З метою забезпечення життєдіяльності сільського населення, дальшого розвитку соціальної сфери села в умовах реформування аграрного сектора

1. Затвердити Державну програму розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року (далі - Програма), що додається.

2. Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям:

а) забезпечити реалізацію Програми та враховувати під час вирішення питань економічного і соціального розвитку держави, відповідних галузей та регіонів передбачені цією Програмою заходи як пріоритетні;

б) розробити і запровадити в 2002 році механізм цільового використання бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток матеріальної бази соціальної сфери села, передбачивши, зокрема, відшкодування суб'єктам господарювання витрат на будівництво об'єктів соціальної інфраструктури, здешевлення кредитів на ці цілі та інші заходи для заохочення юридичних і фізичних осіб до участі в розбудові соціальної сфери села.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування у тримісячний строк:

а) розробити відповідні регіональні програми розвитку соціальної сфери села;

б) вжити заходів до визначення правонаступників майна закладів соціально-культурного призначення та інших об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували у власності або використовувалися реформованими сільськогосподарськими підприємствами, до належного оформлення права власності на такі об'єкти, в тому числі шляхом передачі за згодою їх власників у комунальну власність;

в) провести обстеження будівель, обладнання та іншого майна, що використовуються (використовувались) навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту, соціального і побутового обслуговування, торгівлі, транспорту і зв'язку у сільській місцевості, та вжити заходів до відновлення функціональної готовності цих закладів, визначити джерела та засоби для їх фінансового, матеріально-технічного і кадрового забезпечення;

г) прискорити передачу об'єктів житлового фонду, що належали колишнім колективним сільськогосподарським підприємствам, у комунальну власність з наступною приватизацією цих об'єктів наймачами.

4. Кабінету Міністрів України:

підготувати протягом 2002-2004 років і подати на розгляд Верховної Ради України проекти законодавчих актів, зокрема Національної програми соціального розвитку села на період до 2011 року, спрямованих на забезпечення належного рівня життя та побуту селян, захисту їх прав, підвищення престижності праці сільськогосподарських товаровиробників;

розробити та затвердити в місячний строк обсяги введення в експлуатацію, будівництва, реконструкції і відновлення об'єктів соціальної сфери села та фінансування відповідних заходів.

5. Рекомендувати органам місцевого самоврядування вживати заходів щодо реалізації Програми.

Позитивні зрушення в сільському господарстві, які розпочалися в 2000 році, поки що не забезпечили належного поліпшення умов життєдіяльності сільського населення. Із 7,8 млн. працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн. - незайняті та безробітні, 1,9 млн. - зайняті лише в особистих підсобних господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом сукупного доходу яких залишаються надходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. Практично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування, припинилося оновлення матеріальної бази соціальної інфраструктури. Усе це негативно позначається на соціально-демографічній ситуації на селі. Перевищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. чоловік за рік. Майже в 90 відсотках сіл протягом останніх п'яти років кількість померлих перевищила кількість народжених, у 11 відсотках сіл за цей час не народилося жодної дитини. Наростають темпи обезлюднення сіл, майже у третині з них не самовідтворюється населення.

Основною причиною занепаду соціальної сфери села стала економічна криза 90-х років, зокрема спад виробництва і зниження доходів суб'єктів господарювання в сільському господарстві. Безробіття і бідність сільського населення не стали предметом належної уваги з боку відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Керівниками сільськогосподарських підприємств не виконуються вимоги законодавства щодо розміру і додержання строків виплати заробітної плати. За рівнем середньомісячної заробітної плати, яка становить лише 48,6 відсотка середнього рівня заробітної плати у виробничих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Більше третини працівників, які відпрацювали понад 50 відсотків робочого часу, отримували заробітну плату нижче мінімальної.

Передача в комунальну власність закладів соціальної інфраструктури, що належали реформованим сільськогосподарським підприємствам, не підкріплюється відповідним наповненням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для утримання цих закладів. Практично припинились фінансування за рахунок бюджетних коштів капіталовкладень у соціальну інфраструктуру села і відшкодування суб'єктам господарювання витрат на її розвиток.

Унаслідок фізичного зносу матеріальної бази сільськогосподарського виробництва збільшується рівень травматизму, в тому числі зі смертельними наслідками, залишається високим рівень травматизму невиробничого характеру.

На відміну від командно-адміністративної системи, коли весь комплекс соціальних проблем на селі розв'язувався сільськогосподарськими підприємствами, в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері ці проблеми повинні розв'язуватися спільними зусиллями центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та населення (споживачів відповідних послуг). При цьому держава згідно із законодавством створює умови для розв'язання соціальних проблем на рівні відповідних нормативів.

