Кабінет Міністрів України і Уряд Туркменистану,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на майно, і з метою розвивати економічне співробітництво між двома країнами,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються Договірною Державою або її адміністративно-територіальними підрозділами, або місцевими органами влади, незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на доходи і на майно вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходів, з вартості майна, або з окремих їх елементів, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна, податки на загальну суму заробітної плати або платні, сплачуваних підприємствами, а також податки, що стягуються з доходів від приросту вартості майна.

3. Існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є:

а) в Україні:

(і) податок на прибуток підприємств; і

(іі) податок на доходи фізичних осіб;

(надалі "податки України");

b) у Туркменистані:

(і) податок на прибуток (доход);

(іі) податок з фізичних осіб;

(ііі) податок на майно підприємств;

(надалі "податки Туркменистану").

4. Конвенція застосовується також до всіх ідентичних або подібних податків, які будуть стягуватись в доповнення до існуючих податків або замість них після дати підписання цієї Конвенції. Компетентні органи Договірних Держав повідомлятимуть один одного про принципові зміни, що будуть внесені в їх відповідні податкові закони.

5. Положення цієї Конвенції не поширюються на штрафи та пеню, сплачені за порушення податкового законодавства Договірних Держав.

1. Для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше:

а) терміни "одна Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають Україну або Туркменистан залежно від контексту;

b) термін "Україна" при використанні в географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, а також будь-яку іншу територію за межами територіальних вод України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена як територія, в межах якої можуть здійснюватись права України стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів;

c) термін "Туркменистан" означає Туркменистан і при використанні в географічному значенні означає його територію, а також визначені відповідно до міжнародного права райони, де може здійснюватись діяльність, по відношенню до якої застосовується податкове законодавство Туркменистану;

d) термін "особа" означає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об'єднання осіб;

е) термін "компанія" означає будь-яке корпоративне утворення або будь-яку іншу організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне утворення;

f) терміни "підприємство однієї Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом однієї Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

g) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, автомобільним або залізничним транспортним засобом, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли таке перевезення здійснюється виключно між пунктами, розташованими в другій Договірній Державі;

h) термін "компетентний орган" означає:

і) в Україні - Державну податкову адміністрацію України або її повноважного представника;

іі) в Туркменистані - Міністерство економіки і фінансів та Головну державну податкову інспекцію або їх повноважного представника;

і) термін "національна особа" означає:

(і) будь-яку фізичну особу, яка має громадянство Договірної Держави;

(іі) будь-яку юридичну особу, товариство або асоціацію, що одержують свій статус як такий за чинним законодавством Договірної Держави.

2. При застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений в ній, матиме те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється Конвенція, якщо з контексту не випливає інше.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, однак, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі тільки стосовно доходів з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться.

2. У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

а) вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) коли Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такого резидента за взаємною згодою.

3. У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де розміщений її фактичний керівний орган.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, включає:

a) місце управління;

b) філіал;

c) офіс;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів.

3. Термін "постійне представництво" включає також:

а) будівельний майданчик, будівельний, монтажний чи складальний об'єкт або наглядову діяльність, пов'язану з згаданими об'єктами, але тільки у випадку, коли тривалість пов'язаних з ними робіт перевищує 12 місяців;

b) надання послуг, включаючи консультативні послуги, підприємством через службовців або інший персонал, найнятих підприємством для цих цілей, але лише якщо діяльність такого роду (для одного або декількох об'єктів) в межах держави триває протягом періоду або періодів, що складають у сукупності більше ніж 183 дні протягом будь-якого дванадцятимісячного періоду;

с) установку або споруду, що використовується для розвідки природних ресурсів або послуги, пов'язані з наглядом за виконанням цих робіт, або бурову установку або судно, що використовується для розвідки природних ресурсів, якщо тільки тривалість такого використання перевищує 6 місяців, або тривалість надання таких послуг перевищує 6 місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не включає:

а) використання споруд виключно з метою зберігання або демонстрації товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання або демонстрації;

c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збору інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від а) до е), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

5. Незалежно від положень пунктів 1 і 2, якщо особа - інша ніж агент з незалежним статусом, про якого йдеться в пункті 7, діє в Договірній Державі від імені підприємства другої Договірної Держави, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в першій згаданій Договірній Державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства, якщо ця особа:

а) має і звичайно використовує в цій Державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, за винятком, коли діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4, яка, якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, відповідно до положень цього пункту, не робить з цього постійного місця діяльності постійного представництва;

b) не має таких повноважень, але звичайно утримує запаси товарів або продукції в першій згаданій Державі, які вона регулярно доставляє для підприємства.

6. Незважаючи на попередні положення цієї статті, страхове підприємство Договірної Держави за винятком випадків перестрахування, буде вважатись таким, що має постійне представництво в другій Договірній Державі, якщо воно збирає страхові премії на території цієї другої Держави або страхує від можливого там ризику, через особу, яка не є агентом з незалежним статусом, до якого застосовуються положення пункту 7.

7. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності. Однак, якщо діяльність такого агента зосереджена повністю або майже повністю на діях, здійснюваних для цього підприємства, то в межах даного пункту він не буде розглядатись як агент з незалежним статусом.

8. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій другій Державі (або через постійне представництво або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського або лісового господарства), яке знаходиться в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" повинен мати те значення, яке він має у законодавстві Договірної Держави, в якій знаходиться це майно. Цей термін повинен у будь-якому випадку включати майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, використовувані в сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі, що сплачуються як компенсації за розробку або право на розробку мінеральних ресурсів, джерел та інших природних копалин; морські або повітряні судна, автомобільні або залізничні транспортні засоби не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 застосовуються також до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 застосовуються також до доходів від нерухомого майна підприємства і до доходів від нерухомого майна, використовуваного для здійснення незалежних особистих послуг.

