Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Комплексну програму захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року, що додається.

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 26 липня 2000 р. N 1173 "Про Комплексну програму захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року" (Офіційний вісник України, 2000 р., N 31, ст. 1309).

Україна має розвинуту річкову мережу, що утворена із 71 тис. річок загальною довжиною 248 тис. кілометрів, понад 67 тисяч з них (94,4 відсотка) коротші за 10 кілометрів, їх загальна довжина становить 131 тис. кілометрів. 4011 річок мають довжину, яка перевищує 10 кілометрів.

До категорії великих річок (з площею басейну понад 50 тис. кв. кілометрів) належать Дніпро, Дунай, Тиса, Дністер, Південний Буг, Прип'ять, Десна, Сіверський Донець.

Більшість річкових басейнів (95,9 відсотка) має площу, що не перевищує 50 кв. кілометрів.

До басейнів Чорного і Азовського морів належить 95,6 відсотка річок і лише 4,4 відсотка - до басейну Балтійського моря.

Коефіцієнт густоти річкової мережі найбільших значень досягає у Карпатах, коливаючись від 0,94 кілометра на 1 кв. кілометр (басейн Пруту) до 2,5 (басейн Білого Черемошу). У басейні Дністра значення зазначеного коефіцієнта зменшується від витоку (1-1,7) до гирла (0,2-0,18). Такий же характер його зміни спостерігається в басейні Південного Бугу від 0,73-0,4 у верхів'ї річки до 0,2-0,16 у нижній її течії та в басейні Дніпра - відповідно від 0,35-0,59 (річки Тетерів та Ірпінь) до 0,12-0,18 (р. Інгулець).

Ресурси підземних вод України оцінюються в 22,5 куб. кілометра на рік. Найбільший обсяг припадає на басейни Дніпра (61 відсоток), Сіверського Дінця (12 відсотків) і Дністра (9 відсотків). На частку інших басейнів припадає менш як 18 відсотків підземних вод, у тому числі 4,6 відсотка - басейни річок Приазов'я, 0,5 відсотка - межиріччя Дністра - Південного Бугу.

В Україні збудовано понад 1 тис. водосховищ загальним об'ємом близько 58 млрд. куб. метрів та 28 тис. ставків загальним об'ємом 2 млрд. куб. метрів. Корисний об'єм цих водойм, що використовується для регулювання стоку, становить 28 куб. кілометрів.

Змішане живлення річок (опади і ґрунтові води) є причиною значних сезонних відмінностей у формуванні гідрологічного режиму. Модуль стоку змінюється від 4 до 0,5 літра в секунду з 1 кв. кілометра, зменшуючись з північного заходу на південний схід.

Під час тривалих зимових відлиг і літньо-осінніх дощів та злив рівень води в гірських річках різко підвищується, що призводить до швидкого, часто раптового формування високих паводків. Для рівнинних річок характерні високі весняні повені.

Негативні наслідки від повеней і паводків проявляються на 27 відсотках території України (165 тис. кв. кілометрів), де проживає майже третина населення.

Найбільшої шкоди від стихійного лиха, пов'язаного з повенями і паводками, зазнають гірські і передгірські райони Карпат, Полісся, придунайські та придніпровські землі, а також Донбас. Населення і економіка країни зазнають при цьому значних збитків. Половина освоєних площ схилів піддається впливу зсувних процесів, на 70 відсотках гірських водозборів в Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях розвиваються селеві явища.

Економічні збитки внаслідок шкідливої дії вод, які оцінюються втратами від зниження обсягу виробництва продукції рослинництва і тваринництва, витратами на ремонт приміщень, техніки та інвентарю, пересівання сільськогосподарських культур, закупівлю кормів тощо, становлять близько 205 млн. гривень щороку. При цьому населення зазнає прямих збитків від втрати чи пошкодження житла, господарських будівель, знищення врожаю на присадибних ділянках. Однак найбільші втрати чекають на суспільство, коли катастрофічні повені та паводки призводять до загибелі людей.

