Дата підписання: 19.02.1998

Дата ратифікації: 05.11.1998

Дата набуття чинності: 19.06.1999

Україна та Республіка Узбекистан, які надалі іменуються Договірними Сторонами,

керуючись загальновизнаними нормами міжнародного права,

виходячи з прагнення забезпечити рівний правовий захист особистих та майнових прав громадян обох Договірних Сторін,

надаючи важливого значення розвитку правового співробітництва у цивільних і сімейних справах,

домовились про наступне:

1. Громадяни кожної з Договірних Сторін користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни кожної з Договірних Сторін мають право вільно і без перешкод звертатися до судів, прокуратури та інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та сімейні справи (які надалі іменуються "установи юстиції"), можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Положення цього Договору застосовуються відповідно до юридичних осіб, заснованим на територіях Договірних Сторін відповідно до їхнього законодавства.

1. Громадяни кожної з Договірних Сторін звільняються на території іншої Договірної Сторони від сплати та відшкодування судового та нотаріального мита та витрат, а також користуються безкоштовною юридичною допомогою на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що й власні громадяни даної Договірної Сторони.

2. Пільги, передбачені в пункті 1 цієї статті, поширюються на всі процесуальні дії, які здійснюються у конкретній справі, включаючи виконання рішення.

1. Пільги, передбачені статтею 2 цього Договору, надаються на підставі документів про особистий, сімейний та майновий стан особи, яка порушує клопотання про пільги. Ці документи видаються компетентними установами юстиції Договірної Сторони, на території якої має місце проживання чи місцезнаходження ця особа.

2. Якщо заявник не має на території Договірних Сторін місця проживання чи місцезнаходження, то документи, передбачені пунктом 1 цієї статті, можуть бути видані йому відповідним дипломатичним представництвом чи консульською установою Договірної Сторони, громадянином якої він є.

3. Установа юстиції, що виносить рішення у клопотанні про надання пільг, може затребувати від установи, яка видала документи, додаткові дані чи необхідні роз'яснення.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають правову допомогу у цивільних та сімейних справах відповідно до положень цього Договору.

2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам у справах, вказаних у пункті 1 цієї статті.

При наданні правової допомоги установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції України і Міністерство юстиції Республіки Узбекистан, якщо цим Договором не встановлено інший порядок зносин.

Установи юстиції Договірних Сторін надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, в тому числі:

1) складання та надання, в тому числі пересилка, оригіналів чи завірених копій відповідних документів та матеріалів;

2) проведення арешту майна, пересилка та видача речових доказів;

3) проведення огляду та освідування;

4) проведення експертизи;

5) допит сторін, третіх осіб, свідків, експертів;

6) розшук осіб, у відповідності з діючим законодавством запитуваної Договірної Сторони;

7) визнання та виконання судових рішень у цивільних та сімейних справах, вироків у кримінальних справах у частині цивільного позову;

8) вручення документів.

1. Прохання про надання правової допомоги повинно містити:

1) назву запитуючої установи юстиції та назву запитуваної установи юстиції;

2) найменування справи, в якій запитується правова допомога, викладення мети прохання та опису запитуваної допомоги;

3) імена та прізвища сторін, третіх осіб, свідків, відомостей про їхнє місце проживання чи місце перебування, дату та місце народження, громадянство, рід занять, для юридичних осіб - їхнє найменування та місцезнаходження;

4) за наявності представників осіб, зазначених в підпункті "3" - їхні імена, прізвища та адреси;

5) зазначення строків, протягом яких очікується виконання прохання, коли це необхідно.

2. При необхідності до прохання додаються належним чином завірені копії документів чи виписки з них, які полегшують виконання прохання.

3. У проханні про вручення документів мають бути зазначені точна адреса одержувача та найменування документів.

4. Прохання має бути підписано відповідною посадовою особою та скріплено гербовою печаткою запитуючої установи юстиції.

1. При виконанні прохання про надання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. На прохання установи юстиції, від якої виходить прохання, вона може застосовувати й процесуальні норми запитуючої Договірної Сторони, якщо тільки вони не суперечать законодавству запитуваної Договірної Сторони.

2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати прохання про надання правової допомоги, вона пересилає запит компетентній установі юстиції та повідомляє про це запитуючу установу юстиції.

3. На прохання запитуючої установи юстиції запитувана установа юстиції своєчасно повідомляє їй та заінтересованим сторонам про час та місце виконання прохання про правову допомогу, з тим щоби вони могли бути присутніми при виконанні прохання, якщо це допускається законодавством запитуваної Договірної Сторони.

4. В разі, коли точна адреса зазначеної в дорученні особи невідома, запитувана установа юстиції вживає у відповідності до законодавства Договірної Сторони, на території якої вона знаходиться, необхідних заходів для встановлення адреси.

5. Установи юстиції Договірних Сторін вживають необхідних заходів до своєчасного та повного виконання прохань про правову допомогу. Після виконання прохання установа юстиції в разі необхідності повертає запитуючій установі юстиції документи, які додавались до прохання про надання правової допомоги.

6. У тому випадку, коли правова допомога не може бути надана згідно статті 19 цього Договору, запитувана установа юстиції повертає запитуючій установі юстиції прохання про правову допомогу та документи, що додаються.

1. У разі необхідності для участі у розгляді справи в суді на території однієї Договірної Сторони можуть бути викликані свідки та експерти, що знаходяться на території іншої Договірної Сторони.

2. Свідок та експерт, які за викликом, врученим установою юстиції запитуваної Договірної Сторони, з'явилися до установ юстиції запитуючої Договірної Сторони, не можуть бути, незалежно від громадянства, притягнуті на території цієї Договірної Сторони до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути покарані у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до перетинання її державного кордону. Ці особи не можуть бути також притягнутими до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або піддані покаранню у зв'язку з їх поясненнями або висновками як експертів у справі, яка є предметом розгляду.

3. Особи, зазначені в пункті 2 цієї статті, втрачають передбачені цим пунктом гарантії, якщо вони не залишать території запитуючої Договірної Сторони, хоча і мають для цього можливість, до закінчення 15 діб з того дня, коли запитуюча їх установа юстиції повідомить їм, що в їхній подальшій присутності не має потреби. У цей строк не зараховується час, протягом якого ці особи не через свою вину не могли залишити територію запитуючої Договірної Сторони.

4. Свідку та експерту запитуючою Договірною Стороною відшкодовуються витрати, пов'язані з переїздом та перебуванням у запитуючій державі, а також неотримана заробітна плата за дні відриву від роботи. Експерт також має право на винагороду за проведення експертизи. У виклику має бути вказано, на які види виплат мають право отримати викликані особи. За клопотанням таких осіб установа юстиції запитуючої Договірної Сторони виплачує їм аванс на покриття відповідних витрат.

5. Виклик свідка або експерта, які проживають на території однієї з Договірних Сторін до установи юстиції іншої Договірної Сторони не повинен містити погрози застосування засобів примусу в разі неявки.

1. Установа юстиції запитуваної Договірної Сторони здійснює вручення документів відповідно до прохання та правил, діючих на території цієї Договірної Сторони, якщо документи, що вручаються, складені мовою цієї держави чи російською мовою або забезпечені належно завіреним перекладом. В протилежному випадку вона передає документи одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.

2. Підтвердження вірності перекладу документів, призначених для вручення, здійснює установа юстиції, від якої виходить прохання, або дипломатичний чи консульський представник однієї з Договірних Сторін.

3. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, вказаною у проханні, запитувана установа юстиції вживає відповідно до законодавства своєї держави заходів, необхідних для встановлення адреси. В разі, коли встановлення адреси виявиться неможливим, запитувана установа юстиції повідомляє про це запитуючу установу юстиції та повертає їй документи, що підлягають врученню.

Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути зазначені спосіб, місце і час вручення, а також особа, якій вручено документи. Підтвердження вручення документів направляється запитуваній установі юстиції.

Договірні Сторони мають право вручати документи та допитувати власних громадян, що знаходяться на території іншої Договірної Сторони, через свої дипломатичні представництва або консульські установи. При цьому не можуть застосовуватися заходи примусового характеру чи погрози їх застосування.

1. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін, виготовлені або засвідчені установою чи спеціально на те вповноваженою особою в межах їхньої компетенції та за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території іншої Договірної Сторони без будь-якого спеціального засвідчення.

2. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на території іншої Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.

Установи юстиції Договірних Сторін пересилають безпосередньо одна одній на прохання без перекладу та безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану, документи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих та майнових прав та інтересів громадян своїх держав та інших осіб, які постійно проживають на території Договірних Сторін.

1. Установи юстиції Договірних Сторін на прохання надають одна одній, відповідно до законодавства своїх держав, допомогу у встановленні адрес осіб, які проживають на території Договірних Сторін, якщо це необхідно для здійснення прав громадян. При цьому, запитуюча установа юстиції повідомляє дані, які вона має і які можуть допомогти у встановленні адреси особи, вказаної у проханні.

2. Установи юстиції Договірних Сторін надають одна одній допомогу у встановленні місця роботи чи роду занять та відомостей про прибутки осіб, які проживають на території Договірної Сторони, до яких в установах юстиції запитуючої Договірної Сторони пред'явлені майнові вимоги у цивільних і сімейних справах.

Центральні органи Договірних Сторін на прохання надають один одному відомості про діюче чи таке, що діяло в їх державах, законодавство та про практику його застосування установами юстиції.

1. Установи юстиції Договірних Сторін у стосунках одна з одною при виконанні цього Договору користуються українською, узбецькою та російською мовами.

2. Документи, що направляються на мові запитуючої Договірної Сторони, супроводжуються перекладом на мову запитуваної Договірної Сторони чи на російську мову, якщо цим Договором не передбачено інше.

3. Підтвердження вірності письмового перекладу документів здійснюється відповідно до законодавства Договірних Сторін та положень цього Договору.

Запитувана Договірна Сторона не вимагатиме відшкодування витрат з надання правової допомоги. Договірні Сторони самостійно несуть усі витрати, що виникли при наданні правової допомоги на їх території.

1. У задоволенні прохання про правову допомогу може бути відмовлено повністю або частково, якщо її виконання може завдати шкоди суверенітету чи безпеці держави, або суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.

2. В разі прийняття рішення про відмову у задоволенні прохання запитуюча Договірна Сторона письмово повідомляється про це з зазначенням причин відмови.

1. Якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, пред'являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб пред'являються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи.

2. Суди кожної Договірної Сторони є компетентними також в разі, коли на її території:

1) здійснюється торгова, промислова чи інша господарська діяльність підприємства відповідача;

2) виконано чи має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, який є предметом спору;

3) має постійне місце проживання чи місцезнаходження позивач у позові про захист честі, достоїнства та ділової репутації.

3. За позовами про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентними є суди за місцем знаходження майна. Позови до перевізників, які витікають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пред'являються за місцем знаходження управління транспортної організації, до якої у встановленому порядку була пред'явлена претензія.

1. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи і в інших випадках, якщо існує письмова угода сторін про передачу спору цим судам. При цьому виключна компетенція, яка витікає з пункту 3 статті 20 цього Договору та інших норм, встановлених частинами II-V цього розділу, а також законодавство відповідної Договірної Сторони, не може бути змінена угодою сторін.

2. За наявності угоди про передачу спору, суд за заявою відповідача передає справу в провадження іншого суду.

1. В разі порушення провадження у справі між тими самими Сторонами про той самий предмет і за тими самими підставами в судах обох Договірних Сторін, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.

2. Із згоди Договірних Сторін, суд, який порушив справу раніше, може припинити провадження у справі, якщо визнає, що ця справа буде швидше та всебічно розглянута в іншому суді, зокрема, за місцем знаходження більшої частини доказів.

3. Зустрічний позов та вимога про зарахування, які витікають з того самого правовідношення, що й головний позов, підлягають розгляду у суді, який розглядає головний позов.

1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої вона заснована.

1. У справах про визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 3 цієї статті, є компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. В разі, якщо суду однієї Договірної Сторони стануть відомі підстави визнання обмежено дієздатною чи недієздатною особи, яка постійно проживає на її території і яка є громадянином іншої Договірної Сторони, він повідомляє про це суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

3. Якщо суд Договірної Сторони, який був повідомлений про підстави для визнання обмежено дієздатним чи недієздатним, протягом трьох місяців не почне справи чи не повідомить свою думку, справа про визнання обмежено дієздатним чи недієздатним буде розглядати суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей громадянин має місце проживання. Рішення про визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною направляється компетентному суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

4. Положення пунктів 1-3 цієї статті застосовуються відповідно й до поновлення дієздатності.

5. У випадках, передбачених пунктами 2 і 3 цієї статті і невідкладних, заходи, необхідні для захисту особи або її майна, може самостійно вжити суд Договірної Сторони, на території якої ця особа постійно проживає. Розпорядження, прийняті в зв'язку з цими заходами, направляються до суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим та у справах про встановлення факту смерті компетентними є суди Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми даними була живою.

2. Суди кожної з Договірних Сторін можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім чи померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживають на її території і права та інтереси яких ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. При розгляді справ про визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим та справ про встановлення факту смерті суди Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.

1. Умови укладання шлюбу визначаються для кожної з осіб, які вступають у шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є. Крім того, відносно перешкод до укладання шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

2. Форма укладання шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, і при цьому обидва мають одне й те саме громадянство, їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, і один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, що вказані у пункті 3 цієї статті, не мали спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа юстиції якої розглядає справу.

5. Правовідносини подружжя, що стосуються їх нерухомого майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.