Дата підписання: 08.06.1994

Дата ратифікації Україною: 09.12.1994

Дата набрання чинності для України: 23.02.1996

Україна і Соціалістична Республіка В'єтнам, що надалі іменуються "Договірні Сторони",

керуючись бажанням допомагати розвиткові дружніх відносин між обома державами і сприяти захисту прав і інтересів громадян обох держав,

прагнучи розширити положення, що регулюють консульські відносини і доповнити Віденську конвенцію про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, учасниками якої є обидві держави,

вирішили укласти цю Конвенцію і домовилися про наступне:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

1) "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;

2) "консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

3) "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти в цій якості, але такою не є почесна консульська посадова особа;

4) "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи якій доручено виконання в цій якості консульських функцій;

5) "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській установі;

6) "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської установи;

7) "працівники консульської установи" означає консульські посадові особи, консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

8) "працівники консульського персоналу" означає консульські посадові особи (за винятком глави консульської установи), а також консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

9) "громадянин" означає будь-яку особу, яка має громадянство держави перебування або акредитуючої держави, згідно з законом однієї чи іншої;

10 "приватний домашній робітник" означає особу, яка перебуває виключно на приватній службі у працівника консульської установи;

11) "консульське приміщення" означає використовувані виключно для цілей консульської установи будинки або частини будинків та обслуговуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку, кому б не належало право власності на них;

12) "консульські архіви" охоплюють всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання і використання інформації, реєстри консульської установи разом з шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх схоронності чи зберігання;

13) "офіційна кореспонденція" означає будь-яку кореспонденцію, пов'язану з консульською установою та її функціями;

14) "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей, батьків, а також осіб, які проживають разом, в одній сім'ї з працівником консульської установи і знаходяться на його утриманні;

15) "судно" означає будь-яке цивільне судно, що плаває під прапором акредитуючої держави;

16) "повітряне судно" означає будь-яке цивільне повітряне судно, що має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої держави.

1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються акредитуючою державою і підлягають схваленню державою перебування.

3. Подальші зміни місцезнаходження консульської установи, її класу і консульського округу можуть здійснюватися акредитуючою державою тільки за згодою держави перебування.

4. Згода держави перебування також вимагається, якщо яке-небудь генеральне консульство або консульство бажає відкрити віце-консульство або консульське агентство не в тому населеному пункті, де вони самі знаходяться.

5. Попередня певно виражена згода держави перебування необхідна також для відкриття канцелярії, що становить частину існуючої консульської установи, поза місцезнаходженням останньої.

1. До призначення глави консульської установи по дипломатичних каналах або іншим відповідним способом акредитуюча держава просить згоду держави перебування стосовно особи, яка призначається.

2. Держава перебування, яка відмовляється дати згоду на призначення особи главою консульської установи, не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі мотиви такої відмови.

3. Акредитуюча держава по дипломатичних каналах або іншим відповідним способом направляє державі перебування консульський патент або подібний йому акт, в якому повідомляється про призначення особи главою консульської установи і в якому зазначається повне ім'я і прізвище глави консульської установи, його ранг, консульський округ і місцезнаходження консульської установи.

4. Після отримання консульського патенту або подібного йому акта про призначення глави консульської установи держава перебування видає призначеному главі консульської установи екзекватуру або дозвіл в іншій формі.

5. За винятком випадків, передбачених у Статті 4 і пункті 6 цієї статті, глава консульської установи не може приступати до виконання своїх обов'язків до отримання ним екзекватури або дозволу в іншій формі.

6. До видачі екзекватури або дозволу в іншій формі глава консульської установи може бути тимчасово допущений до виконання своїх функцій. У такому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

7. Як тільки главу консульської установи допущено, навіть тимчасово, до виконання своїх функцій, держава перебування негайно повідомляє про це компетентні органи влади консульського округу. Крім того, вона забезпечує вжиття заходів, необхідних для того, щоб глава консульської установи міг виконувати обов'язки за своєю посадою і користуватися перевагами, що випливають з цієї Конвенції.