Вирішення питань протипаводкового захисту тісно пов'язане з регулюванням річок, здійсненням заходів щодо охорони їх від замулення, впливу водної ерозії, з будівництвом та виконанням інших робіт у заплавах річок.

Практика свідчить, що розв'язати проблему захисту від паводків лише інженерними заходами неможливо. Недостатнє врахування природних факторів, заощадження на запобіжних заходах, які забезпечують стійкість екосистем, призводить до значного збільшення витрат на ліквідацію наслідків шкідливої дії вод.

Формування паводків залежить від таких природних умов, як:

мінлива гідрометеорологічна (синоптична) ситуація;

морфологічна будова русел гірських річок;

різке коливання температури повітря в зимовий період та значна кількість опадів протягом року - від 530 міліметрів на рік у низинах до 1700 - у горах;

значний ухил русел річок і недостатня їх пропускна здатність, значна крутизна схилів долин;

недостатня зарегульованість річкової мережі.

Значний вплив на формування паводкового стоку справляють безсистемне вирубання лісів, що прискорює поверхневий стік, розорювання значної частини водозбірної території без застосування протиерозійних заходів і будівництво шляхів, мостів та інших об'єктів без дотримання вимог державних будівельних норм щодо захисту від паводків і забудова зон можливого затоплення.

На 17 відсотках території країни розвиваються процеси підтоплення. Насамперед це стосується південно-східного регіону, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську область.

Підтоплення у південному регіоні зумовлено:

розташуванням населених пунктів у природних замкнених безстічних пониженнях;

збільшенням техногенного і антропогенного навантаження на природні екосистеми, пов'язаного з безсистемною забудовою територій сіл;

спорудженням територіальними громадами штучних водойм без відповідного обґрунтування проектних рішень;

відсутністю на територіях населених пунктів вертикального планування та водовідвідної мережі;

засміченням та захаращенням колекторно-дренажної мережі, що перебуває у віданні місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

підняттям рівня підземних вод.

Значний вплив на рівень ґрунтових вод справляють затоплені підземні виробки на території Донбасу та у Львівській області.

Унаслідок затоплення і підтоплення території від повеней і паводків виникають надзвичайні ситуації, що завдають економічних, екологічних та соціальних збитків. Об'єктами негативного впливу є людина, її здоров'я та господарська діяльність, а також земля та вода.

Щорічні соціально-економічні збитки внаслідок підтоплення та затоплення становлять близько 500 гривень на один гектар.

У надзвичайно вологі роки розмір втрат зростає у кілька разів. Так, лише прямі збитки від підтоплення на півдні у 2005 році становили 220 млн. гривень, або близько 20 тис. гривень на один гектар.

Економічні збитки від вилучення з використання прируслових і заплавних земель у сільськогосподарському виробництві у середньому за рік становлять 10 тис. гривень на один кілометр протяжності русла. Затоплення сільськогосподарських угідь, населених пунктів та виробничих об'єктів на водозборах середніх рівнинних річок під час повеней призводить до економічних збитків в обсязі 5 тис. гривень на один гектар.

Затоплення і підтоплення сільськогосподарських земель та виробничих приміщень у різні періоди року призводить до повної чи часткової втрати врожаю, пошкодження та зниження продуктивності лісів, загибелі тварин, зниження продуктивності тваринництва через нестачу кормів, пошкодження виробничих приміщень, обладнання, сільськогосподарської техніки, ліній електропередачі, зв'язку тощо.

Наслідком затоплення і підтоплення земель є заболочення ґрунтів, змив гумусового шару, замулення верхнього горизонту неродючими алювіально-делювіальними наносами, вимивання корисних мінеральних солей, мікроелементів з продуктивного шару ґрунту та інші негативні явища.

Загальна сума щорічних збитків, пов'язаних із соціальними витратами оцінюється більш як у 19 млн. гривень.

