Зважаючи на висновки та пропозиції учасників парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні", Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України:

у процесі підготовки проекту Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік, прийняття нормативно-правових актів і розробки державних програм щодо розвитку, функціонування та дослідження української мови врахувати зауваження та пропозиції, висловлені учасниками парламентських слухань;

на "Дні Уряду України" у жовтні 2003 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Видавництву Верховної Ради України підготувати та видати збірник матеріалів за результатами парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні". Управлінню справами Апарату Верховної Ради України профінансувати в установленому порядку витрати, пов'язані з виданням зазначеного збірника.

4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності.

Учасники парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні" (далі - учасники парламентських слухань), які відбулися 12 березня 2003 року, обговоривши мовну ситуацію в державі, відзначають, що на дванадцятому році незалежності українська мова як державна мова в Україні не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя.

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України, Закон України "Про мови в Українській РСР", Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України, а також інші законодавчі акти, зокрема закони України "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про рекламу", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо.

Таким чином, законодавча база в Україні з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповідними міжнародно-правовими актами. Однак, на думку учасників парламентських слухань, сьогодні мовна ситуація в державі свідчить про те, що лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного та незворотнього утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо - необхідні механізми реалізації вищезазначених правових документів щодо функціонування української мови, а також врегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.

Останнім часом, незважаючи на законодавче закріплення за українською мовою статусу державної, відбувається процес звуження сфери її застосування, що спричиняє соціальну напругу в суспільстві, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України та ставить під загрозу її суверенітет і державне самовизначення.

Попри відсутність міжнаціональних конфліктів, досягнуту стабільність і толерантність у міжетнічних стосунках, законодавче та реальне забезпечення прав усіх національних меншин в Україні мовне питання часто перетворюється на дестабілізуючий чинник суспільного життя, що гальмує процес творення суверенної, демократичної, правової держави.

Вважаючи, що державна мовна політика в Україні повинна відповідати конституційним нормам, положенням відповідних міжнародно-правових зобов'язань України та стратегії державотворення;

враховуючи необхідність вироблення послідовного та виваженого підходу у вирішенні мовних проблем, недопущення при цьому політичних спекуляцій і міжетнічних конфліктів та відзначаючи важливість збереження стабільності в державі;

усвідомлюючи, що застосування мов у державі має стати чинником єднання, а не розбрату, - учасники парламентських слухань рекомендують:

I. Президенту України:

створити в структурі центральних органів виконавчої влади центральний орган виконавчої влади з питань мовної політики;

створити консультативно-дорадчу раду з питань мовної політики, підзвітну Президентові України, включивши до її складу провідних фахівців - представників галузевих інститутів Національної академії наук України.

II. Верховній Раді України:

відкласти ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин до прийняття Верховною Ради України закону України про розвиток і застосування мов в Україні, яким буде передбачено реальний механізм захисту і утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя;

запровадити починаючи з 2004 року щорічні парламентські слухання, присвячені розвитку та функціонуванню української мови в Україні.

III. Кабінету Міністрів України:

1. Розробити та внести на розгляд Верховної Ради України:

а) проект Концепції державної мовної політики України;

б) проект загальнодержавної Програми розвитку, функціонування та дослідження української мови на 2004-2010 роки;

внести на розгляд Верховної Ради України до 1 липня 2003 року проект закону України про розвиток і застосування мов в Україні;

розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до відповідних законів України з метою:

а) заборони заснування в Україні засобів масової інформації іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства;

б) забезпечення україномовній продукції не менш як 70 відсотків часу трансляції та місця на шпальтах друкованих засобів масової інформації;

в) відмови телеорганізаціям, які порушують закони, що регулюють питання використання державної мови, в отриманні чи продовженні ліцензії на право користування каналами мовлення;

г) запровадження пільгового оподаткування та іншої фінансової підтримки україномовної друкованої продукції, періодичних видань, кіно- та аудіопродукції;

ґ) передбачення відповідальності за порушення законів, що регулюють питання застосування державної мови в Україні, зокрема для посадових осіб, які при виконанні своїх посадових обов'язків використовують як засіб спілкування іншу, не державну мову;