1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції, або якщо посада глави консульської установи є вакантною, функції глави консульської установи можуть тимчасово здійснюватися виконуючим обов'язки глави консульської установи.

2. Повне ім'я і прізвище виконуючого обов'язки глави консульської установи повідомляються міністерству закордонних справ держави перебування дипломатичним представництвом акредитуючої держави або, якщо держава не має такого представництва в державі перебування, - главою консульської установи або, якщо він не спроможний цього зробити, будь-яким компетентним органом акредитуючої держави. Як загальне правило, це повідомлення робиться заздалегідь. Держава перебування може обумовити своєю згодою допущення виконуючого обов'язки глави консульської установи, який не є ні дипломатичним агентом, ні консульською посадовою особою акредитуючої держави в державі перебування.

3. Компетентні органи держави перебування надають виконуючому обов'язки глави консульської установи допомогу і захист. Поки він очолює установу, на нього поширюються положення цієї Конвенції в тій же мірі, що і на главу відповідної консульської установи. Проте, держава перебування не зобов'язана надавати особі, яка тимчасово виконує обов'язки глави установи, переваги, привілеї та імунітети, якими користується глава консульської установи, лише в силу умов, яким тимчасово виконуючий обов'язки глави консульської установи не відповідає.

1. Відповідно до положень, передбачених в Статтях 2, 6 і 7 цієї Конвенції, акредитуюча держава має повне право призначати працівників консульського персоналу.

2. Акредитуюча держава завчасно повідомляє державі перебування повне ім'я і прізвище, ранг і клас всіх консульських посадових осіб, крім глави консульської установи, з тим, щоб держава перебування могла, якщо вона цього побажає, здійснити свої права, передбачені в пункті 3 Статті 7.

3. Компетентні органи держави перебування безплатно видають посвідчення всім працівникам консульської установи, членам їх сімей та їх приватним домашнім робітникам, за виключенням тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають в державі перебування.

1. В принципі, консульські посадові особи мають бути громадянами акредитуючої держави.

2. Консульські посадові особи не можуть призначатися з числа громадян держави перебування інакше, як за умови певно вираженої згоди цієї держави, причому ця згода може бути у будь-який час анульована.

3. Держава перебування може обумовити за собою подібне право щодо громадян третьої держави, які не є одночасно громадянами акредитуючої держави.

1. Держава перебування може в будь-який час сповістити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є "persona non grata" або будь-який з працівників консульського персоналу є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна, відповідно, відкликати цю особу або припинити її функції в консульській установі.

2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати або не виконує протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може, відповідно, анулювати екзекватуру даної особи або перестати вважати її працівником консульського персоналу.

3. Особа, призначена як працівник консульської установи, може бути оголошена неприйнятною до прибуття на територію держави перебування або, якщо вона уже знаходиться в державі перебування, до того, як вона приступить до виконання своїх обов'язків у консульській установі. У будь-якому такому випадку акредитуюча держава анулює її призначення.

4. У випадках, вказаних у пунктах 1 і 3 цієї статті, держава перебування не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі мотиви свого рішення.

1. Міністерство закордонних справ держави перебування повідомляється:

а) про призначення працівників консульської установи, їх прибуття після призначення до консульської установи, про їх остаточне відбуття або про припинення їх функцій, та про всі інші зміни, що впливають на їх статус, які можуть відбутися під час їх роботи у консульській установі;

b) про прибуття або остаточне відбуття особи, яка є членом сім'ї працівника консульської установи і постійно разом з ним проживає, а також, у належних випадках, про те, що та чи інша особа стає або перестає бути таким членом сім'ї;

с) про прибуття і остаточне відбуття приватних домашніх робітників та, в належних випадках, про припинення їх служби, як таких;

d) про найом і звільнення осіб, що проживають в державі перебування в якості працівників консульської установи або приватних домашніх робітників, які мають право на привілеї та імунітети.

2. Повідомлення про прибуття або остаточне відбуття має робитися, по можливості, заздалегідь.

1. Акредитуюча держава безпосередньо або за допомогою уповноваженої нею приватної або юридичної особи, відповідно до законів і правил і з дозволу держави перебування, має право бути власником, наймачем або користувачем у будь-якій формі:

а) приміщень для консульської установи, резиденції глави консульської установи і для кожної консульської посадової особи або консульського службовця, які не є громадянами держави перебування або особами, що не проживають постійно у державі перебування;

b) земельної ділянки і приміщень, що знаходяться або побудовані на ній.

2. Відповідно до умов, зазначених у пункті 1 цієї статті, акредитуюча держава може проводити реконструкцію вищевказаних приміщень або земельної ділянки.

3. Держава перебування має надавати необхідне сприяння і допомогу акредитуючій державі при здійсненні останньою прав, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті.

4. Акредитуюча держава зобов'язана додержуватися законів і правил держави перебування, що регулюють порядок проектування і будівництва будинків.

5. Платіжи та інші витрати акредитуючої держави щодо використання консульських і житлових приміщень у цілях, вказаних у пунктах 1 і 2 цієї статті, визначаються відповідно до загальних норм і правил, що регулюють такого роду платіж і витрати для службових і житлових приміщень.

Договірні Сторони узгоджують питання почесних консульських посадових осіб і консультуються відносно режиму, що застосовується до почесних консульських посадових осіб, згідно з цією Конвенцією і Главою III Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

1. Держава перебування надає всі можливості для виконання функцій консульської установи.

2. Держава перебування повинна ставитись до консульських посадових осіб з належною повагою і вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-яких посягань на особистість, свободу або гідність консульських посадових осіб, інших працівників консульської установи і членів сімей цих осіб.

1. Акредитуюча держава має право користуватися своїм державним прапором, гербом разом з дошкою, напис на якій зроблено на мовах акредитуючої держави і держави перебування, у державі перебування, згідно з положеннями цієї статті.

2. Державний прапор акредитуючої держави може бути вивішений і її державний герб разом з дошкою, напис на якій зроблено на мовах акредитуючої держави і держави перебування, можуть бути укріплені на будинку, що займає консульська установа, на її вхідних дверях, а також на резиденції глави консульської установи та, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків, на його засобах пересування.

3. При здійсненні передбаченого в цій статті права повинні братися до уваги закони, правила і звичаї держави перебування.

1. Консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб недоторкані у тій мірі, в якій це передбачається в даній статті.

2. Органи влади держави перебування не можуть вступати в консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб інакше, як за згодою глави консульської установи, призначеної ним особи, або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави.

3. За умови додержання положень пункту 2 цієї статті, на державі перебування лежить спеціальний обов'язок вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від усякого вторгнення або заподіяння шкоди, та для запобігання всякому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності.

4. Консульські приміщення, предмети їх обстановки, майно консульської установи, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції в цілях державної оборони або для громадських потреб. У випадку, коли є необхідність відчуження приміщень для зазначених вище цілей, вживаються всі можливі заходи для усунення перешкод у виконанні консульських функцій та акредитуючій державі невідкладно сплачується відповідна і ефективна компенсація.

1. Консульські приміщення і резиденція штатного глави консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча держава, або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняються від усіх, державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита, за винятком тих, які являють собою плату за конкретні види обслуговування.

2. Податкові вилучення, зазначені в пункті 1 цієї статті, не поширюються на ті збори, мито і податки, якими за законодавством держави перебування обкладаються особи, які уклали договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені.

Консульські архіви і документи є недоторканими в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд в які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім працівникам консульської установи свободу пересування і подорожей по її території. Однак, у всіх випадках, держава перебування забезпечує консульській посадовій особі можливість виконання її службових обов'язків.

1. Держава перебування дозволятиме та захищатиме свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з урядом, дипломатичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави, де б вони не знаходились, консульська установа може використовувати всі підходящі засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, закодовані або зашифровані депеші, дипломатичні і консульські валізи. Проте, консульська установа може встановити радіопередавач і користуватися ним тільки за згодою держави перебування.

2. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканою.

3. Консульська валіза не може бути ні відкрита, ні затримана.

4. Всі місця, що становлять консульську валізу, повинні мати зовнішні видимі знаки, які вказують на її характер, і можуть містити тільки офіційну кореспонденцію та документи або предмети, призначені виключно для офіційного користування.

5. Консульський кур'єр забезпечується офіційним документом, в якому зазначається його статус та кількість місць, що становлять консульську валізу. За винятком випадків, коли є згода держави перебування, він не може бути ні громадянином держави перебування, ні, якщо він не є громадянином акредитуючої держави, особою, яка постійно проживає в державі перебування. У державі перебування консульський кур'єр користується привілеями та імунітетами, як дипломатичний кур'єр.

6. Акредитуюча держава, її дипломатичні представництва і консульські установи можуть призначати консульських кур'єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 5 цієї статті також застосовуються, з тим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються у момент доставки таким кур'єром ввіреної йому консульської валізи за призначенням.

7. Консульська валіза може бути ввірена капітану судна або повітряного судна, що направляється в порт чи аеропорт, прибуття в який дозволено. Він забезпечується офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають валізу, але він не вважається консульським кур'єром. За погодженням із компетентними місцевими органами влади консульська установа може направити одного із своїх працівників прийняти валізу безпосередньо і безперешкодно від капітана судна або повітряного судна.

Консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю і не підлягають ні арешту, ні попередньому ув'язненню, ні обмеженню свободи в іншій формі.

1. Консульські посадові особи користуються всіма привілеями і імунітетами, як і дипломатичні агенти, відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 16 квітня 1961 року.

2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи не підлягають юрисдикції держави перебування щодо дій, які здійснюються ними при виконанні своїх службових обов'язків.

3. Однак, положення пункту 2 цієї статті не застосовуються по відношенню до цивільного позову:

а) що випливає з договору, укладеного консульським службовцем або працівником обслуговуючого персоналу консульської установи, за яким вони прямо чи побічно не прийняли на себе зобов'язань в якості агента акредитуючої держави, або

b) третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком у державі перебування, викликаним дорожнім транспортним засобом, судном або повітряним судном.

1. Консульські посадові особи не зобов'язані давати свідчення.

2. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи можуть бути викликані в якості свідків при провадженні судових або адміністративних справ. Консульський службовець або працівник обслуговуючого персоналу, за винятком випадків, зазначених у пункті 3 цієї статті, не може відмовлятися давати свідчення.

3. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу консульської установи не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням ними своїх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи, що стосується їх функцій. Вони також не зобов'язані давати свідчення, що роз'яснюють законодавство акредитуючої держави, як експерти.

4. Компетентні органи влади держави перебування, які вимагають свідчення консульського службовця або працівника обслуговуючого персоналу, не повинні створювати перешкод у виконанні цією особою своїх службових обов'язків. Ці органи влади можуть, коли це є можливим, вислуховувати такі свідчення за місцем проживання цієї особи або у консульській установі, або приймати від неї письмові свідчення.

1. Акредитуюча держава може відмовитися від будь-яких імунітетів та привілеїв працівника консульської установи, передбачених у Статтях 18, 19 і 20.

2. За винятком випадку, передбаченого у пункті 3 цієї статті, така відмова завжди повинна бути певно висловлена і про неї має бути повідомлено державі перебування у письмовій формі.

3. Подання позову консульською посадовою особою або консульським службовцем у тому випадку, коли він міг би користуватися імунітетом від юрисдикції згідно з цією Конвенцією, позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо якого б то не було зустрічного позову, пов'язаного з основним позовом.

4. Відмова від імунітету щодо юрисдикції у цивільній або адміністративній справі не тягне відмову від імунітету стосовно виконавчих дій, які є результатом судового рішення; відносно таких дій необхідна окрема відмова у письмовій формі.

1. Консульські посадові особи, консульські службовці та члени їх сімей, які проживають разом з нами, звільняються від всіх обов'язків, передбачених законами і правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців, та від одержання дозволу на проживання.

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються, однак, до будь-якого консульського службовця, який не є штатним службовцем акредитуючої держави або який займається приватною діяльністю з метою отримання прибутків у державі перебування, а також до будь-якого члена сім'ї такого службовця.

1. Працівники консульської установи в тому, що стосується виконання роботи для акредитуючої держави, звільняються від будь-яких обов'язків, пов'язаних з одержанням дозволу на роботу, що встановлені законами і правилами держави перебування про найом на роботу іноземців.

2. Приватні домашні робітники консульських посадових осіб і консульських службовців, якщо вони не займаються в державі перебування ніякою іншою приватною діяльністю з метою отримання прибутків, звільняються від обов'язків, зазначених у пункті 1 цієї статті.

1. За виключенням випадків, передбачених у пункті 3 цієї статті, постанови про соціальне забезпечення, що діють в державі перебування, не поширюються на працівників консульської установи та на членів їх сімей, які проживають разом з ними, в тому, що стосується роботи, яка виконується ними для акредитуючої держави.

2. Вилучення, передбачене в пункті 1 цієї статті, поширюється також на приватних домашніх робітників, які перебувають виключно на службі у працівників консульської установи, за умови:

а) що вони не є громадянами держави перебування і не проживають у ній постійно;

b) що на них поширюються постанови про соціальне забезпечення, що діють в акредитуючій державі або в третій державі.

3. Працівники консульської установи, що наймають осіб, на яких не поширюються вилучення, передбачені в пункті 2 цієї статті, повинні виконувати зобов'язання, що покладаються на наймачів постановами про соціальне забезпечення, що діють у державі перебування.

4. Вилучення, передбачені в пунктах 1 і 2 цієї статі, не перешкоджають добровільній участі в системі соціального забезпечення в державі перебування, за умови, що така участь дозволяється цією державою.

1. Консульські посадові особи і консульські службовці, а також члени їх сімей звільняються від усіх податків, зборів та мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за виключенням:

а) побічних податків, які включаються у вартість товарів або послуг;

b) податків і зборів на приватне нерухоме майно, що знаходиться на території держави перебування, з вилученнями, передбаченими у Статті 14;

с) податків на спадкове майно і мита на спадщину, або податків на перехід майна, що стягуються державою перебування, з вилученням, передбаченим у пункті "b" Статті 27;

d) податків і зборів на приватний прибуток, включаючи прибутки з капіталу, джерело якого знаходиться в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційних, судових і реєстрових мит, іпотечних зборів, гербових зборів, з вилученнями, передбаченими у Статті 14.

2. Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від податків, зборів і мита на заробітну плату, яку вони одержують за свою роботу.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, виконують зобов'язання, що покладаються законодавство цієї держави на наймачів у тому, що стосується стягнення прибуткового податку.

1. Держава перебування, згідно з прийнятими в ній законами і правилами, дозволяє ввезення і вивезення і звільняє від усього мита, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком зборів за зберігання, перевезення та інші подібні послуги:

а) предмети, призначені для офіційного користування консульською установою;

b) предмети, призначені для особистого користування консульською посадовою особою або членами її сім'ї, включаючи предмети, призначені для її обзаведення. Кількість споживчих товарів не повинна перевищувати кількості, необхідної для безпосереднього споживання відповідними особами.

2. Консульські службовці користуються привілеями та звільненнями, передбаченими в пункті 1 цієї статті, щодо предметів, ввезених для їх первинного обзаведення.

3. Особистий багаж консульських посадових осіб та членів їх сімей, які прямують разом з цими особами, звільняється від огляду. Він може бути оглянутий лише у випадку, якщо є серйозні підстави вважати, що в ньому містяться інші предмети, ніж звичайні в підпункті "b" пункту 1 цієї статті, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонено законами та правилами держави перебування, або які підпадають під її карантинні закони і правила. Такий огляд повинен провадитись в присутності консульської посадової особи або члена його сім'ї.

У випадку смерті працівника консульської установи або члена його сім'ї, який проживає разом з ним, держава перебування:

а) дозволяє вивезення рухомого майна померлого, за винятком майна, яке було придбане в державі перебування і вивезення якого було заборонено в момент його смерті;

b) не стягує ніяких державних, районних або муніципальних податків на спадщину або мита на спадкування з рухомого майна, яке знаходиться в державі перебування виключно у зв'язку з перебуванням у цій державі померлої особи в якості працівника консульської установи або члена його сім'ї.