1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо лише таке підприємство не здійснює підприємницької діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність таким чином, його прибуток може оподатковуватись у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3, у випадку, якщо підприємство Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, в кожній Договірній Державі до цього постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було відокремленим та окремим підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. У визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, включаючи раціональний розподіл управлінських та загальноадміністративних витрат, понесених для цілей підприємства в цілому як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і в будь-якому іншому місці. У будь-якому випадку такі витрати не повинні включати будь-які суми, що сплачуються (інакше, ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом підприємству або його іншому підрозділу як роялті, гонорар або інші подібні платежі за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи управління, чи, виключаючи банки, як проценти за позику, надану підприємством постійному представництву.

4. Якщо в Договірній Державі визначення прибутку, що відноситься до постійного представництва на основі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства по його різних підрозділах, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 не забороняє Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу. Вибраний метод розподілу повинен давати результати, відповідно до принципів, що містяться в цій статті.

5. Ніякий прибуток не буде зараховуватися постійному представництву на основі лише закупівлі цим постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів, прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається щорічно одним і тим же методом, якщо тільки не буде вагомої і достатньої причини для його зміни.

7. У випадку, коли прибуток включає види доходів, про які йдеться окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення згаданих статей не зачіпаються положеннями цієї статті.

1. Прибуток, що отримується підприємством Договірної Держави від експлуатації морських або повітряних суден, автомобільних або залізничних транспортних засобів в міжнародних перевезеннях, оподатковується тільки в цій Державі.

2. Для цілей цієї статті прибуток від експлуатації морських або повітряних суден в міжнародних перевезеннях включає;

a) доход від здачі в оренду морських або повітряних суден без екіпажу;

b) прибуток від використання, утримання або здавання в оренду контейнерів (включаючи трейлери і супутнє устаткування для транспортування контейнерів), використовуваних для транспортування товарів або виробів, де така оренда або таке використання, утримання або оренда, залежно від випадку, є побічними стосовно експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях.

3. Якщо прибуток, згідно з пунктом 1 цієї статті, отримує резидент Договірної Держави від участі у пулі, спільному підприємстві чи в міжнародному транспортному агентстві, прибуток, що відноситься до такого резидента, буде оподатковуватись тільки в Договірній Державі, резидентом якої він є.

1. У випадку, коли

а) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь в керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

b) одні і ті ж особи прямо або посередньо беруть участь в керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави, і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних і фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який міг би бути нарахований одному з них, але за наявності цих умов не був йому нарахований, може бути включений до прибутку цього підприємства і відповідно оподаткований.

2. У випадку, коли одна Договірна Держава включає в прибуток підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибуток, відносно якого підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Державі, і прибуток, включений таким чином, є прибутком, який був би нарахований підприємству першої згаданої Держави, якби відносини між двома підприємствами були б такими ж як між незалежними підприємствами, то тоді ця друга Держава проведе відповідне коригування нарахованого в ній податку на цей прибуток. При здійсненні такого коригування будуть належним чином враховані інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав будуть консультуватися один з одним при необхідності.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись в Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що виплачує дивіденди, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником дивідендів, то податок, що стягується таким чином, що не повинен перевищувати 10 відсотків валової суми дивідендів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлять спосіб застосування цього обмеження. Цей пункт не зачіпає оподаткування компанії відносно прибутку, з якого сплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь в прибутках, а також доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж податковому регулюванню, як доход від акцій, відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо фактичний власник дивідендів, будучи резидентом Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване там постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і холдинг, відносно якого виплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення статті 7 або статті 14, залежно від обставин.

5. У випадку, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, отримує прибуток або доходи з другої Договірної Держави ця друга Держава може повністю звільнити від податків дивіденди, що виплачуються цією компанією, за винятком випадку, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдинг, відносно якого виплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і не може піддавати оподаткуванню нерозподілений прибуток компанії, навіть якщо дивіденди виплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій другій Державі.

1. Проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі.

2. Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись в тій Договірній Державі, в якій вони виникають і, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником процентів, податок, що стягується таким чином не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування цього обмеження.

3. Незважаючи на положення пункту 2, проценти, що виникають в:

а) Туркменистані і сплачені Уряду України або Національному Банку України, звільняються від податку Туркменистану;

b) Україні і сплачені Уряду Туркменистану або Центральному Банку Туркменистану, звільняються від податку України.

4. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і від наявності права на участь в прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів і облігацій або боргових зобов'язань, включаючи премії і виграші по цих цінних паперах, облігаціях або боргових зобов'язаннях.

5. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо фактичний власник процентів, який є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване там постійне представництво або здійснює в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або до постійної бази. У такому випадку, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14.

6. Вважається, що проценти виникають в Договірній Державі, якщо платником є сама ця Держава, її адміністративно-територіальний підрозділ, місцевий орган влади або резидент цієї Держави. Якщо ж, особа, що виплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, в зв'язку з якими виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по виплаті цих процентів несе таке постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають в Державі, в якій знаходиться постійне представництво або постійна база.

7. Якщо з причин особливих відносин між платником і фактичним власником процентів, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником і фактичним власником процентів, при відсутності таких відносин, то положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. У такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.