Схвалити Концепцію військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на період до 2010 року (додається).

Військово-технічне співробітництво України з іноземними державами (далі - військово-технічне співробітництво) як складова державної зовнішньої політики є сукупністю цілеспрямованих заходів, пов'язаних із розробленням, виробництвом, ремонтом, модернізацією, знищенням (утилізацією) і міжнародними передачами товарів військового призначення.

Військово-технічне співробітництво грунтується на чинному законодавстві України, яке повністю відповідає міжнародним нормам щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та обмеження передач окремих видів товарів військового призначення та подвійного використання. З метою нерозповсюдження звичайних озброєнь, ядерної зброї та матеріалів, ракетних технологій, хімічної та біологічної зброї в Україні створено ефективну систему державного експортного контролю, яка діє в рамках міжнародних режимів.

Військово-технічне співробітництво розглядається як один з основних чинників науково-технологічного розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК), джерело надходження коштів для розроблення новітніх технологій, створення й закупівлі озброєння і військової техніки для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів України.

Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію. Іншими перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу.

За останні роки Україна розширила спектр експортованих товарів військового призначення. Об'єктивною тенденцією стало поступове збільшення у структурі експорту таких товарів частки продукції, виробленої підприємствами ОПК України, при зменшенні експорту надлишкового озброєння та військової техніки.

Разом з тим на стан військово-технічного співробітництва негативно впливає повільне реформування оборонно-промислового комплексу України, який за умов руйнування традиційної науково-технічної та виробничої кооперації, недостатньо ефективного державного регулювання опинився у кризовому стані.

Знизилися обсяги оборонних наукових досліджень та виготовлення військової наукоємної продукції, значно зменшилися загальні обсяги виробництва, деякі виробничі об'єднання припинили своє існування. Частка виробництва на виконання державного оборонного замовлення останні декілька років не перевищує п'яти відсотків від загального обсягу продукції підприємств ОПК.

Водночас окремі високотехнологічні виробництва ОПК у результаті запровадження експортно орієнтованого менеджменту та внутрішньоринкової диверсифікації змогли зберегти свій потенціал, хоча їх частка в загальному оборонному виробництві невелика.

Таким чином, на сьогодні в умовах жорсткого обмеження бюджетного фінансування військових науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та програм розвитку оборонного виробництва основним джерелом коштів для збереження і розвитку вітчизняного ОПК є надходження від міжнародних передач товарів військового призначення.

Значні витрати на фінансування сучасних систем озброєння прискорюють у світі процеси консолідації оборонних промисловостей країн-партнерів, що дозволяє оптимізувати їх державне оборонне замовлення та знизити загальні витрати на створення зброї. Україна має реагувати на ці тенденції відповідним реформуванням вітчизняного ОПК.

Реформування ОПК у напрямку консолідації оборонних підприємств, у першу чергу навколо лідерів-експортерів, та формування нових інтегрованих структур, орієнтованих на експорт, має сприяти підвищенню конкурентоспроможності оборонної продукції, зростанню обсягів експорту товарів військового призначення.

Під час формування стратегії військово-технічного співробітництва слід зважати на основні світові тенденції та зовнішні фактори, які протягом наступних років впливатимуть на розвиток ситуації на ринках озброєнь, а саме:

значне перевищення пропозицій товарів військового призначення над реальним попитом та переміщення домінуючих акцентів військово-технічного співробітництва із суто економічної площини в політичну;

звуження ємності світового ринку озброєнь та його традиційних сегментів, особливо щодо можливості отримання прямої комерційної вигоди;

значне посилення конкурентної боротьби за збереження та переділ ринку збуту товарів військового призначення, активне застосування методів провадження "інформаційної війни", спрямованих на витіснення конкурентів з цього ринку;

збільшення кількості міжнародних об'єднань у сфері розробок і виробництва військової техніки;

актуалізація питань міжнародних режимів нерозповсюдження озброєнь, зокрема звичайних, у розв'язанні завдань, що стосуються створення загальносвітової та регіональних систем безпеки;

підвищення ролі політичного діалогу на найвищому рівні під час вирішення питань військово-технічного співробітництва;

трансформація військово-технічного співробітництва від пріоритетної торгівлі завершеними зразками військової техніки до інтернаціоналізації їх виробництва і передач технологій з широким використанням офсетних та лізингових схем;

централізація державного управління у сфері міжнародних передач товарів військового призначення;

трансформація поведінки імпортерів зброї, спрямована на отримання від її закупівлі максимуму власних вигод у політичній, економічній та соціальній сферах;

розширення форм взаєморозрахунків за поставлене озброєння, намагання перевести військово-технічне співробітництво з конкретним споживачем на довгострокову і комплексну основу.

Істотними внутрішніми факторами, що мають безпосередній вплив на розвиток військово-технічного співробітництва, є:

вичерпання конструкторських, технологічних та технічних напрацювань, створених в ОПК за попередні роки;

відсутність цілісної системи досліджень тенденцій розвитку ринку озброєнь та ОПК іноземних держав;

невизначеність механізмів та недосконалість нормативно-правової бази кредитування розвитку високих технологій, забезпечення використання прав інтелектуальної власності;

відсутність замкнених циклів виробництва більшості видів військової техніки;

недостатня координація зусиль спецекспортерів, що беруть участь у міжнародних передачах товарів військового призначення, яка проявляється, зокрема, у конкуренції між ними та демпінгу цін;

незадовільне забезпечення цільового спрямування та використання коштів, отримуваних від військово-технічного співробітництва;

недосконалість механізмів визначення ринкової (в тому числі остаточної) ціни реалізації товарів військового призначення;

незадовільне використання механізму реалізації на безоплатній основі військової техніки, яка не користується попитом;

відсутність дієвої системи інформаційної підтримки реалізації важливих політичних та економічних проектів у сфері військово-технічного співробітництва і протидії деструктивному інформаційному впливу.

Військово-технічне співробітництво має здійснюватися з урахуванням необхідності пріоритетного розвитку тих галузей виробництва, що мають вирішальне значення для забезпечення належного рівня обороноздатності держави та підтримки лідерських позицій на ринку озброєння існуючих вітчизняних технологій.

Метою військово-технічного співробітництва є сприяння реалізації завдань України у зовнішньополітичній сфері, підвищенню науково-технічного, оборонно-промислового потенціалу України, її військових формувань та правоохоронних органів.

Державна політика у сфері військово-технічного співробітництва з іноземними державами формується на таких основних принципах:

пріоритетність національних інтересів України;

монополія держави на регулювання діяльності у сфері військово-технічного співробітництва;

дотримання міжнародних зобов'язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки та встановлення державного контролю за здійсненням міжнародних передач товарів військового призначення;

відповідність пріоритетам і цілям зовнішньої політики України;

чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади;

державна підтримка суб'єктів військово-технічного співробітництва, захист їх прав і законних інтересів;

відкритість і прозорість у межах законодавства України з одночасним збереженням державної таємниці;

зосередження зусиль на пріоритетних напрямах;

повага до партнерів та сумлінне виконання зобов'язань.

Реалізація цієї Концепції сприятиме закріпленню позитивних тенденцій військово-технічного співробітництва, його трансформації в оптимальну, гнучку систему міждержавних відносин, здатну самостійно розвиватися та пристосовуватися до потреб національної безпеки і світового ринку озброєння. З урахуванням сучасного стану військово-технічного співробітництва, існуючих механізмів державного регулювання у цій сфері, структури виробничих потужностей ОПК та інституту спецекспортерів пріоритетними напрямами державної політики у сфері військово-технічного співробітництва є: