, що передбачає розвиток навичок, освіти та підвищення кваліфікації кадрів. Ключовим інструментом для цього має стати збільшення частки використання сучасних технологій, автоматизації процесів, цифровізації та інновацій у виробництві і послугах. Підвищення технологічної спроможності робочої сили сприятиме ефективнішому використанню наявних ресурсів і забезпечить довгостроковий розвиток економіки.

Масові вимушені переміщення населення в межах України

Вимушені внутрішні міграції за масштабом співставні із зовнішніми і також мають вплив на погіршення демографічної ситуації через зміну планів сімей щодо народження дітей, погіршення умов життя внутрішньо переміщених осіб, недостатність закладів соціальної інфраструктури в приймаючих громадах тощо.

Перед початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну було зареєстровано близько 1,3 млн. внутрішньо переміщених осіб. Відтоді їх чисельність стала стрімко зростати. Станом на липень 2024 р. налічувалось 4,7 млн. зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, серед них 3,4 млн. осіб (73,5 відсотка) перемістилися після 24 лютого 2022 року.

Переміщення в інші населені пункти та, як наслідок, втрата роботи та інших джерел доходів є суттєвими чинниками невпевненості у майбутньому і залишатимуться такими ще тривалий час, поки внутрішньо переміщені особи інтегруються у нові територіальні громади або повернуться до попереднього місця проживання. Це призводить до зменшення рівня народжуваності серед внутрішньо переміщених осіб.

Прогноз кількості населення в територіальних громадах є базою планування інфраструктури (наприклад, необхідної кількості лікарень, шкіл, закладів дошкільної освіти), розроблення житлових програм, довгострокових бізнес-планів. Тому необхідним є регулярний моніторинг налаштування внутрішньо переміщених осіб щодо повернення, укорінення на новому місці чи подальшого переміщення. Станом на грудень 2023 року, за даними Міжнародної організації з міграції, 25 відсотків фактичних внутрішньо переміщених осіб, що еквівалентно 914 тис. осіб, повідомили, що вони розглядають можливість покинути своє поточне місце проживання. Більшість внутрішньо переміщених осіб (57 відсотків) висловили намір залишитися на нинішньому місці, а більшість з тих, хто повідомили про намір виїхати, не мали чітких строків для переїзду (55 відсотків) і лише 6 відсотків повідомили, що планують виїхати протягом одного місяця з моменту інтерв’ю.

Державні програми можуть заохочувати внутрішньо переміщених осіб повертатися до своїх домівок на території, на яких ведуться (велися) бойові дії, або навпаки - переїжджати на території, віддалені від територій, на яких ведуться бойові дії, якщо там є потреба в робочій силі та забезпечено доступність інфраструктури. Політика стосовно доцільності стимулювання внутрішньо переміщених осіб, які залишили території, на яких ведуться бойові дії, до повернення на території, які межують з Російською Федерацією та Республікою Білорусь, має формуватися за участю Міноборони. При цьому треба чітко комунікувати з внутрішньо переміщеними особами щодо вибору місця їх проживання.

Інші чинники відтворення населення: безпека, житло, задоволення базових потреб

Безпекові ризики внаслідок збройної агресії стали вирішальними факторами зовнішньої та внутрішньої міграції, зниження рівня народжуваності, підвищення рівня смертності (зокрема передчасної та раптової). Важливим безпековим фактором у довгостроковому періоді є сусідство значної частини території України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь, а отже, необхідно формувати політику на цих територіях із урахуванням того, що навіть після припинення збройної агресії, вони будуть залишатися у безпосередній близькості від держави-агресора.

Також велика площа територій України забруднена вибухонебезпечними предметами, що суттєво обмежує шанси на повернення українців до місця постійного проживання. Згідно з даними Мінекономіки, площа потенційно забруднених вибухонебезпечними предметами територій в Україні становить 144 тис. кв. кілометрів, тобто 24 відсотки загальної площі України.