Дата підписання: 10.03.2004

Дата набуття чинності: 24.11.2004

Уряд (Кабінет Міністрів) України і Уряд Королівства Таїланд,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи,

домовились про таке:

Дія цієї Конвенції поширюється на осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Дія цієї Конвенції поширюється на податки на доходи, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на дохід вважаються всі податки, що справляються із загальної суми доходу або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчуження рухомого чи нерухомого майна, податки на загальну суму заробітної плати або платні, сплачуваних підприємствами, а також податки на приріст капіталу.

3. Існуючими податками, на які поширюється дія цієї Конвенції, зокрема, є:

a) у випадку Таїланду:

(i) податок на прибуток;

(ii) податок на доходи від нафти

(далі - "тайський податок");

b) у випадку України:

(i) податок на прибуток підприємств;

(ii) податок з доходів фізичних осіб

(далі - "український податок").

4. Дія цієї Конвенції поширюється також на будь-які ідентичні або подібні за змістом податки, які стягуються після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про істотні зміни, що відбулися в їх відповідних податкових законодавствах.

1. Для розуміння цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше:

a) термін "Таїланд" означає територію Королівства Таїланд, включаючи морські території, морське дно та надра, щодо яких Королівство Таїланд має суверенні права або юрисдикцію відповідно до міжнародного права;

b) термін "Україна" при використанні в географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, включаючи будь-яку іншу територію за межами територіальних вод України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена як територія, в межах якої можуть здійснюватись права України стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів;

c) терміни "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають залежно від контексту Україну або Таїланд;

d) термін "особа" означає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об'єднання осіб, яке розглядається як організація з метою оподаткування;

e) термін "компанія" означає будь-яку юридичну особу або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як юридична особа;

f) термін "компетентний орган" означає:

(i) у випадку Таїланду - Міністра фінансів або його повноважного представника;

(ii) у випадку України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника;

g) терміни "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

h) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі;

i) термін "національна особа" означає:

(i) будь-яку фізичну особу, яка має громадянство Договірної Держави;

(ii) будь-яку юридичну особу, товариство, асоціацію та будь-яку іншу особу, що одержує свій статус за чинним законодавством Договірної Держави;

j) термін "податок" залежно від контексту означає український або тайський податок.

2. При застосуванні положень цієї Конвенції в будь-який час Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, якщо з контексту не випливає інше, має те значення, яке надається йому на той момент законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється дія цієї Конвенції, причому будь-яке значення, яке надається за чинним податковим законодавством цієї Держави, превалює над значенням, яке надається цьому терміну за іншими законами цієї Держави.

1. Для розуміння цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця реєстрації, місця управління, або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу, будь-який її політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади. Цей термін водночас не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, лише стосовно доходів із джерел у цій Державі.

2. Якщо відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається згідно з такими правилами:

a) вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав прагнутимуть вирішити це питання за взаємною згодою.

3. Якщо відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона зареєстрована. Якщо особа за вищеназваним критерієм все ще є резидентом обох Договірних Держав, тоді вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де розміщений її фактичний керівний орган. Якщо Держава, в якій розміщений її фактичний керівний орган, не може бути визначена, тоді компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

1. Для розуміння цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, включає:

a) місце управління;

b) філіал;

c) офіс;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) установку або будівлю для розвідки природних ресурсів;

g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

h) склад або іншу споруду, що використовується як торгова точка.

3. Термін "постійне представництво" також включає:

a) будівельний майданчик, будівельний, установочний чи складальний об'єкт або пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо такий майданчик, об'єкт або діяльність існують протягом періоду або періодів у сукупності більше, ніж 9 місяців;

b) надання послуг, включаючи консультаційні послуги, резидентом однієї з Договірних Держав через найманих робітників або інший персонал, але тільки якщо діяльність такого характеру триває в рамках одного і того ж або пов'язаного з ним об'єкта в другій Договірній Державі протягом періоду або періодів, які складають у сукупності більше, ніж 6 місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не розглядається як такий, що включає:

a) використання споруд виключно з метою зберігання, показу або доставки товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання або показу чи доставки;

c) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від a) до e), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

5. Незважаючи на положення пунктів 1 і 2, якщо особа, інша ніж агент з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 7, діє в Договірній Державі від імені підприємства другої Договірної Держави, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво у першій згаданій Державі, якщо така особа:

a) має і звичайно використовує у першій згаданій Державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, якщо її діяльність не обмежується купівлею товарів або виробів для підприємства; або

b) не має такого повноваження, але звичайно утримує в першій згаданій Державі запаси товарів або виробів, що належать підприємству, з яких вона здійснює регулярні поставки цих товарів чи виробів резидентам цієї Держави від імені підприємства.

6. Незважаючи на попередні положення цієї статті, страхова компанія Договірної Держави, за винятком випадку перестрахування, вважатиметься такою, що має постійне представництво в другій Державі, якщо вона отримує страхові внески на території цієї другої Держави чи страхує в ній від ризиків через найманого робітника або через представника, який не є агентом з незалежним статусом, в межах значення пункту 7.

7. Підприємство Договірної Держави не розглядається як таке, що має постійне представництво в другій Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій другій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності. Однак, якщо діяльність такого агента здійснюється повністю або майже повністю від імені цього підприємства або від імені цього підприємства та інших підприємств, які контролюються ним або мають контрольний пакет акцій в ньому, він не буде розглядатись як агент із незалежним статусом в межах значення цього пункту.

8. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює комерційну діяльність у цій другій Державі (або через постійне представництво або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи дохід від сільського або лісового господарства), яке знаходиться у другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" повинен мати значення, яке він має у законодавстві Договірної Держави, в якій знаходиться це майно. Цей термін повинен у будь-якому випадку включати майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, використовувані в сільському, лісовому і рибному господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на змінні або фіксовані платежі як компенсація за розробку або право на розробку мінеральних запасів, джерел та інших природних ресурсів; морські, річкові і повітряні судна не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 застосовуються також до доходів, одержуваних від прямого використання, здачі в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 також застосовуються до доходів від нерухомого майна підприємства і до доходів від нерухомого майна, що використовується для здійснення незалежних особистих послуг.

1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як зазначено вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах, і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. При визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, включаючи управлінські та загальноадміністративні витрати, як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і в будь-якому іншому місці. Однак такі витрати не дозволяються стосовно будь-яких сум, що сплачуються (інакше, ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом головному офісу підприємства або будь-якому з його інших підрозділів як роялті, гонорар або інші подібні платежі за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи за управління, чи, за винятком банків, як проценти за позичку, надану постійному представництву. Таким же чином при визначенні прибутку постійного представництва не повинні братися до уваги суми, що сплачуються (інакше, ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійному представництву головним офісом підприємства або будь-яким з його інших підрозділів як роялті, гонорари або інші подібні виплати за використання патентів або інших прав, або як комісійні за особливі послуги чи за управління, або, за винятком банків, як проценти за позику, надану головному офісу підприємства або будь-якому з його інших підрозділів.

4. У тій мірі, в якій в Договірній Державі прийнято визначати прибуток, що стосується постійного представництва, на базі визначеного процентного відношення від валового доходу підприємства чи постійного представництва або на базі пропорційного розподілу загальної суми прибутків підприємства між його різними підрозділами, ніщо в пункті 2 не перешкоджатиме цій Договірній Державі визначати оподатковувані прибутки таким способом, як це диктується практикою; обраний спосіб, однак, повинен бути таким, щоб його результати відповідали принципам, які містяться в цій статті.

5. Ніякий прибуток не відноситься до постійного представництва на основі простої закупки постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для розуміння попередніх пунктів прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається щороку одним і тим самим способом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не зачіпаються положеннями цієї статті.

1. Доходи або прибутки, одержані підприємством Договірної Держави від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в цій Державі.

2. Незважаючи на положення пункту 1, доходи або прибутки, одержані підприємством Договірної Держави від експлуатації морських суден у міжнародних перевезеннях, можуть також оподатковуватися в другій Договірній Державі, в якій вони виникають, та у відповідності із законодавством цієї Держави, але податок, що стягується в цій другій Державі, зменшується на 50%.

3. Положення пунктів 1 і 2 також застосовуються до доходів або прибутків від участі у пулі, спільному підприємстві чи міжнародному транспортному агентстві.

