Уряд України та Уряд Королівства Саудівська Аравія,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал,

домовилися про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї чи обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи та капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її адміністративно-територіальних одиниць чи органів місцевої влади, незалежно від способу їхнього стягнення.

2. Податками на доходи та капітал уважаються всі податки, що справляються із загальної суми доходу, загальної вартості капіталу або з елементів доходу чи капіталу, у тому числі податки на доходи від відчуження рухомого чи нерухомого майна, податки на загальну суму заробітної плати робітників або службовців, сплачуваних підприємствами, а також податки на збільшення вартості капіталу.

3. Існуючими податками, до яких застосовується ця Конвенція, зокрема, є:

a) коли йдеться про Україну:

i) податок на прибуток підприємств, а також

ii) податок з доходів фізичних осіб (далі - український податок);

b) коли йдеться про Королівство Саудівська Аравія:

i) закят, а також

ii) податок на доходи, у тому числі податок на інвестиції у сфері природного газу (далі - саудівський податок).

4. Положення цієї Конвенції застосовуються також до будь-яких ідентичних або значно подібних податків, які стягуються будь-якою Договірною Державою після дати підписання цієї Конвенції на додаток до існуючих податків або замість них. Компетентні органи обох Договірних Держав повідомляють один одному про будь-які істотні зміни, що були внесені до їхніх відповідних податкових законів.

1. Для цілей цієї Конвенції, якщо контекст не потребує іншого:

a) термін "Україна", коли його вжито в географічному значенні, означає територію України, її континентальний шельф та її виключну (морську) економічну зону, у тому числі будь-яку територію за межами територіальних вод України, яку відповідно до міжнародного права визначено або може бути в подальшому визначено як територію, у межах якої можуть здійснюватися права України стосовно морського дна й надр та їхніх природних ресурсів;

b) термін "Королівство Саудівська Аравія" означає територію Королівства Саудівська Аравія, яка також уключає територію за межами територіальних вод, де Королівство Саудівська Аравія здійснює свої суверенні й юрисдикційні права стосовно своїх вод, морського дна, надр та природних ресурсів на підставі свого законодавства й міжнародного права.

c) терміни "Договірна Держава" та "інша Договірна Держава" означають Україну або Королівство Саудівська Аравія залежно від того, що потребує контекст;

d) терміни "підприємство Договірної Держави" й "підприємство іншої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, діяльність якого здійснюється резидентом Договірної Держави, та підприємство, діяльність якого здійснюється резидентом іншої Договірної Держави;

e) термін "особа" включає фізичну особу, компанію та будь-яке інше об'єднання осіб, у тому числі Державу, її адміністративно-територіальну одиницю чи органи місцевої влади;

f) термін "компанія" означає будь-яку юридичну особу чи будь-який суб'єкт, що для цілей оподаткування розглядається як юридична особа;

g) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством, яке має свій фактичний керівний орган у Договірній Державі, крім випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в іншій Договірній Державі;

h) термін "національна особа" означає:

i) будь-яку фізичну особу, яка має громадянство Договірної Держави;

ii) будь-яку юридичну особу, товариство чи об'єднання, статус яких випливає із чинного законодавства Договірної Держави;

i) термін "компетентний орган" означає:

i) коли йдеться про Україну, - Міністерство фінансів України або його повноважного представника, а також

ii) коли йдеться про Королівство Саудівська Аравія, - Міністерство фінансів, представлене Міністром фінансів або його повноважним представником.

2. Що стосується застосування цієї Конвенції будь-коли Договірною Державою, то будь-який термін, не визначений у ній, має, якщо контекст не потребує іншого, те значення, яке надається йому в цей час законодавством цієї Держави для цілей податків, до яких застосовується ця Конвенція, причому будь-яке значення за застосовними податковими законами цієї Держави превалює над значенням, наданим цьому терміну за іншими законами цієї Держави.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній з причини місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації чи будь-якого іншого подібного критерію, а також уключає цю Державу та будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи орган місцевої влади.

Однак цей термін не включає будь-якої особи, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі або стосовно капіталу, що знаходиться в ній.

2. У випадках, коли на підставі положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом лише тієї Договірної Держави, у якій вона має місце постійного проживання; якщо вона має місце постійного проживання в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом лише тієї Договірної Держави, з якою її особисті й економічні зв'язки є тіснішими (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, у якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або якщо вона не має місця постійного проживання в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом лише тієї Договірної Держави, у якій вона зазвичай проживає;

c) якщо вона зазвичай проживає в обох Договірних Державах або не проживає в жодній з них, то вона вважається резидентом лише тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

3. У випадках, коли на підставі положень пункту 1 цієї статті особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом лише тієї Держави, у якій знаходиться її фактичний керівний орган.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке цілком або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, уключає:

a) місце управління;

b) філіал;

c) офіс;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) будь-яке приміщення, що використовується як торговельна точка;

g) шахту, кар'єр чи будь-яке інше місце розвідки або видобутку природних ресурсів.

3. Термін "постійне представництво" також уключає:

a) будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, але тільки у випадках, коли тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців;

b) надання послуг, у тому числі консультаційних послуг, підприємством через працівників або інший персонал, найнятий підприємством з такою метою, але тільки у випадках, коли діяльність такого характеру триває (у рамках одного й того самого або пов'язаного з ним проекту) в Договірній Державі протягом періоду або періодів, які становлять у сукупності понад шість місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" вважається таким, що не включає:

a) використання споруд виключно для зберігання або демонстрації товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) складування запасу товарів чи виробів, що належать підприємству, виключно для зберігання або демонстрації;

c) складування запасу товарів чи виробів, що належать підприємству, виключно для переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно для закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якого поєднання видів діяльності, зазначених у підпунктах "a" - "e", за умови, що сукупна діяльність, яка виникає внаслідок такого поєднання, має підготовчий або допоміжний характер;

g) продажу товарів чи виробів, що належать підприємству, які експонувалися на тимчасовому ярмарку або виставці після закриття зазначеного ярмарку або виставки.

5. Незважаючи на положення пунктів 1 та 2 цієї статті, у випадках, коли особа, яка не є агентом з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, діє в Договірній Державі від імені підприємства іншої Договірної Держави, це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в першій зазначеній Договірній Державі стосовно будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для цього підприємства, якщо така особа:

a) має та зазвичай використовує в цій Державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, якщо діяльність такої особи не обмежується тією, яку зазначено в пункті 4 цієї статті, яка якщо й здійснюється через постійне місце діяльності, не може перетворити цього постійного місця діяльності в постійне представництво відповідно до положень цього пункту або

b) не має такого повноваження, але зазвичай підтримує в першій зазначеній Державі запас товарів чи виробів, з якого вона здійснює регулярні поставки товарів чи виробів від імені підприємства.

6. Підприємство Договірної Держави не вважається таким, що має постійне представництво в іншій Договірній Державі, лише тому, що воно здійснює підприємницьку діяльність у цій іншій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що такі особи діють у межах своєї звичайної практики ведення ділових операцій. Однак у випадках, коли діяльність такого агента здійснюється цілком або майже цілком від імені цього підприємства, він не розглядатиметься як агент з незалежним статусом у рамках значення цього пункту.

7. Те, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює компанію, яка є резидентом іншої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій іншій Державі (через постійне представництво чи будь-яким іншим чином) або контролюється цією компанією, само по собі не перетворює однієї із цих компаній у постійне представництво іншої.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (у тому числі дохід від сільського або лісового господарства), яке знаходиться в іншій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" має те значення, яке він має в законодавстві Договірної Держави, у якій знаходиться це майно. Цей термін у будь-якому разі включає майно, яке доповнює нерухоме майно, худобу та обладнання, що використовуються в сільському й лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права стосовно земельної власності, узуфрукт нерухомого майна та права на змінні або фіксовані платежі як компенсація за розробку або право на розробку родовищ корисних копалин, мінеральних джерел та інших природних ресурсів. Морські, річкові та повітряні судна не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються до доходів, що одержуються від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 й 3 цієї статті також застосовуються до доходів від нерухомого майна підприємства й до доходів від нерухомого майна, що використовується для надання незалежних особистих послуг.

1. Прибутки підприємства Договірної Держави оподатковуються лише в цій Державі, якщо підприємство не здійснює підприємницької діяльності в іншій Договірній Державі через постійне представництво, що знаходиться в ній. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як зазначено вище, прибутки підприємства можуть оподатковуватися в іншій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується a) цього постійного представництва, b) продажу в цій іншій Державі товарів чи виробів такого самого чи подібного характеру з товарами чи виробами, які продаються через це постійне представництво, або c) іншої підприємницької діяльності, що здійснюється в цій іншій Державі, такого самого чи подібного характеру з діяльністю, яка здійснюється через це постійне представництво.

2. Відповідно до положень пункту 3 цієї статті у випадку, коли підприємство Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через постійне представництво, що знаходиться в ній, у кожній Договірній Державі цьому постійному представництву приписуються прибутки, які воно могло б одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, що здійснює таку саму або подібну діяльність у таких самих або подібних умовах, і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. Під час визначення прибутків постійного представництва допускається віднімання витрат, здійснених для цілей підприємницької діяльності постійного представництва, у тому числі управлінських і загальноадміністративних витрат, здійснених таким чином як у Державі, у якій знаходиться постійне представництво, так і в будь-якому іншому місці. Однак такі віднімання витрат не дозволяються стосовно будь-яких сум, якщо такі є, що сплачуються (інакше, ніж відшкодування фактичних витрат) постійним представництвом головному офісові підприємства чи будь-якому з його інших офісів як роялті, гонорари чи інші подібні виплати за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи за управління, або, за винятком банківських установ, як доходи від боргових вимог за позику, надану постійному представництву. Таким самим чином під час визначення прибутків постійного представництва не враховуються суми, що сплачуються (інакше, ніж відшкодування фактичних витрат) постійному представництву головним офісом підприємства чи будь-яким з його інших офісів як роялті, гонорари чи інші подібні виплати за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за особливі послуги чи за управління, або, за винятком банківських установ, як доходи від боргових вимог за позику, надану головному офісові підприємства чи будь-якому з його інших офісів.

4. Оскільки в Договірній Державі визначення прибутків, що приписується постійному представництву на основі пропорційного розподілу загальної суми прибутків підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не перешкоджає цій Договірній Державі визначати оподатковувані прибутки шляхом такого пропорційного розподілу, як це може бути звичайною практикою; однак прийнятий спосіб розподілу повинен бути таким, результати якого відповідали б принципам, які містяться в цій статті.

5. У випадку, коли прибутки включають види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не зазнають впливу положень цієї статті.

1. Прибутки від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в Договірній Державі, у якій знаходиться фактичний керівний орган підприємства.

2. Термін "прибутки від міжнародної експлуатації морських або повітряних суден" уключає:

i) прибутки від здачі в оренду морських або повітряних суден з екіпажем (на час або рейс) у міжнародних перевезеннях;

ii) прибутки від здачі в оренду морських або повітряних суден без екіпажу в міжнародних перевезеннях;

iii) прибутки від використання або здачі в оренду контейнерів та супутнього устаткування в міжнародних перевезеннях, які є побічними стосовно доходів від міжнародної експлуатації морських або повітряних суден.

3. Якщо фактичний керівний орган підприємства, який займається морськими перевезеннями, знаходиться на борту морського судна, то вважається, що він знаходиться в Договірній Державі, у якій знаходиться порт приписки цього морського судна, або якщо такого порту приписки немає, то в Договірній Державі, резидентом якої є власник морського судна.

4. Положення пункту 1 цієї статті також застосовуються до прибутків від участі в пулі, спільному підприємстві або міжнародному транспортному агентстві.

1. У випадку, коли:

a) підприємство Договірної Держави безпосередньо чи опосередковано бере участь в управлінні, контролі або капіталі підприємства іншої Договірної Держави або

b) одні й ті самі особи безпосередньо чи опосередковано беруть участь в управлінні, контролі або капіталі підприємства Договірної Держави та підприємства іншої Договірної Держави, і в обох випадках між двома підприємствами в їхніх комерційних чи фінансових взаємовідносинах створюються або нав'язуються умови, відмінні від тих, які створилися б між незалежними підприємствами, тоді будь-які прибутки, які за відсутності таких умов могли бути нараховані одному з них, але через наявність цих умов не були таким чином нараховані, можуть бути включені до прибутків цього підприємства й відповідно оподатковані.

2. У випадку, коли Договірна Держава включає до прибутків підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибутки, за якими підприємство іншої Договірної Держави було оподатковано в цій іншій Державі, і таким чином уключені прибутки є прибутками, які були б нараховані підприємству першої зазначеної Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, ця інша Держава повинна внести відповідну зміну до суми податку, що стягується в ній із цих прибутків. Під час визначення такої суми розглядаються інші положення цієї Конвенції та компетентні органи Договірних Держав консультуються один з одним у разі потреби.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник дивідендів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 5 відсотків загальної суми дивідендів, якщо особа - фактичний власник володіє безпосередньо принаймні 20 відсотками капіталу компанії, що сплачує дивіденди;

b) 15 відсотків загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

3. Термін "дивіденди", коли його вжито в цій статті, означає дохід від акцій, використання акцій або використання прав, акцій гірничодобувної промисловості й засновницьких акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, а також дохід від інших корпоративних прав, який підлягає такому самому оподаткуванню, як дохід від акцій відповідно до законодавства тієї Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє дохід.

4. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник дивідендів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, яка сплачує дивіденди, через постійне представництво, що знаходиться в ній, або надає в цій іншій Державі незалежні особисті послуги з постійної бази, що знаходиться в ній, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов'язаний з таким постійним представництвом або постійною базою. У такому разі залежно від обставин застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

5. У випадках, коли компанія, яка є резидентом Договірної Держави, одержує прибутки або дохід від іншої Договірної Держави, ця інша Держава не може обкладати будь-якими податками на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком, коли такі дивіденди сплачуються резиденту цієї іншої Держави або коли холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов'язаний з постійним представництвом або постійною базою, що знаходяться в цій іншій Державі, або обкладати податками з нерозподіленого прибутку компанії на нерозподілений прибуток компанії, навіть якщо сплачені дивіденди або нерозподілені прибутки складаються цілком або частково з прибутків або доходу, що виникають у такій іншій Державі.

1. Дохід від боргових вимог, що виникає в Договірній Державі й сплачується резиденту іншої Договірної Держави, може оподатковуватись у цій іншій Державі.

2. Однак такий дохід від боргових вимог може також оподатковуватись у тій Договірній Державі, у якій він виникає, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави, але якщо особа - фактичний власник доходу від боргових вимог є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 відсотків загальної суми доходу від боргових вимог.

3. Термін "дохід від боргових вимог", коли його вжито в цій статті, означає дохід від боргових вимог будь-якого виду незалежно від іпотечного забезпечення й незалежно від володіння правом участі в прибутках боржника та, зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов'язань, у тому числі премій та винагород, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Штрафні санкції за несвоєчасні платежі не вважаються доходами від боргових вимог для цілей цієї статті.

4. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник доходу від боргових вимог, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, у якій виникає цей дохід від боргових вимог, через постійне представництво, що знаходиться в ній, або надає в цій іншій Державі незалежні особисті послуги з постійної бази, що знаходиться в ній, і боргова вимога, на підставі якої сплачується такий дохід, справді пов'язана з таким постійним представництвом або постійною базою. У такому разі залежно від обставин застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

5. Уважається, що дохід від боргових вимог виникає в Договірній Державі у випадках, коли платником є резидент цієї Держави. У випадках, коли особа, яка сплачує такий дохід, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво чи постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, за якою сплачується такий дохід, і витрати зі сплати такого доходу несе таке постійне представництво або постійна база, уважається, що такий дохід виникає в Державі, у якій знаходиться постійне представництво або постійна база.

6. У випадках, коли через особливі відносини між платником й особою - фактичним власником або між ними обома та будь-якою іншою особою, сума доходу, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яку було б погоджено між платником й особою - фактичним власником за відсутності таких відносин, положення цієї статті застосовуються лише до останньої зазначеної суми. У такому разі надмірна частина платежів, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

1. Роялті, які виникають у Договірній Державі й сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі.