Цей Закон прийнято з метою стабілізації будівництва, підвищення платоспроможності населення, забезпечення реалізації житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей в умовах світової фінансової кризи.

Цей Закон спрямований на подолання кризових явищ у будівельній галузі та регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з будівництвом житла.

1. Подолання кризових явищ у будівельній галузі та житловому будівництві здійснюється відповідно до цього Закону шляхом:

викупу в забудовників та/або фінансових установ нереалізованого житла в об’єктах будівництва, що споруджувались із залученням коштів фізичних осіб у разі неспроможності забудовників продовжувати будівництво житла у зв’язку з недостатнім обсягом коштів для формування фондів соціального та службового житла;

надання громадянам державної підтримки на будівництво (придбання) доступного житла шляхом сплати державою частини його вартості;

отримання громадянами житла в оренду з викупом за рахунок власних коштів громадян та коштів державної підтримки;

надання фізичним та юридичним особам пільгових кредитів на будівництво житла та компенсацій процентної ставки за цими кредитами;

збільшення статутних капіталів державних банків та Державної іпотечної установи для надання кредитів на завершення будівництва багатоквартирних житлових будинків;

викупу державою у кредиторів іпотечних кредитів, отриманих фізичними особами на будівництво та придбання житла до набрання чинності цим Законом і віднесених до категорії ризикованих.

2. Кошти на здійснення заходів, визначених частиною першою цієї статті, спрямовуються в першу чергу на завершення будівництва об’єктів, що відповідають визначеним Кабінетом Міністрів України вимогам та мають такий ступінь будівельної готовності:

у 2009 році - на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 70 відсотків;

у 2010 році - на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 50 відсотків.

Кошти на фінансування добудови об’єктів містобудування із ступенем готовності менш як 50 відсотків виділяються лише після повного закінчення фінансування об’єктів із ступенем готовності відповідно більш як 70 відсотків та більш як 50 відсотків.

Визначення ступеня будівельної готовності таких об’єктів здійснюється в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва.

1. Основними джерелами фінансування заходів, визначених цим Законом, є:

кошти, передбачені законом про Державний бюджет України на відповідний рік, зокрема: кошти Стабілізаційного фонду, за позиками міжнародних фінансових організацій, за державними внутрішніми позиками;

кошти місцевих бюджетів;

інвестиції юридичних та фізичних осіб;

інші джерела фінансування, не заборонені законодавством.

2. Бюджетні кошти, передбачені для фінансування антикризових заходів у будівництві, визначених цим Законом, використовуються з урахуванням оптимізації кількості бюджетних програм шляхом концентрації видатків за єдиним головним розпорядником бюджетних коштів, якого визначено законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

3. Вартість об’єктів будівництва, що фінансуються відповідно до цього Закону, встановлюється згідно з проектно-кошторисною документацією, що відповідає державним будівельним нормам з визначення вартості.

Установити, що до 1 січня 2013 року:

1. Кредитно-фінансові установи здійснюють пільгове кредитування суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовників), для будівництва житла та інших об’єктів будівництва під заставу цінних паперів, майнових прав та інших активів. Порядок надання таких кредитів визначається Кабінетом Міністрів України спільно з Національним банком України.

У цьому Порядку передбачити, що:

у вартості такого житла та інших об’єктів будівництва кошторисний прибуток не може перевищувати 15 відсотків прямих і загальновиробничих витрат з будівництва, а рентабельність виробництва будівельних матеріалів та виробів, що використовуються у будівництві, також не може становити більше ніж 15 відсотків;

різниця, що виникає між ставкою за зазначеними пільговими кредитами та поточною ринковою ставкою, компенсується за рахунок державного бюджету і не може більш як на два відсотки перевищувати рівень облікової ставки Національного банку України;

у разі неможливості повернення суб’єктом господарської діяльності, що здійснює будівництво (забудовником), такого кредиту у визначений договором термін, кредитно-фінансова установа в порядку, визначеному законодавством, набуває майнових прав на збудоване житло та має право продати його органам державної влади, органам місцевого самоврядування або Державній іпотечній установі з метою забезпечення громадян, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, чи здійснити його вільний продаж на ринку житла;

кредитно-фінансові установи не здійснюють формування резервів для покриття ризиків за іпотечними кредитами, які надані відповідно до цього Закону для фінансування антикризових заходів у будівництві.

2. Кредитно-фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати процентну ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін.

3. Суб’єктам господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовникам), дозволяється проводити державну реєстрацію права власності в бюро технічної інвентаризації на об’єкти незавершеного будівництва та їх частини з метою подальшого продажу чи передачі в іпотеку.

4. Забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.

Ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців.

6. Договори оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, на яких здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків (у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення) та на яких виконуються будівельно-монтажні роботи, укладені до набрання чинності цим Законом, підлягають поновленню на ті самі строки і на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами у порядку, встановленому законом.

7. Фінансування операцій комерційних банків у частині надання громадянам іпотечних кредитів на завершення будівництва житла, що здійснюється відповідно до чинного законодавства, провадиться Державною іпотечною установою за рахунок:

поповнення у 2011 році їх статутного капіталу. При цьому джерелами поповнення статутного капіталу можуть бути, зокрема, облігації внутрішньої державної позики, які передаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, до статутного капіталу Державної іпотечної установи і можуть викуповуватися комерційними банками та іншими суб’єктами господарювання за номінальною вартістю з дохідністю в розмірі облікової ставки на строк їх обігу;

отриманих на довгостроковій та поворотній основі цільових коштів за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

отриманих коштів від розміщення іпотечних облігацій Державної іпотечної установи, випущених з дотриманням вимог законодавства. Такі іпотечні облігації, випущені Державною іпотечною установою, прирівнюються до цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

8. Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері будівництва, надають довідки про засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до умов договорів за зверненнями суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Форс-мажорними обставинами для цілей цього Закону є непередбачувані та непереборні обставини, що відбуваються незалежно від волі і бажання сторін, настання яких неможливо передбачити при укладенні договору та для протидії яким сторони не можуть вжити заходів.

1. Доступне житло - збудовані і ті, що будуються за державної підтримки, житлові будинки (комплекси) та квартири.

2. Державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або наданні пільгового іпотечного житлового кредиту.

Державна підтримка у розмірі 50 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або пільгового іпотечного житлового кредиту надається особам, на яких поширюється дія пунктів 19-24 частини першої статті 6, пунктів 10-15 частини другої статті 7 та абзаців другого, четвертого і шостого частини першої статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також внутрішньо переміщеним особам, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Право на отримання державної підтримки надається громадянам, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства.

3. Державна підтримка надається з розрахунку не більш як 21 квадратний метр на одну особу та додатково 10,5 квадратних метра загальної площі житла на сім’ю. Решту вартості житла сплачує громадянин, який уклав договір про будівництво (придбання) доступного житла, за власні кошти.

4. Пільговий іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається громадянинові для будівництва або придбання доступного житла уповноваженим банком, рефінансування якого здійснює Державна іпотечна установа або Національний банк України, чи фінансовою установою - виконавцем державної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла.

5. Право на отримання пільгового іпотечного житлового кредиту надається громадянинові, який відповідно до законодавства має право на отримання такого житла, з урахуванням вимог фінансової установи до позичальника.

6. Державна підтримка для будівництва (придбання) доступного житла надається сім’ям та одиноким громадянам лише один раз. Право на отримання такої підтримки вважається використаним з моменту отримання громадянином такого житла у власність.

7. Державна підтримка будівництва (придбання) доступного житла здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів.

Кошти, передбачені у державному бюджеті на надання державної підтримки, використовуються з урахуванням оптимізації кількості бюджетних програм шляхом концентрації видатків за єдиним головним розпорядником бюджетних коштів, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

8. Контроль за будівництвом та прийняттям в експлуатацію об’єктів доступного житла покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

9. Архітектурно-планувальні і технічні вимоги до доступного житла встановлюються державними будівельними нормами з обов’язковим урахуванням вимог до енергозбереження.

10. Доступне житло використовується лише за призначенням відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України правил користування приміщеннями житлових будинків.

11. Умови здешевлення вартості будівництва доступного житла створюються шляхом:

надання органами місцевого самоврядування в користування забудовнику земельної ділянки під будівництво доступного житла без проведення аукціону з установленням річного розміру плати за користування земельними ділянками на рівні розміру плати за землю, що встановлюється Податковим кодексом України. Проектні та будівельно-монтажні роботи на таких земельних ділянках повинні розпочатися не пізніше ніж за три роки з дня надання земельної ділянки. У разі недотримання цього строку земельна ділянка повертається у власність органам місцевого самоврядування;

визначення архітектурно-планувальних та технічних норм і вимог до доступного житла;

здешевлення іпотечних житлових кредитів шляхом здійснення рефінансування уповноважених банків Національним банком України або Державною іпотечною установою під заставу облігацій, емітованих такою установою під державну гарантію;

зменшення податкового навантаження на громадян через поширення механізму податкового кредиту на видатки, понесені ними для будівництва (придбання) доступного житла;

використання економічних і теплоефективних проектів житлових будинків масового застосування на основі проектів повторного використання;

залучення до виконання робіт технопарків, технополісів та зон інвестиційно-інноваційного розвитку, створених у регіонах;

застосування раціональних конструктивних та інженерних рішень, запровадження енергоефективних інноваційних технологій, у тому числі нанотехнологій;

використання місцевої сировини, матеріалів і виробів вітчизняного виробництва.

12. Порядок надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом встановлюється Кабінетом Міністрів України.

13. Уповноважений банк - фінансова установа, що відповідає нормативам, установленим Національним банком України, та методології Державної іпотечної установи.

14. До участі у фінансуванні будівництва (придбання) доступного житла допускаються фінансові установи, що:

мають досвід іпотечного кредитування на будівництво житла не менш як три роки;

здійснюють іпотечне кредитування за методологічними вимогами, встановленими Державною іпотечною установою.

15. Процентна ставка фінансування за кредитами на будівництво (придбання) доступного житла встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс два відсотки, а в разі надання кредитів за рахунок бюджетних коштів фінансовою установою - виконавцем державної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла - у розмірі 7 відсотків річних.

1. Оренда житла з викупом - правовідносини підприємства-орендодавця (далі - орендодавець) та фізичної особи-орендаря (далі - орендар), що виникають на підставі укладеного ними договору оренди житла з викупом та регулюються Цивільним кодексом України і цим Законом.

2. Орендар може набувати житло на умовах довгострокової (до 30 років) оренди з викупом та правом дострокового погашення орендної плати.

3. Відносини оренди встановлюються на підставі договору оренди житла з викупом за умови сплати орендарем коштів початкового внеску відповідно до порядку оренди житла з викупом, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

4. Порядок оренди житла з викупом регулює механізм:

1) взаємодії сторін договору;

2) укладення договору оренди житла з викупом;

3) визначення розміру орендної плати;

4) повернення коштів у разі припинення договору з ініціативи орендаря;

5) повернення коштів у разі розірвання договору оренди житла з викупом у зв’язку з його невиконанням;

6) формування резерву непередбачених витрат, пов’язаних з обслуговуванням зобов’язань орендаря;

7) здійснення управління житлом орендодавцем до повного викупу житла орендарем;

8) дострокового припинення договору оренди житла з викупом з ініціативи спадкоємця тощо.

5. Орендар житла вносить орендну плату відповідно до умов, визначених у договорі оренди житла з викупом, протягом строку дії договору до повного викупу житла та набуття житла у власність орендарем.

Орендар житла зобов’язаний компенсувати орендодавцю витрати, пов’язані з вчиненням юридичних дій: страхові платежі, витрати на оформлення прав власності на нерухоме майно, на державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, нотаріальні послуги, резерви непередбачених витрат, пов’язані з обслуговуванням зобов’язань орендаря. Розмір резервів непередбачених витрат, пов’язаних з обслуговуванням зобов’язань орендаря, не може перевищувати три відсотки вартості житла.