Оцінку екологічних збитків проведено на основі визначення вартості компенсаційних заходів: осушувальних робіт, рекультивації земель, внесення органічних та мінеральних добрив, протиерозійних заходів.

Негативним наслідком затоплення сільськогосподарських земель та сільських населених пунктів є також погіршення якості води в річках та водоймах через збільшення їх каламутності та концентрації біогенів і пестицидів, а також забруднення підземних вод.

Загальна сума щорічних екологічних збитків становить близько 77 млн. гривень.

Тому захист від шкідливої дії вод є однією з найгостріших водогосподарських проблем. Система захисту повинна мати комплексний характер, створюватися з урахуванням особливостей формування та проходження повеней і паводків та динаміки рівня ґрунтових вод.

Здійснення заходів, визначених Програмою, є складовою формування і реалізації державної водогосподарсько-екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку.

Мета Програми полягає у забезпеченні захисту громадян, сільських населених пунктів, виробничих об'єктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод, мінімізації заподіюваних збитків.

Основними завданнями Програми є:

здійснення заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливої дії вод, що передбачає комплексний підхід до будівництва та реконструкції захисних споруд, включаючи поліпшення екологічного стану водних об'єктів;

усунення причин, що впливають на формування катастрофічних паводків, створення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, регулювання режиму використання земель у зонах можливого затоплення тощо;

удосконалення системи протипаводкового захисту;

проведення моніторингу якісних та кількісних показників стану водних ресурсів;

недопущення будівництва житлових будинків і виробничих об'єктів у зонах можливого затоплення;

впровадження екологічно безпечних технологій у водному, сільському та лісовому господарстві з дотриманням вимог Водного, Земельного та Лісового кодексів України, інших нормативно-правових актів.

Загальний комплекс водогосподарських робіт протиповеневого і протипаводкового захисту територій охоплює усі природно-кліматичні регіони України: Українські Карпати (Чернівецька, Івано-Франківська і частина Львівської області); Полісся (частина Львівської, Волинська, Житомирська і частина Чернігівської області); Донецька височина (Луганська, Донецька області); Гірський Крим; Лісостеп (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Черкаська, Сумська, Харківська і Полтавська області); Степ (Одеська, Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська і Херсонська області).

Основним напрямом боротьби з паводками в Українських Карпатах є басейнове регулювання річок шляхом будівництва необхідних берегозахисних укріплень і дамб.

Необхідно збільшити обсяг здійснення протиерозійних заходів на водозборах. При цьому особлива увага повинна приділятися збереженню лісів і проведенню тільки вибіркового їх вирубування. Для акумуляції твердого стоку і регулювання паводкових вод слід забезпечити належну експлуатацію водосховищ і меліоративних систем. Потрібно організувати регулярне проведення моніторингу руслових процесів і моніторингу управління водними потоками. На річках Полісся пріоритетним напрямом у запобіганні підтопленню і затопленню територій є проведення робіт з розчищення русел річок, будівництво захисних дамб уздовж річок та берегоукріплення. Особливу увагу необхідно звернути на збереження природних ландшафтів під час будівельних робіт.

Річки Луганщини і Донеччини потребують першочергового проведення протиерозійних робіт на водозборах, особливо на розораних крутосхилах. Необхідно збільшити обсяги будівельних робіт на захисних дамбах і берегоукріплення на р. Сіверський Донець. Крім того, виникла необхідність у проведенні комплексу природоохоронних робіт на малих річках.

Пріоритетним напрямом у розвитку водогосподарського комплексу в гірському Криму є проведення комплексу протиерозійних заходів на водозборах річок (будівництво водойм, закріплення ділянок з потенційним розвитком зсувів).

У лісостеповій зоні пріоритетним напрямом є розчищення малих річок, а також проведення у значному обсязі протиерозійних робіт з метою зменшення замулення водосховищ і ставків. Не менш важливим завданням є проведення робіт з реконструкції річкових шлюзів, гребель тощо.

За рахунок місцевого бюджету необхідно збільшити обсяг природоохоронних робіт на малих річках, що належать до басейнів Дніпра, Дністра та Південного Бугу.

На півдні України у степовій зоні пріоритетним напрямом розвитку водогосподарського комплексу є запобігання підтопленню територій, особливо в періоди так званих степових паводків.

Не менш важливим напрямом боротьби з підтопленням на півдні України є забезпечення інженерної організації територій та упорядкування водовідведення.

Для укріплення берегів річок максимально використовуються місцеві матеріали (кам'яні і гравійно-галечникові ґрунти) у решітчастих конструкціях (зрубові стінки, габіони тощо). Розрахунок вартості спорудження зрубових стінок і габіонів проводиться для визначення обсягу витрат з урахуванням специфічних особливостей проходження катастрофічних паводків.

Для комплексного розв'язання проблеми протиповеневого і протипаводкового захисту територій необхідно налагодити постійне проведення моніторингу руслових процесів та моніторингу якості водних ресурсів.

Передбачається здійснити технічне вдосконалення системи існуючого комплексу протипаводкового захисту шляхом значного збільшення обсягу робіт з будівництва і реконструкції гідротехнічних протипаводкових споруд, забезпечення управління та здійснення контролю за проходженням паводків, створення автоматизованої системи моніторингу кількісного і якісного стану водних ресурсів в усіх природно-кліматичних регіонах.

З метою виконання Програми за всіма напрямами на основі технічних завдань розробляються заходи у розрізі об'єктів з визначенням черговості і конкретного обсягу робіт та їх вартості, проводиться наукова оцінка ефективності протипаводкових заходів, прогноз екологічної ситуації та аналізується хід виконання проектно-вишукувальних, будівельно-монтажних та експлуатаційних робіт.

Програму передбачається виконати в один етап у період з 2006 по 2010 роки із здійсненням першочергових заходів щодо запобігання виникненню аварій на гідротехнічних спорудах та водних об'єктах, їх можливому (прогнозованому) критичному стану, а також проведенням першочергових робіт з мінімізації наслідків шкідливої дії вод, доведенням параметрів водних об'єктів до науково обґрунтованих мінімальних нормативів, що гарантуватиме в цілому екологічну безпеку життєдіяльності населення та збалансований рівень шкідливого впливу на водні об'єкти і їх спроможність до відновлення.

Організаційне забезпечення виконання Програми здійснює Держводагентство, який є одночасно її державним замовником.

Відповідальними за виконання Програми за напрямами є:

Держводагентство - проектування, будівництво та реконструкція протипаводкових об'єктів, регулювання русел річок, наукове супроводження Програми та проведення моніторингу кількісних та якісних показників стану водних ресурсів;

Мінрегіон - проектування, будівництво та реконструкція систем водовідведення у сільських населених пунктах;

МНС - підтримання в належному стані та створення нових систем спостереження, збирання, обробки і передачі гідрометеорологічної інформації та прогнозування паводків;

Держземагентство - землеустрій та здійснення протиерозійних заходів.

Здійснення заходів, визначених Програмою, забезпечується шляхом укладення договорів з виконавцями робіт, які визначаються на конкурсних засадах відповідно до закону.

Для правового забезпечення виконання Програми слід розробити нормативно-правові акти з питань:

нормування господарської діяльності на водозборах річок, прибережних захисних смугах та водних об'єктах;

управління водогосподарським комплексом у сфері захисту від шкідливої дії вод;

еколого-економічної оцінки збитків та ефективності протипаводкових робіт і заходів;

залучення інвестицій у будівництво та реконструкцію водогосподарського комплексу.

Науково-технічне забезпечення виконання Програми спрямоване на створення ефективного протипаводкового комплексу на основі сучасних систем протипаводкового захисту за такими напрямами: