1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Постанова


КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 13 вересня 1995 р. N 736
Київ
Про Національну програму планування сім'ї
Надаючи важливого значення питанням охорони материнства і дитинства, зміцнення сім'ї та поліпшення демографічної ситуації, Кабінет Міністрів України
постановляє:
1. Затвердити Національну програму планування сім'ї (додається).
Урядові Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям до 1 січня 1996 року забезпечити розроблення на основі Національної програми планування сім'ї аналогічних територіальних програм.
2. Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству охорони здоров'я, Урядові Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям щороку під час формування проектів відповідних бюджетів передбачати кошти на здійснення заходів національної та територіальних програм планування сім'ї, виходячи з реальних можливостей.
3. Національній академії наук, Академії медичних наук, Академії педагогічних наук здійснювати методичне та наукове забезпечення реалізації Національної програми планування сім'ї.
4. Міністерству у справах преси та інформації, Державному комітету телебачення і радіомовлення забезпечити систематичне інформування населення про хід реалізації Національної програми планування сім'ї.
5. Координування робіт щодо виконання Національної програми планування сім'ї, а також контроль за цільовим використанням коштів, що виділяються для забезпечення її реалізації, покласти на Міністерство охорони здоров'я.
Прем'єр-міністр України
Міністр
Кабінету Міністрів України
Є.МАРЧУК

В.ПУСТОВОЙТЕНКО
Інд.28
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 13 вересня 1995 р. N 736
НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА
ПЛАНУВАННЯ СІМ'Ї
Вступ
Інтегральним показником суспільного розвитку країни, відображенням її соціально-економічного та морального стану, могутнім фактором формування демографічного, економічного, трудового та культурного потенціалу суспільства є здоров'я населення. В Україні за останні роки воно значно погіршилося. Про це свідчить ситуація гострої демографічної кризи, що склалася в країні. Вона характеризується низькою народжуваністю, поширенням однодітності і бездітності, високим рівнем загальної та дитячої смертності, зниженням середньої тривалості життя та його активного періоду. З 1991 року спостерігається зростаюче природне скорочення населення, тобто кількість померлих перевищує кількість народжених. У 1991-1994 роках чисельність населення скоротилася на 565 тис. чоловік. Рівень народжуваності в Україні дуже низький, забезпечення заміщення попереднього покоління прийдешнім становить лише 73 відсотки (в містах - 64 відсотки) і тільки в селах зберігається просте відтворення населення. Зменшується демовідтворювальний потенціал населення, погіршується його сімейна структура, знижується кількість шлюбів та підвищується кількість розлучень.
Несприятлива екологічна ситуація, ускладнена наслідками Чорнобильської катастрофи, посилила генетичний тягар. Збільшується народжуваність дітей з вродженими вадами розвитку (в 1980 році - 6 тис. чоловік, у 1994 році - 34 тисячі). На обліку в медичних закладах перебуває близько 275 тис. дітей з психічними захворюваннями і понад 25 тисяч з дитячим церебральним паралічем.
Важливим фактором збереження здоров'я жінок і дітей, зниження материнської і дитячої смертності, поліпшення демографічної ситуації в цілому є планування сім'ї.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я планування сім'ї включає запобігання небажаній вагітності, вільний вибір кількості та часу народження дітей залежно від віку і здоров'я батьків.
Проблеми планування сім'ї, сексуальної поведінки населення поки що залишаються в Україні за межами уваги громадськості. Недостатньо використовуються з цією метою засоби масової інформації. Викликає занепокоєння проблема раннього початку статевого життя у підлітків, профілактики і виявлення у них гінекологічних та венеричних захворювань, запобігання небажаній вагітності у ранньому віці. Існуюча система статевого виховання не сприяє підвищенню рівня знань підростаючого покоління в сфері сексуальної поведінки.
Відсутність комплексного підходу до вирішення проблем планування сім'ї призвела до такої ситуації в країні, коли штучне переривання вагітності стало основним методом регулювання народжуваності. В Україні щороку реєструється майже 800-900 тисяч абортів, що вже багато років в 1,5 - 2 рази перевищує кількість пологів. На 1000 жінок дітородного віку в 1993 році припадало 68,6, в 1994 році - 66 абортів. За останніми даними цей показник у США становив 20,1, Франції - 14,9, Канаді - 10,2, Австралії - 15,5. Саме штучне переривання вагітності є першопричиною порушень дітородної функції та бездітності сімей (22 відсотки), тяжких запальних процесів статевих органів (30 відсотків), ускладнень вагітності й пологів, які нерідко призводять до смерті або ушкоджень здоров'я новонароджених, а також зумовлюють економічні збитки від тимчасової втрати працездатності, пов'язаної безпосередньо з абортами та ускладненнями після них.
Причинами значного поширення штучного переривання вагітності є переважання традиційних малоефективних засобів контрацепції та вкрай недостатній їх асортимент, відсутність системи статевого виховання і сексуальної освіти населення. В Україні досі лише 18 відсотків жінок використовують механічні контрацептиви (ВМК) і 3,5 відсотка - оральні, тобто значно менше, ніж в економічно розвинутих країнах.
Відсутність з боку держави ефективної допомоги населенню в плануванні сім'ї є однією з основних причин внутрішньосімейних конфліктів і дестабілізації сім'ї. Ця Програма покликана розпочати активне сприяння державних органів усіх рівнів розв'язанню проблем, що назріли сьогодні у суспільстві, зокрема шляхом підвищення культури використання засобів контрацепції, різкого скорочення запобігання народженню небажаних дітей через штучне переривання вагітності, налагодження у стислі терміни виробництва достатньої кількості сучасних протизаплідних засобів і цілеспрямованого виховання населення щодо нагальної потреби в них.
Мета і основні завдання Програми
Метою цієї Програми є допомога сім'ям і окремим особам у розв'язанні питань, пов'язаних з дітонародженням, збереженням здоров'я батьків і дітей, добробутом сім'ї, вибором раціональних інтервалів між народженням дітей і часом їх народження, а також дотриманням відповідальної дітородної поведінки.
Програма розрахована на період до 2000 року і має стати основою і орієнтиром для розроблення територіальних програм з урахуванням демографічних, релігійних особливостей і традицій населення на основі інтеграції діяльності державних установ з громадськими та приватними організаціями у сфері планування сім'ї.
Основними завданнями Програми є:
формування державних структур, які будуть займатися плануванням сім'ї;
дослідження медичних та соціально-гігієнічних проблем планування сім'ї та впровадження їх результатів у практику; реалізація наукових розробок з питань планування та репродукції сучасної сім'ї; проведення моніторингу розвитку процесу та механізму планування сім'ї;
підготовка медичних і педагогічних працівників до роботи в сфері планування сім'ї; створення з цією метою державної системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів для центрів планування сім'ї;
забезпечення потреби населення у засобах і методах контрацепції;
створення матеріальної бази для повного задоволення потреб населення в лікуванні безпліддя;
запобігання небажаній вагітності та скорочення кількості вагітностей, пов'язаних з великим ризиком;
поширення сучасних норм стосунків між чоловіком і жінкою, родинного життя, дітородної діяльності;
підвищення демографічної культури населення, зокрема культури планування сім'ї; здійснення заходів щодо поліпшення інформування про сучасні засоби цивілізованого планування сім'ї, регулювання дітородної активності людини; створення інформаційної системи забезпечення населення знаннями з питань сучасної сексуальної і репродуктивної поведінки і контрацепції, залучення засобів масової інформації до висвітлення проблем планування сім'ї і сексуальної культури, сімейно-шлюбних відносин, удосконалення системи підготовки дітей, підлітків, молоді до сімейного життя; забезпечення високої якості рекомендацій, інформації, освіти в сфері планування сім'ї.
Бажані кінцеві результати реалізації Програми
Реалізація цієї Програми дасть змогу:
забезпечити кожній сім'ї народження бажаної кількості здорових дітей;
поліпшити демографічну ситуацію та підвищити сексуальну культуру населення;
знизити кількість абортів на 25 - 30 відсотків, що дасть економічний ефект 330 млрд. крб. на рік, рівень дитячої захворюваності й смертності на 5 - 6 відсотків, материнської смертності на 6 - 8 відсотків;
підвищити рівень духовних і моральних цінностей сім'ї, виховання в суспільстві відповідального батьківства.
Організаційне забезпечення Програми
Створити при МОЗ координаційну раду з проблем планування сім'ї з представників заінтересованих міністерств і відомств на чолі із заступником Міністра охорони здоров'я. Персональний склад координаційної ради та порядок її діяльності визначаються МОЗ.
МОЗ, заінтересовані міністерства
і відомства.
1995 рік.
Сформувати координаційні ради з проблем планування сім'ї в Автономній Республіці Крим, при обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях.
Уряд Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастополь-
ська міські державні
адміністрації.
1995 рік.
Створити в м. Києві Український державний центр планування сім'ї та репродукції людини, використовуючи матеріальну базу Українського НДІ педіатрії, акушерства і гінекології, Українського центру охорони здоров'я матері та дитини і міжрегіональні центри у містах Сімферополі, Донецьку, Харкові, Івано-Франківську, у складі яких обладнати лабораторії біорепродукції людини. Розробити і затвердити положення про них.
МОЗ, Мінфін, Мінекономіки,
Академія медичних наук, Уряд
Автономної Республіки Крим,
Донецька, Харківська, Івано-
Франківська обласні, Київська
міська державні адміністрації.
1995-1997 роки.
Організувати в Автономній Республіці Крим, обласних центрах, містах Києві та Севастополі на базі лікувальних закладів, що вже функціонують, по одному центру планування сім'ї і репродукції людини.
МОЗ, Уряд Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські державні
адміністрації.
1995-1998 роки.
Створити в усіх районних центрах і містах обласного підпорядкування при лікувально-профілактичних закладах інформаційно-консультативні кабінети з питань планування сім'ї.
МОЗ, Уряд Автономної Республіки
Крим, обласні державні
адміністрації.
1995-1997 роки.
Розширити мережу міжрайонних медико-генетичних кабінетів (з 57 до 120). Забезпечувати їх та обласні медико-генетичні кабінети (консультації) необхідними реактивами і обладнанням для сучасних медико-генетичних технологій.
МОЗ, Уряд Автономної Республіки
Крим, обласні державні
адміністрації.
1995-1998 роки.
Розробити і впровадити в системі юстиції організаційно-правові заходи з питань сімейної політики та демографії.
Мінюст, МОЗ, Мінмолодьспорт,
Міносвіти, Національна академія
наук, Академія педагогічних наук.
Починаючи з 1996 року.
Впровадити в навчально-виховних закладах сучасні методи психодіагностики, профілактики та корекції психосоціальних відхилень підлітків.
Міносвіти, МОЗ, Мінмолодьспорт.
1995-1997 роки.
Методичне забезпечення Програми та підготовка кадрів
Розробити і забезпечити реалізацію концепції сексуального виховання населення.
МОЗ, Міносвіти, Мінмолодьспорт,
Мінкультури, Академія
педагогічних наук, Академія
медичних наук.
Починаючи з 1995 року.
Опрацювати і передбачити в навчальних планах навчально-виховних закладів курс підготовки підлітків до створення сім'ї. Розробити відповідні методичні рекомендації щодо його викладання.
Міносвіти, МОЗ, Академія
педагогічних наук.
1995 рік.
Розробити цикл лекцій для учнівської молоді з питань запобігання венеричним захворюванням та їх профілактики.
Міносвіти, МОЗ, Академія
педагогічних наук.
1995-1996 роки.
Підготувати методичні рекомендації, розробити і затвердити навчальні програми з питань планування сім'ї та ввести їх в навчальні плани:
для студентів медичних навчальних закладів і слухачів закладів підвищення кваліфікації лікарів;
для студентів педагогічних навчальних закладів і слухачів закладів системи післядипломної освіти;
для викладачів медичних і педагогічних навчальних закладів і слухачів закладів підвищення кваліфікації.

................
Перейти до повного тексту