Метою Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року (далі - Програма) є припинення негативних процесів у соціальній сфері села, досягнення позитивних зрушень у забезпеченні життєдіяльності сільського населення, які стануть основою поліпшення демографічної ситуації і розвитку трудового потенціалу.

Програма є першим кроком до формування високорозвинутої соціальної інфраструктури на селі як системи підприємств, організацій, установ, що надаватимуть відповідні послуги сільському населенню, та до зростання добробуту селян.

Програмою передбачається:

збільшення зайнятості сільського населення в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих підсобних господарствах за рахунок нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки і збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності;

підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обгрунтованих норм праці;

ефективне використання трудових ресурсів та робочого часу;

зупинення закриття, а також відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах;

нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних програм його підтримки;

збільшення обсягів будівництва інженерних мереж і споруд насамперед у регіонах, де відсутні місцеві джерела питної води та паливно-енергетичні ресурси, розвиток систем розвідних мереж водо- і газопроводів з метою повнішого завантаження існуючих магістралей;

створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг.

До розвитку соціальної інфраструктури максимально залучатимуться наявні у селах і не використовувані приміщення, майно, об'єкти незавершеного будівництва. У 2003-2005 роках необхідно відновити роботу в існуючих та реконструйованих приміщеннях 97 шкіл, 310 дошкільних навчальних закладів, 498 закладів охорони здоров'я, 114 будинків культури і клубів, добудувати, збудувати і ввести в експлуатацію 1249 об'єктів соціально-культурного призначення. Під час добудови об'єктів мають бути переглянуті раніше прийняті проектні рішення з метою приведення місткості приміщень у відповідність із наявною кількістю споживачів і розташування на вивільнених площах закладів суміжних галузей. Слід прийняти рішення щодо об'єктів незавершеного будівництва, добудова яких технічно неможлива або недоцільна.

Для фінансування будівництва і реконструкції об'єктів інфраструктури передбачається залучати кошти місцевих бюджетів, підприємств та організацій виробничої сфери, суб'єктів господарювання у сфері обслуговування, населення та інвестиційних фондів (місцеві джерела), а також інших джерел, не заборонених законодавством.

На розвиток соціальної інфраструктури села в 2003-2005 роках має бути спрямовано не менш як 30 відсотків видатків, що здійснюються з Державного бюджету України на капітальні вкладення. Це дасть можливість досягти виділення бюджетних коштів на розвиток соціальної інфраструктури села в обсягах, передбачених Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві".

Державні капітальні вкладення мають використовуватися для створення найнеобхідніших умов соціально-культурного обслуговування жителів сіл, у яких відсутні навчальні заклади та заклади охорони здоров'я і є достатній контингент споживачів відповідних послуг. Під час будівництва і реконструкції інших об'єктів кошти Державного бюджету України передбачається спрямовувати як пайову участь держави для заохочення місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та недержавних інвесторів до розвитку соціальної інфраструктури села.

Орієнтовно на розвиток матеріальної бази об'єктів соціально-культурного призначення, водо- та газозабезпечення необхідно передбачати у Державному бюджеті України кошти в таких обсягах: у 2003 році - 174,8 млн., 2004 році - 236,7 млн. та 2005 році - 355,5 млн. гривень. При цьому має бути залучено також кошти з інших джерел фінансування для виконання Програми відповідно за роками 243,4 млн., 316,8 млн. та 414,1 млн. гривень.

Для стимулювання індивідуального житлового будівництва на селі за програмою "Власний дім" у Державному бюджеті України, з урахуванням його можливостей, мають бути передбачені видатки для надання кредитів індивідуальним забудовникам. На спорудження житла для працівників бюджетних установ і незахищених верств сільського населення в 2003-2005 роках необхідно спрямувати з Державного бюджету України відповідно 5 млн., 8 млн. і 15 млн. гривень і в не меншому розмірі - кошти з місцевих бюджетів.

Обов'язковою умовою успішного розвитку соціальної інфраструктури в 2003-2005 роках і у подальшому є будівництво групових, а також пов'язаних з ними локальних водопроводів, магістральних газопроводів та газопроводів-відводів, автомобільних доріг загального користування, ліній електропередачі, об'єктів телефонізації тощо.

До фінансування соціального розвитку села у період виконання Програми слід залучати також кошти Українського фонду соціальних інвестицій (УФСІ), який на конкурентній основі здійснюватиме відбір і фінансування мікропроектів, ініційованих територіальними громадами сіл, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями тощо. Кошти УФСІ мають бути спрямовані на підготовку і впровадження мікропроектів, пов'язаних із поліпшенням якості соціальних та комунальних послуг для територіальних громад сіл, а також на зміцнення матеріальної бази територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

Спад сільськогосподарського виробництва, недооцінка соціальних аспектів його реформування зумовили скорочення попиту на робочу силу. В агроформуваннях нового типу зайнято лише 2,3 млн. осіб із 7,8 млн., що на 1,4 млн. осіб менше, ніж у 90-х роках.

