Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2016 року, що додається.

Визначити державними замовниками Програми Міністерство внутрішніх справ (координатор) та Міністерство інфраструктури.

2. Міністерству внутрішніх справ разом з Міністерством інфраструктури, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади за участю громадських організацій розробити та подати в тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2016 року.

3. Визнати такими, що втратили чинність:

розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 р. № 1384 "Про схвалення Концепції Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху на 2009-2012 роки" (Офіційний вісник України, 2008 р., № 84, ст. 2829);

пункт 7 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2010 р. № 466 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 45, ст. 1486).

Протягом останніх чотирьох років в Україні спостерігалася тенденція до зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод, у тому числі з потерпілими (у 2008 році сталося 51 279 дорожньо-транспортних пригод з потерпілими, у 2009 році - 37 080, у 2010 році - 31 768, у 2011 році - 30 769), а також до зменшення кількості загиблих (з 7718 у 2008 році до 4831 у 2011 році, або на 37,4 відсотка) та відповідно до зменшення кількості травмованих (з 63 254 до 37 774, або на 40,3 відсотка).

Незважаючи на таку ситуацію, в Україні кількість загиблих у дорожньо-транспортних пригодах протягом 2011 року на 100 тис. населення становить 10,6, тоді як у країнах Європейського Союзу в середньому - 6-8 загиблих на 100 тис. населення, а кращі показники - 3-5 загиблих на 100 тис. населення.

У 2011 році спостерігалося уповільнення темпів зниження показників аварійності, тоді як за підсумком I кварталу 2012 р. намітилася тенденція до зростання показників аварійності. Порівняно з I кварталом 2011 р. кількість дорожньо-транспортних пригод з потерпілими зросла на 14,6 відсотка, кількість загиблих у них - на 15,6 відсотка, травмованих - на 14,8 відсотка.

За статистичними даними 2011 року, найбільш поширеними видами дорожньо-транспортних пригод з потерпілими є наїзд на пішохода (36,3 відсотка загальної кількості дорожньо-транспортних пригод з потерпілими), зіткнення транспортних засобів (34,1 відсотка), наїзд на перешкоду (11,4 відсотка). При цьому частка загиблих у випадках наїзду на пішохода становить 38 відсотків загальної кількості загиблих у дорожньо-транспортних пригодах, тоді як відповідний середній показник країн Європейського Союзу становить близько 15 відсотків. Основними причинами дорожньо-транспортних пригод з потерпілими є перевищення безпечної швидкості руху (23,6 відсотка загальної кількості дорожньо-транспортних пригод з потерпілими), порушення правил маневрування (19,6 відсотка) та правил проїзду перехресть (8 відсотків). Порівняно з даними 2010 року на 44,6 відсотка зросла частка дорожньо-транспортних пригод, що сталися через керування транспортним засобом у стані сп’яніння, яка за підсумками 2011 року становить 6 відсотків загальної кількості дорожньо-транспортних пригод з потерпілими.

70 відсотків загальної кількості дорожньо-транспортних пригод з потерпілими в Україні сталися в населених пунктах, при цьому кількість загиблих у таких дорожньо-транспортних пригодах становить 43,8 відсотка загальної кількості загиблих, що вище відповідного показника більшості країн Європейського Союзу, який у середньому становить близько 33 відсотки.

Адміністративні важелі впливу на забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема підвищення розмірів штрафів за порушення правил дорожнього руху, поступово втрачають свою ефективність. Як свідчить досвід країн Європейського Союзу, подальше зниження показників аварійності потребує здійснення комплексу заходів з підвищення безпеки дорожнього руху, основою яких є проведення аналізу факторів, що зумовили виникнення дорожньо-транспортних пригод, та відхід від позицій першочергового звинувачення водія чи пішохода.

Розв’язати окреслену проблему можливо шляхом об’єднання зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування та всього суспільства.

Основними причинами недостатнього рівня забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні порівняно з відповідним рівнем країн Європейського Союзу є:

низький рівень дорожньої дисципліни учасників дорожнього руху та усвідомлення небезпеки наслідків її порушення, зокрема недотримання встановленої швидкості руху та правил маневрування, ігнорування використання ременів безпеки, порушення режимів праці та відпочинку водіями;

неналежний рівень практичного забезпечення невідворотності покарання за порушення правил дорожнього руху та усвідомлення цього учасниками дорожнього руху;

недостатній рівень координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо вирішення питань безпеки дорожнього руху;

недостатність фінансування заходів, спрямованих на зниження рівня аварійності на дорогах, та відсутність системних підходів до проведення аналізу ефективності фінансування таких заходів;

низький рівень використання сучасних методів підготовки та підвищення кваліфікації водіїв, навчання правил дорожнього руху громадян;

недостатня ефективність системи організаційно-планувальних та інженерних заходів, спрямованих на вдосконалення організації руху транспорту та пішоходів, створення безпечних умов руху;

низький рівень використання автоматизованих засобів контролю та регулювання дорожнього руху;

неефективність системи контролю за безпечністю транспортних засобів під час експлуатації, а стосовно некомерційних транспортних засобів - її відсутність;

недосконалість системи оповіщення про дорожньо-транспортні пригоди та надання допомоги потерпілим.

Крім того, через значне збільшення кількості автомобілів протягом останнього десятиріччя майже повністю вичерпано пропускну спроможність вулично-дорожньої мережі, що у свою чергу ускладнює умови руху та потребує підвищення експлуатаційних характеристик існуючої мережі та її розбудови з урахуванням вимог, прийнятих у країнах Європейського Союзу.