Дата підписання: 06.04.2000

Дата ратифікації: 02.11.2000

Дата набуття чинності: 18.02.2000

Україна і Соціалістична Республіка В'єтнам, далі іменовані - Договірні Сторони,

керуючись бажанням подальшого розвитку дружніх відносин і співробітництва між обома державами,

надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних і кримінальних справах,

домовилися про нижченаведене:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони щодо своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни другої Договірної Сторони.

Це стосується також і юридичних осіб, що створені відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури, нотаріату та інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать цивільні і кримінальні справи (далі іменовані - "установи юстиції"), порушувати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни другої Договірної Сторони.

3. Цивільними справами в розумінні цього Договору вважаються справи, що виникають з цивільних, включаючи комерційні, трудових, сімейних правовідносин.

1. Установи юстиції Договірних Сторін взаємно надають правову допомогу в цивільних і кримінальних справах відповідно до положень цього Договору.

2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті.

3. Інші установи при вирішенні питань у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті, направляють прохання про правову допомогу через установи юстиції.

Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачуваних і підсудних, потерпілих, свідків, експертів; проведення експертиз, судового огляду; передачу речових доказів, порушення кримінального переслідування і видачу осіб, які вчинили злочини; визнання виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині відшкодування збитків; вручення і пересилку документів; надання на прохання другої Договірної Сторони відомостей про судимість обвинувачуваних, і виконання інших дій, передбачених законодавством Договірних Сторін.

При наданні правової допомоги установи юстиції Договірних Сторін зносяться один з одним через центральні органи, якщо цим Договором не передбачене інше. Центральними органами є:

- в Україні - Міністерство юстиції з питань надання правової допомоги в цивільних справах і Генеральна прокуратура з питань надання правової допомоги в кримінальних справах;

- у Соціалістичній Республіці В'єтнам - Міністерство юстиції з питань надання правової допомоги в цивільних справах і Верховна Народна Прокуратура з питань надання правової допомоги в кримінальних справах.

1. Прохання про надання правової допомоги і додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються засвідчені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони або на російську, або англійську мову.

2. Переклад завіряється офіційним перекладачем або нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи юстиції, або дипломатичним представництвом, або консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

Документи, що надсилаються установами юстиції й іншими установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути завірені підписом компетентної особи і скріплені офіційною печаткою установи.

У запиті про надання правової допомоги повинно бути зазначене:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) найменування справи, у якій запитується правова допомога;

4) імена і прізвища сторін, третіх осіб, свідків, підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних, засуджених або потерпілих, їхнє громадянство, рід занять і постійне місце проживання або місцеперебування, а в кримінальних справах також місце і дата народження і, якщо можливо, прізвища й імена батьків; щодо юридичних осіб - їхнє найменування, юридична адреса і/або місцезнаходження;

5) за наявності представників осіб, зазначених у пункті 4, їхні імена прізвища й адреси;

6) зміст доручення з описом суті справи й обставин, що підлягають з'ясуванню, а в кримінальних справах опис фактичних обставин вчиненого злочину і його юридична кваліфікація за кримінальним законодавством запитуючої Договірної Сторони.

1. При виконанні запиту про надання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. Проте на прохання запитуючої установи вона може застосовувати процесуальні норми Договірної Сторони, від якої виходить запит, якщо вони не суперечать законодавству її держави.

2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати запит, то вона пересилає його компетентній установі юстиції і повідомляє про це запитуючу установу юстиції.

3. У разі одержання відповідного запиту установа юстиції повідомляє запитуючу установу юстиції про час і місце його виконання.

4. Запитувана установа юстиції при визначенні строків виконання запиту про надання правової допомоги керується законодавством своєї держави. У разі невиконання такого запиту в строк до 45 днів запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу юстиції про причини такої затримки і можливі терміни його виконання.

5. Після виконання запиту запитувана установа юстиції направляє документи запитуючій установі юстиції; якщо правова допомога не може бути надана, то запитувана установа юстиції повертає запит і повідомляє про обставини, що перешкоджають його виконанню.

1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до правил, що діють у її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або супроводжуються завіреним перекладом. У тих випадках, коли документи складені не на мові запитуваної Договірної Сторони або не супроводжуються перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згодний їх прийняти.

2. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача і найменування документа, що підлягає врученню. Якщо вказана в проханні про вручення адреса виявилася неповною або неточною, запитувана установа юстиції у відповідності до свого законодавства вживає заходів до встановлення точної адреси.

Підтвердження вручення документів оформляється відповідно до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути вказані дата і місце вручення, а також особа, якій вручений документ.

1. Якщо в ході розслідування або судового розгляду справи на території однієї Договірної Сторони виникне потреба в особистій явці потерпілого, свідка, експерта, що перебуває на території другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідної установи юстиції Договірної Сторони із запитом про виклик.

2. Повістка не може містити санкції на випадок неявки викликаного.

3. Потерпілий, свідок, експерт, що з'явився за викликом у відповідну установу юстиції другої Договірної Сторони, незалежно від його громадянства, не може на території цієї Договірної Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності, узятий під варту або підданий покаранню в зв'язку з яким-небудь діянням, учиненим до перетинання її державного кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, узяті під варту або піддані покаранню в зв'язку з їхніми показаннями або висновками як експертів.

4. Цією гарантією не користується потерпілий, свідок, експерт, якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про те, що його присутність не є обов'язковою, не залишить територію запитуючої Договірної Сторони. До цього строку не зараховується час, протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони з не залежних від нього обставин.

5. Потерпілі, свідки, експерти, що з'явилися за викликом на територію другої Договірної Сторони, мають право на відшкодування їм установою юстиції, що викликала, витрат, пов'язаних з проїздом і перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої заробітної плати або фіксованого прибутку за дні відвертання від роботи; експерти, крім того, мають право на винагороду за проведення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, на які види виплат мають право викликані особи. За їхнім клопотанням установа юстиції, від якої виходить виклик, може виплатити аванс на покриття відповідних витрат.

1. Документи, що були складені або завірені відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони, скріплені печаткою і завірені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого посвідчення. Це стосується також копій і перекладів, завірених відповідним чином.

2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони визнаються офіційними, вважаються такими і на території другої Договірної Сторони.

1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. Запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу юстиції про розмір витрат. Якщо запитуюча установа юстиції стягне ці витрати з особи, зобов'язаної їх відшкодувати, то отримані кошти надходять на користь тієї Договірної Сторони, що їх стягнула.

3. Якщо в ході виконання запиту буде встановлено, що його повне виконання призведе до надзвичайних витрат, то центральні органи будуть проводити взаємні консультації з метою визначення доцільності й умов подальшого виконання запиту.

Центральні органи Договірних Сторін надають один одному на прохання інформацію про чинне або те, що діяло раніше в їхніх державах, законодавство про питання його застосування установами юстиції.

У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках громадянам однієї Договірної Сторони в судах і інших установах другої Договірної Сторони надається безплатна юридична допомога і забезпечується безплатне судочинство на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадянам цієї Договірної Сторони.

1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї Договірної Сторони безпосередньо пересилають на клопотання установ юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів громадянського стану.

2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про пересилання свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи заявник одержує за посередництвом дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи.

3. Документи про освіту, стаж роботи й інші, що стосуються особистих майнових прав та інтересів громадян, видаються і пересилаються в порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті.

4. Документи, зазначені в пунктах 1 - 3 цієї статті, пересилаються без перекладу і безплатно.

Правова допомога не надається, якщо її надання може завдати шкоди суверенітету або безпеці чи суперечить конституційним принципам запитуваної Договірної Сторони.

Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони звільняються від оплати судових витрат на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадяни другої Договірної Сторони.

1. Документ про особистий, сімейний і майновий стан, необхідний для вирішення питання про звільнення від сплати судових витрат, видається компетентним органом Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання або місцеперебування.

2. Якщо заявник не має місця проживання або місцеперебування на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого або завіреного дипломатичним представництвом або консульською установою держави, громадянином якої він є.

3. Суд, що розглядає клопотання про звільнення від сплати судових витрат, може запросити додаткову інформацію від органу, що видав документ.

1. Якщо цей Договір не встановлює іншого, то суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо відповідач - фізична особа має на її території місце проживання, а відповідач - юридична особа - місцезнаходження.

2. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд припиняє провадження в справі за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до початку розгляду позову по суті. Виняткова компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

3. У разі порушення провадження в справі між тими самими сторонами про той самий предмет і на тих самих підставах у судах обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цього Договору, суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.

1. Дієздатність і правоздатність фізичної особи визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої її засновано.

1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її недієздатною компетентними є суди і застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 - 3 цієї статті.

2. Якщо суд однієї з Договірних Сторін установить, що є підстави для обмеження дієздатності або визнання недієздатним громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної Сторони, то він повідомляє про це відповідний суд другої Договірної Сторони. Якщо суд, сповіщений таким чином, протягом трьох місяців не почне провадження в справі або не висловиться в цей строк, то установа юстиції місця проживання або місцеперебування цієї особи може розглядати справу про обмеження дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною повинно бути направлене відповідному суду другої Договірної Сторони.

3. У невідкладних випадках суд однієї Договірної Сторони, на території якої проживає або знаходиться особа, яка підлягає обмеженню дієздатності або визнанню недієздатною і є громадянином другої Договірної Сторони, може сам ужити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення про прийняття таких заходів слід направити відповідному суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

4. Положення пунктів 1, 2, 3 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження дієздатності особи або відновленні громадянина в дієздатності.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошенні померлим і встановленні факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми даними була в живих, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті.

2. Суд однієї Договірної Сторони може визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим або встановити факт його смерті:

1) за заявою особи, що має намір реалізувати свої права, які виникають із спадкових або майнових відносин між подружжям, щодо нерухомого майна особи, яка зникла, померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої повинен винести рішення;

2) за заявою чоловіка (дружини) особи, що зникла, загинула або померла, який (яка) мешкає на момент подачі на території тієї Договірної Сторони, суд якої повинен винести рішення.

3. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим і, встановлення факту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої розглядається справа.

4. Рішення, винесене відповідно до пункту 2 цієї статті, має правові наслідки виключно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення.

1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка вступає в шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, стосовно перешкод до укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті й майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо один із подружжя мешкає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони й обидва подружжя мають те саме громадянство, то їх особисті й майнові правовідносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони й один із них мешкає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то їх особисті й майнові права визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, зазначені в пункті 3 цієї статті, не мали спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, суд якої розглядає справу.

5. У справах про особисті й майнові правовідносини подружжя компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1 - 4 цієї статті.

1. У справах про розірвання шлюбу компетентними є установи юстиції і застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було в момент подачі заяви. Якщо обоє з подружжя мають місце проживання на території другої Договірної Сторони, то в розгляді спору компетентними є також установи юстиції цієї Договірної Сторони.

2. Якщо в момент подачі заяви про розірвання шлюбу один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, один із них мешкає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то в розгляді справи компетентними є установи юстиції обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24 цього Договору застосовувалося при укладенні шлюбу. При цьому компетенція суду визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.

1. Правовідносини між батьками і дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо місце проживання кого-небудь із батьків знаходиться на території однієї Договірної Сторони, а місцеперебування дитини - на території другої Договірної Сторони, правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

3. Для винесення рішень з питань, зазначених у пунктах 1 - 2 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої повинно застосовуватися в цих випадках.

4. Якщо позивач і відповідач мешкають на території однієї Договірної Сторони, компетентними є також і суди цієї Договірної Сторони з дотриманням положень пунктів 1 - 2 цієї статті.

1. Справи про встановлення і оспорювання батьківства вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина за народженням.

2. Для винесення рішень з питань, зазначених у пункті 1 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої повинно застосовуватися в цих випадках.

1. Усиновлення дитини, яка є громадянином однієї Договірної Сторони і мешкає на території другої Договірної Сторони, здійснюється на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

2. Для усиновлення необхідні, якщо цього вимагає законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника, дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання усиновлюваного на місце проживання на території другої Договірної Сторони.

3. Якщо дитину всиновлюють подружжя, один із яких є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін. Проте, якщо подружжя мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

4. Положення пунктів 1 - 3 цієї статті стосуються також скасування усиновлення і визнання його недійсним.

5. У справах про усиновлення, скасування і визнання усиновлення недійсним компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а мешкає на території другої Договірної Сторони, де має місце проживання також усиновитель, то компетентними є також установи юстиції другої Договірної Сторони.

1. У справах про опіку й піклування над громадянами Договірних Сторін, оскільки цим Договором не передбачається інше, компетентною є установа юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що потребує опіки або піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою, що перебуває під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, орган з опіки і піклування якої призначив опікуна або піклувальника.

3. Якщо виникла потреба вжити заходів з опіки або піклування в інтересах особи, що перебуває під опікою або піклуванням, місце проживання або місцеперебування або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, то орган з опіки і піклування цієї Договірної Сторони негайно повинен сповістити орган з опіки і піклування Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

4. У невідкладних випадках орган з опіки і піклування другої Договірної Сторони може самостійно вжити необхідних заходів, проте він повинен негайно сповістити про попередньо вжиті заходи орган з опіки і піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що перебуває під опікою та піклуванням. Ужиті заходи залишаються в силі, поки цей орган не винесе іншого рішення.

5. Компетентний орган з опіки і піклування може передати опіку та піклування відповідним органам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання або місцеперебування або майно особи, що перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача є дійсною лише в тому випадку, якщо запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку або піклування і сповістить про це запитуючий орган.

6. Орган, що відповідно до пункту 5 цієї статті, прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Він не вправі, проте, виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або піклуванням.

1. Право власності на нерухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, що здійснив реєстрацію транспортного засобу.

3. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилося в момент, коли мала місце дія або інша обставина, що стала підставою виникнення або припинення такого права. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом угоди, визначається законодавством за місцем учинення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.