Зростає загальна чисельність безробітних громадян (за даними обстежень домогосподарств), яка в 2001 році становила 466,8 тис. осіб. Рівень безробіття, розрахований за методологією Міжнародної організації праці, в середньому досяг 7,1 відсотка економічно активного (у віці 15-70 років) населення. Кожен третій із п'яти реально безробітних звертався за допомогою до державної служби зайнятості. Протягом 2001 року на обліку в державній службі зайнятості перебували 617,6 тис. сільських жителів.

Більш як 60 відсотків заробітної плати у сільському господарстві виплачується в натуральній формі. Понад 72 відсотки бюджету сільської сім'ї становлять витрати на харчування, що за міжнародними стандартами є проявом крайньої бідності.

З метою підвищення рівня зайнятості сільського населення передбачається:

збільшення кількості працюючих у сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм за рахунок нарощування обсягів виробництва;

сприяння розвитку особистих підсобних господарств, власники яких приєднали до присадибних ділянок землі, отримані внаслідок розпаювання сільськогосподарських угідь;

створення мережі підприємств і організацій агросервісу, передусім у сфері матеріального постачання та збуту продукції;

розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов'язаних з сільськогосподарським виробництвом, зокрема побутового та комунального обслуговування населення, туризму тощо;

законодавче врегулювання питань зайнятості сільських громадян, які одержали у приватну власність земельні ділянки у процесі реформування сільськогосподарських підприємств, та питань, пов'язаних із наданням таким громадянам статусу безробітних у разі втрати ними роботи.

Зростання доходів сільського населення має забезпечуватися шляхом:

впровадження механізму забезпечення державних гарантій, положень Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України і всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями на 2002-2003 роки, галузевих угод, а також колективних договорів щодо оплати праці та захисту прав працівників на своєчасну виплату заробітної плати аж до притягнення в установленому порядку винних у порушенні зазначених гарантій і положень до відповідальності;

формування і проведення ефективної цінової політики в галузі сільського господарства;

погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам сільськогосподарських підприємств усіх організаційно-правових форм;

поступового зменшення виплати заробітної плати працівникам сільськогосподарських підприємств у натуральній формі;

створення умов для участі членів трудового колективу в розподілі та одержанні частини прибутку сільськогосподарського підприємства;

підвищення рівня забезпечення найманих сільськогосподарських працівників страховими виплатами та соціальними послугами за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

розв'язання проблеми фінансування виплати пенсій сільським жителям.

Найгострішими проблемами соціально-культурного обслуговування сільського населення є:

нерозвинутість мережі відповідних закладів, що не дає можливості частині населення задовольняти найнагальніші потреби в навчанні і вихованні дітей, догляді за людьми похилого віку та інвалідами, отриманні послуг у сфері охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту;

неспроможність місцевих бюджетів фінансувати діяльність закладів, що надають найнеобхідніші послуги населенню;

низький рівень забезпечення закладів соціально-культурної сфери, особливо у невеликих селах, кваліфікованими спеціалістами.

Майже половина сільських населених пунктів не мають шкіл (серед них 1,8 тис. сіл, у кожному з яких проживають більш як 50 дітей шкільного віку), 315 сіл з населенням понад 500 чоловік не мають закладів охорони здоров'я. При цьому через відсутність належного фінансування в 1996-2001 роках кількість шкіл зменшилася на 316 одиниць, дошкільних навчальних закладів - на 2 тис. одиниць, дільничних лікарень - на 475, клубів та будинків культури - на 2 тис. одиниць. Більш як 300 тис. учнів та 32,6 тис. педагогічних працівників проживають за межею пішохідної доступності до навчальних закладів. Лише близько 20 відсотків дітей дошкільного віку відвідують дитячі садки. У середньому по Україні на 42 сільські ради припадає один стадіон, навантаження на один спортивний зал становить 2,2 тис. осіб, а на спортивний майданчик - 2,7 тис. осіб. Половина спеціалістів закладів культури на селі працюють на умовах неповного робочого часу.

Складні умови проживання, несвоєчасна виплата заробітної плати, професійна та культурна ізольованість зумовлюють плинність кадрів і неукомплектованість багатьох закладів соціально-культурної сфери спеціалістами необхідних професій.

У зв'язку з цим у 2003-2005 роках зусилля мають бути спрямовані на виконання таких завдань:

у сфері освіти:

відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані більш як 3 кілометри від населених пунктів, де є такі заклади;

створення комплексів "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - соціально-культурний центр села";

організація навчання учнів у початковій школі за місцем їх проживання (за наявності не менш як 5 учнів у населеному пункті);