1. Якщо:

a) підприємство Договірної Держави прямо або опосередковано бере участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

b) одні й ті самі особи прямо чи опосередковано беруть участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави

і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних та фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між незалежними підприємствами, тоді будь-які доходи або прибутки, які могли б бути нараховані одному з них, але з причин наявності цих умов не були йому нараховані, можуть бути включені до доходів або прибутків цього підприємства і відповідно оподатковані.

2. Якщо одна Договірна Держава включає в прибутки підприємства цієї Держави і відповідно оподатковує прибутки, за якими підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Державі, і прибутки, таким чином включені, є прибутками, які були б нараховані підприємству першої згаданої Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Держава зробить відповідні поступки в сумі податку, що стягується в ній з цих прибутків згідно з податковим законодавством цієї другої Держави. При визначенні такої поправки повинні бути розглянуті інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав консультуватимуться один з одним у разі необхідності.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач, що фактично має право на дивіденди є резидентом другої Договірної Держави, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 10% валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства), яка володіє прямо принаймні 25% капіталу компанії, що сплачує дивіденди;

b) 15% валової суми дивідендів у всіх інших випадках.

Спосіб застосування цих обмежень визначається за взаємною домовленістю компетентними органами Договірних Держав.

Цей пункт не стосується оподаткування прибутку компанії, з якого виплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" в цій статті означає дохід від акцій, від користування акціями або користування правами, акцій підприємств гірничодобувної промисловості, акцій засновників або інших прав, які не є борговими зобов'язаннями, що дають право на участь у прибутку, так само як і дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як дохід від акцій відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до таких постійного представництва або постійної бази. В такому випадку, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14.

5. Якщо компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку не стягуються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у такій другій Державі. Ніщо в цьому пункті не вважається таким, що перешкоджає Договірній Державі стягувати податок на прибуток, відповідно до законодавства цієї Держави, з розподілу прибутків постійним представництвом, розташованим в ній.

1. Проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач, що фактично має право на проценти, є резидентом другої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 10% від загальної суми процентів у разі, якщо проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються за будь-яким кредитом, наданим банком або будь-якою іншою фінансовою організацією другої Договірної Держави, включаючи інвестиційні та ощадні банки, а також страховими компаніями;

b) 15% від загальної суми процентів у всіх інших випадках.

Спосіб застосування цих обмежень визначається за взаємною домовленістю компетентними органами Договірних Держав.

3. Незважаючи на положення пункту 2, проценти, що виникають у Договірній Державі і які отримує Уряд другої Договірної Держави, її політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади, центральний банк цієї другої Договірної Держави або будь-яка інша фінансова організація, яка створена і якою володіє Уряд другої Договірної Держави з метою активізації торгівлі та інвестицій, або резидент другої Договірної Держави стосовно боргових зобов'язань, забезпечених гарантією або застрахованих Урядом цієї другої Договірної Держави, місцевим органом влади, центральним банком другої Договірної Держави або будь-якою іншою фінансовою організацією, яка створена і якою володіє Уряд другої Договірної Держави з метою активізації торгівлі та інвестицій, звільняються від оподаткування в першій згаданій Договірній Державі.

4. Для розуміння пункту 3, терміни "центральний банк" та "фінансова організація, яка створена і якою володіє Уряд другої Договірної Держави з метою активізації торгівлі та інвестицій" означають відповідно:

a) у випадку Таїланду:

(i) Банк Таїланду;

(ii) Експортно-імпортний банк Таїланду;

(iii) Урядовий ощадний банк;

(iv) організації, які знаходяться у повному володінні Уряду Таїланду або будь-якого місцевого органу влади, які в подальшому можуть бути узгоджені між компетентними органами Договірних Держав;

b) у випадку України:

(i) Національний Банк України;

(ii) Державний експортно-імпортний банк України;

(iii) організації, які знаходяться у повному володінні Уряду України або будь-якого місцевого органу влади, які в подальшому можуть бути узгоджені між компетентними органами Договірних Держав.

5. Термін "проценти" в цій статті означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань, а також дохід, що прирівнюється до доходу від грошової позики відповідно до податкового законодавства Договірної Держави, в якій виникає дохід.

6. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване там постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14.

7. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є резидент цієї Держави. Проте, якщо особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво чи постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, за якою сплачуються проценти, і витрати зі сплати цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій знаходиться постійне представництво або постійна база.

8. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою іншою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. У такому разі надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.