1. Схвалити Концепцію розвитку системи фінансового забезпечення у сфері охорони здоров’я, що додається.

2. Міністерству охорони здоров’я, Міністерству фінансів, Міністерству економічного розвитку і торгівлі, Міністерству юстиції разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.

Розвиток системи фінансового забезпечення у сфері охорони здоров’я є складовою частиною державної соціально-економічної політики, спрямованої на подальший розвиток системи охорони здоров’я. Цією Концепцією визначені пріоритети запровадження нового фінансового механізму в сфері охорони здоров’я відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та Національного плану дій на 2013 рік щодо її впровадження, затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 р. № 128.

Важливою відмінністю сфери охорони здоров’я від інших сфер є множинність джерел формування фінансових ресурсів для оплати медичної допомоги і різноманітність систем та моделей фінансування. Крім системи приватного фінансування, де джерелом коштів є прямі платежі пацієнтів за надання медичної допомоги та внески громадян і роботодавців (в інтересах своїх працівників) на добровільне медичне страхування, що здійснюється страховими компаніями приватної форми власності, функціонує система державного фінансування сфери охорони здоров’я. Існують дві основні (державні) моделі функціонування сфери охорони здоров’я, в основу яких покладено податкове або страхове фінансування, а також приватна система організації охорони здоров’я.

Державна модель функціонування сфери охорони здоров’я передбачає фінансування системи охорони здоров’я переважно за рахунок загального оподаткування з наступним державним розподілом зібраних коштів. Така модель функціонує у Великобританії, Данії, Скандинавських країнах, а її елементи ("моделі Семашка") існують у більшості країн колишнього СРСР. Сутність цієї моделі полягає в тому, що будь-яка людина незалежно від її приналежності до активного населення має право на мінімальну захищеність відносно захворювань, старості чи іншої причини скорочення своїх матеріальних ресурсів. Держава повинна забезпечити гарантований мінімум соціального та медичного забезпечення всіх громадян незалежно від обсягу відрахувань від їх заробітної плати. У такому випадку превалює принцип суспільної солідарності, який базується на соціальній справедливості.

Державна модель функціонування сфери охорони здоров’я передбачає надання всім громадянам рівних прав в одержанні медичної допомоги, здійснення контролю за функціонуванням системи з боку парламенту, прозорість фінансових потоків, підзвітність системи охорони здоров’я розвинутому суспільству, що становить основи парламентаризму, законності, демократії і громадянського суспільства в державі. Разом з тим громадяни повинні відповідально ставитися до стану свого здоров’я, розуміти його значимість для перспектив розвитку держави, оскільки для податкової системи характерна безадресність і виконавча влада цілком може витрачати бюджетні кошти відповідно до запропонованого нею розподілу за законодавчо затвердженими статтями видатків.

Бісмарська модель функціонування сфери охорони здоров’я, основою фінансування медичної допомоги в якій є обов’язкове медичне страхування, передбачає тісний зв’язок між рівнем соціального захисту та професійною діяльністю. Соціальні права обумовлюються тими відрахуваннями, які виплачуються протягом всього активного життя, тобто соціальні виплати отримують форму страхових внесків. Основним джерелом фінансових ресурсів на охорону здоров’я у такій моделі є обов’язкові внески працівників та/або роботодавців, а страхувальниками найчастіше є державні установи або недержавні комерційні організації.

Важливою характеристикою системи обов’язкового медичного страхування є цільове спрямування коштів на охорону здоров’я, зокрема страхові внески спрямовуються не у загальний бюджет, а безпосередньо на потреби охорони здоров’я, що є істотною відмінністю моделі медичного страхування. Цим забезпечується адресність, яка не характерна для моделі фінансування охорони здоров’я через податкові надходження. Сфера охорони здоров’я при цьому менше залежить від бюджетних пріоритетів, що визначаються органами державного регулювання. Таким чином, соціальний захист при такій моделі є принципово незалежним від державного бюджету.

Така модель характерна для Німеччини, Нідерландів, Австрії, Бельгії, Франції, країн Балтії. Система охорони здоров’я фінансується на тристоронній основі за рахунок цільових страхових внесків роботодавців, працівників, органів місцевого самоврядування, а також бюджетних коштів. Частково оплата лікування може здійснюватися за рахунок особистих коштів пацієнта (20-30 відсотків).

Ця Концепція відповідає завданням розпочатого в 2010 році реформування системи охорони здоров’я, визначає нагальні проблеми і шляхи їх розв’язання, що сприятиме розвитку системи охорони здоров’я.

Ця Концепція розроблена з урахуванням міжнародного досвіду щодо фінансового забезпечення галузі охорони здоров’я, а також напрямів діяльності Всесвітньої організації охорони здоров’я, Європейської комісії, Світового банку та інших міжнародних організацій, яка поширюється на сферу охорони здоров’я.

Відповідно до пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я необхідно розв’язати такі основні проблеми:

низький рівень управління фінансовими ресурсами;

обмежений доступ населення до основних видів медичної допомоги;

низький рівень конкуренції у сфері охорони здоров’я;

непропорційний розподіл та дублювання функцій постачальників;

обмеження прав закладів охорони здоров’я щодо управління фінансовими ресурсами і отриманими коштами від провадження господарської діяльності;

недосконалість механізму обчислення вартості медичної допомоги;

низький рівень участі місцевих органів державної влади в розвитку інфраструктури закладів охорони здоров’я;

низький рівень фінансування галузі та економічного стимулювання до якісної праці.

Метою цієї Концепції є необхідність удосконалення у 2013-2014 роках механізму фінансового забезпечення системи охорони здоров’я на всій території України для підвищення доступності та якості медичного обслуговування населення.